27 жовтня 2019

Турецький гамбіт

Характер можливих змін ситуації передбачити так само складно, як і настрої і дії Трампа, Путіна та Ердогана

 

Олексій Волович

Президент Туреччини Р. Ердоган оголосив 9 жовтня про початок нової, третьої за рахунком, військової операції під дивною назвою «Джерело миру». Місце її проведення — уздовж сирійсько-турецького кордону, спільно з протурецькою так званою Сирійською вільною армією (СВА), і що спрямована проти курдських збройних формувань «Робітничої партії Курдистану» (РПК) і «Сил народної самооборони» (СНС).

За словами турецького лідера, така операція — «не є результатом миттєвого рішення, оскільки на її підготовку пішло 3–4 роки, і навіть 5 років». Це твердження дивне, оскільки, на наш погляд, таку локальну військову операцію можна підготувати і за 2–3 місяці, тим паче, що їй вже передували дві подібні — операція «Щит Євфрату» на території сирійської провінції Алеппо з серпня 2016 року по кінець березня 2017 року і операція «Оливкова гілка», також на території провінції Алеппо з січня по березень 2018 року. Туреччина офіційно поінформувала низку країн і організацій, в тому числі ООН, Росію, США, Велику Британію, Німеччину, Францію і Сирію, про цю нову транскордонну операцію в САР. Метою проведення операції визначено створення на півночі Сирії на схід від Євфрату уздовж кордону з Туреччиною буферної зони, тобто зони безпеки, завширшки 30–35 км і завдовжки близько 450 км, куди, за задумом Анкари, зможуть повернутися з Туреччини сирійські біженці.

 

Офіційна позиція Туреччини

З початком військової операції ЗС ТР і їх союзників зі складу «Сирійської вільної армії» турецьке керівництво на різних рівнях через підконтрольні йому ЗМІ сповіщало турецькому суспільству і світовій спільноті про свою позицію щодо цієї події, яка зводиться до наступних тез:

— під час проведення операції «Джерело миру» виконуватимуться наступні завдання: встановлення зони безпеки вздовж турецько-сирійського кордону завдовжки 450 км від Євфрату до іракського кордону і завширшки 30-40 км, де «курдські терористи створили добре озброєні «напівдержави»;

— «Аданська угода» від 1998 року, що укладена між ТР та САР, дає змогу Туреччині протидіяти безпековим загрозам на території Сирії вздовж турецько-сирійського кордону у тому випадку, якщо Сирія не спроможна це зробити самотужки;

— створення зони безпеки дасть змогу повернутися туди 1–2 мільйонам біженців, які зараз перебувають у Туреччині;

— Туреччина не має наміру окупувати Сирію і здійснити «демографічне перепланування» на Півночі Сирії за рахунок переселення сирійських біженців з території Туреччини. Операція «Джерело миру» допоможе зберегти територіальну цілісність Сирії, де зараз хазяйнують сепаратистські сили, фінансовані з-за кордону;

— за статутом ООН кожна держава має право на самооборону, і для Туреччини здійснення операції «Джерело миру» — це самооборона, оскільки по той бік кордону, в Сирії, немає легітимної державної влади;

— «курдські терористи» зі складу YPG постійно обстрілюють турецьку територію, а також прокладали тунелі через кордон для доставки на територію Туреччини вибухівки та зброї, призначених для PПK («Робітничої партії Курдистану»);

— від дій YPG страждає не лише турецьке населення, а й етнічні араби і навіть самі курди, які тікають до Туреччини через примусовий військовий призов, який запровадила YPG. На даний час на території Туреччини знаходиться понад 300 тис. курдів-біженців, які не підтримують YPG;

— США, як союзник Туреччини, припустилися великої помилки, коли почали співпрацювати із терористичною організацією YPG, озброївши і доручивши їй боротися з іншою терористичною організацією — ІДІЛ. YPG отримала від США 30 тис. вантажівок зброї та боєприпасів. Вивівши свої війська із території Сирійського Курдистану і припинивши підтримку YPG, США виправили свою помилку. Америка має вибирати — хто її союзник — Туреччина чи курдські сепаратисти і терористи;

— Туреччина прагне досягти політичного компромісу в Сирії і готова до співпраці з усіма причетними до цього питання країнами — США, РФ та ІРІ;

— реакція західних партнерів Туреччини на операцію «Джерело миру» розчаровує турецьких громадян, для яких цілком неприпустимо, коли союзники Туреччини по НАТО припиняють військові контракти і навіть вдаються до запровадження санкцій. Якщо Захід перестає сприймати Туреччину як союзника, то неодмінно будуть вкрай негативні наслідки, як для країн ЄС і НАТО, так і для Туреччини.

 

Сирійські курди

Курди вважаються найбільшою етнічною меншиною в Сирії — близько 10 % населення країни (2,5 млн чоловік). В основному вони проживають в північно-східних регіонах країни. Значна частина сирійських курдів орієнтована на створення автономії або повну політичну незалежність.

У сирійських курдів панує гендерна рівність, чого практично немає в інших мусульманських народів. Курдські жінки мають рівні права з чоловіками в усіх сферах, включно з органами влади різних рівнів і збройними силами. У курдської автономії у кожного органа влади є два співголови, одним з яких обов'язково має бути жінка. Адміністрацію де-факто курдської автономії в Сирії на даний час очолюють араб Мансур Селам і курдянка Ельхам Ехмед. Молоді курдські жінки проходять військову службу в «Жіночих загонах самооборони» (YPJ). США зробили ставку на сирійських курдів, зважаючи саме на їх військові звитяги. Курдські загони були головною сухопутною силою західної коаліції, яка звільнила Ракку і східну частину Сирії від бойовиків ІДІЛ.

Органи влади курдської автономії. У липні 2012 року створено Курдський верховний комітет (DBK) — тимчасовий уряд сирійського Курдистану. Партію «Демократичної союз» (PYD) підтримує понад 80 % курдського населення. У 2014 році сирійські курди створили органи самоврядування як основу для створення національної автономії. Згодом під контроль курдів потрапили території, населені також арабами, туркоманами, ассирійцями і вірменами. Бойове крило DBK — Сирійські демократичні сили (СДС) — альянс сил збройної опозиції в Сирії, що виник у жовтні 2015 року, і включає курдські «Сили народної самооборони» (СНС, YPG), а також різні арабські, ассирійські, туркоманські і вірменські парамілітарні формування. В лавах СДС налічується близько 25 тис. курдських ополченців і близько 5 тис. арабів та представників інших національностей.

Командувач СДС генерал Мазлум Абді, який має однаково хороші відносини з Вашингтоном і Москвою. До початку громадянської війни в Сирії міжнародні та курдські правозахисні організації звинувачували сирійський уряд у дискримінації курдської меншини. Однак після початку громадянської війни в 2011 році відносини між курдами і Дамаском почали налагоджуватися. Курди не підтримали повстання проти Б. Асада і оголосили про свій нейтралітет, а сирійська армія у відповідь не намагалася захопити курдські території на північному сході країни. Турецька влада побоюється, що сирійські курди, які прагнуть до створення своєї автономії з широкими повноваженнями всередині Сирії (на зразок Іракського Курдистану), можуть надихнути турецьких курдів на створення аналогічної автономії в Туреччині. Це є головною причиною того, що турецьке керівництво протягом останніх років намагається відтіснити сирійських курдів від свого кордону з Сирією. Багато тисяч сирійських курдів мають родичів в Туреччині та Іраку.

Може бути так, що після врегулювання сирійської кризи центральний уряд Сирії може дозволити сирійським курдам створити легітимну національну автономію з певними повноваженнями, а цьому, природно, всіляко перешкоджатиме Туреччина з тим, щоб усунути «поганий приклад» для турецьких курдів, які також протягом багатьох десятиліть виступають за створення своєї автономії у складі ТР. Втім, поки ніщо не вказує на наявність у Дамаска таких намірів. І навіть більше, нещодавно Бусейна Шаабан, радник президента Б. Асада, заявила, що «про жодну курдську автономію не може бути й мови». Однак радник президента — очевидно ще не остання інстанція у сирійському керівництві…

 

Хід бойових дій на півночі Сирії

Операція «Джерело миру» розпочалася аж ніяк не мирно — з авіаударів ВПС Туреччини по позиціях курдських формувань. 9 жовтня турецька армія і її сирійські союзники перетнули кордон з Сирією на кількох напрямках на схід від річки Євфрат. Після перших двох днів боїв турецьким військам і СВА вдалося оточити два прикордонних міста на північному сході Сирії — Рас-ель-Айн і Телль-Аб'яд, які захищали бійці арабсько-курдської коаліції СДС.

До 13 жовтня бойовики СВА взяли під свій повний контроль ці два «арабські» міста, які курди залишили без серйозних боїв і сконцентрували свої сили для опору турецькій інтервенції в населених переважно курдами районах.

У наступні дні запеклі зіткнення між бійцями СДС і турецькими військами спостерігалися в прикордонній зоні поблизу міста Кобані, званим також Айн-ель-Араб. Курдські загони разом з колонами біженців спішно покинули прикордонні райони і рушили вглиб провінції Хасеке. Початкове завдання турецьких військ полягало в тому, щоб проривом танковими клинами на глибину в 50–60 км розділити «зону безпеки» навпіл, тим самим блокуючи основні дороги, що зв'язують західну і східну частини північно-східній Сирії, що сприяло б створенню умов для подальших наступальних операцій турецьких військ. Значною мірою турецькі наступаючі війська опираються на загони СВА, просуваючись за ними у другому ешелоні. За даними міноборони Туреччини, частини турецької армії і загони СВА змогли вклинитися на 30–35 км вглиб сирійської території і взяти під контроль стратегічно важливу трасу М-4 Алеппо — Хасеке.

Операція «Джерело миру» різко погіршила гуманітарну ситуацію на північному сході Сирії: кілька десятків мирних жителів загинули чи дістали поранення, близько 180 тис. осіб залишили свої місця проживання і попрямували у центральні райони країни. Кілька тисяч біженців мігрували до сусіднього Іракського Курдистану. Повідомляється, що близько 850 бойовиків ІДІЛ втекли з курдських таборів на півночі САР.

З самого початку операції Анкара була зацікавлена в «бліцкригу», щоб не допустити взаємодії СДС з Дамаском. З іншого боку, «бліцкриг» був необхідний Анкарі для того, щоб мінімізувати негативну міжнародну реакцію, яка повсякчас зростала. На думку деяких експертів, за перші п'ять днів турецька армія і її союзники нібито повністю виконали поставлені на початку операції завдання, причому практично за відсутності активного опору з боку загонів СДС. Це означає, що Анкара вклалася в той графік, який узгодили Д. Трамп і Р. Ердоган під час телефонної розмови 6-го жовтня.

19 жовтня Р. Ердоган ультимативно заявив, що якщо до вечора вівторка 22 жовтня, по закінченні 120 годин, домовленість про виведення курдських збройних формувань із «зони безпеки» не буде виконано, «то ми продовжимо операцію і продовжимо зносити терористам голови»… Втім, турецький лідер не уточнив — скільки голів терористів належить «знести», щоб мир в Сирії встановився. При цьому також не пояснив, що він робитиме з терористами, які перебувають в провінції Ідліб, зокрема, у складі угруповання «Джабхат ан-Нусра» і на території самої Туреччини. Очевидно сподіваючись на поздоровлення, Р. Ердоган повідомив, що під час військової операції «Джерело миру» менш ніж за два тижні було взято під контроль 111 населених пунктів на півночі Сирії, «близько 760 курдських терористів були нейтралізовані» і турецькі війська зайняли сирійську територію площею 1,5 тис. кв. км.

 

Перспективи примирення між курдами і Дамаском

Ситуація на північному сході Сирії станом на 16 жовтня ц. р.
Ситуація на північному сході Сирії станом на 16 жовтня ц. р.

Сирійський уряд спочатку не збирався вести переговори з курдами, оскільки вони «зрадили країну» і дали Туреччині привід порушити суверенітет Сирії, але згодом діалог все ж розпочався. Оскільки лідери СДС не можуть розраховувати на військову допомогу з боку США і РФ для стримування турецької інтервенції, то їм довелося звертатися по допомогу до Дамаска. Очевидно, щоб отримати цю допомогу, курди будуть змушені, своєю чергою, задовольнити вимогу Дамаска про передачу під контроль центрального уряду родовища вуглеводнів у східній провінції Дейр-ез-Зор, якщо це дозволять зробити американські військовослужбовці, кілька сотень яких знаходяться у цьому регіоні. Таким чином, курди були змушені піти на взаємодію і компроміс з Дамаском при деякому посередництві Росії. На першому етапі представники сирійського уряду і коаліції СДС вели переговори на російській авіабазі Хмеймім в провінції Латакія. Очікується, що наступний етап переговорів відбуватиметься в Дамаску. 14 жовтня влада Сирії уклали попередню військову угоду з адміністрацією курдської автономії з питання про розміщення підрозділів сирійської армії в прикордонних з Туреччиною регіонах. Уряд Сирії заявив про намір вжити рішучих заходів для захисту територіальної цілісності держави від зазіхань Туреччини.

Згідно з досягнутими домовленостями, 14 жовтня сирійські війська зайняли місто Манбідж за 85 км на північний схід від Алеппо і місто Кобані (150 км від Алеппо). У провінції Ракка сирійські війська зайняли військовий аеродром поблизу селища Табка біля Євфратської ГЕС. У сусідній провінції Хасеке підрозділи Сирійської арабської армії (САА) зайняли селище Телль-Тамер. До 17-го жовтня сирійська армія взяла під свій контроль кордон з Туреччиною від міста Джараблус до Кобані.

За даними сирійських ЗМІ, жителі курдських міст і сіл на схід від Євфрату вітали повернення північних і північно-східних регіонів Сирії під суверенітет Дамаска. В Анкарі вкрай негативно сприйняли заняття сирійськими урядовими військами низки районів на відстані 20–30 км від турецько-сирійського кордону. 19 жовтня радник турецького президента Я. Акта заявив, що поява сирійської армії в прикордонних районах для захисту «курдів-терористів» буде вважатися оголошенням війни Туреччині… Вражаюча логіка! Виходить, що турецька армія має право вдиратися на територію суміжної Сирії, а сирійська армія не має права захищати територію своєї власної країни! Це схоже на ситуацію, що спостерігається на українському Донбасі, де для проросійських сепаратистів ЗС РФ є їхніми захисниками від «українських карателів»…

Курдські біженці Курдські біженці
Курдські біженці

За деякими даними, на захопленій сирійській території під час попередніх операцій «Щит Євфрату» і «Оливкова гілка» представниками турецької окупаційної влади відбувалася роздача «нових революційних (турецьких) паспортів» як цивільним особам, так і бойовикам «поміркованої опозиції». Крім цього, на окупованих територіях турки створюють інфраструктуру, зводять будинки, школи (перш за все релігійні), мечеті, утворюють «поліцію». На думку сирійських оглядачів, ці заходи мають на меті змінити в цих районах етнічний баланс. Очікується, що подібні заходи здійснюватимуться і в «зоні безпеки», якщо Туреччині вдасться її створити. На прикладі Афріну, одного з ізольованих курдських кантонів на північному заході Сирії, який Туреччина і її сирійські та іноземні проксі захопили у 2018 році за мовчазною згодою Росії, курди знають, що їм загрожує у разі поразки. Наприклад, в Афріні курдам не тільки довелося відмовитися від автономії, а й зазнати насильство, грабунки і витіснення арабським населенням.

 

Суперечлива позиція адміністрації Д. Трампа

Перед початком турецької операції США вивели своїх військових із зони ймовірних бойових дій, а Білий дім повідомив, що Вашингтон не підтримуватиме турків і не братиме участі у військовій операції Туреччини на півночі Сирії.

6 жовтня президент США Д. Трамп в телефонній розмові застеріг турецького президента Р. Ердогана, що неприпустимо завдавати ударів по американських військовослужбовцях, і зажадав від Анкари не робити будь-яких дій, що «виходять за рамки дозволеного в Сирії»… Д. Трамп назвав «поганою ідеєю» військову операцію Анкари проти сирійських курдів, підкресливши, що «Сполучені Штати не підтримують цю атаку». Але вже через кілька днів між Вашингтоном і Анкарою сталося щось, що зробило його риторику стосовно Туреччини і самого Р. Ердогана більш толерантною і доброзичливою. Так, якщо 7 жовтня Д. Трамп заявив, що може повністю «знищити і зруйнувати економіку Туреччини», а в своєму листі Р. Ердогану порадив йому «не бути дурнем», то вже 17-го жовтня, після досягнення домовленості про п'ятиденне припинення військових дій на півночі Сирії, господар Білого дому назвав турецького президента своїм другом і «до біса гарним лідером»… Дипломатично висловлюючись, екс-глава МЗС України Павло Клімкін назвав стиль Д. Трампа «стилем соціальних мереж, який посилює емоції, але не сенс і зміст сказаного». Схоже, що сумбурна риторика Д. Трампа має на меті збити з пантелику оглядачів і політиків, як в США, так і за їх межами, щоб ускладнити розуміння ними суті досягнутих таємних домовленостей між Анкарою і Вашингтоном щодо подальшого розвитку ситуації на Півночі Сирії. За деякими даними, цими домовленостями передбачається створення вільного від курдської присутності плацдарму на сирійській прикордонній території приблизно 150 км довжиною і 32 км завширшки між Рас-ель-Айном і Телль-Аб'ядом. Регіон Айн-ель-Араб (Кобані) і Хасеке курди, узгодивши з американцями, нібито передають під контроль сирійських урядових військ.

Зі свого боку, командування курдських сил заявило, що «несподіване виведення американських військовослужбовців з прикордонних міст Рас-ель-Айн і Телль-Аб'яд стало для курдів «ударом в спину». Як відомо, протягом останніх трьох років адміністрація Д. Трампа щільно співпрацювала з сирійськими курдами, які відіграли важливу роль в розгромі угруповань ІДІЛ в східній частині Сирії, зазнавши при цьому значних втрат.

13 жовтня міністр оборони США Марк Еспер повідомив про виведення близько 1 тис. американських військовослужбовців з північних районів Сирії через наступ турецьких військ. Однак, за останніми даними, все ж кілька сотень американських солдатів залишаються охороняти нафтові родовища в східній частині Сирії, «щоб не дозволити туркам, росіянам і сирійцям встановити над ними контроль». При цьому невеликий загін спецназу ЗС США залишається в Ет-Танфі на півдні Сирії, щоб «продовжувати знищувати залишки ІДІЛ». Американська авіація, що базується переважно на території Іраку, як і раніше контролює повітряний простір на північному сході Сирії. Слід зазначити, що ще в серпні 2019 року М. Еспер говорив, що «будь-яке турецьке вторгнення в Сирію неприйнятне і буде негайно припинене». Але, як бачимо, настрої і рішення в американській адміністрації змінюються дуже швидко. І те, що Д. Трамп і його міністри безапеляційно стверджують сьогодні, ще не означає, що це не буде забуте назавтра…

17 жовтня Р. Ердоган і віце-президент США Майк Пенс, який прибув до Анкари у супроводі держсекретаря Майка Помпео і нового радника з національної безпеки Роберта О'Брайена, після чотиригодинного переговорного марафону досягли угоди про припинення бойових дій на 120 годин з тим, щоб загони курдів покинули створювану Туреччиною прикордонну «зони безпеки». Демаркаційна лінія, за яку курдські збройні формування повинні відійти, пролягає приблизно за 32 км на південь від сирійсько-турецького кордону вздовж траси М-4 Алеппо — Хасеке. Повідомляється, що Вашингтон отримав гарантії від курдів про їх організований відхід від кордону з Туреччиною. За словами М. Пенса, у разі, якщо Туреччина буде дотримуватися «постійного припинення вогню» в прикордонній зоні, США не вводитимуть додаткові санкції проти Туреччини і скасують вже введені. Д. Трамп заявив, що він може зняти санкції з Туреччини після отримання від Анкари зобов'язання про те, що укладена 17 жовтня угода стане постійною. Втім, турецьке керівництво на всіх рівнях заявляло, що воно просто взяло паузу у веденні бойових дій і відновить їх, коли вважатиме за необхідне. За словами глави турецького МЗС М. Чавушоглу, головний підсумок зустрічі Р. Ердогана з М. Пенсом полягає в тому, що «США визнали необхідність створення зони безпеки». Після завершення переговорів з М. Пенсом Р. Ердоган сказав журналістам, що відповідно до угоди, досягнутої між Туреччиною і США, турецькі війська не залишатимуть північний район Сирії.

16 жовтня Палата представників Конгресу США ухвалила резолюцію, якою засуджується рішення Д. Трампа вивести американські війська з північного сходу Сирії. За резолюцію проголосували 354 конгресмени, проти — 60. У спільній заяві, опублікованій 18 жовтня, спікер Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі та лідер демократичної меншості в Сенаті Чак Шумер повідомляють, що американсько-турецькі домовленості щодо північно-східної Сирії «підривають довіру до зовнішньої політики Сполучених Штатів і посилають нашим союзникам, а також нашим ворогам небезпечні сигнали про те, що нашим словам не можна вірити». Згадані американські законодавці також вважають, що «президент Трамп не бачить в Путіні ту небезпеку, яку він становить для нашої країни». (І для України теж — О.В.).

Крім цього, Н. Пелосі і Ч. Шумер заявили, що до кінця жовтня Палата представників ухвалить жорсткий двопартійний пакет санкцій проти Туреччини і Росії. Сенатор-демократ Тім Кейн назвав угоду Д. Трампа з Р. Ердоганом «обурливою». Сенатор-демократ Кріс Кунс назвав її «трагічним днем для Сполучених Штатів і для нашої репутації у світі». Звісно ж, що малозрозуміла позиція Д. Трампа щодо турецької інтервенції в Сирії може стати ще одним приводом для підготовки його імпічменту в Конгресі США. Американські експерти вважають, що досягнення перемир'я між Туреччиною і СДС за посередництва Вашингтона не зменшить прагнення значної частини Конгресу США «покарати» Туреччину шляхом застосування нового пакету санкцій. 15 жовтня США ввели санкції проти міністра оборони Хулусі Акара, міністра енергетики та природних ресурсів Фатіха Донмеза і глави МВС Сулеймана Сойлу. Під обмеження потрапили також міненерго і міноборони Туреччини. Схоже, що Д. Трамп використовує загрозу введення режиму санкцій проти Анкари для того, щоб посилити позиції Вашингтона на переговорах в рамках майбутнього візиту Р. Ердогана до Вашингтона в 11 листопада. Деякі оглядачі вважають, що у тому разі, якщо на цих переговорах американці і турки зможуть домовитися про взаємоприйнятний формат майбутньої взаємодії в Сирії, то ніяких серйозних санкцій проти ТР запроваджуватися не буде.

Чимало оглядачів безуспішно намагаються зрозуміти політику і логіку нинішньої американської адміністрації щодо Сирії. То президент США говорить про необхідність виведення американського контингенту з Сирії, то він вносить поправки і повідомляє, що частина американського спецназу все ж залишиться для охорони нафтових родовищ в провінції Дейр-ез-Зор. Зрозуміло від кого, але незрозуміло для кого і на чиє прохання. 24 жовтня видання Newsweek з посиланням на неназваного високопоставленого чиновника Пентагону повідомило, що США планують направити 15 танків Abrams для охорони нафтових родовищ на сході Сирії спільно з арабсько-курдськими загонами СДС. Схоже, що пан Д. Трамп робить все для того, щоб ніхто не здогадався про його справжні наміри і настрої…

 

Позиція і роль Росії

З початку проведення операції «Джерело миру» Москва закликала турецьку сторону «не робити кроки, які можуть перешкодити політичному врегулюванню». 15 жовтня під час телефонної розмови з Р. Ердоганом В. Путін підкреслив «необхідність запобігання конфліктів між підрозділами турецької армії і збройними силами сирійського уряду». Путін також звернув увагу Ердогана на загострення гуманітарної ситуації в районах уздовж сирійсько-турецького кордону. У поширеній 17 жовтня заяві МЗС РФ йдеться, що Москва виступає за відновлення територіальної цілісності Сирії шляхом передачі Дамаску всіх сирійських територій, включно з територією вздовж кордону з Туреччиною. У заяві також наголошується, що Росія не ставить під сумнів необхідність для Туреччини забезпечувати свою безпеку, але мир у Сирії може бути досягнутий тільки через діалог між курдами і сирійським урядом. Як заявив глава МЗС РФ С. Лавров, Росія має намір сприяти діалогу між Дамаском і Анкарою, а також між сирійською владою і курдськими організаціями. Однак глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу виключив можливість проведення переговорів з чинним урядом Сирії.

18 жовтня президент Сирії Башар Асад обговорив ситуацію на півночі країни зі спецпредставником президента РФ О. Лаврентьєвим, зажадавши «припинення турецької агресії і виведення всіх незаконно діючих на території Сирії іноземних сил, включно з американськими, так як вони є окупантами». 18 жовтня МЗС Сирії заявило, що Туреччина втратила статус країни-гаранта в Астанинському процесі через її військові операції на півночі Сирії, які абсолютно суперечать принципам і резолюціям Астанинського процесу.

 

Зустріч Р. Ердогана і В. Путіна в Сочі

22 жовтня президент РФ В. Путін і президент ТР Р. Ердоган провели в Сочі очевидно досить складні переговори, оскільки вони тривали понад шість годин. Основною темою була ситуація на північному сході Сирії після початку турецької операції «Джерело миру». За словами Путіна, за підсумками зустрічі прийняті «доленосні рішення», які дозволять впоратися з гострою ситуацією на турецько-сирійському кордоні. Внаслідок переговорів було підписано Меморандум про взаєморозуміння між РФ і ТР, що складається з 10 пунктів. Спробуємо прокоментувати найбільш проблематичні і спірні з них. Так, у другому пункті «сторони підкреслюють свою рішучість боротися з тероризмом у всіх його формах і проявах і протистояти сепаратистським прагненням на сирійській території». (Відразу виникає питання: чому Путіну не приходить до голови думка протистояти сепаратистським прагненням на території українського Донбасу, де він, навпаки, вже шостий рік поспіль розпалює і підтримує сепаратизм «радєтєлєй руzzкава міра»? Видається, що на майбутньому саміті «нормандської четвірки» в Парижі президент України В. Зеленський міг би поставити Путіну це питання про його подвійні стандарти. Очевидно, очікуючи, що йому буде поставлене таке запитання, Путін вкотре відкладає на невизначений час проведення цього саміту, про що його прес-секретар Д. Пєсков повідомив 23 жовтня).

У третьому пункті повідомляється, що «існуючий статус-кво в нинішньому районі операції «Джерело миру» між містами Тель-Аб’яд і Рас-ель-Айн глибиною до 32 км буде збережений». (Тут укладачі Меморандуму чомусь «забули» написати відстань між цими двома містами — близько 150 км. Таким чином, збереження статус-кво означає продовження окупації Туреччиною близько 4800 кв. км прикордонної території Сирії на додаток до територій, окупованих під час проведення попередніх операцій «Щит Євфрату» і «Оливкова гілка», а також в північно-західній провінції Ідліб).

У четвертому пункті «обидві сторони підтверджують важливе значення Аданської угоди, Російська Федерація буде сприяти виконанню Аданської угоди в сучасних умовах». (Тут виникає щонайменше три питання: По-перше, Аданську угоду, укладену Туреччиною і Сирією 20 жовтня 1998 році в турецькій Адані, було націлено на нейтралізацію загонів РПК, що тоді базувалися в Сирії. Ця угода лише зобов'язувала владу Сирії запобігати будь-якій терористичній загрозі Туреччині з сирійської території, але аж ніяк не передбачала, що це будуть виконувати лише турецькі війська на сирійській території. По-друге, укладачі Меморандуму знову «забули» згадати, що 21 грудня 2010 року було підписано нову турецько-сирійську угоду «Про співробітництво проти тероризму і терористичних організацій». І ця угода з 23 пунктів передбачала спільну боротьбу з терористичними організаціями і, як і перша, не надавала права Туреччині переслідувати загони РПК на сирійській території самостійно. По-третє, як може РФ «сприяти здійсненню Аданської угоди в сучасних умовах», якщо Анкара не має найменшого бажання контактувати з легітимною сирійською владою, і це незважаючи на озвучений у Сочі заклик Путіна до «взаємноввічливої співпраці між Туреччиною і Сирією», проігнорований Ердоганом).

У п'ятому пункті зазначається: «Розпочинаючи з 12.00 23 жовтня 2019 року, на сирійську сторону сирійсько-турецького кордону за межами зони операції «Джерело миру» водяться підрозділи російської військової поліції і сирійської прикордонної служби. Вони сприятимуть виведенню підрозділів курдських загонів самооборони та їх озброєння на 30 км від сирійсько-турецького кордону, який має завершитися протягом 150 годин після 12.00 23 жовтня 2019 року. З цього моменту почнеться спільне російсько-турецьке патрулювання на глибину до 10 км від кордону на захід і на схід від району операції «Джерело миру», крім міста Камишли». (Прикордонники у всьому світі повинні «тримати кордон на замку», тобто виконувати свої прямі завдання з охорони державного кордону. Проте в цьому пункті Меморандуму на сирійських прикордонників турками і росіянами чомусь покладається непритаманне їм поліцейське завдання «сприяти виведенню підрозділів курдських загонів самооборони та їх озброєння на 30 км від сирійсько-турецького кордону». І якщо до кінця жовтня це завдання буде виконане, то що потім мають робити сирійські прикордонники — охороняти кордон чи повернутися в казарми подалі від кордону? І навіть якщо їм дозволять охороняти кордон власної країни, то як вони зможуть це робити, коли перед ними по той бік кордону будуть турецькі прикордонники та війська разом з протурецькими проксі зі складу СВА, а в тилу у них буде здійснюватися «спільне російсько-турецьке патрулювання»? Цілковитий абсурд і знущання над сирійськими прикордонниками і сирійським народом взагалі!).

У восьмому пункті передбачається «вжити спільні зусилля для сприяння безпечному і добровільному поверненню біженців». (З цього випливає, що питанням повернення і розселення сирійських біженців будуть займатися ТР і РФ, але не сирійський уряд. Черговий абсурд, знущання і перетворення Б. Асада в покірливу російську маріонетку!)…

Схоже, що не все, про що домовилися Р. Ердоган з В. Путіним, було зафіксовано в Меморандумі. Як зазначив спецпредставник США по Сирії Джеймс Джеффрі, «в домовленостях, досягнутих Росією і Туреччиною щодо Сирії, багато дірок». Наприклад, в Меморандумі немає жодного слова про долю самої курдської автономії. За деякими даними, курди уклали з Москвою і Дамаском політичну угоду, відповідно до якої відмовляться від своєї автономії у всьому, крім місцевого самоврядування. З іншого боку, турецькі військові і після саміту в Сочі планують продовжити свій контроль над трасою М-4 Алеппо — Хасеке, що проходить паралельно сирійсько-турецькому кордону на відстані 30–35 км. Якщо це станеться, то природно турецькі війська створять КПП на перетинах цієї траси з іншими дорогами і таким чином будуть контролювати всю «зону безпеки», не пропускаючи до неї ані курдів, ані підрозділи сирійських військ і прикордонників, а спільне патрулювання з російськими військовослужбовцями на відстані до 10 км від кордону буде відбуватися чисто формально. Таким чином, «зона небезпеки» буде створена турками «не києм, то палицею» (російською — «не мытьем, так катаньем»)…

У коментарях російських політиків і борзописців з офіціозних ЗМІ досягнута 22 жовтня в Сочі чергова домовленість щодо Сирії між Путіним і Ердоганом пишномовно називається не інакше, як «історичним і доленосним тріумфом дипломатії», що, природно, нам видається надто сумнівним. Турецькі проурядові ЗМІ і політичні аналітики також назвали зустріч в Сочі «перемогою турецької дипломатії». Анатолійська агенція Anadolu називає угоду між Анкарою і Москвою «історичною». Історичною для кого? Для Сирії? Як можна називати угоди стосовно Сирії «історичними», якщо її керівництво не має жодного стосунку до їх укладання і є всього лише об'єктом маніпуляцій зовнішніх сил?

 

Роздуми після «історичного» саміту в Сочі

На наш погляд, складна і багатоходова гра Туреччини і Росії в Сирії підписанням Меморандуму від 22 жовтня не закінчиться. Чого варті домовленості Путіна і Ердогана свідчить нинішня напружена ситуація в провінції Ідліб, яка характеризується постійними суперечками між Москвою і Анкарою, хоча для врегулювання цієї ситуації ще 7 вересня минулого року відбулася зустріч президентів ТР, ІРІ і РФ в Тегерані, а 17 вересня того ж року зустріч Ердогана з Путіним в Сочі. Минув рік, але ситуація в провінції Ідліб не тільки не покращилася, а навіть погіршилася. До речі, тоді учасники саміту в Тегерані визнали за необхідне якнайшвидше підготувати проект нової конституції Сирії, але віз і нині там, і в 10-му пункті згаданого Меморандуму сторони все ще зобов’язуються «підтримувати діяльність Конституційного комітету», який має підготувати проект конституції.

Виступаючи на прес-конференції в Сочі, В. Путін зокрема підкреслив, що «Сирія повинна бути звільнена від іноземної військової присутності», звісно маючи на увазі США, але в той же час ухвалений Меморандум практично закріплює незаконну військову присутність Туреччини у прикордонній смузі на сирійській території і аж ніяк не наближає встановлення контролю над нею з боку легітимної сирійської влади на чолі з президентом Б. Асадом, якого очільники турецької влади вважають своїм ворогом.

Бойовики СВА ведуть наступ на позиції курдів
Бойовики СВА ведуть наступ на позиції курдів

За даними російського аналітика Ю. Щегловіна, Туреччина прагне не просто закріпитися на півночі Сирії і в Ідлібі, а створити там єдину зону автономного від Дамаска опозиційного утворення з лояльними до неї збройними силами. Так, 5 жовтня два великих формування сирійської збройної опозиції в провінції Ідліб об'єдналися в єдину військову структуру: загони протурецької коаліції «Фронт національного визволення» (ФНП) об'єдналися з бойовиками так само протурецької «Сирійської вільної армії» (СВА). Нова структура — «Сирійська національна армія» (СНА) — підпорядковуватиметься «тимчасовому сирійському уряду», що базується в прикордонному турецькому місті Газіантеп. Командувачем СНА став генерал Салім Ідріс, який дезертирував зі ЗС САР і на даний час посідає в тимчасовому кабінеті пост «міністра оборони». За словами Ю. Щегловіна, «турки починають формувати підконтрольну собі єдину збройну силу і останні за часом домовленості Анкари з Москвою в Сочі на тлі виведення американських військ цей процес лише різко стимулюють».

На сьогодні туркам вдалося об'єднати близько 28 різних опозиційних груп, основними серед яких є «Ахрар аш-Шам», «Нурреддін аз-Зенгі» і «Сурур». Таким чином, на даний час Туреччина виступає в ролі єдиного покровителя сирійської опозиції, озброєної Туреччиною, метою якої є повалення «режиму Б. Асада», підтримуваного Росією. Ось такими «партнерами» в Сирії є ТР і РФ. Ось на такому фоні відбувся «історичний» саміт лідерів ТР і РФ в Сочі 22 жовтня.

У Дамаску ставлення до досягнутих у Сочі домовленостей є вельми стриманим, оскільки сирійський уряд не може схвалити жодного документу, який передбачає іноземну військову присутність на території Сирії без його згоди. Сирійці, безсумнівно, продовжать вимагати невідкладного виходу турків із зони між Рас-ель-Айном і Телль-Аб'ядом, з Афрін, Азаза та Ідлібу. Однак Б. Асад, на жаль, нічого не може зробити, оскільки повністю залежить від Росії і змушений погоджуватися з усім, що йому скажуть його «російські друзі», які є «партнерами» з його турецькими ворогами… У арабів є таке прислів’я: «друг мого ворога — мій ворог».

 

Міжнародний тиск на Туреччину

Євросоюз. На Заході на військові дії Туреччини проти сирійських курдів зреагували вкрай негативно. При цьому в країнах Заходу однозначно і одностайно стверджується, що Туреччина здійснила в Сирії «інтервенцію», а не «транскордонну антитерористичну операцію», як це називає Анкара.

Демонстрації в Парижі і Берліні на підтримку сирійських курдів Демонстрації в Парижі і Берліні на підтримку сирійських курдів
Демонстрації в Парижі і Берліні на підтримку сирійських курдів

14 жовтня на зустрічі в Люксембурзі глави МЗС країн-членів Європейського Союзу ухвалили спільну заяву, в якій засуджуються дії Туреччини в північно-східній Сирії і міститься заклик до Анкари припинити своє збройне втручання. Крім того, глави МЗС заявили про готовність своїх країн обмежити експорт зброї до Туреччини. 17–18 жовтня на саміті Євросоюзу в Брюсселі європейські лідери виступили з різким засудженням військової операції Туреччини проти курдських бойовиків, закликаючи Анкару негайно припинити вторгнення в північній Сирії, яке підриває боротьбу з ІДІЛ і ставить під загрозу європейську безпеку. Очікується, що військова операція Туреччини в Сирії незабаром буде обговорюватися в Лондоні лідерами Франції, Німеччини та Великої Британії з президентом Туреччини Р. Ердоганом. 18 жовтня на прес-конференції за підсумками саміту ЄС голова Європейської ради Д. Туск заявив, що «так зване припинення вогню в Сирії — це вимога про капітуляцію курдів». Єдиною країною ЄС, яка підтримала операцію Туреччини в Сирії, стала Угорщина…

Зі свого боку, Р. Ердоган піддав Євросоюз критиці за засудження турецької операції в Сирії і пригрозив «відкрити двері для біженців в Європу», якщо та назве цю операцію вторгненням. В ЄС назвали ці погрози «абсолютно неприйнятними».

ООН. 11 жовтня п'ять європейських країн–членів Ради Безпеки ООН (Німеччина, Франція, Велика Британія, Бельгія і Польща), а також Естонія, яка підтримала їх заяву, закликали Анкару зупинити військову операцію на північному сході Сирії, «оскільки вона не вирішить проблем безпеки Туреччини». У заяві наголошується, що ця операція загрожує подальшою дестабілізацією ситуації в регіоні, митарствами цивільного населення, новими біженцями і новим посиленням терористичного угруповання ІДІЛ. По лінії Всесвітньої продовольчої програми ООН станом на 20 жовтня продовольчу допомогу отримало близько 220 тис. осіб в провінціях Ракка і Хасеке. При цьому повідомляється, що у разі подальшої ескалації конфлікту різні гуманітарні організації мають достатньо потенціалу та засобів, щоб надати термінову допомогу 600–800 тисячам осіб.

НАТО. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг закликав Туреччину не «продовжувати дестабілізувати регіон» внаслідок військових дій на півночі Сирії. За його словами, незважаючи на обурення деяких членів Альянсу щодо дій Туреччини в Сирії, питання про її виключення з НАТО поки не розглядається. У НАТО створений кризовий штаб стосовно ситуації, що утворилася навколо військової операції Туреччини в Сирії, і її можливих наслідків.

Як стало відомо 23 жовтня, міністр оборони Німеччини і голова партії ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер заявила, що запропонує НАТО створити зону безпеки в Сирії на кордоні з Туреччиною. За словами міністра, ситуація в Сирії негативно позначається на інтересах Європи і, зокрема, ФРН в тому, що стосується безпеки. Міністр зазначила, що до цього часу дії Берліна і Брюсселя були занадто пасивними, тому політична ініціатива Німеччини має сенс. За її словами, було б неправильно залишати сирійське врегулювання на розсуд лише Росії та Туреччини. Генсек НАТО Є. Столтенберг вважає, що ідея міністра оборони ФРН про створення міжнародної зони безпеки на півночі Сирії може бути одним з елементів врегулювання ситуації. Ця ідея обговорювалася 24–25 жовтня на міністерських переговорах в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Посол США при НАТО Кей Бейлі Хатчінсон заявила, що в США «позитивно оцінюють» ідею створення «міжнародних європейських миротворчих сил для забезпечення зони безпеки на північному сході Сирії». Видається, навряд чи Ердоган і Путін будуть в захваті від цієї ідеї, якщо країни Альянсу, дасть Бог, домовляться про її реалізацію.

У разі успіху цієї ініціативи виникне прецедент, який міг би бути застосований і до подібної ситуації на кордоні з РФ на Донбасі. Якщо вдасться повністю закрити 400-кілометрову «дірку» в кордоні з РФ, то сепаратисти швидко «заляжуть на дно», або порозбігаються. І бажано не по всій Україні. Їх можна буде випустити до Росії, де їм українізація не загрожуватиме і вони милуватимуться путінським «русским миром», проклинаючи «український світ»…

Позиція Китаю. 15 жовтня МЗС Китаю закликало Туреччину припинити свої військові дії на півночі Сирії і повернутися до політичного врегулювання. «Суверенітет, незалежність, об'єднання і територіальна цілісність Сирії мають поважатися і захищатися», записано в заяві МЗС КНР. Китайські військові і політичні оглядачі агенції «Сіньхуа» в своїх матеріалах підкреслюють, що в нинішніх умовах тільки контингент російських збройних сил має легітимне право для перебування на території САР, на відміну від контингентів США і Туреччини.

Позиція Ірану. Після 9-го жовтня в Тегерані прозвучало кілька офіційних заяв, що виражають «незгоду» з діями Туреччини в північній Сирії. Президент Ірану Хасан Роухані, виступаючи на засіданні уряду 9 жовтня, наголосив на необхідності вжити таких заходів, щоб сирійська армія змогла забезпечити безпеку кордонів сирійської держави. 13 жовтня на іранському веб-сайті Kurdpress.com була опублікована інформація, згідно з якою 154 депутати Меджлісу Ірану підписали заяву, що засуджує дії Туреччини.

Позиція Ізраїлю. Транскордонна військова операція Туреччини на північному сході Сирії викликає у громадськості Ізраїлю підвищену увагу. 9 жовтня кілька сотень людей зібралися в центрі Єрусалима, неподалік від резиденції прем'єр-міністра країни на демонстрації протесту проти дій Анкари в Сирії. У цих демонстраціях, крім євреїв, брали участь курди і араби з вимогою засудити турецькі атаки на курдські райони Сирії, надати гуманітарну допомогу постраждалим від агресії.

Прем'єр-міністр Б. Нетаньяху засудив турецьке вторгнення відразу ж після його початку, підкресливши ту обставину, що турецький уряд, який розпочав цю акцію проти «курдських терористів», завжди виступав проти захисних дій Ізраїлю щодо терористичних вилазок з сектора Гази, виставляючи себе захисником тих, хто вбиває мирних жителів Ізраїлю. Близько сотні офіцерів запасу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) направили відкритий лист на адресу прем'єр-міністра Ізраїлю Б. Нетаньяху і начальника Генштабу ЦАХАЛу Авіва Кохаві, вимагаючи надати курдам, які постраждали від турецької агресії, гуманітарну і військову допомогу. Слід зазначити, що підтримка курдів і солідарність з ідеєю створення єдиної курдської держави завжди знаходила в Ізраїлі багато прихильників.

Серед країн Азії дії Туреччини в Сирії підтримали лише Азербайджан, Пакистан і Катар. Сомалі стало єдиною країною на африканському континенті, яка підтримала операцію Туреччини в Сирії.

Реакція в Туреччині. Основні політичні партії і переважна частина турецької громадськості підтримують дії ЗС ТР в Сирії, розглядаючи курдські СДС в якості філії забороненої в Туреччині «Робітничої партії Курдистану» (РПК). Водночас в Туреччині поступово посилюється критика операції «Джерело миру» турецькою опозицією з точки зору економічних наслідків. Назріває невдоволення також в лавах правлячої Партії справедливості і розвитку, перш за все, економічною політикою Р. Ердогана. У цих умовах, щоб відвернути увагу турецького суспільства від внутрішніх економічних проблем, Р. Ердогану потрібна невелика переможна військова операція в сусідній Сирії з мінімальними втратами в живій силі. В цілому в Туреччині рівень підтримки військової операції в Сирії досить високий. Але, тим не менш, звучить і критика, зокрема в парламенті.

Так, 16 жовтня на спеціальному засіданні Великих національних зборів (Меджлісу) Туреччини з критикою на адресу правлячої Партії справедливості і розвитку виступив заступник опозиційної Народно-республіканської партії Юнал Чевікьоз. Зокрема, він звинуватив керівництво країни у небажанні встановлювати прямі офіційні контакти з Дамаском і використанні Москви в якості посередника. Окремо Ю. Чевікьоз торкнувся статусу «Сирійської вільної армії», що базується на турецькій території, яка, на його думку, «складається з терористів і джихадистів, з якими Туреччина проводить сьогодні військову операцію в Сирії».

* * * * * *

Даючи статті заголовок «Турецький гамбіт», виходив з того, що турецьке керівництво часом змушене йти на не зовсім вигідне для себе тактичне співробітництво і компроміси стосовно ситуації в Сирії з РФ, ІРІ і США, переслідуючи при цьому стратегічну мету — привести до влади в Дамаску лояльне до Туреччини керівництво, завдяки чому Сирія стане «природним об'єктом» впливу Анкари в дусі неоосманізму. Підтверджує цю тезу та обставина, що, незважаючи на численні і багаторічні умовляння з боку Кремля, турецьке керівництво категорично не сприймає Б. Асада або будь-яких інших світських сирійських політиків в якості керівників майбутньої посткризової Сирії. Що стосується «Джерела миру», то значною мірою Р. Ердогану довелося піти на певні поступки не тільки під тиском США і РФ, але значною мірою і під тиском світової спільноти, яка засудила проведення цієї операції. З іншого боку, через 10 днів після початку операції «Джерело миру» в Анкарі зрозуміли, що її продовження загрожуватиме не тільки важкими втратами на полі бою з курдами, але також матиме й негативні репутаційні наслідки та ізоляцію на міжнародній арені. Тому Р. Ердоган незабаром і сам міг би звернутися до В. Путіна з проханням про посередництво в пошуках оптимального виходу із ситуації, наслідки якої могли бути цілком непередбачуваними для президента Туреччини. І те, що він отримав внаслідок такого посередництва, це максимум, на що він міг сподіватися.

Найнебезпечнішим наслідком турецької операції «Джерело миру» для курдів і Дамаска може бути переселення 1–2 млн протурецьких сирійських біженців і опозиційних угруповань, серед яких чимало джихадистів, до «зони безпеки» вздовж сирійсько-турецького кордону, яка стане «зоною небезпеки» не тільки для курдів і Дамаска, а й для Москви, що невідворотно і остаточно може зіпсувати її відносини з Анкарою. Крім того, якщо Анкарі вдасться створити «зону безпеки» з відповідною інфраструктурою для переселенців, то вплив Туреччини в Сирії значно зросте. Спроба Анкари здійснити «демографічне перепланування» на північному сході Сирії шляхом переселення сирійських біженців з Туреччини нагадує «генетичне переформатування» населення українського Донбасу за років царської Росії і радянської влади, коли російські переселенці по всій Росії примусово відривалися від своїх земель і переселялися на чужі для них землі. І сьогодні ця «бомба уповільненої дії» вибухнула на Донбасі у вигляді заколоту проросійських сепаратистів.

Досягнута 22 жовтня у Сочі домовленість між Р. Ердоганом і В. Путіним практично є продовженням і розвитком того, про що турецький лідер домовився 17 жовтня з віце-президентом США М. Пенсом. Турки домовилися з американцями про припинення бойових дій і виведення курдських формувань, а В. Путін домовився з Р. Ердоганом про те, що бойові дії не відновляться, а виведення курдських формувань буде забезпечене російською військовою поліцією. Таким чином, фактично Анкара, Вашингтон і Москва ситуативно реалізували ніби й спільний план, тільки з різними цілями для кожної зі сторін. Однак з огляду на імпульсивність, непослідовність і непередбачуваність лідерів США, ТР і РФ, навряд чи можна сподіватися на якийсь стабільний формат розвитку даної ситуації, яка може різко змінитися після візиту турецького президента 11 листопада до Вашингтону. І характер можливих змін ситуації передбачити так само складно, як і настрої і дії Трампа, Путіна та Ердогана…

Допоки сирійські курди воювали проти бойовиків ІДІЛ, США всіляко їх підтримували і озброювали, але коли вони виконали покладене на них завдання — їх залишили під «опікою» РФ і ТР. Зараз майбутнє сирійських курдів вирішується без їхньої участі у Вашингтоні, Анкарі, Москві і Тегерані, але не в Дамаску. Подібне відбувалося і відбувається не тільки з сирійськими курдами, але і з курдами в Туреччині, Іраку та Ірані. Трагедія 30-мільйонного курдського народу полягає в тому, що країни-переможці в Першій світовій війні не захотіли надати курдам державну незалежність і тим самим прирекли цей народ на бездержавність з усіма негативними наслідками, що випливають з цього як для курдів, так і для тих країн, в яких вони живуть На мій погляд, згадані країни і все світове співтовариство зобов'язані виправити цю історичну несправедливість і надати курдам право на створення своєї власної держави або хоча б статусу автономій з широкими повноваженнями.

Доля курдів схожа на долю українців. Як турецька влада довго заперечувала існування курдської нації, так і нинішні «кремлівські стратеги» постійно твердять, що українці і росіяни — це один народ, а Україну і українців «вигадали наприкінці позаминулого століття в Генштабі ЗС Австро-Угорщини», при цьому «забуваючи», що класик української літератури Іван Котляревський видав перші три частини своєї безсмертної «Енеїди» у 1798 році, за рік до народження Олександра Пушкіна, а слово «Україна», як одна із назв території Київської Русі, вперше з'являється в Київському літопису у 1187 році.

Українці, які протягом століть були позбавлені своєї державності, і сьогодні відстоюють її в нерівній боротьбі з комуно-ординською імперією, як ніхто інший розуміють проблеми курдського народу. У цьому цинічному світі, в боротьбі за свою незалежність українці і курди можуть покладатися насамперед на самих себе, і лише потім на своїх можливих партнерів і союзників, якщо таких пощастить знайти…