21 грудня 2013

Кримінальна справа проти уряду?

Якщо вірити українській статистиці, за 4 роки (2009, 2010, 2011 і 2012 рр.) Україна імпортувала з РФ загалом 131,6 мільярдів кубометрів природного газу (у 2009-му — 22,2; у 2010-му — 36,5; у 2011 — щонайменше 40,0 і у 2012-му — 32,9). За цей період Україна переплачувала Російській Федерації по 150–160 американських доларів за кожну 1000 кубометрів. І це разом з усіма знижками: і 20% у 2009-му, і починаючи з 2010-го року так звані «харківські» 100 доларів. Суму переплати не важко обчислити, порівнявши наші видатки з середньоєвропейськими цінами трубного природного газу (враховуючи видатки транспортні).

Отже, за 4 роки (не беручи до уваги поточний 2013-й) ми переплатили Москві понад 20 мільярдів американських доларів! Цю цифру нещодавно підтвердив і чинний Прем’єр-міністр України.

Причому, «попєрєднікі» переплатили три – три з половиною мільярди доларів (за 22,2 млрд кубометрів) за контрактом, який вони не вважали неправильним, а отже за його виконання не передбачається кримінальної відповідальності. А ось переплата нинішньої влади — 17 мільярдів американських доларів, і саме за тим самим контрактом, який вони від самого початку визнають «злочинним».

17 мільярдів збитків за виконання «злочинного» контракту… За логікою, його виконання рівнозначне виконанню злочинного наказу. І хто ж з причетних за це покараний? Де кримінальні справи? Чому не реагує Генпрокуратура і суди? Адже, за словами нинішніх можновладців, державі завдано збитків в особливо великих розмірах! А вони, тобто, чинна влада й надалі стверджують одне, а роблять інше — шкодять українцям.

Що ж за даних обставин повинна була б вчинити влада?

  1. Негайно припинити усі розрахунки за газ і співпрацю за газовим контрактом з Газпромом від 19 січня 2009-го року, запропонувавши свій, український справедливий варіант.
  2. Покарати всіх, хто був причетний (включно з іноземними громадянами) до справи завдання збитків українській державі. Зокрема — шляхом свідомого «здирання» переплат за газ за явно завищеними цінами.

За майже 4 роки чинна влада свої ж обіцянки мала б виконати. І якщо газовий постачальник (в даному випадку — Газпром РФ) зволікав би з переходом до справедливих умов співпраці в газовій галузі, то дохідливо витлумачувати це всім, особливо тим громадянам України, які за прикладом усіляких «смітюхів» намагаються скандувати прізвище чужого президента. Звичайно, аби не залежати від монопольного імпорту, паралельно із перемовинами з РФ необхідно обов’язково скорочувати споживання газу.

На жаль, попри нечувану концентрацію в одних руках влади, жодних таких намагань протягом останніх вже майже 4-х років не було помітно. Уряд України, що раз злословлячи про «папєрєдніков», вперто бере участь у перевитратах, які мають ознаку злочину.

В цілому ж виглядає так, що чинне керівництво нашої держави мало б вимагати від Кремля аби він безумовно повернув переплачені кошти за газ (тепер це набагато більше за 15 мільярдів доларів, яких так не вистачає чинній владі для, як вона твердить, порятунку держави у контексті асоціації з ЄС.

Саме так мав би вчинити і наш стратегічний, дружній партнер.

Якщо ж не вдається повернути переплачене, то зарахувати ці кошти в борг РФ переди Україною і оприлюднити.

І ще що: дуже доречно було б порахувати в нинішніх цінах суму за весь той газ, який був викачаний з України за часів СРСР від самого початку його видобутку. А сума ця — понад 165 млрд. американських доларів, що Кремль мав би повернути. Може, саме цю цифру і називав Прем’єр-міністр України. Але зробив це незграбно. І не в належному місці, що викликало неоднозначну реакцію (а недипломатично — регіт) в людей, які добре знаються на фінансах. Адже, оприлюднюючи цю цифру, необхідно чітко її обґрунтувати…

Зрештою, яке це має відношення до Євроінтеграції, якою Прем’єр-міністр України ніколи й не переймався…

Нашій владі не зайве дослухатися до українського народу, що прагне євроінтеграції, дохідливо пояснювати що таке Європа східному населенню України. І влада врешті-решт мала б взятися за переформатування української економіки, витрусити з неї «радянську» пилюку, яка по теперішній час заважає нашому вільному диханню. А не дудіти про незрозумілі та оспівані (самою ж владою!) компенсації за асоціацію з ЄС. Звернімо увагу, що ніхто так і не спромігся дохідливо пояснити — кому, на яких підставах і за що мають надаватися ці компенсації. А головне — скільки? Адже оприлюднювалися цифри від 3 до 165 мільярдів американських доларів (аптечна точність!) лише за європейський вибір. Логічно поцікавитися наступним: а скільки коштувало б нам, за оцінками нинішньої влади, членство в ЄС?

З’ясовується, що нашій владі не вигідно розтлумачувати своїм громадянам, що перехід на вищі (читай, європейські) стандарти лише сприятиме збуту конкурентоздатних українських товарів і послуг і в ЄС, і в РФ. Їй вигідніше так, як тепер — сякий-такий товар, та ще й виготовлений за вчорашніми, радянськими стандартами, продається лише на ринку ТС доти, допоки його за кілька років звідти не витіснить РФ. А в ЄС він не конкурентний ні тепер, ні, зрозуміло, в майбутньому. То кому це вигідно? Лише тому, хто намагається по за межами України «тримати нас на короткому повідку».