Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Богдан Соколовський
Верхня палата (Сенат) польського парламенту 7 липня ц.р. вирішила і одночасно рекомендувала польському Сейму ухвалити, зокрема, що вбивства на Волині в 1943-му році були геноцидом польського народу. У зв’язку з цим, враховуючи пережите причетними до тих трагічних подій, варто зауважити наступне:
По-перше, всі громадяни України ще раз висловлюють щире співчуття полякам у зі’язку з тими трагедіями, які вони пережили у минулому столітті, в т. ч. на Волині в 1943-му. Найбільш виразно таку позицію висловили на початку 2000-років президенти України і Польщі Л. Кучма і О. Кваснєвський, повторивши позицію «прощаємо і просимо прощення».
По-друге, у 1943-му році територія Волині не належала Українській державі, відтак — не належала українцям, бо була окупована нацистською Німеччиною. Тобто, це означає, що за всі події на окупованій території, в тому числі на Волині, повинні відповідати не українці, а держава-окупант —хто б що там не робив.
По-третє, події на Волині 1943-го року слід розглядати не як вирвані з контексту, а аналізувати як складову у низці явищ, що відбувалися на теренах Західної України у 20-му столітті. Тоді, зокрема, бійці Української Повстанської Армії та їх прихильники і бійці польської Армії Крайової з однодумцями були переконані, що захищають права своїх співвітчизників. А рішення про те, що їм робити, ухвалювалися, як правило, без їх відома і часто під тиском штучно створених політичних обставин, а інколи — внаслідок впливу третіх сторін, з метою провокації. Нині ще не всі події того часу об’єктивно вивчені. Не з’ясовані всі причини окремих вчинків, помилок минулого тощо. Але для встановлення всієї картини розвитку політичної ситуації всі ці події в комплексі варто об’єктивно вивчити, принаймні, аби не повторювати помилок. І займатися цим мають науковці, а не політики, які закономірно складають більшість у парламентах всіх націй. Врешті-решт сторінки минулого, навіть помилки з обох боків, треба забути заради європейського майбутнього наших народів.
По-четверте, українці і поляки показали не тільки сусідам, але й усьому світу унікальний приклад мирного співжиття представників українського і польського народів — століттями дружно співіснували, розвивали власну культуру, релігію, інші національні цінності тощо без гегемонії однієї нації, реально поважаючи сусідські. Так було і на Любачівщині, і на Ярославщині, і на Перемишельщині, і на Люблінщині (усе — нині Польща), і на Волині тощо. Словом, на всій Західній Україні до 1937-го року включно. А з 1938-го розпочалася ворожнеча між обома націями. Про це відомо з «перших рук» — від свідків тих подій, зокрема, українських і польських переселенців, яким довелося покинути свої домівки і вирушати у невідомість. І заставили це зробити не українці і не поляки, а третя сторона.
То ж, перш ніж щось робити, варто відповісти на низку запитань: «Хто спровокував ворожнечу 1937/38 років?»; «Чи не ті, кому і сьогодні вигідна напруженість між українцями і поляками?»; «Ми таким чином без фахового аналізу минулого, хочемо спланувати майбутнє?»; «Чи знову ми не врахуємо власного досвіду і станемо суб’єктами в чужих брудних ігрищах?» і т. д.
Серед іншого, зараз однозначно можна сказати, що згадане рішення Верхньої палати Польського парламенту і очікувана ухвала Сейму Польщі щодо подій на Волині 1943-го року не сприятимуть ані полякам, ані українцям, ані українсько-польським взаєминам. Але вони вигідні тим третім силам, які зацікавлені в напруженості як всередині української та польської націй, так і між ними.
