НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Енергетичне Співтовариство було засновано в 2006 році з метою структуризації європейської електроенергетики насамперед через процеси інтегрування енергетичних комплексів країн південно-східної та східної Європи, що цілком зрозуміло в умовах формування єдиного європейського енергоринку. Україна, вступивши до Енергетичного Співтовариства, 1 лютого 2011 року відзначила другу річницю свого членства, що послужило підставою для підбиття підсумків її дворічної діяльності.

До речі, робота самого Співтовариства розрахована на 10 років. Воно об‘єднує регіональні ринки з населенням в 73 мільйони чоловік і передбачає, що країни-члени Співтовариства узгодять свою нормативно-правову базу з вимогами стандартів Євросоюзу і згодом створять умови для об‘єднання енергетичних ринків усього регіону. Що стосується України, то, окрім так званої зовнішньої діяльності, вона має виконати роботи «внутрішні»: встановити високі технічні стандарти, сучасні правила регулювання, запровадити на внутрішньому ринку конкуренцію, подбати про інвестиції. Внаслідок цього український енергетичний сектор швидше інтегруватиметься у енергетику Євросоюзу, матиме надійнішу енергобезпеку, швидше отримуватиме технічну допомогу та міжнародні кредити. Вступ України до Співтовариства передбачає впровадження низки спеціальних директив та регламентів, які осучаснять вітчизняне законодавство у галузі енергетики, узгодять його з європейсько-правовою базою.

Дворіччю українського членства у Енергетичному співтоваристві присвячується дослідження громадської організації «Діксі Груп» під назвою «Україна і Енергетичне співтовариство: два роки в очікуванні». Робота виконувалась в рамках проекту «Моніторинг виконання Україною зобов‘язань в рамках енергетичного співтовариства», який фінансувався міжнародним фондом «Відродження». Достатньо лише поглянути на зміст самого дослідження, викладеного у спеціальному виданні, щоб усвідомити його ґрунтовність. Тут містяться, зокрема, загальні зауваження і основні висновки з рекомендаціями, аналітика щодо процесів імплементації та стану справ у галузі електроенергетики України. Йдеться також і про газ, і про нафту, і про навколишнє середовище, і про відновлювальну енергетику тощо. Окремим пунктом в дослідженні стоять питання українських зобов‘язань перед енергетичним євротовариством, наводяться статистика зі списком використаних нормативно-правових актів. Містяться в дослідженні і загальні зауваження щодо виконання Україною своїх зобов‘язань у 2012 році. Словом, сумніватися у серйозності такого аналізу не випадає, як і у об‘єктивності та фаховості авторів цих досліджень. Наприклад, керівник енергетичних програм «Борисфена Інтел» Сергій Дяченко подає у цьому дослідженні стислий аналіз виконання Україною своїх зобов‘язань щодо імплементації європейського електроенергетичного законодавства, визначених в Протоколі «Про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства».

Нижче пропонуємо текст статті С. Дяченка.

 

Україна в Енергетичному Співтоваристві

Приєднання України до Енергетичного Співтовари­ства у 2011 році створило потенціал для проведення в країні комплексних рин­кових реформ в енергетиці, спрямованих на її інтегра­цію в європейський енер­гетичний простір. На жаль, Україна не використовує ці можливості належним чи­ном, а ті заходи, що вжива­ються, часто відповідають європейським ринковим принципам лише за фор­мою, а не за суттю.

Про це, зокрема, свід­чить аналіз виконання зобов'язань України щодо імплементації європейсько­го електроенергетичного законодавства, визначених в Протоколі «Про приєднан­ня України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства».

Ключовими з цієї точки зору є наступні законодавчі акти ЄС.

1. Директива 2003/54/ЄС встановлює зобов'язання кра­їн ЄС з дерегулювання та лібе­ралізації електроенергетики.

З 6 червня 2012 року (реєстра­ційний № 10571) у Верховній Раді України знаходиться на розгляді проект Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії України», поданий народним депутатом І. М. Глущенком. Як зазначають розробники, основною метою прийняття Закону є лібералі­зація Оптового ринку електро­енергії України та створення ефективного конкурентного середовища на ринку елек­тричної енергії з урахуванням основних вимог законодав­ства ЄС. 20 листопада Верхо­вна Рада прийняла проект За­кону в першому читанні.

21 червня 2012 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про природні монополії», яким вне­сено відповідні зміни для забез­печення можливості переходу до стимулюючого регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Закон був необ­хідний для набуття чинності Постанови НКРЕ «Про затвер­дження Методики формування необхідного доходу ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими електромережами та тарифу на постачання елек­троенергії».

2. Директива 2001/77/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про створення спри­ятливих умов продажу елек­троенергії, виробленої з від­новлюваних джерел на вну­трішньому ринку електричної енергії».

25 вересня 2008 року прийня­то Закон України «Про вне­сення змін до деяких законів України щодо встановлення «зеленого» тарифу.

3 червня 2011 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» про зобов'язання держави щодо стимулювання використан­ня альтернативних джерел енергії.

17 червня 2011 року прийня­то Закон України «Про внесен­ня змін до статті 17-1 Закону України «Про електроенерге­тику» щодо умов стимулюван­ня виробництва електроенергії з альтернатив­них джерел».

20 листопада 2012 року при­йнято Закону України «Про внесення змін до Закону Укра­їни «Про електроенергетику» щодо стимулювання вироб­ництва електричної енергії з біогазу.

28 квітня 2011 року до Вер­ховної Ради подано Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлюваних джерел енергії (реєстрацій­ний номер 8455), спрямова­ний на спрощення дозвільної системи в галузі виробництва електроенергії з відновлюва­них джерел. 22 травня 2012 року проект прийнято в пер­шому читанні.

В цілому в Україні створе­но одну з найкращих систем стимулювання розвитку «зе­леної» енергетики. Але все ж таки у інвесторів деякі по­ложення законодавства в цій галузі викликають нарікання, зокрема це стосується т. з. «місцевої складової».

3. Регламент 1228/2003 від 26 червня 2003 року щодо доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії. За наявною у ЗМІ інформацією, проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику », спрямований на імплементацію регламенту, опрацьовується та погоджується в органах виконавчої влади.

4. Директива 2005/89/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про заходи, що забезпечують безперебійність постачання електроенергії й інвестування в інфраструктуру». 5 листопада 2012 року на імплементацію Директиви прийнято Закон про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо забезпечення надійного (безперебійного) постачання електричної енергії споживачам та інвестування в інфраструктуру.

5. Директива 2001/80/ЄС Європейського Парламенту та Ради «Про обмеження викидів деяких забруднюючих речовин великими спалювальними установками». Положення директиви врахо­вані у відомчих нормативно-правових актах. Наприклад, у Наказі Мінприроди «Про за­твердження технологічних нормативів допустимих ви­кидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потуж­ність яких перевищує 50 МВт» №541 від 22 жовтня 2008 року. Цим наказом встановлюються норма­тиви викидів та передбачається досягнення до 2016 року нор­мативів ЄС з викидів забруд­нюючих речовин теплосило­вими установками.

Наказ Мінприроди від 17 груд­ня 2012 року №659 «Щодо за­твердження Базового плану адаптації екологічного зако­нодавства України до законо­давства Європейського Союзу (Базовий план апроксимації)». В ньому, зокрема, визначаються завдання щодо розробки за­конодавчої та нормативної бази відповідно до вимог ди­рективи, а також створення відповідної системи моніто­рингу її реалізації.

ATSOI, BALTSO, ETSO, NORDEL, UCTE та UKTSOA, що об'єдналися в ENTSO-E. http://ru.wikipedia.org/wiki/ENTSO-E

Також слід зазначити, що формально не зафіксова­ною, але важливою умовою інтеграції української енер­госистеми до європейської, є її перехід на паралельну роботу з ENTSO-E. На сьогод­ні з Молдовою та Румунією обговорюється проект «До­слідження можливості синх­ронного об'єднання україн­ської і молдавської енерго­систем з континентальною європейською енергосисте­мою ENTSO-E». За наявною інформацією, Європейською Комісією прийняте рішення щодо підтримки та фінансу­вання цього проекту.

В Міненерговугіллі опрацьо­вується «Державна цільо­ва програма інтеграції ОЕС України до енергетичного об'єднання енергосистем єв­ропейських держав».

Таким чином, можна відзна­чити певний прогрес в імпле­ментації європейського енер­гетичного законодавства. Але при цьому слід зазначити, що запропоновані законодавчі акти інколи спотворюють суть єв­ропейського підходу до рин­кових реформ.

Перш за все це стосуєть­ся трансформації оптового ринку електроенергії. Суттю запропонованих реформ є перехід до моделі двосторон­ніх контрактів. Вона передбачає, що споживачі можуть вільно обирати собі поста­чальника та/або виробника електроенергії. Але в умовах, коли після проведеної про­тягом 2011–2012 років при­ватизації, 86 % виробництва електроенергії забезпечують 2 компанії —  ДТЕК та «Енергоатом», цей вибір буде вкрай обмежений.

І в самих запропонованих ме­ханізмах роботи ринку є такі, що фактично нівелюють лібе­ральні та конкурентні перева­ги нової моделі. Йдеться про механізми перерозподілу ко­штів на ринку електроенергії через Фонд розподілу вартіс­ного дисбалансу.

Зрозуміло, що проблема від­мінності собівартості елек­троенергії, виробленої різ­ними видами генерації, існує. Але пропонується її вирішу­вати у абсолютно непрозорий спосіб. Які обсяги прибутку підприємств атомної і гідрогенерації вилучатимуться і розподілятимуться, та ви­ходячи з яких принципів це робитиметься, абсолютно не­зрозуміло. Тобто створюють­ся потенційні можливості для зловживань та корупції.

Поки що вельми сумнівним залишається незалежний ста­тус НКРЕ. Підпорядкування Комісії Президенту України в 2011 році не стільки посилило її незалежність, скільки зро­било більш вразливою від по­літичних впливів.

Також не зрозуміло, яким чи­ном планується реалізовувати вимоги Директиви 2001/80/ ЄС. Вже зараз очевидно, що у встановлені терміни (до 1 січ­ня 2018 року) Україна не змо­же провести модернізацію всіх теплових електростанцій, і для вирішення цієї проблеми потребує розробки індивіду­ального плану дій.