Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Валерій ШВЕЦЬ, професор
Тисячоліттями різні народи приходили на територію Криму і будували, будували, будували. У давні часи Крим став перлиною античної цивілізації.
Мені було вже 56 років, коли вперше відвідав Крим в якості пацієнта одного з санаторіїв. Я почувався зле. Вранішня зарядка, басейн, настільний теніс до обіду. Рюкзак на плечі і пішки околицями Ялти після обіду. Пішохідні прогулянки поступово досягли 15 кілометрів на день. Обійшовши Велику Ялту, почав маршрутним транспортом подорожувати в радіусі сотні і більше кілометрів від санаторію. Таким було моє лікування. Додому повернувся фізично зміцнілою і позитивно налаштованою людиною. Розпочався новий етап мого життя з кращим усвідомленням його цінності і призначення. Подорожуючи Кримом, звернув увагу на бідність його культурних пам'яток старовини, хоча серед інших земель України саме Крим мав би найбільше пишатись своїм минулим. Старовинні грецькі міста, колонії, що з'явились тут задовго до нової ери, славне Боспорське царство, могутнє Кримське ханство. Де те, що мало від них залишитись? Що залишилось від Херсонесу? Від цього найбільшого з грецьких міст-колоній, де київський князь Володимир, що хрестив Русь і сам прийняв хрещення від грецьких церковних ієрархів, залишились лише розкопані останніми десятиліттями фундаменти будівель (хоча і вони справляли сильне враження). В колишній столиці Кримського ханства — Бахчисараї — про минувшину нагадує лише ханський палац. І жодної іншої споруди давніх часів! За свідченням мого студента, що родом з цього краю, у столиці Боспорського царства Керчі про славетне минуле не нагадує ніщо. Щоправда, там є гора Митридата — ім’я найславетнішого з царів Боспорського царства, — що усіяна дрібними уламками кераміки і будівельного каміння.
Херсонес. Україна звернулася до ЮНЕСКО з проханням захистити об'єкти культурної спадщини на території Криму
http://zn.ua/
Часи класичної російської імперії краще відобразились у пам'ятках архітектури. І хоча архітектурних шедеврів серед них немає, але певною мірою вони компенсують гнітюче враження від злиденних забудов радянського часу.
Липа Ю. Всеукраїнська трилогія [1-2 т.] (2007)
http://toloka.hurtom.com/
Відповідь на запитання, що сталося з пам'ятками стародавнього Криму, знайшов у біблії сучасного українця Юрія Липи «Всеукраїнська трилогія. Том 1. Призначення України»: «Ось москаль приходить до Херсонеса, повного тисячолітніх еллінських і римських будівель, статуй і храмів, не торкнутих досі ані татарами, ані навіть гунами…» І далі автор наводить спогади очевидця — професора Кебріджського університету Е.Д. Клерка (Clark):
«Руїни Херсонеса ще були міцні, і усюди були навіть двері. Як лише прийшов москаль, все зразу було зруйновано. Ці варвари взялися за своє улюблене заняття — плюндрування. Перекидали, розбивали, закопували і нищили все, до чого лише дісталися і що свідчило б про висвітлення старовинної історії країни.
Ось приходять до Бахчисарая, де були не лише арабсько-татарські, але й готські, еллінські й руські (старокиївські) будівлі. Росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнуванням, знищивши цілковито цю столицю. Місто було поділене на багато частин: грецька колонія сама займала цілу широку долину. Нові завойовники знищили її цілковито, не залишивши каменя на камені.
У Керчі, місті Митридата Великого, Карфагені Евксинського моря, повного пам'яток з тритисячолітньої історії, росіяни повелися найжорстокіше. Там, зустрівши стрункий мармур слави й величі, показали себе. В Керчі, зрівнявши з землею п'ятсот будівель, вони дозволили збудувати серед руїн близько тридцяти убогих бараків.
Коли б грецький архіпелаг потрапив під панування Росії, не зосталося б там теперішніх прегарних пам'яток старовинної Еллади. Зникли б Атени, і московитські наїзники не зоставили б і корінця, який би показував, де було це місто. Порівняно з росіянами, навіть турки видаються освіченими і культурними».
Далі знову Юрій Липа. Росіяни мусили це робити. Адже століття і тисячоліття дивилися на них з презирством з тих храмів, веж і будівель. Адже ж підбиті чи сфедеровані народи знаходили б у тих пам'ятках віру в себе, в свою власну велич і передусім у свою індивідуальність, у красу власного органічного життя. І це було небезпечно для російської імперії, для її механістичності.
Аккерман (Білгород-Дністровська фортеця) - одна з найбільших і добре збережених фортець України
http://www.kuluarbc.com.ua/
А що зосталося від Хаджибею, а що залишилось від Ізмаїлу? Скрізь те саме. Білгород-Дністровська фортеця вціліла лише через те, що занадто пізно потрапила до складу російської імперії. А де могили наших гетьманів? І чому старовинні фортеці і храми вціліли лише на землях Західної України, що входили до складу Австрійської імперії або Польської держави? Російська імперія воліла починати відлік часу на завойованих землях від того моменту, коли туди вперше ступав чобіт російського солдата. Такою була ця унікальна і вкрай небезпечна імперія.
Одеса в 1850 році
http://ru.wikipedia.org/
Питання про вік Одеси у науковій площині давно вирішене і не викликає наукових дискусій. Це приблизно шістсот років. А чому ж Одеса і досі святкує трохи більше ніж двісті років від свого народження? Тобто не історичну дату свого народження, а політичну, залишену нам у спадок Новітньою російською імперією — Радянським Союзом. Те саме у Севастополі, вік якого слід рахувати від віку Херсонеса. Те саме по всій східній Україні.
А що сталося з населенням Криму? Тисячоліттями Крим вбирав у себе різні етнічні групи, як губка воду, нікого не випускаючи за свої межі. Таври, греки, скіфи, сармати, русини, татари — це далеко не повний перелік найголовніших народів, що прийшли і залишились тут назавжди, ставши кримськотатарським народом. Переселення людей тисячоліттями йшло лише до Криму. Надто приваблива і благодатна була Кримська земля. Аж ось вперше в історії Криму напрямок міграції населення різко змінився. Причиною цих змін стали дві російсько-турецькі війни у 1768-1774 рр. та 1787-1791 рр. Під час першої з цих воєн росіяни повністю заволоділи Кримом. З самого початку і до кінця війни активну участь у ній на боці Росії взяло козацтво України. Наслідком російсько-турецької війни 1768-1774 рр. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р., за яким Крим оголошувався незалежним від Османської імперії. Ця війна завершилась поразкою не тільки для турецько-татарської коаліції, але і для української сторони. Після того, як повернулися запорожці з війни, Запорозька Січ була оточена російськими військами (на чолі з генералом П.Текелієм, що теж поверталися з турецького фронту) та зруйнована. Скидалося на те, що у росіян щодо Криму був певний план, а вільне українське козацтво заважало його реалізації. Підтвердженням такого припущення є і той факт, що під час війни, точніше, у 1780 році, в Криму було звільнено 120 тисяч українських невільників, яких після звільнення примусово депортували з Криму на материкову Україну.
Кючук-Кайнарджийський мирний договір - договір, укладений 10 (21) липня 1774 між Російською і Османською (Турецької) імперіями. Укладення цього договору завершило російсько-турецьку війну 1768-1774 рр.
http://history.mk.ua/
У 1783 році Росія, порушуючи щойно укладений договір з Туреччиною, приєднала Крим до себе. Важко точно визначити чисельність кримського населення тих часів. Різні автори подають різні числа. В книжці Миколи Галичанця «Наш український Крим» наводяться наступі дані. У той час на території Кримського ханства мешкало 1 мільйон 235 тисяч українців, 650 тисяч татар і 36 тисяч представників інших національностей. У тому числі на самому півострові мешкало 900 тисяч українців і 110 тисяч татар. Зауважимо, що чисельність кримського населення відновилась у зазначеній кількості лише наприкінці двадцятого сторіччя. Депортація українців розпочалася в 1784 році. Саме вони були першим депортованим з території Криму народом. Російські військові загони прочісували територію півострова, примушуючи мешканців українських сіл покинути півострів. Великі валки українців село за селом, хто на конях, хто на волах, хто на коровах, а хто і просто тягнучи за собою візки з майном, посунули у супроводі російських солдат до Перекопу.
Цікаво, що разом з українцями почали депортувати і інше кримське населення: греків, вірмен, арабів, караїмів тощо. Це були переважно ремісники, торговці та купці.
Впродовж понад трьохсот років татари приганяли полонених українців на півострів. Попри всі поневіряння, Крим став для більшості бранців новою батьківщиною. Тепер вже росіяни силоміць зганяли звідти українців. Протягом 1784 — 1785 років було депортоване майже все сільське українське населення Криму. Степи, передгір'я, долини гір перетворилися в пустки, заростали бур'яном необроблені ниви, осиротіли сади і виноградники. У 1786 — 1788 рр. з міст, містечок, портів депортували решту українців.
У 1785 році, слідом за сільським українським населенням, розпочалась депортація кримських татар. Їх депортували не лише за межі Криму, а і за межі України. Їхні мазанки просто спалювались. У 1786 році росіяни взялись за депортацію татар з поза меж півострова. Це Буджацький, Єдисанський, Джамбойський, Едичкульській улуси. Депортація татар закінчилась практично за рік.
На місце депортованого корінного населення Криму почали привозити етнічних росіян. Наприкінці вісімнадцятого століття новітнє населення Криму, включно з солдатами і чиновниками, вже становило більше 100 тисяч.
На початку дев'ятнадцятого сторіччя у Криму спостерігається економічний занепад. Рівень життя населення був нижчим за рівень бідності. Довкола бовваніли руїни міст і сіл, землі охопило цілковите запустіння.
Зважмо, що у таких же пропорціях міграційні процеси спостерігалися і на Північному Кавказі після перемоги Росії у Кавказькій війні. Російська імперія завжди прагнула захопити землю, але обробляти її не вміла і не бажала. Місцеві мешканці їй не були потрібними. До речі, так було і за часів Новітньої російської імперії — Радянського Союзу. Мільйони українців знищувались на батьківщині чи виселялися у віддалені регіони Радянського Союзу, а на їхнє місце потужними потоками переселявся імперський народ. Захоплення нових територій Російською імперією завжди означало для місцевого населення руйнацію цивілізаційну і етнічну.
Населення Таврійської губернії за переписом 1897 р.
http://lenta-ua.net/
Навіть наприкінці дев'ятнадцятого століття чисельність населення Криму не відновилось до чисельності часів Кримського ханства. За першим всеросійським переписом у 1897 році на півострові мешкало лише 268 тисяч осіб. З них 130 тисяч офіційних переселенців — в першу чергу етнічних росіян. Решта — залишки корінного населення Криму, яке всіма правдами і неправдами повернулось на свою землю. В першу чергу це були українці. Відсотковий склад населення був наступний: 85 % складали росіяни, до яких зарахували всіх українців, 6 % — німці, 4 % — євреї, 3 % — греки, 1,5 % — вірмени та 0,5 % — татари.
Нарешті 1918 року постає українська держава. Найефектніше вона виглядала за часів гетьмана Скоропадського, якого підтримала усією своєю міццю Німецька імперія. Крим в той час був у складі України.
Щоправда, так тривало недовго, менше року. Такою була доля України гетьмана Скоропадського, яка тісно перепліталася з долею Німеччини. Після періоду гетьманату ніхто згодом вже не згадував про Крим і Кубань, як про частину української території. Але влада Новітньої російської імперії про це пам'ятала і зробила все можливе, аби вкотре перетворити Крим на пустелю і розпочати його нове заселення імперським народом.
Далі буде…
