23 березня 2017

Посилення протестного потенціалу в російському суспільстві як початок кінця режиму В. Путіна

Іван Січень, військовий та політичний експерт

Західні економічні санкції останнім часом відчутно позначаються на розвиткові внутрішньої ситуації в Росії. Насамперед посилюється напруженість у російському суспільстві, поступово переміщуючись із соціально-економічної у політичну площину.

У рамках такого процесу, разом з підвищенням активності ліберально-демократичної опозиції режимові В. Путіна, зокрема, партій ПАРНАС, «Иная Россия», «Открытая Россия», «Прогресс» та ін., формуються масові, більш дієві рухи протесту працівників різних галузей економіки РФ. Більшість з них створювалась на економічному підґрунті, однак сьогодні вони висувають ще й політичні вимоги — зміна місцевої влади та відставка уряду. Це такі рухи та організації, як Об’єднання перевізників Росії, Міжрегіональна профспілка водіїв-професіоналів, асоціація «Дальнобійник», «Ввічливі фермери», Об’єднання працівників вугільної галузі південних регіонів Росії.

Проти режиму В. Путіна подає свій голос і частина національно-патріотичних організацій Росії, які добре усвідомлюють небезпеку політики Кремля для Російської Федерації.

Активізуються і інші політичні опозиційні сили, в т. ч. так званої «Нової опозиції», що виступає за відновлення громадянських свобод в Росії, об’єднуючи активістів різної спрямованості — від лібералів до націоналістів. При цьому лідери «Нової опозиції» визнають неможливість змінити владу в Росії за допомогою виборів та намагаються створити умови для «демократичної революції» в країні за сценарієм українського «Майдану» 2014 року.

З другої половини 2016 року найбільш резонансними діями таких політичних сил стали: пікети та акції протесту шахтарів у ряді міст Ростовської області РФ (у зв’язку з невиплатою заробітної платні внаслідок банкрутства вугільної кампанії «Кингкоул»); спроби організації маршу на Москву та блокування доріг об’єднаннями дальнобійників Росії (на знак протесту проти підвищення податків за користування автошляхами); виступи фермерів Ставропольського та Краснодарського країв (у відповідь на утиски їхніх прав); голодування робітників металургійної галузі Уральського регіону (через постійні затримки заробітної платні).

Водночас відбувались і суто політичні акції проти режиму В. Путіна. Так, 5 листопада 2016 року (відразу ж після провладного «Дня народної єдності Росії») у Москві пройшов альтернативний «Русский марш» під гаслами «Россия без Путина», «Путин — предатель Родины и враг российского народа», «Хватит войн Русского мира», «Россия должна заняться своими делами и прекратить конфликты с Западом, США та братской Украиной» тощо.

Наступна масова акція в центрі Москви за участю до 15 тис. осіб відбулась 27 лютого ц. р. Її присвятили пам’яті опозиційного політика Б. Немцова (вбитого 2 роки тому). Учасники акції засудили політику Кремля, в т. ч. щодо утисків демократії в Росії, продовження війни проти України та конфронтації із Заходом.

 

Зараз лідери руху протесту готують більш масштабні різноманітні акції. Маються на увазі перехід від мітингування до блокування автомобільних шляхів і страйкування, як це спостерігалось у 1990-х роках. Причинами цього стало посилення соціальної напруженості в Росії внаслідок різкого скорочення урядом соціальних видатків (на 40–50 %), підвищення податків, зростання тарифів на комунальні послуги та інших «поборів» з населення і підприємців для наповнення державного бюджету РФ.

Так, за рішенням Об’єднання перевізників Росії, Міжрегіональної профспілки водіїв-професіоналів та асоціації «Дальнобійник», на 27 березня ц. р. запланована загальноросійська акція протесту, де вимагатиметься зниження зборів за користування автомобільними шляхами (відміни зборів за системою «Платон»), перегляд цін на пальне, структуризація системи праці водіїв (у т. ч. скасування надмірних штрафів). При цьому, на відміну від попередніх акцій, оприлюднюватиметься недовіра президенту РФ як «гаранту конституції РФ», а також висуватимуться політичні вимоги — відставка уряду Росії.

В акції братимуть участь близько 7 тис. дальнобійників (із 45 регіонів країни), які обіцяють розмістити вантажні автомобілі вздовж доріг у великих російських містах. Так розпочнеться безстроковий страйк з метою максимально ускладнити товарообіг, як засіб тиску на уряд Росії. Пізніше, з 15 квітня ц. р. акцію водіїв-професіоналів підтримають мітинги протесту в різних містах Російської Федерації.

У цей же період, з 28 березня ц. р. рух «Ввічливі фермери» розпочне «Тракторний марш фермерів на Москву», що стартує у Ставрополі, а його кінцевим пунктом визначена столична Червона площа. Активісти прибуватимуть до Москви і на громадському транспорті.

Для узгодження своїх дій водії-професіонали (дальнобійники) та фермери створили спеціальний координаційний комітет, до якого увійшли лідери цих рухів протесту. До участі у спільних акціях запрошуються також представники шахтарів Ростовської області.

В рамках підготовки до президентських виборів у Росії в 2018 році активізує свою діяльність і ліберально-демократична опозиція. Так, активну передвиборну кампанію проводить лідер «Партії прогресу» та засновник «Фонду боротьби з корупцією» О. Навальний, який вдається до методів політичної боротьби дев’яностих років минулого століття. Наприклад, в мережі Інтернет з’явився відеоматеріал з компроматом на очільника уряду про його незаконне збагачення (кількість переглядів — понад шість мільйонів). По суті, такі методи опозиція вперше використовує з часів утвердження влади В. Путіна на початку 2000-х років. При цьому, за низкою джерел, матеріали (в т. ч. детальні з безпілотного літального апарату) були передані О. Навальному спецслужбами РФ, що свідчить про загострення стосунків у вищому державному керівництві Росії. Разом з тим, за даними соціологічних досліджень, О. Навальний та його партія, як і інша ліберально-демократична опозиція, поки що не мають масової підтримки населення країни.

 

Зростання невдоволення російського суспільства політикою влади по-своєму використовує так звана системна (підпорядкована режиму В. Путіна) опозиція, прагнучи підняти свої рейтинги перед президентськими виборами. Зокрема, відомі спроби КПРФ очолити рух протесту працівників економічної сфери Росії (насамперед вищезгаданих дальнобійників, фермерів та шахтарів). Однак, їх лідери не йдуть на тісні контакти з комуністами. Тому основні зусилля КПРФ зосереджує на традиційному для себе електораті — на громадянах похилого віку та прихильниках комуністичної ідеології, які зважуються на окремі нечисельні мітинги у різних містах Росії (від кількох десятків — до кількох сотень осіб). Ці акції можуть активізуватися, стати більш масовими вже в жовтні–листопаді поточного року, напередодні 100-ї річниці комуністичного перевороту в Росії у 1917 році. Однак, вони не впливатимуть на ситуацію в країні.

З таких обставин сьогодні найбільш дієвою опозиційною силою в Росії можуть бути саме рухи протесту як робітників, так і представників середнього класу РФ. За оцінками неурядового Комітету громадянських ініціатив О. Кудріна, організований характер дій цих рухів та координація акцій свідчать про існування єдиного центру, який веде послідовну роботу з формування об’єднаного фронту супротивників режиму В. Путіна. Такий центр може знаходитись як в Росії, так і поза її межами. У нього є відповідне фінансування, необхідні інструменти впливу на ситуацію в РФ. При цьому його організаторами та фінансовими спонсорами можуть бути як певні російські олігархічні кола, що незадоволені Кремлем (зокрема, група А. Чубайса), так і країни, які проводять політику стримування Кремля.

Не меншою проблемою для режиму В. Путіна є посилення напруженості у відносинах між федеральним центром і регіонами Росії через нестачу коштів у державному бюджеті РФ для фінансування регіональних потреб країни. І навіть більше, уряд Російської Федерації систематично збільшує фінансові вирахування з регіонів (у вигляді різних податків), а також перерозподіляє їх доходи в інтересах депресивних суб’єктів федерації.

Так, на сьогоднішній день консолідований борг регіонів РФ вже становить 2,2 трлн руб., що змушує місцеві органи влади скорочувати соціальні видатки. Незважаючи на це, протягом наступних трьох років уряд Росії планує майже в 7 разів знизити обсяги бюджетних кредитів для суб’єктів федерації. За оцінками експертів Міжнародного рейтингового агентства S&P Global Rating, це поставить на межу банкрутства близько 20 регіонів Росії.

У такій ситуації керівництво регіональних органів влади вимагає від уряду РФ збільшити обсяги фінансування їх суб’єктів і припинити перерозподіл доходів. З такою вимогою відкрито виступив глава Республіки Татарстан Р. Мінніханов (до речі, один із ставлеників В. Путіна), який висловив своє невдоволення вилученням частини прибутків республіки на користь Криму. Позицію Р. Мінніханова підтримав і ряд інших керівників регіонів-донорів (зокрема, під час так званого «Гайдарівського форуму» в січні цього року).

Про гостроту цих проблем свідчить подальше банкрутство регіональних банків (через вимушене використання їх коштів органами місцевої влади), що також підсилює протести в Росії. Приклад — «крах» Татфондбанку на початку березня ц. р., що вивело на вулиці Казані місцевих жителів з вимогою повернути вклади та відправити у відставку керівництво Татарстану.

Крім того, погіршення соціально-економічної ситуації в Росії (в особливості на регіональному рівні), а також втручання Москви у збройний конфлікт в Сирії, призводить до зростання ісламського екстремізму на Північному Кавказі та в інших мусульманських районах РФ, обумовлюючи підвищення рівня загроз тероризму на всій території країни. За даними ФСБ РФ, у 2016 році воно запобігло 42 терористичним актам на ісламістському підґрунті, в т. ч. у Москві, Санкт-Петербурзі та Нижньому Новгороді.

Звичайно, що у найближчій перспективі згадані тенденції не зможуть викликати широкомасштабні соціальні заворушення в Росії або змінити владу в країні за сценаріями «арабської весни» чи українського «Майдану». Але можуть запустити ланцюгову реакцію дестабілізації обстановки в Російській Федерації. Першими проявами такого і стануть згадані акції протесту в РФ. За оцінками експертів неурядового Центру політичного та економічного аналізу Росії, в подальшому цей процес буде більш організованим і вийде на пік інтенсивності під час проведення президентських виборів в Росії у 2018 році. Він може стати підґрунтям для масштабних антиурядових виступів громадян, що звинувачуватимуть керівництво РФ у фальсифікації президентських виборів. Характерно, що саме до середини 2018 року будуть вичерпані й усі резервні фонди Російської Федерації, що поставить країну перед загрозою повномасштабної економічної кризи.

Керівництво РФ усвідомлює реальну небезпеку такої загрози та намагається вжити відповідних заходів. Так, у 2016 році було створено нову силову структуру — Федеральну службу військ національної гвардії (т. зв. Росгвардію), що особисто контролюється В. Путіним. Структура протидіятиме можливим соціальним заворушенням в країні. Водночас правоохоронним органам Росії надається право вживати силу проти учасників акцій протесту, включно з застосуванням вогнепальної зброї. Законодавчо підвищено відповідальність за організацію несанкціонованих мітингів та демонстрацій, за участь у їх проведенні.

13 березня ц. р., у рамках реагування керівництва РФ на плани проведення акцій протесту дальнобійників та фермерів, розпочато перевірку бойової готовності з’єднань та частин «Росгвардії» у Південному та Центральному федеральних округах Росії (вперше з часу її створення). Опрацьовуються способи боротьби з «терористичними та екстремістськими угрупованнями», а також посилення охорони важливих державних об’єктів та об’єктів енергетичної, промислової і транспортної інфраструктури.

В цей же день розпочалася і перевірка бойової готовності військ Південного військового округу збройних сил Росії (у Ставропольському та Краснодарському краях, Чечні, Дагестані та Карачаєво-Черкесії). Мета таких дій військового командування Росії — надати допомогу «Росгвардії» у її протидії акціям протесту, а також ізолювати райони можливих зіткнень між владою та опозицією. Для керівництва РФ це важливо, адже ці райони знаходяться поблизу зони конфлікту на сході України (фактично в тиловій зоні російсько-терористичних військ та на шляхах їх комунікацій), а також нестабільного регіону Північного Кавказу.

На цьому тлі посилюється тиск і на лідерів руху протесту у спосіб притягнення їх до кримінальної відповідальності під вигаданими приводами. Зокрема, 20 лютого ц. р. правоохоронні органи РФ порушили кримінальну справу проти лідера руху «Ввічливі фермери» О. Волченка за «давання хабара». Крім того, проведено обшук у московському офісі партії «Иная Россия», а також затримано кілька її активістів. За свідченням представників фермерського руху, влада застосовує щодо них і інші форми тиску, включно з анонімними погрозами вбивства, знищення майна тощо. Проти активістів організовуються провокації і на побутовому рівні.

Разом з тим уряд РФ «задобрює» протестуючих різного роду обіцянками задовольнити їхні соціальні вимоги. Наприклад, обіцяє обов’язково виплатити борги з зарплатні шахтарям Ростовської області до середини літа поточного року. При цьому необхідні фінансові ресурси (250 млн руб), через відсутність коштів у державному бюджеті РФ, планується отримати завдяки продажу майна збанкрутілої кампанії «Кингкоул» (тобто, їх же підприємства).

Спостерігаються також спроби перехопити ініціативу у протестуючих, розколоти їх та встановити над ними урядовий контроль. Зокрема, 21 лютого ц. р. під патронажем уряду РФ у Москві відбувся Всеросійський з’їзд фермерів, де влада пообіцяла «надати повне сприяння у вирішенні проблем працівників сільського господарства».

Окрему увагу В. Путін приділяє посиленню контролю над регіонами країни та зміцненню керівництва силових структур. У лютому поточного року відбулась заміна губернаторів найбільш проблемних суб’єктів РФ, у т. ч. Карелії, Пермського краю та Бурятії, Рязанської та Новгородської областей. У лютому – березні цього року посад позбулися 26 генералів різних силових відомств Російської Федерації.

 

Однак російські експерти вважають, що до протестів у Росії мають відношення принципові супротивники режиму В. Путіна, що поставили собі за мету підірвати його владу. А оскільки у цього режиму немає достатніх ресурсів для вирішення вищезгаданих соціально-економічних проблем, то він не спроможний зупинити протестуючих у мирний спосіб. Тобто, В. Путін збільшуватиме масштаби застосування сили для утримання своїх позицій в країні.

Своєю чергою, це послужить каталізатором поширення невдоволення населення Росії діями влади, зростатиме активність протестуючих на зразок того, як це відбувалося під час «арабської весни» в країнах Близького Сходу і Північної Африки на початку 2010-х років та українського «Майдану» в 2013–2014 роках.

А застосована Кремлем проти опозиції сила дасть США і ЄС підставу для критики режиму В. Путіна та, відповідно, для продовження їх санкцій проти Росії, що лише ускладнюватиме її економічні проблеми.

Фактично режим В. Путіна свідомо занурюється у кризові процеси економічного, соціального та політичного характеру, яких не можна уникнути без зміни курсу Росії. А головною метою санкцій США та ЄС проти Російської Федерації як раз і був запуск таких процесів.

 

www.reliablecounter.com