27 лютого 2013

Військово-економічна складова політики монархій Перської затоки

Якщо Ефіопія, як стверджують вчені, по праву вважається «колискою людства», то Перська затока з кінця минулого тисячоліття міцно зайняла позицію «вибухонебезпечного вузла геополітичного перезавантаження». (джерело http://dergachev.ru) У цьому регіоні за останню чверть століття сталося найбільше кровопролитних конфліктів різної інтенсивності, що принесли з собою десятки тисяч жертв. Саме цей регіон є колискою горезвісної «арабської весни», плацдармом для продовження війни в Афганістані і операцій по контролю над Іраном і іншими країнами регіону.

А ось монархії Персидської затоки на тлі арабсько-весняних потрясінь продемонстрували стабільність і гідне наслідування уміння долати важкі кризові ситуації, адаптуючись до обставин, що змінюються, чи змінюючи їх на свій розсуд. Ось така гнучкість і гарантує їм відносно безпечне існування у цьому вибухонебезпечному регіоні. За приклад можна взяти події останніх місяців. Арабський націоналізм у вигляді «арабського пробудження», що стер режими в Тунісі, Єгипті, Лівії, Ємені і продовжує трусити Сирію, схоже, наближається до свого краху. Сум‘яття практично не зачепили монархії затоки, в Марокко демонстрації припинилися, ситуація в Омані і Кувейті — стабільна. Бахрейн, отримавши допомогу від ОАЄ і Саудівської Аравії, досить швидко впорався з шиїтською опозицією, що розраховувала на підтримку Ірану, і практично стабілізував ситуацію в країні.

Держави Перської затоки
Держави Перської затоки
http://forexaw.com/

Немає потреби зайвий раз нагадувати, що Персидська затока — найбільший в світі регіон запасів енергоносіїв. На країни Затоки (Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт, Бахрейн, Катар і ОАЄ) припадає приблизно 66 % світових запасів нафти. До того ж Королівство Саудівська Аравія — загальновизнана нафтова наддержава, що володіє 22,3 % світових запасів нафти.

Ісламська Республіка Іран і Емірат Катар займають, відповідно, друге і третє після Росії місце у світі за об'ємами запасів природного газу. Тут же розташовані представники найбагатших країн світу, серед яких лідирує Катар (ВВП 110 тис. доларів США на чоловіка). Вочевидь, що доки в світовому паливно-енергетичному балансі домінуватиме нафта, світовий енергетичний полюс знаходитиметься в зоні Персидської затоки і, відповідно, ситуація залишатиметься такою ж насиченою і вибухонебезпечною, а чорна кров геополітики і далі струмуватиме поруч з червоною кров'ю людською, і причин тому — декілька.

У євразійській геополітиці США, які з кінця минулого тисячоліття також зазнають трансформації, схоже, «іранська загроза» з успіхом замінила колись горезвісну «загрозу радянську». Тому усілякі виступи шиїтів в арабських державах Перської затоки приписуються виключно Ірану, а сунітські хвилювання пояснюються «несприятливим збігом обставин». При цьому конфлікт сунітсько-шиїтський використовується в боротьбі за регіональне лідерство. Іран є найбільшою державою шиїтів, а багаті країни Аравії — переважно сунітськими монархіями, за винятком Оману, де домінують прибічники ібадізму, що вважають себе «чинними мусульманами».

http://iran.ru/news/

До речі, чинник шиїта завжди важливий для арабських країн Перської затоки. Країни — арабські, а затока — Перська, що теж хоч і не істотно, але все ж таки подразник.

Чергові протести шиїтів у 2011 році пов'язані не лише з «квітниковими» революціями в Тунісі і Єгипті, але і спровоковані політикою Вашингтона, яку він проводить в регіоні. Після окупації Іраку Сполучені Штати повалили сунітський режим Саддама Хусейна, розраховуючи на підтримку місцевих шиїтів, яких мало було в органах влади, але практично повністю підкорялися Верховному лідерові Ірану. Вашингтон наполіг, аби ключовий пост прем'єр-міністра в уряді національної єдності зайняв представник шиїтської меншості. А чим гірші шиїти Бахрейну, Кувейту і Саудівської Аравії? Американська «демократизація» Близького Сходу, що направлена на підвищення ролі шиїтів, їм до вподоби. Так штучно виникла ще одна проблема — шиїтська.

Тегеран послідовно підтримує общини шиїтів в арабських країнах. Після американської агресії проти Іраку, що призвела до хаосу в країні і поставила її на грань розколу за національно-конфесійним принципом, явно посилюється допомога шиїтів Ірану своїм братам по релігії в інших арабських країнах. Іран підтримує не лише Хезболлу в Лівані, але і розширює свою присутність в Іраку. На погляд експертів, Тегеран надає допомогу і єменським шиїтам. В разі збудження Тегераном релігійної конфронтації знову може порушитися питання про статус Бахрейну, переважно шиїтського, який, до того ж, вважається історичною іранською територією. 

У регіональній дипломатії спостерігаються поки що непевні, але все більш зростаючі тенденції до посилення сунітсько-шиїтського діалогу між країнами аравійського півострова і Іраном (на засадах мусульманської конфесійної спільності).

http://vpk-news.ru/articles/8295

 

…Але повернемося до основної теми. Перська затока оголошена зоною «життєво важливих інтересів США», не зважаючи на те, що звідси Америка дістає всього 17 % експортної нафти. Контроль Вашингтону над регіоном необхідний для протистояння ЄС, Японії і Китаю в глобальній конкуренції. У 80-і роки провідна держава Заходу виступала в зоні Затоки як військово-політичний гарант енергетичної безпеки своїх союзників по НАТО, а аравійські монархії вбачали в Сполучених Штатах гаранта регіональної системи безпеки. Проте агресія США проти Іраку, війна в Афганістані викликали в арабському суспільстві негативне ставлення до насильницького насадження демократії. І монархи змушені на це зважати.

Адміністрація США ще на початку ери «холодної війни» оголосила багатий нафтою регіон Перської затоки «зоною своїх життєвих інтересів» і створила розгалужену мережу з 19 військових баз в арабських країнах Аравійського півострова. За останні два десятиліття Америка продала арабським державам Аравійського півострова сучасного озброєння на 55 млрд. доларів США. Вартість арендування американських баз лише в Саудівській Аравії складає близько 60 млрд. на рік. У Ер-Ріяді американці утримують значні сили безпеки, що страхують режим саудівської монархії. Багатьох арабів королівства ображає військова присутність США в тих зонах, де розміщені головні мусульманські святині. У Перській і Оманській затоках на постійній основі базується більше 30 бойових кораблів, 19 з яких належать ВМС США.

У районі Перської затоки постійно курсують два авіаносці США, що виконують завдання в зоні відповідальності 5-го оперативного флоту ВМС США, в яку входять Аравійське і Червоне моря, Аденська затока, води східних берегів Африки на південь від Кенії, і згадані Перська і Оманська затоки.

За останні два десятиліття чисельність військового контингенту США в зоні Перської затоки збільшилася з 20 до 150 тис., не враховуючи Іраку, де було до 150 тис. американських військовослужбовців.

Напередодні нового 2013 року в столиці Бахрейну Манамі відбувся щорічний, вже 33-й за рахунком саміт країн-членів Ради співпраці арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Щоправда, зустріч цю самітом можна назвати з невеликою натяжкою: з шести глав аравійських монархій в роботі форуму брали участь лише король Бахрейну і емір Кувейту. Члени Ради, куди входять Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Оман і ОАЕ, зажадали від Тегерана «негайного і повного припинення втручання в їх внутрішні справи», звинувативши його в порушенні регіональної стабільності і у створенні загроз безпеці. У комюніке також вказувалося на недопустимість окупації Іраном трьох островів — Абу Муса, Великий і Малий Томб, розташованих в Ормузькій протоці при вході в Перську затоку, взятих Тегераном під свій контроль ще в 1971 році.

Традиційно Рада співпраці закликала Іран повною мірою співпрацювати з МАГАТЕ і гарантувати безпеку на АЕС в Бушехрі, щоб «уникнути катастрофи».

Але головним досягненням наради став проект створення єдиного військового командування країн — членів РСАДПЗ, якому будуть передані всі контролюючі функції над об'єднаними збройними силами арабських країн Перської затоки «Щит півострова» з включенням до складу військового угрупування повітряного і морського компонентів. Вигадали і робочу назву цьому новому регіональному військово-політичному блоку — «Арабський союз».

Напередодні саміту представники приймаючої сторони застерегли, що не варто чекати проголошення нового союзу вже в найближчому майбутньому, оскільки для реалізації настільки амбітного проекту потрібно розробити, яка вже стала модною, «дорожну карту», проаналізувати фінансово-економічні умови, що склалися, і погоджувати велику кількість питань. Проте, триваюча війна в Сирії і підвищена військово-дипломатична активність Тегерана спонукали арабські монархії до активніших дій.

«Першим кроком на шляху до формування нашого союзу стало те, що ми раніше за всіх офіційно визнали опозиційну Національну коаліцію в Сирії як законного представника сирійського народу», — заявив генеральний секретар РСАДПЗ Абдуллатіф аль-Заяні. Наступним кроком, на його думку, повинні стати консультації між військовими керівниками країн Перської затоки, а також між керівниками служб безпеки, відповідальними за внутрішню безпеку кожної з держав. Загальна позиція по Сирії і неприязність до Ірану, таким чином, проголошені «відправною точкою» для формування нового військово-політичного союзу в регіоні.

Аль-Заяні підтримали і глави інших монархій, пояснюючи причини, через які вони вирішили об'єднатися у військово-політичний блок. «Те, що відбувалося досі, не відповідало нашим сподіванням. Ми прагнемо до міцного союзу з інтегрованою економікою і загальною системою оборони», — заявив кронпринц Саудівської Аравії Салман ібн Абдуль Азіз, що представляв королівство на саміті. Його підтримав і король Бахрейну Хамад бін-Іса Аль-халіф, що змінив колишні заклики «не квапитися» на заяви про необхідність «зміцнення парасольки безпеки» для країн РСАДПЗ. Під «парасолькою безпеки» в країнах Перської затоки традиційно мають на увазі зміцнення загальної системи ППО, природно, завдяки американській допомозі.

Після військової інтервенції Саудівської Аравії в Бахрейні, що жорстко придушила заколот місцевих шиїтів, держави Перської затоки стали виробляти скоординовану політику у галузі безпеки, і тепер в ній різко посилюється військова складова. Адже по інший бік Перської затоки розташований ідеологічно ворожий і конфесійний чужий Іран, який до того ж сперечається з ОАЕ за три острови в Ормузькій протоці. «Іранська загроза» і допомога сирійським повстанцям — кращий привід для того, щоб об'єднуватися і озброюватися за для домінування в регіоні. Зовсім не випадково емір Кувейту Шейх Сабах аль-Ахмад аль-Сабах зв'язав в своєму виступі в Манамі заклик до гуманітарної допомоги сирійським біженцям з вимогою до Тегерану «досягти мирного врегулювання з сусідами» в давній суперечці про статус зайнятих іранцями островів. Всі ці дії викликають досить зрозумілу тривогу в світських країнах Близького Сходу, які на прикладі Лівії вже бачили, до чого призводить допомога «ісламських братів» з берегів Перської затоки.

Цілі РСАДПЗ також досить зрозумілі — вони бажають зробити весь Арабський Схід, незважаючи на всю його конфесійну і політичну різноманітність, «сферою життєвих інтересів», сформувати свого роду арабський аналог НАТО. Але для цього їм потрібна технічна допомога, просити яку їм доведеться у Заходу для досягнення своїх інтересів в Сирії. І Захід знову ж таки готовий цю допомогу надати.

Давайте тепер детальніше розглянемо, що вже є в руках монархів регіону?

Найбільша кількість американських військових баз і об'єктів на Близькому Сході розташована саме в зоні Перської затоки. Причому, всі договори і угоди про надання прямої військової допомоги в разі загрози національній безпеці кожній з монархій були підписані в 1991–1992 роках. Зі всіма практично одночасно! Масоване проникнення в регіон, не інакше...

 

Основними формами військової співпраці США з аравійськими монархіями є:

  • постачання озброєння і військової техніки з подальшим гарантованим технічним обслуговуванням і ремонтом;
  • модернізація техніки;
  • підготовка національних військових кадрів;
  • проведення спільних учень з озброєними силами країн-членів РСАДПЗ;
  • безпосередня військова присутність на території аравійських монархій;
  • надання допомоги в розвитку власної військової промисловості монархій.

 

Королівство Саудівська Аравія (КСА) є головним військово-політичним партнером США на Близькому Сході, хоча формально між двома країнами немає відповідного договору. США займають провідні позиції у сфері військової і військово-технічної співпраці КСА із зарубіжними країнами, поставляючи йому значні партії озброєння і техніки, найсучасніші і високотехнологічні включно.

На території КСА розташовані бази ВПС «Принц Султан», «Король Абдель Азіз», «Король Фахд», «Король Халед» і «Іськан-вілладж».

Велика американська військово-повітряна база знаходиться поблизу Дахрана, де розташована штаб-квартира найбільшої в світі нафтовидобувної компанії Saudi Aramco.

Військово-повітряна база США «Принц Султан», розташована поблизу Ер-Ріяда, використовується як центр управління польотами в повітряному просторі Афганістану.

У 2008–2011 роках США поставили озброєння і бойової техніки на суму понад 3,4 млрд. доларів. У 2010 році було оголошено про майбутні операції з продажу Ер-Ріяду озброєння і військової техніки на загальну суму майже в 30 млрд. доларів. У їх числі постачання 84 багатоцільових винищувачів F-15SA і модернізація 70 літаків F-15, наявних у ВПС КСА. Пакет угод передбачає також постачання ударних і багатоцільових вертольотів АН-64D Apachе Longbow і Sikorsky UH-60М Вlасkhawk (відомо, що йдеться про 36 АН-64D Apachе Longbow і 70 вертольотів UH-60М, крім того, в пакет входить постачання 36 легких вертольотів АН-6I і 12 MD-530F), а також великого набору комплектуючих, озброєння і супутніх послуг на загальну суму близько 25,6 мільярдів доларів. Планується також, що саудівці придбають великі партії озброєння і для своїх сухопутних військ.

Пентагон також планує у 2013 році збільшити постачання Саудівській Аравії ракет класу «повітря-земля» і «земля-повітря», які повинні підсилити системи ЗРК «Patriot», що є на озброєнні королівства.

Зазначимо, що з врахуванням ціни вертолітного контракту з Саудівською Аравією, загальна вартість укладених США в 2011 році контрактів повинна була перевищити 56,3 мільярда доларів.

 

Власті Об'єднаних Арабських Еміратів всіляко підкреслюють «стратегічний характер» стосунків з США. У 1994 р. обидві країни підписали угоду, що передбачає завчасне складування на території ОАЕ запасів озброєння і матеріальних засобів США, будівництво військових об'єктів, проведення спільних навчань. Є домовленості про оренду аеродромів Рас-ель-Хайма і Ель-Фуджейра для розгортання на них, в разі потреби, угрупування бойової авіації США.

У Еміратах американські військові кораблі мають доступ до військової бази в порту Джебель-Алі, а дозаправка військових літаків здійснюється на базі в Ед-Дхафрі, що поблизу Абу-Дабі. 

На військово-повітряній базі Ель-Джафра базуються американські літаки-розвідники і літаки-заправники для забезпечення дій ISAF в Афганістані. На базі також розташований міжнародний центр бойової підготовки ВПС.

На території ОАЕ розташовані склади для ВМС США, як пункт матеріально-технічного забезпечення (МТО) американці використовують порт Ель-Фуджейра. На території ОАЕ дислокується до 3000 військовослужбовців ЗС США.

Сполучені Штати упевнено домінують на еміратському ринку військової продукції. У 2008–2011 рр. ОАЕ придбали у США озброєнь і техніки на 7,33 млрд. доларів, а в 2012-2015 рр. ця сума, як планується, може скласти 12,7 млрд. доларів. Наприклад, США поставили до ОАЕ 16 транспортних вертольотів СН-47F Chinook загальною вартістю 939 мільйонів доларів.

Емірати також є основним партнером США по створенню системи регіональної ПРО. ОАЕ купили дві батареї комплексу ПРО THAAD (3,48 млрд. доларів), які будуть поставлені в 2014 р., а в 2011 році США і ОАЕ вже провели перші навчання системи ПРО.

 

У 1992 р. Емірат Катар і США підписали угоду з питань оборони і безпеки. Вона, зокрема, передбачає в надзвичайній ситуації надання прямої американської військової допомоги емірату. Крім того, США дістали доступ до катарських портів і аеродромів. Так, на базі в Ес-Сайлія складується озброєння і спорядження для бронетанкової бригади армії США. На цій же базі знаходиться передовий командний пункт Оперативного центрального командування (ОЦК), що за оцінкою американців має «життєво важливе значення для Сполучених Штатів».

У Катарі розміщено три бази ВПС США, у тому числі поблизу столиці Дохи — Ес-Сайлія, і мобільний командно-комунікаційний центр, який дублює штаб-квартиру Центрального командування США в Тампі в штаті Флоріда (СЕТКОМ).

Одним з найбільших американських військових об'єктів за кордоном є повітряна база Ель-Удейд, яка використовується для забезпечення бойових дій в Афганістані. Тут же розміщений Центр управління повітряними операціями ОЦК.

З території емірату американці ведуть повітряну, радіо- і радіотехнічну розвідку в зоні Перської затоки, відстежуючи одночасно і ситуацію в Катарі.

У 2010 р. американці розмістили в Катарі батареї ЗРК «Patriot». На території емірату дислокуються 8000 американських військовослужбовців.

 США останнім часом посідають лідируючі позиції в катарському військовому імпорті. Так, в 2008–2011 роках вартість постачань американських техніки і озброєнь досягла 852,6 млн. доларів. У 2012 році було оголошено про майбутні закупівлі в США вертолітної техніки на суму приблизно в 6 млрд. доларів.

 

Емірат Кувейт і США в 1991році підписали угоду про військову співпрацю, яка, зокрема, передбачає надання американцями допомоги в захисті емірату від зовнішньої агресії. На території країни розташовані склади для озброєння і військової техніки ЗС США.

На відносно невеликій території Кувейту розташовано п'ять американських баз, у тому числі три бази ВПС. У 2003 році Кувейт, на відміну від інших арабських країн, дозволив США використовувати військові бази для агресії проти Іраку. У Кувейті дислокується близько 15 тис. американських військовослужбовців, в основному на військових базах Кемп-Доха і Аріфджан. Тут також розміщені батареї ЗРК «Patriot».

Кувейт є серйозним покупцем американської продукції військового призначення. У 2011–2012 рр. емірат придбав у США озброєнь на суму близько 4,7 млрд. доларів.

 

У 1991 р. Королівство Бахрейн і США підписали угоду з питань оборони і безпеки.

США фактично є головним гарантом безпеки королівства в разі зовнішньої агресії. На території Бахрейну розташований штаб 5-го флоту ВМС США і головні компоненти його життєзабезпечення. Бойові кораблі 5 флоту несуть бойове чергування в акваторії Індійського океану і Перської затоки, забезпечуючи охорону головних нафтових комунікацій. Тут також знаходиться регіональний пункт управління Сил спеціальних операцій ЗС США.

Американцям надано право використання авіабази Ель-Мухаррік і військово-морської бази Ситра.

Командування ЗС США розмістило також на території королівства вузол зв'язку, космічний пункт збору інформації з супутників, які ведуть спостереження за акваторією Індійського океану і Іраном, станцію радіорозвідки і склади військового майна.

У Бахрейні дислокується на постійній основі близько 5000 американських військовослужбовців.

США є основними постачальниками озброєння і військової техніки для бахрейнських ЗС. У 2001–2009 рр. королівство придбало у США продукцію військового призначення приблизно на 1,9 млрд. доларів.

 

Вашингтон вважається найважливішим стратегічним партнером султанату Оман.

За угодою від 2010 року султанат надав американцям право використовувати, за необхідності, свої військові бази на острові Масіра, в Маськате і Тумаріте.

 З баз в Омані злітають і здійснюють рейди американські розвідувально-ударні безпілотні літальні апарати (БПЛА) над Афганістаном і іншими країнами регіону.

Останнім часом неухильно збільшується американський військовий експорт до Омана. У 2010 р. Пентагон повідомив про намір поставити султанатським ВПС додаткову партію з 18 винищувачів F-16 Вlос 50/52 вартістю 1,4 мільярда доларів.

У 2011 р. Оман зробив запит на придбання у США озброєнь і військової техніки на суму майже в 1,3 млрд. доларів. Головним чином, це засоби ППО. На території султанату складується майно і боєприпаси для ВПС США.

Кораблі ВМС США часто заходять в порти Оману. В той же час американська військова присутність в країні обмежена всього лише 35 військовослужбовцями.

Але це ще не все. Регіон знову здивував мусульманський світ. Нещодавно РСАДПЗ запропонувала монархіям Йорданії і Марокко вступити в Раду, а королі і еміри практично в один голос «раптом» заговорили про створення деякої «конфедеративної арабської держави». Ідея поки що витає в повітрі, але саме її активування дає привід говорити про те, що «період геополітичного перезавантаження» може і не настати. Прийняття бідних родичів до Ради багатих також може сприяти стабільності в регіоні, чого так всі домагаються. Але тут виникає питання: «А не чи вступлять ці плани і ідеї в протиріччя з колоніальною стратегією західних держав і транснаціональних нафтогазових корпорацій, що суворо стежать за будь-якого роду посяганнями на свої інтереси?» Крім того, ми неодноразово були свідками того, що в сучасних умовах той, хто «гуляє у великій політиці сам по собі», без потужного «даху» і підтримки ззовні, приречений на політичне, а то і фізичне самогубство.

 

А що ж Іран? А Іран готується до війни! Але про це — згодом.

 

Далі буде.


 Фото в заголовке материала - http://dailytribune.ru/2011/12/02/gulf-sunni-monarchies-fear-shiite-spring/