24 січня 2014

Військово-морські сили Іракської республіки. Частина 3

Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І. І. Мечникова

Частина 1. Військово-морські сили Іракської республіки. На шляху до самостійності

Частина 2. Матеріально-технічна складова і її розвиток

 

Частина 3. Особливості бойової підготовки ВМС Іраку

Сучасні військово-морські сили Іракської Республіки створені за основоположними принципами, яких дотримуються насамперед у США (меншою мірою — у Великобританії). Це проявляється навіть в уніформі і сценарії офіційних церемоній. Разом з тим, ще з початку 1980 -х рр. значна частина офіцерського складу ВМС Іраку навчалася в Італії, в основному у військово-морській академії міста Ліворно (Accademia Navale di Livorno). Як наслідок, саме це і позначилося на світогляді іракського військово-морського офіцерського корпусу, який, на відміну від армійських командирів, базується на усвідомленні своєї знакової ролі як у збройних силах країни, так і в іракському суспільстві в цілому. При цьому добровільний принцип комплектування ВМС Іраку рядовим і молодшим командним складом, високе матеріальне стимулювання їхньої служби також дається взнаки — іракські моряки по-справжньому люблять і цінують свою роботу.

Військово-морська академія (L'Accademia Navale di Livorno)

Військово-морська академія (L'Accademia Navale di Livorno)
http://italia-ru.com/

До речі, потрібно зазначити, що головним у створенні боєздатних ВМС Іраку все ж є прагнення американського командування сформувати нехай і невелику за чисельністю, але відносно боєздатну бойову структуру, що чітко і якісно виконує покладені на неї функції, при цьому вбачає в ролі потенційного супротивника ВМС ІРІ. За цих умов вкрай важливо було забезпечити регулярне патрулювання найбільш уразливого елемента іракської морської інфраструктури — нафтово-експортний комплекс в районі півострова Фао. За наявності невеликої за чисельністю корабельно-катерного складу виконати це завдання можна було, лише радикально інтенсифікуючи його бойове використання. Фактично необхідно було, щоб патрульні катери ВМС Іраку перебували постійно в морі — 24 години на добу і 7 днів на тиждень. При цьому з самого початку американські радники розуміли, що обмеженість матеріальних ресурсів не дозволить ВМС Іраку в найближчій перспективі повністю контролювати ввірену їм зону патрулювання. Саме тому їх бойова підготовка з самого початку планувалася не стільки індивідуально, скільки в складі спільних з ВМС США, Великобританії і особливо Кувейту, а також інших країн бойових з'єднаннях. Однак для цього, так чи інакше, частину і без того не чисельного корабельно-катерного складу ВМС Іраку потрібно буде відволікати від виконання бойових (патрульних) завдань на виконання навчальних. Іракські ж моряки і їх командири чудово усвідомлювали при цьому, що в морі вони можуть покладатися лише на себе. Молоді військово-повітряні сили країни, що практично не мають бойових літаків, а їх вертолітний парк лише з 2013 року поповнюється закупленими в Росії бойовими вертольотами (36 Мі-28НЕ і 6 Мі-35М), працює і ще довго працюватиме тільки «по суші».

Вже перше багатонаціональне навчання за участю відроджених ВМС Іраку, що було проведене в березні 2005 р., продемонструвало ефективність концептуальних основ запровадженої для ВМС Іраку системи комплектування, організації та бойової підготовки. І хоча в цьому навчанні іракські моряки виступали, в основному, в ролі спостерігачів, але необхідні висновки їхніми командирами і кураторами з боку ВМС США були зроблені. (Всього у навчанні взяло участь 19 бойових і допоміжних одиниць ВМС США, Саудівської Аравії, Кувейту, Катару, Оману і Пакистану, із загальною чисельністю особового складу до 3,000 осіб).

Офіцери британських ВМС, які курирували на той момент підготовку до навчань іракських моряків, відзначали, що, не зважаючи на виділені урядом країни і союзниками величезні кошти на фінансування флоту, рівень корупції у ВМС Іраку вкрай невисокий (якщо порівнювати його з корупцією у Збройних силах Іраку). І запроваджена в ВМС система комплектування та професійної підготовки себе виправдала.

Запроваджена ж система організації ВМС Іраку універсальна в плані розширення чисельності, як особового складу, так і корабельно-катерного наповнення флоту. Це все разом узяте дозволяло розширювати зону відповідальності ВМС Іраку, оскільки потреба в сильних Військово-Морських Силах для захисту портів і нафтових платформ «досить самоочевидна» (лейтенант Королівського флоту Ендрю Лівсі). Надалі мова вже велася про підвищення рівня реагування на загрози, що виникають, і швидкість відповідних місій.

Як сказав у квітні 2005 року заступник командувача ВМС Іраку бригадир (командор) Мухаммад Джавад, наголос у вдосконаленні бойового навчання ВМС Іраку був зроблений на якісному підвищенні індивідуальної підготовки «кожної людини в моєму флоті», на «підтримку високих темпів операцій» і дій в нічний час. При цьому, головним стимулом для іракських військовослужбовців ВМС була саме перспектива «хорошого майбутнього», як наслідок відмінного проходження навчання та чіткого виконання своїх професійних обов'язків. І хоча М. Джавад називав ВМС «сестрою армії і поліції в справі забезпечення безпеки країни», реально малося на увазі, що іракські військово-морські сили в перспективі діятимуть тільки самостійно. Цікаво, що саме тоді іракські офіцери висловилися про своє прагнення бути оперативно незалежними через зону відповідальності ВМС країни, яка постійно розширюється І це були не просто слова.

Вже у вересні 2011 року відповідальний від США за підготовку ВМС Іраку контр-адмірал Н. Кельвін Діксон зазначав: «Сьогодні вони (іракці) патрулюють і захищають нафтові термінали дуже добре, краще, ніж ми очікували, і краще, ніж деякі з їхніх сусідів по регіону ... Вже зараз вони патрулюють 80 % своєї зони відповідальності, але найближчим часом візьмуть і решту 20». Фактично на початку 2013 р. так і сталося.

Американський адмірал повідомив і про інші оригінальні сторони дій іракських моряків. Так, за його словами, іракські екіпажі знаходяться в морі до 4 -х діб (в 2013 р. цей показник доведений до 7 — у катерів і 14 — у патрульних кораблів), тоді як всі їх сусіди лише по кілька годин. При цьому він зазначив, що рівень нападів на нафтові платформи вельми низький і для супротивників ВМС Іраку «значно легше атакувати наземний нафтовий об'єкт, ніж морську нафтову платформу». Адмірал також описав елемент рутинної бойової роботи іракських моряків: «Іранці діють на своїх катерах в районі іракських нафтових платформ, прагнучи виявити іракський механізм реагування. Іракці ж постійно супроводжують ці катери і видворяють їх з зони охорони. У цьому відношенні іракці виконали феноменальний об’єм роботи».

Звичайно, подібні дії, поза сумнівом, роблять честь іракським морякам. Але задля справедливості слід зазначити, що подібні операції проходили на межі можливостей, за мінімуму техніки, що є на озброєнні ВМС Іраку. Так, основні і найбільш сучасні патрульні катери ВМС Іраку фірми Swiftships здатні розвивати максимальну швидкість в 34 вузли, діючи автономно до 5 діб. Малі швидкісні катери (фактично — моторні човни) типу Defender, хоча і здатні розвивати швидкість в 46 вузлів, але автономності практично не мають (до однієї доби у морі). При цьому загальна чисельність всіх патрульних одиниць ВМС Іраку для оперативного використання не перевищує п'ятдесяти, і діють вони виключно з Умм Касра. Своєю чергою, ВМС ІРІ має тільки 30 великих ракетних катерів, що розвивають швидкість ходу від 34 до 45 вузлів, і мінімум 30 малих та надмалих підводних човнів. Проте основу ВМС ІРІ складають перш за все малі швидкісні ракетні (як з ПКР так і з РСЗВ) і торпедні катери різних проектів. Їх швидкість не менше 50 вузлів, а чисельність таких одиниць, за різними оцінками, від 200 до 600. При цьому діють вони з численних пунктів базування, частина з яких впритул примикає до іракського кордону. Як наслідок, біля іракських нафтових терміналів ці катери можуть з’явитися за кілька хвилин.

У цих умовах отриманий до весни 2013 рівень підготовки ВМС Іраку, що передбачає дії моряків на межі, а то і вище автономності своїх кораблів і катерів, безперервне бойове чергування, як у морі, так і в базі незалежно від часу доби і погодних умов, систему змінних екіпажів (фактично як на ПЛАРБ великих держав), за наявності постійного резерву корабельно-катерного складу, що виділяється для спільних з союзниками навчань або окремих операцій, вже не міг протистояти постійно зростаючій могутності ВМС ІРІ. Але разом з тим, подібний рівень ВМС Іраку досягли всього лише протягом 8-9 років, чим за всієї своєї потужності і чисельності ВМС Ірану похвалитися не могли. Крім того, слід враховувати і суто психологічний фактор. Адже як це не парадоксально, але національний характер, як арабів, так і персів, ніколи раніше в історії подібного не демонстрував. Для ВМС ІРІ, які вже чверть століття заточуються для дій у всій акваторії Перської затоки і Аравійського моря проти найбільш серйозного в нинішній ситуації супротивника — фактично ВМС США , — досвід бойової підготовки іракських моряків, по суті, до недавнього часу вишколених американцями, більш ніж важливий.

Що ж до командування ВМС Іраку, то найбільш актуальним на сьогоднішній день їх завданням є посилення матеріальної складової. Причому в умовах, коли ВМС країни фактично вийшли на практично самостійний рівень оперативно-бойової, навчальної та потенційно-перспективної діяльності.

 

Перспективи розвитку

Цілком очевидно, що створені за допомогою США нові військово-морські сили Іраку хоча і є найменшим за чисельністю компонентом відроджених збройних сил країни, проте, за наявного у них озброєння (корабельно-катерний склад) можуть вважатися одними з найсучасніших в зоні Перської затоки. Разом з тим, повною самостійністю ВМС Іраку досі не вирізняються. І справа навіть не в тому, що оперативно вони підпорядковані Об'єднаному Центральному командуванню збройних сил США. Головна причина полягає саме в тому, що, оснащені в основному патрульними катерами, суднами та човнами, вони більш-менш успішно можуть виконувати покладені на них завдання виключно за мирного часу. У період же військових дій кораблі і катери ВМС Іраку, які повністю позбавлені ударного озброєння і не мають спеціальних засобів протиповітряної та протичовнової оборони, з великою ймовірністю будуть швидко знищені або в морі, або, враховуючи крайню вразливість своїх баз і пунктів базування, — безпосередньо в їх акваторії. Причому, як ВМС ІРІ, так і ВМС Кувейту для іракського військового флоту однаково небезпечні. Більше того, з середини 2013 р. у ВМС Іраку з'являються і нові супротивники. Це — і Саудівська Аравія, що різко підсилює свій військовий потенціал, оголошуючи плани створення федеративної держави шляхом об'єднання монархічних держав Перської затоки, і Катар, керівництво якого, відчувши свою політичну міць після втручання в громадянську війну в Сирії, приступило і до активізації своєї військово-морської політики у зазначеній акваторії.

Зрозуміло, що через своє фізико-географічне та політичне становище Іракській Республіці набагато важче захистити власні ВМБ, ніж наявним ударним компонентом, яким нині виступає військовий флот. Звідси цілком зрозумілі висновки, до яких дійшло в 2013 р. командування ВМС Іраку, — активізація співпраці з ВМС ІРІ. Ще точніше — з морською компонентою Корпусу Вартових Ісламської Революції. Однак, це лише напівзахід, причому, досить хиткий. Бо в умовах різкого загострення американсько-іранських відносин у регіоні Іракська Республіка і її військово-морські сили стануть заручниками вкрай небезпечної військово-політичної ситуації. Не зважаючи на постійні спільні навчання з ВМС Кувейту (під егідою США), надії на невеликий військовий флот Кувейту, що підсилений ракетними катерами, у іракських лідерів мало.

У цих умовах військово-політичне керівництво Іраку зондує грунт на предмет будівництва не пізніше 2015 року серії новітніх ракетних катерів, придбання берегових ракетних комплексів мобільного типу, морської авіації і різкого розширення бойових можливостей морської піхоти країни. Сьогодні попередню згоду на будівництво для ВМС Іраку дивізіону ракетних катерів (5 одиниць) вже висловили відповідні структури Італії, Німеччини, Франції та КНР. У перспективі (до 2020 року) не виключається можливість закупівлі урядом Іраку для ВМС країни і ракетних кораблів (корветів) з великим ударним потенціалом і радіусом дії (2-4 одиниці). Причому, у всіх випадках вибір типу протикорабельної ракети зроблено — це та, що відмінно зарекомендувала себе в «саддамівських» ВМС Іраку французька Exocet. Щоправда, тепер її новітня модифікація ММ-40 blok 3. Одночасно питання про придбання для ВПС Іраку тактичних винищувачів (реактивних навчально-бойових літаків) останнім часом постійно пов'язувалося з оснащенням їх протикорабельними ракетами з дальністю польоту не менше 100 км. Інша річ, що з 2009 року і аж до кінця 2013 року прогресу в цьому напрямку не було помітно (розглядалися варіанти американського F-16IQ і чеського L-159).

Іншим типом бойових кораблів, придбання якого для ВМС Іраку активно стало розглядатися, розпочинаючи з 2011 р., є кораблі мінно-тральних сил. Де і в якій кількості передбачалося будувати тральщики — не повідомлялося. Однак, в умовах укладання з ВМС ІРІ угод про співпрацю, ця ідея поки що відкладається. Для морської авіації, яку в Іракській Республіці все ж мають намір створити, до 2015 р. заплановано придбати ескадрилью вертольотів пошуку і порятунку (не менше 8 одиниць), а також, мінімум, 1 базовий патрульний літак або літак спостереження за типом наявних у складі берегової охорони провідних держав світу (не виключений варіант переобладнання під морські функції і 1-2 поставлених до Іраку у 2012 р. Україною військово-транспортних літаків Ан-32Б). Судячи з усього, ці літальні апарати будуть оснащені ударним ракетним озброєнням.

Унікальним наслідком військово-політичної обстановки, що склалася навколо Іраку з весни 2013 р., став і досить оригінальний підхід його керівництва до закупівель озброєнь, побічно пов'язаних з ВМС. Так, в квітні 2013 р. був підписаний контракт з Російською Федерацією (ВАТ «Роствертол») на поставку ще 6 бойових вертольотів Мі-35М (на додаток до аналогічної кількості вертольотів за контрактом 2012 р.). При цьому даний контракт був виконаний несподівано швидко. Уже в жовтні всі вертольоти були побудовані, а до кінця грудня 2013 доставлені до Іраку. 12 грудня 2013 Міністерство оборони Іраку уклало контракт з Республікою Корея (компанія Korea Aerospace Industries (KAI)) на поставку для ВПС країни 24 навчально-бойових літаків/легких винищувачів T-50IQ Golden Eagle. Всі літаки мають бути побудовані до квітня 2016 року і потім доставлені до Іраку протягом 12 місяців. Крім того, в 2014 р. передбачається підписання угоди на 20-25 річне сервісне обслуговування придбаних літаків.

Обом контрактам притаманні 2 обставини. По-перше, це досить обмежені терміни їх реалізації. По-друге, це підписання спеціальних контрактів на поставку озброєння та додаткового обладнання. Причому, судячи з вартості даних контрактів (до 50 і майже 400 млн. доларів відповідно), мова йде про постачання засобів боротьби, в тому числі і з різними морськими цілями. Все це хай і не безпосередньо, але все ж свідчить про бажання військового керівництва Іраку прикрити свої ВМС з повітря і тим самим частково парирувати потенційну загрозу з боку сусідів.

Підписання південнокорейською корпорацією Korea Aerospace Industries (KAI) і Міністерством оборони Іраку угоди на поставку ВПС Іраку 24 навчально-бойових літаків/легких винищувачів KAI T-50IQ

Підписання південнокорейською корпорацією Korea Aerospace Industries (KAI) і Міністерством оборони Іраку угоди на поставку ВПС Іраку 24 навчально-бойових літаків/легких винищувачів KAI T-50IQ. Багдад, 12.12.2013 р.
http://bmpd.livejournal.com

З урахуванням накопиченого сучасними ВМС Іраку досвіду найближчим часом передбачається значно розширити і можливості морської піхоти. Зокрема, розглядається питання про створення двох або навіть трьох бригад морської піхоти. При цьому одна з бригад буде відповідати за безпеку морських бурових платформ і нафто-експортних терміналів, а окремі її підрозділи виступлять як абордажні партії на патрульних кораблях і катерах ВМС Іраку. Друга бригада захищатиме порти і військово-морські бази країни, а також виконуватиму функції берегової оборони. Такі ж завдання, можливо, будуть покладені і на третю бригаду.

Не виключено, що буде здійснюватися і сценарій зі створення трьох бригад морської піхоти Іраку з використанням історичного досвіду 1980-х рр. За цим варіантом дві бригади будуть безпосередньо підпорядковані командуванню ВМС країни із завданням обороняти узбережжя. Так, у разі військової небезпеки, вони будуть використані в якості ударної компоненти на приморському напрямку або в зоні болотистої місцевості (наприклад, в дельті річки Шатт-ель-Араб або в районі боліт Маджнун (Majnoon). Третя бригада буде в складі сил спеціальних операцій країни (як це було в 1980-і рр., коли аналогічний підрозділ входив до складу Республіканської Гвардії Іраку) і лише оперативно буде підпорядкована командуванню військово-морських сил Іракської Республіки.

Таким чином, 2013 рік став для ВМС Іраку періодом переходу до оперативної, політичної і технічної самостійності. Його командуванню (і побічно уряду) дипломатичними методами вдалося усунути найбільш реальну і потенційно знакову для економіки та господарської стабільності країни небезпеку, що складали військово-морські сили Ісламської Республіки Іран. При цьому, не зважаючи на деякі тертя, відносини зі Сполученими Штатами і їх військовим регіональним Об'єднаним Центральним командуванням також вдалося зберегти на прийнятному для офіційного Багдада рівні. Але головне, 2013 рік продемонстрував кардинально збільшені можливості ВМС Іраку, якщо їх порівнювати не тільки з ВМС періоду правління в Іраку президента Саддама Хусейна, а й з найближчими сусідами. При цьому ВМС Іраку фактично найбільш передовий вид збройних сил, як за рівнем бойової підготовки, так і за рівнем технічного розвитку. Фактично, успіх закупівлі Іраком високотехнологічних засобів збройної боротьби в 2013 році як раз був певним наслідком посиленого розвитку ВМС країни.

Разом з тим, військово-політична ситуація, що саме в 2013 році склалася навколо Іракської Республіки, продемонструвала і суттєві проблеми в будівництві національних ВМС. Реально 2013 рік показав, що Іраку, за відносно невеликих матеріальних видатків і всього за неповних 9 років, практично з нуля вдалося створити сучасні боєздатні військово-морські сили. Але ж створені вони для мирного часу!

В умовах зміни (або фактичного погіршення) військово-стратегічної обстановки в зоні Перської затоки виникла потреба не тільки в самостійності (аж до повної незалежності дій) ВМС Іракської Республіки, але й у посиленні їх бойового потенціалу. Необхідність придбання кораблів і катерів, оснащених ударним ракетним озброєнням, так само як і створення відповідного авіаційного угруповання, спроможного діяти над морською акваторією, виявилася з усією очевидністю. Фактично повільно, але впевнено спостерігається повернення до концепції створення «регіонального» або «великого» флоту, яку іракське керівництво на чолі зі страченим президентом Саддамом Хусейном активно розвивало в період з кінця 1970-х до початку 1990-х рр.

Втім, навіть за найскромнішими прикидками, фінансові та часові рамки цього процесу будуть, як мінімум, тотожні тим, які при будівництві національних ВМС Іракська Республіка вже здолала за останнє десятиліття. І це лише після подолання своєрідного «перехідного» періоду, під яким західні експерти розуміють 2013-2015 рр. По-справжньому потужні ВМС Іраку, нехай і з обмеженим, але ударним потенціалом, вдасться побудувати не раніше 2025 року. Але в будь-якому випадку, як би найближчим часом за відносно невеликих матеріальних (і всього за неповних 9 років) витратах не розвивалася ситуація, після 2015 року ВМС Іраку зможуть здобути дійсно самостійний статус і можливості, що значно перевищують функції патрулювання національного узбережжя, державного річкового кордону, територіальних вод і 200-мильної економічної зони країни.

 

Додаток 1

Таблиця динаміки зростання корабельно-катерного складу ВМС Іраку 2005-2025 рр.

Тип катера (корабля\судна) /роки

2005

2008

2012

2015

2020

2025

КВ УРО

 

 

 

 

2

2-4

РКА

 

 

 

 

5

5-10

ПКА PCC 53.4-meter Fatah (Saettia)

 

 

4

4

4

4

ПКА РС Predator 81

5

5

5

[5]

[5]

-

ПКА РС Al Uboor

2

[2]

[2]

-

-

-

ПКА РС Al-Faw

2

6

6

[6]

[6]

-

ПКА PC 15-meter Type 200 (колишні катери БОХР Італії)

 

 

2

2

2

[2]

ПКА PC 35-meter Swiftships

 

 

11

12

12

12

МСП (С) OSV Al Shams

 

1

1

[1]

-

-

МСП (С) OSV Al Basrah

 

 

2

2

2

2

ТЩ

 

 

 

 

 

3-5

ПКА (р,м) PBR 15-Meter

 

 

 

(15)

(20)

(30)

ПКА (р,м) PBR 12.5-Meter Type 2010 (колишні катери БОХР Італії)

 

 

4

4

4

[4]

ПКА (р,м) PBR 9.5-Meter Seaspray

 

 

24

24

24

-

ПКА (р,м) PBR 7.7-meter Defender (колишні катери БОХР США)

 

26

26

26

26

-

ПКА (р,м) PBR RHIBS

5

10

10

10

10

10

 

Примітки:

2 — кількість кораблів/катерів, що знаходяться в бойовому складі флоту;

[2] — кількість кораблів/катерів, допоміжних суден, що перебувають у резерві, на консервації або боєздатні;

( 20 ) — кількість катерів, запланованих до будівництва та введення в бойовий склад флоту.

КВ ОРО — корвети з керованого ракетною зброєю;

ПК — патрульні Кораблі, що побудовані для виконання функцій берегової охорони (PCC — Patrol Craft Customs);

РКА — ракетні катери (PG — Patrol Guide);

ПКА — патрульні катери (великі) (РС — Patrol Craft);

ПКА (р. м.) — малі або річкові патрульні катери (човни) (PBR — Patrol Boat River);

ТЩ — тральщики (рейдові або базові);

МСП (С) — морські судна підтримки (постачання) (OSV — Offshore Support Vessels.