11 березня 2013

Військова присутність Росії на Середземному морі і її реальні можливості

В сучасних умовах, коли Росія втрачає свої позиції у світі (зокрема, мається на увазі витіснення Російської Федерації з регіонів Північної Африки, Близького Сходу та Центральної Азії, а також з енергетичного ринку Європи), все активнішими стають її заходи з демонстрації сили перед своїми геополітичними супротивниками, насамперед США та НАТО.

Інтенсивність цих заходів зростає на тлі збройного протистояння в Сирії, а саме — появи певних ознак можливого падіння режиму Б. Асада вже у найближчій перспективі. Зокрема, повстанці фактично встановили у січні 2013 року контроль над північними районами країни та м. Алеппо (економічний центр Сирії), захопили низку баз урядових військ (в т. ч. аеродромів, об’єктів ППО та складів з озброєнням), а також активізували бойові дії у передмістях Дамаску з виходом деяких збройних формувань опозиції до центральних районів міста.

Cередземноморський регіон
Cередземноморський регіон

Якщо незабаром поміняється влада в Сирії, то це радикально змінить ситуацію на Близькому Сході (включно зі створенням передумов для силових дій США, Ізраїлю та їх союзників проти Ірану), а також остаточно підірве як близькосхідні позиції Росії, так і міжнародний престиж Російської Федерації як основного прибічника сирійського режиму Б. Асада. Крім того, перемога сирійських повстанців може порушити низку незручних для Росії питань, в т. ч. щодо поставок російської зброї (не виключено також і хімічної) чинній сирійській владі, «відмивання» коштів у міжнародних масштабах, ведення розвідки з сирійської території проти третіх країн тощо.

Росія направила до Сирії військові кораблі

Ці всі обставини не на користь інтересам Російської Федерації, яка намагається запобігти такому розвитку стану справ, вдаючись до всіх наявних своїх можливостей, включно з залученням російських Збройних сил. Прикладом може слугувати міжфлотське навчання ВМФ РФ у Середземному та Чорному морях у січні 2013 року. За повідомленнями російських ЗМІ, навчання було найбільш масштабним за останні 20 років. До участі, зокрема, залучались: від Чорноморського флоту — ракетний крейсер «Москва», сторожовий корабель «Сметливый», великі десантні кораблі «Новочеркасск», «Азов», «Николай Фильченков», великий морський танкер «Иван Бубнов»; від Балтійського флоту — сторожовий корабель «Ярослав Мудрый», великі десантні кораблі «Александр Шабалин», «Калининград» та танкер «Лена»; від Північного флоту — великий протичовновий корабель «Североморск», танкер «Дубна», рятувальний буксир «Алтай» та, за деякими повідомленнями, атомний підводний човен.

В акваторіях Чорного і Середземного морів проходять масштабні навчання військово-морських сил Росії.

До того ж російські ЗМІ відверто повідомляли про справжню мету — демонстрація сили Сполученим Штатам Америки та НАТО, а також постачання озброєння для режиму Б. Асада. Враховуючи інтереси Росії в Сирії, а також російські взаємозв’язки з сирійським керівництвом, кораблі ВМФ РФ могли вирішувати і інші завдання, в т. ч. пов’язані з евакуацією золотовалютних запасів та архівів сирійського режиму, членів сім’ї Б. Асада та його оточення, а також російських військових радників, обладнання та техніки (зокрема, розвідувальній) тощо.

Навчання мало і суто пропагандистські цілі: показати відновлення військової присутності Росії в районах її геополітичних інтересів, здатність Російської Федерації протистояти США та НАТО в Чорноморському та Середземноморському регіонах. Саме так хід навчання широко і висвітлювався в російських ЗМІ з наданням відповідних коментарів. Зокрема, в притаманній для росіян манері — перекручування фактів — повідомлялося про «потужність» та «значимість» об’єднаного загону бойових кораблів ВМФ РФ, який ніби-то змусив авіаносну ударну групу на чолі з атомним авіаносцем «Дуайт Д. Ейзенхауер» та експедиційну ударну групу «Іводзіма» ВМС США (загалом до 20 бойових кораблів), не тільки відійти від берегів Сирії, але і взагалі вийти з Середземного моря.

Два атомних авіаносця, «Ентерпрайз» і класу Німіц «Дуайт Д. Ейзенхауер» у супроводі ракетних крейсерів типу «Тікондерога» на навчаннях

Все це подається як «зростаюча могутність» Росії, яка відновлює свої можливості з відстоювання власних інтересів у важливих для себе світових регіонах, в т. ч. на Близькому Сході, а також на периферії колишнього СРСР. І робиться висновок щодо провідної ролі Російської Федерації на пострадянському просторі, як «природного центра інтеграції країн СНД», в т. ч. у безпековій сфері.

Так стверджують та роблять висновки російських ЗМІ, за що і мають нести моральну відповідальність. Як і в більшості випадків, що стосуються «відродження потужності Росії», реальний стан справ віщує зовсім про інше. Варто звернутися до тих же засобів масової інформації Росії, які намагаються справити враження на аудиторію тактико-технічними характеристиками російських кораблів. Зокрема, російське електронне видання topwar.ru від 15 січня ц. р. надає такі ТТХ основних бойових кораблів зі складу згаданого вище міжфлотського угруповання ВМФ РФ:

ракетний крейсер Москва — водотоннажність 11,5 тис. тонн; довжина 186 м, ширина 20,8 м; основне озброєння: 8 пускових установок по
2 протикорабельні крилаті ракети «Вулкан», 8 ПУ по 8 ракет ЗРК С-300Ф, артилерійська установка АК-130, 2 п’ятитрубних 533-мм торпедних апаратів; авіаційна група: один вертоліт Ка-27;

великий протичовновий корабель «Североморск» — водотоннажність 7,5 тис. тонн, довжина 165 м, ширина 19 м; основне озброєння: дві 100-мм артилерійські установки АК-100, 4 зенітних артилерійських комплекси АК-630, 2 зенітних ракетних комплекси «Кинжал», 2 пускові установки по 4 протичовнові керовані ракети «Раструб-Б», 2 реактивні бомбові установки РБУ-6000, 2 чотиритрубних 533-мм торпедних апаратів; авіаційна група: 2 вертольоти Ка-27ПЛ;

сторожеві кораблі — водотоннажність 4,3 тис. тонни, довжина 130 м, ширина 15 м; основне озброєння: одна 10-мм артилерійська установка АК-100, дві пускові установки по 4 протикорабельні ракети «Х-35», 2 ЗРК «Кинжал», 2 зенітних ракетних артилерійських комплекси «Кортик», 2 тритрубних 533-мм торпедних апаратів, одна реактивна бомбова установка РБУ-6000; авіаційна група: один вертоліт Ка-27;

великі десантні кораблі — водотоннажність 4 тис. тонн, довжина 112 м, ширина 15 м; основне озброєння: дві 57-мм артилерійські установки АК-752, дві реактивні системи залпового вогню А-215 «Град-М», 4 ПЗРК «Игла»; транспортно-десантні можливості: посилена рота морської піхоти та до 10 танків.

На перший погляд, ТТХ дійсно потужні, особливо у відриві від аналогічних характеристик кораблів згаданих вище ударних груп ВМС США, які включали атомний авіаносець «Дуайт Д. Ейзенхауер», крейсер з керованою ракетною зброєю (КРЗ) «Хью Сіті», есмінці КРЗ «Уїнстон Черчилль», «Фаррагут» та «Джейсон Данхем», універсальний десантний корабель «Іводзіма», десантний транспортний корабель-док «Нью Йорк», десантний вертольотоносець корабель-док «Ганстон-Холл» та інші кораблі. Загальнодоступні довідники (в т. ч. сайт «Википедия» в мережі Інтернет) дають наступні характеристики зазначених кораблів:

авіаносець «Дуайт Д. Ейзенхауер» — водотоннажність 91 тис. тонн, довжина 333 м, ширина 317 м; авіаційна група: 70-90 літаків F-14F, F/A-18, EA-6B, E-2C та вертольотів SH-60F, HH-60H; основні види озброєнь: 3 ЗРК «Sea Sparrow» по 8 пускових установок, 20-мм артилерійські установки Mk-15;

крейсер КРЗ — водотоннажність 9,9 тис. тонн, довжина 172 м, ширина 17 м; основне озброєння: багатофункціональна система виявлення та управління зброєю «Іджис», яка включає змішаний боєкомплект, загалом 122 ракети, в т. ч. крилаті ракети «Tomahawk» та протикорабельні ракети «Harpoon», а також ракети комплексів ППО SM-2 та ПРО SM-3; дві 127-мм артилерійські системи Mk-45, дві 25-мм артилерійські системи Mk-38 та дві 20-мм артилерійські системи Mk-15;

есмінець КРЗ — водотоннажність 8,4 тис. тонн, довжина 153 м, ширина 20 м; основне озброєння: бойова інформаційно-управляюча система «Іджис», всього до 90 ракет наведених вище класів; артилерійське озброєння аналогічне крейсеру КРЗ;

універсальний десантний корабель — водотоннажність 40 тис. тонн, довжина 257 м, ширина 42 м; основне озброєння: 20 та 25-мм артилерійські системи, 2 ЗРК «Sea Sparrow» по 8 пускових установок; транспортно-десантні можливості: посилений батальйон морської піхоти, 200 одиниць бронетанкової та автомобільної техніки; в т. ч. 5 танків, 25 бронетранспортерів та 8 гармат; авіаційна група: 42 літаки і вертольоти, в т. ч. AV-8B, CH-46E, AH-1W, CH-53E, CH-53D, UN-1N, AH-1T, SH-60B.

Як бачимо, за своїми ракетним, авіаційним та транспортно-десантним потенціалами угруповання бойових кораблів, яке може бути створено ВМС США в Середземному морі за рахунок одного зі своїх флотів, просто перевершує все, що може зібрати Росія зі всіх своїх флотів в європейській частині країни. І це дістало назву «зростаюча могутність Росії». За такого співвідношення сил (навіть без врахування критичного технічного стану кораблів ВМФ РФ), російській стороні тільки й залишається сподіватися, що американські моряки, на відміну від російських, як стверджують аналітики сайту topwar.ru «навряд чи погодяться вмирати за невідомі їм інтереси».

Все це в повній мірі стосується і Чорноморського флоту Російської Федерації, який Росія наполегливо продовжує позиціонувати і як гаранта власних інтересів, і як «гаранта безпеки України в Чорноморському регіоні».