НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олексій Волович

 

Частина 1

Навесні 2011 року, коли в деяких арабських країнах відбулися масові демонстрації і повстання, які назвали «революціями» і «арабською весною», у багатьох країнах Заходу запанувала ейфорія з приводу «переможної ходи» демократії західного зразка на Близькому Сході. Але замість демократії ці «революції» призвели до посилення радикального ісламізму, сепаратизму і громадянських воєн, а потім і до несподіваної для всіх появи «породження пекла» — терористичної організації «Ісламська держава Іраку і Леванту»(«ІДІЛ»)^[1] , яка вийшла за межі Сирії й охопила також багату нафтовими родовищами північну частину Іраку, Ємен і Лівію.

Сьогодні «ІДІЛ» воює проти всіх: проти правлячих режимів у Сирії та Багдаді, проти Туреччини, Ірану і «сирійської поміркованої опозиції», проти міжнародної коаліції на чолі з США і проти російської військової присутності в Сирії. Бойові підрозділи «ІДІЛ» складаються з бойовиків і найманців з багатьох арабських, мусульманських і навіть європейських країн, включаючи Росію. Як визнав сам В. Путін, в лавах «ІДІЛ» налічується близько 4-х тисяч вихідців із Росії.

Практично «ІДІЛ» протистоїть всьому цивілізованому світу, а Сирія та Ірак є плацдармом для поширення її експансії на всьому Близькому Сході і навіть за його межами. У російських ЗМІ поширюється безліч публікацій, автори яких стверджують, що США самі сприяли формуванню не тільки сирійської опозиції проти Б. Асада, а також терористичного угрупування «ІДІЛ», яке згодом вийшло з-під контролю Заходу. При цьому стверджується, що подібний прецедент в 80-х роках минулого століття мав місце в Афганістані.

Як відомо, коаліція на чолі з США підтримує так звану помірковану сирійську опозицію, а Росія та Іран — нинішню сирійську державу, вірніше те, що від неї залишилося, на чолі з президентом Б. Асадом. З цієї причини, пропозиція В. Путіна про створення широкої коаліції проти «ІДІЛ», що включає і Росію, з яким він виступив 28 вересня з трибуни Генасамблеї ООН, не було сприйнято президентом США Б. Обамою та іншими західними лідерами. При цьому у Вашингтоні та європейських столицях часто говорять про те, що Б. Асад втратив свою легітимність. Однак, на наш погляд, це досить сумнівний в правовому відношенні вердикт, оскільки легітимність того чи іншого керівника, в даному випадку Б. Асада, визначає народ під час вільного волевиявлення, а не керівники інших країн.

Слід віддати належне В. Путіну, він уміло скористався несанкціонованими ООН діями Заходу, Туреччини та деяких арабських країн, зокрема Саудівської Аравії і Катару, що надають фінансову і військову допомогу «поміркованій сирійській опозиції». Однак слід зазначити, що в ситуації навколо Сирії, в якій РФ і США займають полярно протилежні позиції, отримати узгоджену і взаємоприйнятну резолюцію РБ ООН практично не можливо. Так, 4 жовтня 2011 року і 4 лютого 2012 року РФ і Китай наклали вето на резолюції РБ ООН, в яких засуджувався режим Б. Асада і висувався цілий ряд жорстких вимог до нього, в той час як вимоги до сирійської опозиції, на думку російської сторони, були менш жорсткими.

Мотиви сирійської кампанії, вірніше, авантюри В. Путіна, можна умовно поділити на політичні, інформаційні, військові й економічні. Після того як «переможна хода русского мира» зайшла в безвихідь, зіткнувшись з українським народним опором, В. Путіну знадобився ефективний маневр, щоб одночасно зберегти «Лугандонію», вирватися з ізоляції і санкцій і при цьому підвищити свій рейтинг серед росіян. І таким маневром в Кремлі було вирішено обрати боротьбу з тероризмом на Близькому Сході взагалі і в Сирії зокрема, оскільки ця проблема стала досить відчутною для європейських країн, особливо після посилення потоку біженців з Сирії та Іраку в Європу, що на думку деяких аналітиків сталося не без участі російських спецслужб.

Багато оглядачів вважають також, що російські спецслужби причетні й до терактів 13 листопада в Парижі. Так, 19 листопада політолог С. Бєлковський в ефірі радіостанції «Ехо Москви» заявив, що президент РФ В.Путін заздалегідь знав про підготовлювані теракти в Парижі завдяки своїй великій агентурі в рядах «ІДІЛ». Експерт публічно звинуватив Росію в причетності до організації терактів 13 листопада в Парижі. С. Бєлковський вважає, що В. Путін, будучи обізнаним про майбутню трагедію, навмисне відмовився вживати контрзаходи і не став ділитися з Парижем відповідною інформацією. ^[2]

 

Спроба послабити ізоляцію

На погляд експертів «Борисфен Інтел», рішення Кремля про введення кількох ескадрилій російської штурмової авіації і бомбардувальників до Сирії і початок бомбардувань сил «ІДІЛ» і сирійської опозиції, крім військових цілей має насамперед політичну мету — послабити міжнародну ізоляцію Росії після анексії Криму та окупації частини Донбасу.

Після вторгнення сотень тисяч сирійських біженців на територію європейських країн, світова спільнота наочно усвідомила всі негативні наслідки сирійської кризи і терористичної діяльності «ІДІЛ». І тут В. Путін вирішив допомогти європейцям «позбутися цього страхіття», відправивши підрозділи Повітряно-космічних сил РФ до Сирії для нанесення авіаударів по позиціям «ІДІЛ». Під час зустрічі з президентом США Б. Обамою на полях Генеральної асамблеї ООН 28 вересня В. Путін намагався умовити його створити нову коаліцію проти «ІДІЛ» на чолі з США і РФ. Якби В. Путіну вдалося це зробити, то це б означало початок виходу Росії з ізоляції. Адже дві великі держави «у дусі антигітлерівської коаліції» спільно рятують не тільки країни Близького Сходу, але практично увесь світ від загрози терористичного ісламістського інтернаціоналу небаченого раніше масштабу. Однак тоді В. Путіну це не вдалося і вже 30 вересня Росія почала здійснювати свої бойові операції в Сирії самостійно.

Як міг Б. Обама погодитися на пропозицію В. Путіна співпрацювати в боротьбі з тероризмом, якщо в цей же день у своєму виступі з трибуни Генасамблеї він звинуватив Росію в «анексії Криму та агресії на сході України»? А наступного дня президент П. Порошенко у своєму виступі поставив Кремлю зовсім не риторичне питання: «Як ви можете закликати до антитерористичної боротьби, якщо ви самі підтримуєте тероризм прямо біля ваших дверей»? І це почув увесь світ.

Другу спробу умовити президента Б. Обаму створити нову коаліцію під егідою США і РФ В. Путін зробив 15 листопада під час півгодинної неформальної бесіди з Б. Обамою в кулуарах саміту G-20 в турецькій Антальї. Однак, схоже, і ця спроба не вдалася. Мова може вестися лише про координацію та взаємодію на тактичному рівні. На початку жовтня на переговорах була досягнута домовленість про проведення прямих контактів між військовими двох країн, щоб уникнути можливих зіткнень в ході майбутніх військових операцій США і РФ в Сирії.

Рішення Кремля про введення російського військового контингенту на територію Сирії офіційно пояснювалося наміром РФ взяти участь у боротьбі проти «ІДІЛ», в якій до цього вже протягом року брали участь авіаційні підрозділи США, Великобританії та Франції за переважної моральної підтримки десятків країн-учасниць антитерористичної коаліції.

Але, як показали подальші дії російської авіації, окрім нанесення ударів по об'єктах «ІДІЛ», бомбардуванню були піддані також позиції «поміркованої сирійської опозиції» з метою надати допомогу сирійським урядовим військам у звільненні захоплених опозицією населених пунктів поблизу міста Алеппо на півночі країни, що викликало обурення країн-учасниць згаданої коаліції.

До всього слід нагадати, що 19 листопада ц. р. військові операції Росії в Сирії визнані світовим співтовариством нелегітимними. У цей день Комітет з прав людини Генеральної Асамблеї ООН, членами якого є 193 держави, затвердив проект резолюції, поданий Саудівською Аравією, в якій засуджується російсько-іранське вторгнення до Сирії. Резолюцію схвалили 115 членів ООН, 51 країна «утрималася», «проти» проголосувало 15 членів організації. Фактично, країни-члени ООН переважною більшістю голосів засудили Москву за спецоперацію на Близькому Сході. Таким чином, авантюра В. Путіна в Сирії не тільки послабила міжнародну ізоляцію Росії, але ще більше її посилила. ^[3]

 

«Новосирія»замість«Новоросії»?

Бути російськомовним не означає, бути проросійськи або пропутінськи налаштованим. Більшість російськомовного населення України є патріотами своєї країни

Як зазначив президент П. Порошенко, В. Путін, зазнавши краху у створенні «Новоросії» на Сході України, спробує створити «Новосирію» для того, щоб «повернутися у велику політику з чорного входу». Дійсно, проект створення «Новоросії», який здійснювався під керівництвом Кремля, ФСБ і ГРУ ГШ РФ, від Харкова до Одеси, включаючи Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську і Миколаївську області провалився. За дослідженнями соціологів Вірджинського технологічного університету і Університету штату Колорадо, переважна більшість населення цих областей проект «Новоросії» не підтримала.^[4] У результаті «Новоросія» зменшилася до так званих ДНР та ЛНР.

Ставка Кремля на російськомовне населення не виправдалася. Бути російськомовним не означає, бути проросійськи або пропутінськи налаштованим. Більшість російськомовного населення України є патріотами своєї країни, а не прихильниками горезвісної ідеї «русского мира», і це стало неприємним сюрпризом для Кремля. Російська мова — це не тільки мова Путіна, Дугіна і Жириновського. Це також мова Л. Толстого, М. Гоголя, М. Некрасова, Ф. Достоєвського, О. Сахарова, Б. Нємцова і багатьох інших дійсно великих людей Росії.

«ДНР» і «ЛНР» займають приблизно третю частину Донбасу і близько 3 % території України. Разом з Кримом окупована Росією частка України становить 9 % і являє собою плацдарм для подальшої російської військової, політичної, економічної та інформаційно-підривної експансії проти України з метою блокування її європейського вектора розвитку. Стратегія В. Путіна після провалу «Новоросії» полягає в тому, щоб втиснути окуповані райони Донецької та Луганської областей в політичне та економічне поле України, тим самим створивши постійне джерело напруженості, політичної та економічної дестабілізації. На мій погляд, ми не повинні приймати окуповані райони Донбасу до складу України, якщо там залишаться верховодити сепаратисти і терористи за підтримки Москви. Ці райони можуть повернутися до складу України тільки після демонтажу незаконних «ДНР» і «ЛНР». В іншому випадку, нехай їх утримує Москва і несе відповідальність за все, що там буде відбуватися.

Ми не повинні приймати окуповані райони Донбасу до складу України, якщо там залишаться верховодити сепаратисти і терористи за підтримки Москви

Схоже, що з метою заморожування існуючого статус-кво на Донбасі В. Путін вирішив зробити паузу в ескалації ситуації в цьому регіоні і замість невдалої «Новоросії» спробувати створити «Новосирію». У разі успіху цієї сумнівної оборудки (врятувати режим союзника Б. Асада), путінський режим розраховує на нову хвилю «всенародної» підтримки. На наш погляд, паузу в розширенні території «Лугандонії» В. Путін змушений зробити принаймні з трьох причин: по-перше, у разі ескалації конфлікту підтримувані Москвою війська сепаратистів відчують запеклий опір українських ЗС, по-друге, Захід не забариться посилити санкції і, по-третє, війна з Україною все менше підтримується російськими громадянами.

Згідно з опитуваннями «Левада-Центру», проведеного в серпні 2015 року, випливає, що проти введення російських військ в Україну висловлюються 72 % опитаних, 20 % — «за», 8 % — утрималися. Більшість опитаних виступає за дипломатичну (88 %) або гуманітарну (84 %) підтримку «ДНР» і «ЛНР». За військово-технічну підтримку цих квазідержавних утворень виступають 50 % росіян (проти 64 % в порівнянні з червнем 2014 року). Зросло і число противників допомоги зброєю: зараз за це вже 38 % (у червні 2014-го було 25 %). Опитування також фіксує чітку тенденцію зниження ейфорії росіян, що виникла після приєднання Криму, оскільки люди на собі відчули зростання цін, все частіше пов'язуючи це з ситуацією на Донбасі і з приєднанням Криму.^[5]

 

Боротьба за місце на енергоринках

Енергетична складова лежить в основі переважної більшості збройних конфліктів сучасності. І сирійський конфлікт не є винятком. Немаловажним мотивом сирійської авантюри В. Путіна є спроба хоча б зупинити падіння цін на нафту на світовому ринку, яке згубно впливає на російську економіку. Різке зниження цін на нафту, організоване основними союзниками США в регіоні — Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром і Кувейтом, підриває російську економіку, переважно орієнтовану на експорт енергоносіїв.

На думку багатьох експертів, Москва зважилася на проведення військових операцій не тільки для того, щоб підтримати режим Б. Асада, але й для того, щоб загострити ситуацію на Близькому Сході і тим самим викликати підвищення ціни на нафту. У Москві прогнозують, що Саудівська Аравія і їх союзники будуть змушені збільшити фінансування сирійської опозиції і для цього їм доведеться підвищити ціни на нафту, щоб отримати додаткові кошти. До того ж розрахунок Кремля заснований на тому, що низькі ціни на нафту завдають шкоди не тільки Росії, але і Саудівській Аравії. Дійсно, низькі ціни на нафту «з'їдають» бюджет країни так само як і в Росії. На даний час дефіцит бюджету КСА складає більше 20 % від ВВП, що змусило Ер-Ріяд залучити 70 млрд дол. іноземних кредитів і випустити держоблігації на суму 27 млрд дол. Міжнародний валютний фонд прогнозує повне вичерпання резервного фонду КСА (близько 650 млрд дол.) через п'ять років, якщо ціни на нафту залишаться на рівні 50 дол. за барель.

Деякі експерти вважають, що результатом «нафтової війни», якщо вона триватиме ще рік, може бути падіння правлячих режимів як у Москві, так і в Ер-Ріяді. Все це призвело до того, що останнім часом саудівський король Салман бен Абдель Азіз відкрито критикується іншими претендентами на престол.

У рамках саміту G-20 В. Путін зустрівся з королем Салманом за закритими дверима. Відзначимо, що за останні 4 місяці тридцятирічний син короля Салмана міністр оборони КСА і другий у черзі на престол Мухаммед бін Салман двічі відвідав Москву, де зустрічався з В. Путіним. У ході цих зустрічей досягнуто домовленості про візит до Москви до кінця року короля Салмана. До візиту саудівського короля готується пакет угод про постачання Саудівській Аравії російських озброєнь і військової техніки на суму до 10 млрд дол. Однак слід зазначити, що за минулі 20 років саудити кілька разів вели переговори в Москві про закупівлі в Росії великих партій озброєнь, але вони так і не були реалізовані. Ці переговори в основному мали політичний підтекст, щоб чинити тиск на Вашингтон і Тегеран. Не виключено, що так буде і цього разу. Крім того, продукція російського ВПК ніяк не сумісна із західною військовою технікою, що поставляється протягом багатьох десятиліть в КСА.

Ведучи чергові переговори в Москві про закупівлю російських озброєнь, саудити в той же час ведуть цінову війну з московитами в Європі, пропонуючи європейцям великі знижки з метою розширення своєї частки на європейському нафтовому ринку. Таким чином саудити прагнуть змусити Москву зменшити свої геополітичні амбіції в зоні інтересів Саудії на Близькому Сході.

Слід зазначити, що Сирія також має значні власні енергоресурси. До початку громадянської війни у 2011 році Сирія забезпечувала свої потреби в нафті і газі за рахунок власних родовищ. (За даними CIA-World-Factbook, станом на 1 січня 2015 запаси нафти в Сирії становили — 2,5 млрд барелів, а запаси газу — 240,7 млрд куб. м). Однак внаслідок громадянської війни рівень видобутку нафти і газу значно знизився і становить не більш ніж 25 % від довоєнного рівня. На даний час «ІДІЛ» контролює основні нафтові родовища країни, головним чином в районі Дейр-аз-Зор.

Згідно з оцінками Геологічної служби США (US Geological Survey) у східній частині Середземного моря (Левантійському басейні) знаходиться близько 1,7 млрд барелів нафти і близько 4 трлн куб. м природного газу. При цьому значна частина цих родовищ розташована на середземноморському шельфі Сирії. У грудня 2013 року Міністерство нафти і мінеральних ресурсів Сирії підписало з російсько-білоруською компанією «Союзнефтегаз» угоду про проведення геологорозвідувальних робіт на сирійському шельфі загальною площею понад 2 тис. кв. км.

Підтримуючи режим Б.Асада, Росія намагається за будь-яку ціну зберегти свою присутність в Сирії ще й тому, щоб не допустити прокладки давно запланованого катарського газопроводу через територію Сирії в Європу. Як відомо, маленький Катар посідає третє місце у світі за запасами газу (25,2 трлн м³) і друге місце після Росії (203,9 млрд м³) з його експорту (94,9 млрд м³).

Проте режим Б. Асада став головною перешкодою на шляху реалізації проекту будівництва газопроводу Катар — Саудівська Аравія — Йорданія — Сирія — Туреччина — Південна і Центральна Європа, що дозволило б катарцям завдати удару по «Газпрому» у спосіб різкого збільшення поставок дешевого катарського газу до Європи. Таким чином, підтримка Катаром сирійської збройної опозиції в значній мірі пояснюється тим, що Доха давно прагне вийти на внутрішній газовий ринок ЄС і стати стратегічним постачальником палива європейським країнам, які давно хочуть зменшити газову залежність від Росії.

Якщо в політичному плані Росія та Іран є союзниками Б. Асада, то у сфері енергетики їм скоріш за все не уникнути конкуренції. Іранські запаси нафти (151,2 млрд брл.) перевищують російські (60 млрд брл.) майже в 2.5 рази, а за запасами газу (33,07 трлн м³) Іран посідає друге місце після Росії (47,57 трлн м³). Після недавнього зняття міжнародних санкцій Іран також планує прокласти свої нафто- і газопроводи через території Сирії та Туреччини в Європу. Так, в листопаді 2012 р. Іран розпочав будівництво своєї частини газопроводу Іран-Ірак-Сирія-Європа, але воно припинилося через нестабільну ситуації в Сирії та Іраку. У 2013 р. планувалося почати будівництво газопроводу IGAT-9 через територію Туреччини і далі в південні країни Європи, але під впливом санкцій та ембарго Іран був змушений законсервувати і це будівництво. Однак скоро Іран повернеться до реалізації своїх планів поставок енергоносіїв до Європи, де змушений буде потіснити російські нафтогазові компанії.

Далі буде...