Олексій Волович
Аналізуючи драматичну ситуацію в Сирії і навколо неї протягом останніх майже п'яти років, ми спостерігаємо хаос і різноманітні авантюрні дії як з боку учасників конфлікту, так і з боку зовнішніх сил, які вирізняються повною відсутністю раціональних кроків.
Якби такий раціоналізм мав місце, то учасники конфлікту, замість того, щоб знищувати один одного, могли б намагатися домовитися про якесь у взаємоприйнятному форматі співіснування на шляху взаємних поступок, а треті сили — прагнули б виступити посередниками, замість того, щоб «підливаючи масла у вогонь», ставати на бік одного з учасників конфлікту. Численні приклади історії вчать, що насильство породжує тільки відповідне насильство, однак, на жаль, мало хто керується уроками історії. Донині ні учасники конфлікту, ні зовнішні сили не докладали достатніх зусиль для того, щоб перемогли здоровий глузд і добра воля, а сирійський конфлікт був урегульований за столом переговорів. Замість цього виникають тупикові ситуації, коли домовитися про мирне вирішення конфлікту фактично не є можливим.
Багато оглядачів, включно з автором цих рядків, сприймають нинішні воєнні дії Росії в Сирії як авантюрні. Можливо, хтось із читачів заперечуватиме: а хіба дії США і їх союзників на Близькому Сході взагалі, і в Сирії — зокрема, не вирізняються авантюризмом? Правду кажучи, слід зазначити, що США та їхні союзники вдавалися до чималих авантюрних дій на Близькому Сході. Це, насамперед, окупація Іраку в березні 2003 року, наслідки якої досі проявляються у вигляді громадянської війни і терористичних акцій, що забирають сотні тисяч життів мирних жителів протягом останніх 12 років.
За часів своєї молодості в ролі сенатора від штату Іллінойс Б. Обама піддавав нищівній критиці адміністрацію президента Дж. Буша-молодшого за її авантюризм, і послідовно, ще до її початку, виступав проти війни в Іраку. На жаль, у 2011 році Б. Обама відійшов від своїх пацифістських та миротворчих переконань. Цього року США очолили військові дії НАТО проти Лівійської Джамахірії, кинувши цю країну в стан громадянської війни і хаосу на довгі роки.
За службовими обов'язками автору цих рядків довелося протягом кількох років у 70-80-х рр. минулого століття працювати в Іраку при С. Хусейні, в Лівії — при М. Каддафі, бувати в Сирії при Хафезі і Башарі Асаді і відзначати досить високий рівень життя і безпеки серед усіх верств населення в цих країнах. При цьому слід зазначити, що у всіх трьох країнах було встановлено державний лад, так званий «арабський соціалізм» різних модифікацій. І нині боляче бачити вакханалію насильства, що виникла в цих країнах після спроб західних держав силою зброї нав'язати їм демократію західного зразка. Така авантюра Заходу коштувала народам цих країн дуже дорого.
Щодо ситуації в Сирії, то тут ми спостерігаємо більш стримані і обережні дії США і їх союзників, ніж у Лівії. Виступаючи 7 червня ц. р. на прес-конференції за підсумками саміту G-7 у ФРН, Б. Обама «зізнався», що у нього немає стратегії боротьби проти ІДІЛ, хоча США і очолили коаліцію у складі понад 60 країн для боротьби з цим терористичним угрупованням ще у вересні 2014 року. Ця заява глави Білого дому викликала хвилю обурення з боку багатьох американських політиків, які звинуватили його в непослідовності, нерішучості, слабкості і відсутності стратегічного мислення у здійсненні зовнішньої політики США. Відповідаючи на ці звинувачення, у багатьох своїх виступах Б. Обама заявляв, що Америка не повинна бути «світовим жандармом» і вирішувати яким бути світу. У своєму зверненні до нації 10 вересня 2013 року Б. Обама заявив: «Я витратив 4,5 роки на те, щоб покласти край війнам, а не розв'язувати їх».
Саме на цій «слабкості» Б. Обами і зіграв В. Путін, який звинуватив коаліцію на чолі зі США в бездіяльності і «потуранні ІДІЛ». У російських ЗМІ поширюється чимало публікацій, автори яких стверджують, що саме США сприяли формуванню сирійської опозиції проти Б. Асада, а також терористичного угрупування ІДІЛ, що згодом вийшла з-під контролю Заходу. При цьому стверджується, що подібний прецедент в 80-х роках минулого століття мав місце і в Афганістані.
Мотивуючи свою участь у боротьбі проти ІДІЛ, у Москві часто говорять про дуже низьку ефективність бойових дій очолюваної Сполученими Штатами міжнародної коаліції протягом цілого року. Однак при цьому чомусь замовчується, що військові підрозділи армії ІДІЛ, як правило, дислокуються поблизу населених пунктів і навіть всередині них, що у випадку нанесення масованих авіаударів може призвести до численних жертв серед мирного населення. І дійсно, незважаючи на точкові удари американської авіації по об'єктах ІДІЛ, жертв серед мирного населення уникнути не вдалося...
Таким чином, В. Путін позиціонує себе більш рішучим і принциповим у боротьбі з тероризмом на Близькому Сході. І це він вирішив довести практично, направивши військовий контингент до Сирії для «рішучої боротьби» з ІДІЛ і заодно для підтримки сирійських урядових військ. Як відомо, коаліція на чолі зі США підтримує так звану «помірну сирійську опозицію». Росія, виступаючи практично самотужки (не беручи до уваги Іран), підтримує нинішню сирійську державу, вірніше те, що від неї залишилося, на чолі з президентом Б. Асадом. З цієї причини пропозиція В. Путіна щодо створення широкої коаліції проти ІДІЛ, включно і з Росією, з якою він виступив 28 вересня з трибуни Генасамблеї ООН, не була сприйнята президентом США Б. Обамою та іншими західними лідерами. При цьому у Вашингтоні та європейських столицях часто кажуть про те, що Б. Асад втратив свою легітимність. Однак, на погляд деяких незалежних експертів, це досить сумнівний в правовому відношенні вердикт, оскільки легітимність того чи іншого керівника країни, в даному випадку Б. Асада, визначає народ під час вільного волевиявлення, а не керівники інших країн.
Проведення бойових операцій Повітряно-космічних сил РФ впродовж шести тижнів, розпочинаючи з 30-го вересня ц. р., аж ніяк не змінило ситуацію на користь сирійських урядових військ. І тим більше не змінило ситуацію на Близькому Сході в інтересах Росії. Швидше навпаки. Бойові операції Росії викликали досить гостру критику з боку США, Великобританії, Туреччини та низки арабських країн Перської затоки, не кажучи вже про загрози проведення терористичних акцій на території Росії з боку ІДІЛ.
Продовження військових операцій РФ і США в Сирії могли призвести до небезпечного загострення і без того напружених двосторонніх відносин. Так, кандидат у президенти США Ліндсі Грем запропонував збивати російські літаки в Сирії, щоб захистити «помірну сирійську опозицію», підтримувану США. До цього ж закликають і деякі інші кандидати в президенти США (Кріс Крісті і Марк Рубіо), а також сенатори і генерали Пентагону.
Схоже, що керівництво Росії і США нарешті усвідомило безперспективність і неможливість силового вирішення сирійського конфлікту. Тому і в Москві, і Вашингтоні почали замислюватися над пошуком політичного вирішення сирійської кризи. Протягом жовтня ц. р. проводилися посилені консультації між главами зовнішньополітичних відомств Дж. Керрі і С. Лавровим, в результаті яких у Відні 29-30 жовтня і 14 листопада ц. р. відбулися два раунда багатосторонніх переговорів, в яких брали участь міністри закордонних справ 17 держав — США, Росії, Китаю, Великобританії, ФРН, Франції, Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини, Іраку, Італії, Єгипту, Лівану, Катару, ОАЕ, Йорданії, Оману, а також представники ООН (Стефан де Містура), Євросоюзу (Федеріка Могеріні) і Ліги арабських держав (Набіль аль-Арабі).
Як занотовано у спільному комюніке за підсумками переговорів 14-го листопада, протягом шести місяців в Сирії має бути сформовано перехідний уряд, а протягом наступних 18 місяців — має бути розроблена нова конституція і проведені президентські і парламентські вибори. Крім того, досягнуто домовленості про початок 1 січня 2016 року переговорів між урядом Б. Асада і представниками опозиції з метою формування перехідного уряду, що «заслуговує на довіру і репрезентує всі релігійні конфесії», одним із завдань якого буде розробка проекту нової конституції.
Однак на переговорах так і не вдалося дати раду розбіжностям щодо майбутньої долі президента Б. Асада. Західні країни у своїй більшості виступають за його відставку. Так, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр нещодавно заявив: «Тепер, коли в кожній сирійської сім'ї оплакують жертв цієї війни, можете повірити мені, Асад більше не є особою, на яку варто орієнтуватися». У той же час Росія, Китай, Іран, Ірак, Єгипет, Ліван та інші країни вважають Б. Асада легітимним президентом Сирії. Міністр закордонних справ РФ С. Лавров вважає, що усунення лідера ще не означає врегулювання конфлікту. Як приклад він нагадав, що після фізичного усунення С. Хусейна і М. Каддафі громадянська війна не припинилася ні в Іраку, ні в Лівії. І з цим важко не погодитися. Спеціальний представник ООН у справах Сирії Стефан де Містура заявив, що тільки народ цієї країни має право вирішувати, яка роль відводитиметься Б. Асаду в післявоєнній Сирії.
Зберігаються також розбіжності щодо того, які групи, окрім ІДІЛ і пов'язаних із «Аль-Каїдою» структур, слід визнати терористичними. Природно, що про переговори з ІДІЛ, Джабгат ан-Нусра та іншими терористичними угрупованнями не може бути й мови. На думку учасників переговорів, їх необхідно знищити. Після терактів у Парижі в п'ятницю 13 листопада ц. р. лідери США і РФ сповнені рішучості посилити повітряні удари по базах та об'єктах ІДІЛ в Сирії та Іраку.
Організовувати і координувати переговорний процес між сирійським урядом і опозицією уповноважено спецпредставника ООН по Сирії Стефана де Містуру (дипломата високого професійного рівня), який виконував раніше різноманітні дипломатичні та посередницькі місії в Афганістані, Іраку, Лівані, Руанді, Судані та колишній Югославії.
П'ять постійних членів Ради Безпеки ООН погодилися найближчим часом ухвалити резолюцію про припинення вогню в Сирії, моніторинг якого здійснюватимуть найімовірніше військові спостерігачі ООН. Учасники переговорів домовилися провести наступну зустріч приблизно за місяць з метою оцінити результати припинення вогню і розпочати переговорний процес між «сирійською помірною опозицією» і урядом Б. Асада. При цьому С. де Містура не виключає, що 12-го грудня ц. р., після закінчення конференції з клімату COP-21 у Парижі, може відбутися саміт на рівні президентів із сирійської проблеми.
Все це добре, але для успішного втілення в життя рішень конференції у Відні бракує вельми істотної деталі — об'єднаної сирійської опозиції, яка бажає вести переговори з урядом Б. Асада, висувати обґрунтовані вимоги і йти на компроміс. Якщо цього не буде, то всі ухвалені у Відні рішення залишаться лише на папері. Крім того, якщо навіть частина сирійської опозиції погодиться на перемовини з урядом Б. Асада, то напевно залишиться інша частина «непримиренної» або «непомірної опозиції», яка неодмінно спробує зірвати процес політичного врегулювання.
Питання політичного врегулювання сирійської кризи обговорювалися і 20 жовтня ц. р. в Москві — під час зустрічі президента Сирії Б. Асада з президентом РФ В. Путіним і за участю представників вищого керівництва Росії. На переговорах обговорювалися також питання, пов'язані з підтримкою російською авіацією наступальних операцій сирійських збройних сил проти опозиційних і терористичних угруповань. В. Путін зазначив, що Росія готова зробити свій внесок не лише під час бойових дій, але і в процесі подальшого політичного врегулювання в країні.
29 жовтня ц. р. на переговорах у Відні С. Лавров передав главам зовнішньополітичних відомств США, Саудівської Аравії і Туреччини список із 38 осіб, яких Москва вважає представниками помірної сирійської опозиції, готової до діалогу з урядом Б. Асада. До списку потенційних учасників міжсирійського діалогу увійшли колишні і чинні керівники Національної коаліції сирійських опозиційних і революційних сил (НКОРС), а також представники Національного координаційного комітету за демократичні зміни (НКК), Сирійської національної ради, ліберального руху «Дамаська весна», організації «Демократична трибуна», «Народного фронту за зміни і звільнення», Руху за плюралістичне суспільство, Партії комуністичної дії, Партії будівництва сирійської держави і Партії сирійського єдності. У списку також згадуються представники релігійних та етнічних об'єднань Сирії.
Природно, це не означає, що США та їхні союзники визнають ці списки остаточними і не внесуть свої контрпропозиції щодо того — які організації і підрозділи сирійської опозиції слід вважати помірними і готовими до діалогу з офіційною владою Сирії.
Як стало відомо, 15 листопада на саміті G-20 в турецькій Антальї Б. Обама і В. Путін мали можливість обговорити ситуацію в Сирії і на сході України в короткій 20-хвилинній неформальній бесіді, що проходила у присутності радника президента США з національної безпеки Сьюзан Райс.
За словами представника Білого дому, Б. Обама «... привітав зусилля всіх країн з протистояння терористичному угрупованню ІДІЛ і відзначив важливість військових зусиль Росії в Сирії, спрямованих проти цього угруповання». Крім того, Б. Обама «... знову підтвердив, що підтримує повну реалізацію Мінських угод, включно з відведенням важких озброєнь, всіх іноземних військових формувань, звільненням заручників і поверненням ділянки українсько-російського кордону під контроль уряду України».
Таким чином, між провідними країнами світу на чолі зі США та Росією досягнуто ще досить хитке взаєморозуміння з питання врегулювання сирійської кризи. Схоже, що розсудливість бере верх над безвідповідальним авантюризмом. Час покаже — чи так це насправді.
