8 квітня 2016

Повітряний тероризм у «гібридній» політиці Росії

Юрій Радковець

У березні поточного року Європейська робоча група високого рівня подала на розгляд Європейської комісії (фактичного уряду ЄС) новий звіт щодо ризиків польотів цивільних літаків над зонами збройних конфліктів.

Документ базується на досвіді трагічних подій катастрофи пасажирського літака Боїнг 777-200 рейсу МН 17 компанії «Malaysia Airlines», який був збитий 17 липня 2014 року зенітним ракетним комплексом (ЗРК) «Бук» Збройних сил Росії у повітряному просторі України над окупованим Донбасом.

Боїнг 777-200 рейсу МН 17 компанії «Malaysia Airlines»Літак виконував рейс по маршруту аеропорт Амстердам-Схіпгол (Нідерланди) — Куала-Лумпур (Малайзія). На борту знаходилися 283 пасажири і 15 членів екіпажу. Не вижив ніхто, а речі загиблих розтягли мародери з числа російських терористів, найманців і їх місцевих поплічників.

Результати розслідування цієї трагедії Радою безпеки Нідерландів були опубліковані 13 жовтня 2015 року і повністю викривають Російську Федерацію, як очевидного винуватця нелюдяного акту повітряного тероризму. Незважаючи на усі спроби Росії перекласти відповідальність на Україну (в т. ч. шляхом висунення версії про те, що МН 17 був збитий українським штурмовиком Су-25), в документі чітко підтверджений факт знищення літака саме ракетою російського ЗРК «Бук».

При цьому згадуються й інші випадки застосування у цьому ж районі України російських зенітних ракет, що здатні вражати цивільні літаки на крейсерській висоті. Так, в одному контексті з трагедією малайзійського Боїнгу повідомляється про те, що ще 14 липня 2014 року, за три дні до катастрофи рейсу МН 17, в Луганській області був збитий транспортний літак ВПС України Ан-26, що летів на висоті 6,5 км, а 16 липня — знищений штурмовик Су-25 на висоті 6,2 км.

ЗРК «Бук»Крім того, у момент пуску ракети російським ЗРК «Бук» неподалік МН 17 на дальності до 30 км військових літаків не спостерігалося. У той же час, за додатковою інформацією, засобами контролю радіолокації були зафіксовані ще три цивільні літаки, яких також могли збити у повітряному просторі України. Цим фактом переконливо підтверджується версія ряду провідних міжнародних експертів про помилковий обстріл Росією малайзійського Боїнгу, замість якого планувалося збити власний російський пасажирський літак рейсу Москва — Ростов-на-Дону.

Таким вкрай нелюдяним і цинічним чином Росія мала намір отримати «законний і цілком обґрунтований привід» для введення своїх військ на Схід України під приводом «припинення варварських дій українських націоналістів», а також «стабілізації обстановки у зоні конфлікту». А насправді Кремль намагався зірвати антитерористичну операцію України в Донецькій і Луганській областях, що практично вже майже досягла поставлених цілей.

6 квітня цього року у Нідерландах відбувся всенародний референдум з питання ратифікації країною Угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі між Україною і Європейським Союзом, проти чого активно виступає Росія. За ствердженням російських ЗМІ, більшість голландців, які взяли участь у референдумі, висловилися проти ратифікації саме тому, що «симпатизують Москві».

Але якими ж можуть бути подібні «симпатії» після фактичного визнання Європейським Союзом факту свідомого знищення Росією цивільного пасажирського літака Боїнг 777-200 рейсу МН 17, внаслідок чого загинули всі 298 чоловік (283 пасажири і 15 членів екіпажу), які знаходилися на борту, в т. ч. 193 громадяни Нідерландів?

Тим паче, що випадок з літаком Боїнг 777-200 рейсу МН 17 став далеко не першим фактом повітряного тероризму Росії. Москва вже вкотре вдавалася до подібної терористичної практики у своїх політичних інтересах.

Про це свідчать і обставини катастрофи Літак Президента Польщі Л. Качинського Ту-154 рейсу PLF 101 10 квітня 2010 року під Смоленськом.

Літак Президента Польщі Л. Качинського Ту-154 рейсу PLF 101 виконував політ по маршруту Варшава-Смоленськ. На його борту була польська військово-політична еліта — урядова делегація, яка прямувала в Катинь для участі у траурних заходах, присвячених пам’яті тисяч польських офіцерів, що потрапили до радянських концтаборів після анексії Радянським Союзом східних районів території довоєнної Польщі і розстріляних НКВС у 1940 році (конкретно, у заходах, присвячених 70-річчю розстрілу польських офіцерів у Катині).

 

Довідка:
Окремої уваги заслуговує той факт, що, за особистою думкою В. Путіна (на той час!), події в Катині могли стати помстою Й. Сталіна за загибель у польському полоні 32 тисяч військовополонених Червоної Армії, яка зазнала поразки в радянсько-польській військовій операції 1920 року, і якою особисто керував Й. Сталін (сьогодні — кумир В. Путіна!).

 

Внаслідок краху літака Ту-154 при посадці на аеродромі «Смоленск-Северный» (один із найстаріших аеродромів Росії) загинули 8 членів екіпажу і 88 пасажирів, включно з президентом Польщі з дружиною, останнім президентом республіки у вигнанні Ришардом Качоровським і майже усього керівництва збройних сил країни.

За версією Москви, можливими причинами катастрофи були: відмова екіпажу літака виконувати команди диспетчера; несправність повітряного судна або ж погана погода на місці його передбачуваної посадки. Разом з тим, уважний аналіз цих припущень показує їх повністю упереджений характер, що має на меті приховати дійсну ситуацію.

Відверто брехливими були твердження російських слідчих органів про нібито «самочинну посадку Ту-154 на аеродром «Смоленск-Северный» всупереч прямій забороні його диспетчерської служби». Жоден досвідчений пілот, а тим більше з президентом країни на борту, ніколи не наважиться на таку авантюру. Повністю виконували вказівки і пілоти літака Л. Качинського, які були елітою військово-повітряних сил Польщі.

Льотчики президентського літака Ту-154 були більш ніж достатньо підготовлені, в т. ч. мали наліт більше 200 годин на літаку, що розбився. При цьому вони мали підвищене почуття відповідальності відносно своїх пасажирів. Так, в серпні 2008 року саме цей екіпаж відмовився саджати літак з Л. Качинським на борту в аеропорту Тбілісі під час військової агресії Росії проти Грузії. Тоді це мало не коштувало льотчикам їх кар’єри, проте вони до кінця виконали свій обов’язок, посадивши літак в Баку. З урахуванням цього вони ніяк не могли порушити основні правила повітряного руху, одним з яких була б самочинна посадка на аеродром, та ще і в тумані.

До речі, щодо російської версії поганої погоди. Чомусь вона не завадила посадці літака Як-40 з польськими журналістами на борту, що приземлився менш ніж за годину до катастрофи з літаком Ту-145 Л. Качинського.

Не менших сумнівів викликає і версія російської сторони про несправність Ту-154. Так, він дійсно мав термін експлуатації близько 20 років, що характерно і для більшості літаків власне цивільної авіації Росії. Проте менш ніж за рік до катастрофи літак президента Польщі пройшов капітальний ремонт на профільному підприємстві у Самарі, де його, фактично, зібрали наново.

Усе це дало змогу польським і іншим незалежним експертам дійти цілком обґрунтованого висновку про абсолютно інші, а саме — політичні причини катастрофи польського Ту-154 під Смоленськом, мета якої — усунення Л. Качинського як сильного політика, що проводить чіткий і послідовний курс на інтеграцію Польщі в НАТО і ЄС, а також рішуче відстоював національні (польські) інтереси перед Росією.

Саме тому Росія і зробила ставку на тодішнього прем'єр-міністра Польщі Д. Туска, що будував свою політику на зближенні (як здавалося його політичним опонентам) з Москвою. «Свідченням» такої його політики став спільний візит голів урядів Росії (на той час) В. Путіна і Д. Туска до тої ж таки Катині і через той самий аеродром «Смоленск-Северный» 7 квітня 2010 року, тобто буквально напередодні трагедії з Л. Качинським.

Це і є головна інтрига усього того, що було пов’язано із загибеллю Л. Качинського у авіакатастрофі під Смоленськом. За інформацією спеціалістів, обізнаних з реальним станом справ на аеродромі «Смоленск-Северный», він абсолютно не підходив для забезпечення польотів літаків цивільної авіації, оскільки не мав необхідного аеронавігаційного устаткування і був призначений зовсім для інших цілей.

Так, до жовтня 2009 року на аеродромі дислокувався полк військово-транспортної авіації ВПС Росії. Після його розформування аеродром практично не експлуатувався і значною мірою втратив можливості виконувати свої основні функції. Зокрема, навіть та навігаційно-радіоелектронна апаратура, яка була на аеродромі, працювала зі значними перебоями, що не дозволяло гарантувати безпечні умови посадки літаків.

Враховуючи цю обставину, 7 квітня 2010 року, з метою забезпечення згаданого вище спільного візиту В. Путіна і Д. Туска, на аеродромі «Смоленск-Северный» була розміщена додаткова група диспетчерів для прийому цивільних літаків, а також рухома станція радіолокації ближнього авіаційного приводу. Чомусь нічого цього не було зроблено 10 квітня під час прильоту літака Л. Качинського, що, по суті, на думку спеціалістів, і призвело до його трагічної загибелі.

За рішенням польського парламенту, 7 березня 2016 року спеціальна комісія Польщі відновила розслідування катастрофи президентського літака Ту-154, яка набуває особливого значення у зв'язку із загрозою силового протистояння між Росією і Заходом (особливо загроза агресії Росії проти Польщі і країн Балтії) після початку нею агресії проти України. При цьому міністр оборони Польщі Антон Мацеревич назвав катастрофу з літаком Ту-154 10 квітня 2010 року під Смоленськом — терористичним актом.

Ту-154М авіакомпанії «Сибір», що виконував рейс SBI 1812 по маршруту Тель-Авів — НовосибірськВтім, на думку незалежних російських і західних спеціалістів, фізичне знищення Президента Польщі Л. Качинського було не єдиним актом повітряного тероризму, до якого вдавалася Росія. Ряд обставин вказує і на пряму причетність Москви до катастрофи 4 жовтня 2001 року над Чорним морем російського пасажирського літака Ту-154М авіакомпанії «Сибір», що виконував рейс SBI 1812 по маршруту Тель-Авів — Новосибірськ. Тоді загинули 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

За загальноприйнятою версією, в т. ч. за висновком Міждержавного авіаційного комітету (МАК — виконавчий орган 11 держав колишнього СРСР /Співдружності незалежних держав/ по делегованих державами функціям і повноваженням у галузі цивільної авіації та використання повітряного простору), літак був випадково збитий на висоті 11 тисяч метрів українською зенітною ракетою комплексу С-200 під час військових навчань у Криму.

На перший погляд, версія начебто виглядала достовірною, що і дозволило Москві розгорнути потужну інформаційну кампанію з дискредитації України. При цьому привід для такої кампанії як ніколи, до речі, співпав з оголошенням Україною курсу на інтеграцію в НАТО і ЄС.

Здавалося б, усе просто, аби знову ж таки не окремі факти, що дозволяють зовсім інакше подивитися на ситуацію. Зокрема, навчання у Криму на початку жовтня 2001 року проводила Україна не одна, а разом з Росією і на російському ж полігоні Опук поблизу Феодосії, за участю спостерігачів від ще семи країн колишнього СРСР.

До виконання навчально-бойових завдань залучалися наземні ЗРК С-300, С- 200, С-125, «Бук» і «Куб», а також бойові кораблі Чорноморського флоту РФ, оснащені морською версією зенітно-ракетних систем «Оса». Стрільба велася по безпілотному літаку-мішені Ту-143, відомому під назвою «Рейс». Усього було випущено понад 20 зенітних ракет різних типів.

Загальне керівництво навчаннями здійснював головнокомандувач ВПС Росії генерал Анатолій Корнуков, який і приймав остаточне рішення про пуск зенітних ракет. Він же відповідав і за їх підрив — у разі промаху по цілі.

В цей же день, одразу після вивчення обставин інциденту, головнокомандувач ВПС Росії генерал Анатолій Корнуков відкинув версію про те, що літак Ту-154, який зазнав катастрофи над Чорним морем, міг бути збитий ракетою ППО України. За його словами, він добре бачив політ усіх мішеней і роботу ЗРК та винищувачів, так як спостерігав за пусками ракет візуально, а також за допомогою засобів радіолокаційного контролю. Саме тому він категорично відмітає версію ураження українською ракетою російського літака Ту-154.

До речі, він і надалі так і не змінив свою точку зору, в т. ч. після оприлюднення результатів розслідування усіх (чотирьох!) спеціальних комісій з розслідування причин катастрофи, за що і був звільнений у січні 2002 року з лав Збройних сил Росії в запас      «... після досягнення граничного віку /60 років/ перебування на військовій службі». Іншим же — «паркетним генералам і лизоблюдам» з оточення Путіна продовжували термін служби на три, п'ять і більше років.

У пресі того часу була широко поширена версія, що планувалося продовження терміну військової служби і А. Корнукову на два або три роки (такими повноваженнями володіє Президент Російської Федерації), але цього не сталося і А. Корнуков був звільнений в запас через наполегливе заперечення ним факту ураження 4 жовтня 2001 року над Чорним морем українською ракетою класу «земля-повітря» російського пасажирського літака Ту-154, що виконував рейс SBI 1812 по маршруту Тель-Авів — Новосибірськ.

За даними ж об’єктивного контролю, літак рейсу SBI 1812 зник з екранів радарів о 13:45 за московським часом (мск) приблизно за 280 км на південь від Новоросійська. За знищенням Ту-154 спостерігали з літака Ан-24 «Вірменських авіаліній». Відразу ж після інциденту ряд російських ЗМІ безапеляційно повідомили про знищення літака рейсу Тель-Авів — Новосибірськ українським ЗРК С-200. Надалі потік повідомлень наростав з геометричною прогресією, нагадуючи добре сплановану і завчасно підготовлену інформаційну акцію.

ЗРК С-200Зокрема, повідомлялося про українські навчання ППО, пуск ракети українського ЗРК С-200, про характерні пробоїни в уламках літака (до речі, затонулих на великій глибині в Чорному морі /близько 2000 м/) і навіть про знайдений корпус ракети з відповідними серійними номерами. При цьому повністю замовчувався факт участі в навчаннях також і російських ЗРК з російськими ж бойовими розрахунками.

В той же час, під час розслідування катастрофи було виявлено ряд нюансів, що спростовували російську версію події. Як показали записи автоматичних систем реєстрації, випромінювання радіолокаційної станції наведення ракет українського ЗРК С-200 було припинене о 13:42 мск. У свою чергу, за інформацією російського радіолокаційного центру «Геленджик», за 30 секунд до вибуху літака, ракета комплексу С-200 знаходилася на відстані понад 50 км від місця катастрофи.

Таким чином українська ракета не могла не лише наводитися на ціль на кінцевій ділянці траєкторії свого польоту, а навіть долетіти до Ту-154 за вказаний час. Так, ракети ЗРК С-200 наводяться на ціль тільки за сигналом наземної РЛС (була вимкнена за три хвилини до катастрофи), а також мають швидкість 700-1200 м/с, що дозволило б їй пролетіти не більше 36 з вказаних вище 50 км. У результаті — ракета українського ЗРК або взагалі не була націлена на Ту-154, або уразила мішень Ту-143 «Рейс».

ЗРК С-300Дещо інакша була справа з російським ЗРК С-300, що також брав участь у навчаннях, знаходячись на відстані близько 10 км від українського ЗРК С-200. Зокрема, на відміну від більш старого комплексу С-200, ракета ЗРК С-300 має напівактивну головку самонаведення, що дозволяє їй наводитися на ціль і без підсвічування з землі. Враховуючи це, вона цілком могла «захопити» на супровід літак Ту-154 авіакомпанії «Сибір» вже після того, як українська ракета збила мішень Ту-143 «Рейс».

Однак, це ще не все. Існують і більш дивні факти. Так, екіпаж російського Ту-154 відмовився виконувати вказівки українського центру управління повітряним рухом у Сімферополі і самостійно змінив маршрут польоту нібито з метою заощадити час. Внаслідок цього він і увійшов до району можливого прольоту зенітних ракет. Крім того, в ході передполітної підготовки літака ще в аеропорту Новосибірськ був зафіксований факт несанкціонованих робіт на борту одного з інженерів наземного персоналу, який сховався від слідства в той же ж день. Що це було і хто це був — невідомо донині.

У цілому наведені обставини можуть свідчити про добре підготовлену провокацію проти України з боку Російської Федерації, що і стала попередницею подальших акцій повітряного тероризму Москви.

Боїнг 747-230В південнокорейської авіакомпанії «Korean Air Lines»Першою із таких акцій можна, напевно, вважати знищення Москвою 1 вересня 1983 року у районі острова Сахалін пасажирського лайнера Боїнг 747-230В південнокорейської авіакомпанії «Korean Air Lines», що виконував рейс KE 007 за маршрутом Нью-Йорк — Анкоридж — Сеул. Літак був збитий радянським винищувачів Су-15 під приводом порушення повітряного простору СРСР. Загинули 23 члени екіпажу і 246 пасажирів.

За даними Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), причиною входу літака Боїнг 747-230В в радянський повітряний простір стала помилка його автопілота. Проте, Москва й досі виправдовує свої дії «припиненням розвідувального польоту над військовими об’єктами на Далекому Сході СРСР». При цьому висуваються всілякі домисли — від «прикриття пасажирським Боїнгом американського літака-розвідника RC-135» до нібито «повної відсутності пасажирів на літаку рейсу KE 007, який і був тим літаком-розвідником».

Усе це ще раз переконливо свідчить, що Москва проводить цілеспрямовану «гібридну» політику — політику повітряного тероризму, що була успадкована Росією від колишнього СРСР. При цьому, переслідуючи свої політичні цілі й інтереси, Кремль аж ніяк не зупиняється перед масовими вбивствами ні в чому не винних людей, в т. ч. і своїх громадян.

Так, тільки внаслідок вказаних вище дій Росії загинуло близько 750 чоловік. А 30 вересня 2015 року російські ВПС прибули в Сирію. І тільки за місяць російських бомбардувань так званих «позицій ісламських терористів» загинуло майже 900 мирних жителів. В середньому така ж кількість мирних громадян втрачала життя протягом місяця під час фашистських бомбардувань Ленінграда у 1941-1944 роках.

Схоже, попри всю ура-патріотичну тріскотню і пихату риторику навколо «духовних скріп», російське керівництво геть позбавлене історичної памяті. Обставина, яка варта жалю. Тим більше, що решта світу памятає все.