Дотримання Україною, Молдовою та Грузією чіткого та послідовного курсу на підписання угод про асоціацію з ЄС викликає у Російської Федерації нервову реакцію. Адже вона намагається вплинути на позицію незалежних держав та примусити їх вступити до свого Митного союзу, як це нещодавно сталося з Вірменією. І при цьому дуже ретельно приховує митносоюзівські проблеми. А з ними і прорахунки у планах євразійської інтеграції на пострадянському просторі.
Зокрема, як уже згадувалося у попередніх публікаціях «Борисфен Інтела”, показовими з таких фактів вважаються: підвищення внутрішніх цін Білорусі та Казахстану через підняття до російського рівня тарифів; значні видатки членів МС на приведення стандартів їх виробництв до тих загальних вимог, що впроваджуються Росією; збереження митних бар’єрів в рамках Митного союзу; посилення конкуренції щодо білоруського та казахстанського бізнесу з боку російських олігархічних структур, у яких більш значні фінансово-економічні можливості.
|
Лукашенко: Євразійський парламент не потрібний http://bdg.by/ |
Останнім часом саме через це виникають нові, більш гострі проблеми, які, з одного боку пояснюються активізацією росіян щодо встановлення свого контролю над пострадянським простором та створення Євразійського союзу, а з іншого — ускладненням економічної ситуації в країнах Митного союзу та, відповідно, зростанням конкуренції між ними.
Так, одночасно з посиленням тиску на Україну, Молдову, Вірменію та Грузію, як учасників програми ЄС «Східне партнерство», Росія активізувала також і заходи впливу на своїх партнерів по Митному союзу, примушуючи їх погодитися з російськими умовами створення Євразійського союзу. Насамперед, це стосується вимог росіян щодо прискорення процесів з поглиблення інтеграції країн МС у політичній сфері, в т.ч. щодо створення наддержавних структур організації (Євразійського парламенту). З такою постановкою питання ні Білорусь, ні Казахстан не погоджуються. Тиск також спостерігається і з інших аспектів співпраці, де російська сторона намагається все вирішити знову ж таки на свою користь.
|
Генеральний директор ВАТ «Уралкалій» В. Баумгартнер |
Щодо засобів тиску на Білорусь та Казахстан, то Росія використовує найбільш чутливі для них теми, які безпосередньо стосуються фінансів та економіки. Наприклад, припинилася співпраця російської компанії «Уралкалій» з білоруським підприємством «Беларускалий» в липні ц.р., коли Білорусь втратила єдиний канал експорту своєї калійної продукції на зовнішні ринки через спільного трейдера ЗАТ «Белорусская калийная компанія».
Фінансові збитки Білорусі становлять 100 млн. дол. США. До того ж білоруси можуть втратити до 10 % свого експорту. З огляду на критичний характер цього питання для Білорусі, її керівництво зважилося на різку відповідь. Воно арештувало генерального директора ВАТ «Уралкалий» В. Баумгартнера, запросивши його до Мінська на переговори з главою білоруського уряду М. Мясниковичем. Керівника російської компанії звинуватили у розробці та реалізації злочинних схем економічної діяльності, у які залучалися активи білоруської компанії, та незаконному привласненні її коштів.
Цензура вирізала сюжет НТВ про арешт Баумгартнера
Аби компенсувати втрати «Беларускалия» та зміцнити його позиції на світовому ринку, в серпні цього року білоруська сторона уклала контракт з катарським концерном Muntajat. Нові партнери намагатимуться реалізувати білоруську продукцію в країнах Близького Сходу.
У відповідь Росія, всупереч всім домовленостям і обіцянкам в рамках Митного союзу, розв’язала чергову економічну війну проти Білорусі. Так, за налагодженою тактикою «врегулювання суперечностей» з торгівельними партнерами (в т. ч. Білоруссю) Москва пообіцяла закрити свій ринок для білоруської молочної продукції (через її «невідповідність вимогам безпеки та якості”), а також скоротити поставки нафти на білоруські НПЗ (мовляв, «необхідно ремонтувати нафтопровід «Дружба»).
Все це завдало ще одного удару по внутрішніх стосунках у Митному союзі, які й без того складні та суперечливі. Тим більше, що ведення торгівельних війн проти своїх партнерів є прерогативою не лише Російської Федерації, але й інших членів МС.
| Через торговельну війну з Росією, збитки «Roshen» можуть скласти 1 млрд. грн http://zn.ua/ |
Так, сьогодні білоруські виробники сільськогосподарської техніки фактично витиснули російські підприємства зі свого ринку. При цьому будь-які пропозиції російських компаній або спеціально відхиляються на етапі конкурсів, або взагалі не розглядаються білоруською стороною під приводом відсутності відповідного попиту. Це вже завдало відчутних збитків низці російських підприємств, які були зорієнтовані у своїй діяльності на Білорусь, зокрема Красноярському заводу комбайнів та заводу «Лессельмаш» (Краснодарський край РФ).
До речі, причиною того, що Європейська економічна комісія відмовила Казахстану у запровадженні для нього спеціальної квоти на ввезення за старими митними ставками комбайнів іноземного виробництва (набагато кращих за білоруські чи російські), було втручання Білорусі та Росії.
Аналогічні випадки спостерігаються і в інших галузях Митного союзу. Зокрема, в серпні цього року Мінпромторг РФ підготував проект постанови уряду Росії щодо додаткових вимог до держзамовлень на лікарські препарати. Згідно з документом, державні організації можуть закуповувати ліки лише російського та білоруського виробництва. Лікарські препарати з Казахстану в постанові взагалі не згадуються.
Росією робляться спроби ввести обмеження на закупівлю тканин для спецодягу, а в Білорусі така ж ситуація в галузі будівництва за державними замовленнями. Є чимало проблем з доступом на російський ринок казахстанської харчової продукції.
Все це не могло не призвести до стійкої тенденції скорочення темпів приросту обсягів взаємної торгівлі в рамках Митного союзу. Наприклад, в 2010 році такий показник становив 33 %, в 2011 році — 29 %, а в 2012 році — 8,7 % (як бачимо, скоротився більш ніж втричі). При цьому, протягом 2012 року обсяги торгівлі Казахстану з іншими країнами Митного союзу взагалі зменшилися на 3,7 %. Через це частка Казахстану в торгівельному балансі МС у 2012 році впала до межі, яка менша за 17 %, в той час, як у 2011 році даний показник становив більш ніж 20 %. Аналогічні тенденції спостерігаються і у 2013 році.
А ось як противага цьому — активізація торгівельно-економічної співпраці між Казахстаном та Китаєм. Так, у 2012 році обсяг взаємного товарообігу між ними зріс на 12,5 %, і має всі можливості для збільшення. Зокрема, за підсумками переговорів між президентом Казахстану Н. Назарбаєвим та Генеральним секретарем комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіном у вересні ц.р. була досягнута домовленість щодо збільшення обсягів двосторонньої торгівлі з 24 млрд. дол. США у 2012 році до 40 млрд. дол. США і більше — до 2015 року.
Необхідно зазначити, що розбіжності між членами Митного союзу спонукають Росію до таких кроків, як тиск на Україну та інших країн-учасниць програми ЄС «Східне партнерство». При цьому вона використовує механізм МС. Наприклад, Росія вимагає від Білорусі та Казахстану закрити свої ринки для українських товарів. Це, зрозуміло, не подобається ні Мінську, ні Астані, у яких немає жодних політичних претензій до України і які не бажають втрачати її як вигідного торгівельно-економічного партнера.
| Прем’єр-міністр Білорусі М. Мясникович |
Наприклад, Білорусь та Казахстан відмовилися приєднатися до санкцій Росії щодо продукції української компанії «Roshen». До того ж, ні Білорусь, ні Казахстан не вбачають жодних проблем у намірах України приєднатися до Угоди про асоціацію з ЄС. За заявою прем’єр-міністра Білорусі М. Мясниковича, білоруська сторона за будь-яких умов не перериватиме торгівельно-економічного співробітництва з Україною. З урахуванням такої позиції, в ході зустрічі М. Мясниковича з прем’єр-міністром України М. Азаровим була досягнута домовленість щодо створення робочої групи, яка вивчатиме питання торгівельних відносин між двома країнами.
Як Білорусь, так і Казахстан досить критичні у своїх поглядах на дії Російської Федерації, коли вона без наявних підстав прискорює та безвідповідально затягує до Митного союзу Вірменію та Киргизстан, які сьогодні у кризовому економічному стані та ще й мають проблеми у відносинах з сусідніми країнами. Збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном не вирішується ось вже понад двадцять років, дестабілізуючи весь Кавказький регіон. Киргизстан також політично нестабільний і має вкрай складні відносини з Узбекистаном, зокрема, через прикордонні проблеми, що періодично провокують двосторонні збройні сутички.
Так чи інакше, а всі ці проблеми викликають у прихильників Митного союзу сумніви в його доцільності. Зокрема, на момент ініціалізації ідеї євразійської інтеграції у 2011 році кількість її прихильників в Росії становила 54 % від усього населення країни, в Білорусі — 44 %, в Казахстані — 52 %. Проти митносоюзівської ідеї виступали 19 % населення цих країн.
Через три роки діяльності Митного союзу ці показники суттєво змінилися і зовсім не на користь інтеграційних процесів євразійського простору. Так, кількість бажаючих інтегруватися в Євразійський союз знизилася в Білорусі — більш ніж на 10 %, в Казахстані — на 7 %, в Росії — на 5 %.
Найбільш показові такі тенденції в Казахстані, який, на відміну від Білорусі, фактично не залежить від Росії та має потужного альтернативного партнера — КНР. І сьогодні в Казахстані все більше поширюються негативні громадські настрої щодо подальшої участі у Митному союзі, а також його участі у створенні Євразійського союзу.
У вересні цього року понад 500 депутатів різних законодавчих органів Казахстану, а також представники громадських організацій розпочали збір підписів для проведення референдуму з питання виходу країни з Митного союзу. За вихід виступають також казахстанські урядовці, бізнесмени, політики, експерти. На їх переконання, подальше членство Казахстану у Митному союзі, а також його входження до Євразійського союзу не матиме для нього ніяких позитивних здобутків. І навіть більше, зашкодить казахстанським інтересам у політичній, економічній та безпековій сферах.
| Примушення України до Митного союзу може розвалити сам МС http://censor.net.ua |
На противагу пропонується активізувати заходи з поглиблення співпраці Казахстану з Європейським Союзом, аж до встановлення відносин з ЄС за прикладом «Східного партнерства». Підставою для цього служать значні запаси енергоносіїв у Казахстані, що дасть йому змогу посісти одне з провідних місць в енергетичному секторі Європи.
Отож, якщо вести мову про подальшу долю Митного союзу, а також про плани Росії зі створення на його засадах Євразійського союзу, як альтернативи ЄС, то все це не має перспективи. Особливо, якщо порівнювати економічні потенціали двох організацій. Європейський Союз, наприклад, більш ніж вдесятеро економічно переважає Росію і її союзників. З огляду на перспективу створення зони вільної торгівлі між ЄС та США така перевага зросте щонайменше у двадцять разів.
Загалом, всі наведені факти зайвий раз переконують, що курс України на інтеграцію в ЄС не має альтернативи. Його необхідно закріплювати підписанням Угоди про асоціацію, що фактично стане передумовою процесу повернення України у Європу.
