Активізація проросійських громадських і політичних організацій в Україні, а також введення додаткового російського угрупування військ на територію АР Крим відчутно дестабілізували соціально-політичне життя російськомовного населення південних і східних регіонів української держави. Це населення виступає за розширення прав і повноважень деяких регіонів, а в окремих випадках — за відділення від держави Україна. Розкручування цих подій багатьом нагадує ситуацію з Абхазією, Південною Осетією, Придністров'ям і навіть Нагірним Карабахом. Але в більшості своїй це були класичні етнічні конфлікти, зав'язані на старій незмивній крові попередніх воєн. Там усі розуміли, чим саме грузини відрізняються від осетин, вірмени — від азербайджанців, а також чим вони всі разом узяті відрізняються від росіян. В Україні такі підходи неможливі, адже багато жителів, наприклад, Чернігова і Севастополя, або ж Луганська і Кіровограда не дуже-то розуміють, чим вони відрізняються один від одного. Але суть справи навіть не в цьому. Важливіше мати відповідь на наступне запитання: яка подальша доля цих регіонів? Історія показала, що фатальну роль в отриманні де-факто незалежності багатьма пострадянськими територіальними одиницями зіграла Росія. Минуло вже чимало років з того моменту, коли проросійськи налаштоване населення колишніх країн СРСР стало незалежним. Але окрім Росії, незалежність сепаратистських регіонів не визнає жодна з країн Європейського Союзу, Азії і навіть колишнього СРСР. Наприклад, визнати незалежність Південної Осетії Росія не змогла умовити навіть свого вірного союзника — Білорусь. Неодноразово обіцяв переглянути це питання президент О.Лукашенко. Проте, цілком очевидно, що він не готовий зробити цей крок, оскільки побоюється погіршення і без того непростих стосунків із Заходом і, зокрема, з Євросоюзом. З так званими невизнаними державами фактично закрили усі свої кордони інші держави, одночасно припинивши роботу своїх консульських представництв. Це призвело до повної політичної і економічної ізоляції невизнаних держав, автоматично посиливши їх залежність від Росії.
Аналіз політичних і економічних аспектів демонструє, що нинішня самостійність країн колишнього СРСР, що відкололися, є примарною, а можливість їх формування як ефективних держав не має перспективи. Нині усі вони задовольняються досить мізерними дотаціями російської економіки, що жодним чином не поліпшило економічного стану жодного з цих так званих державних утворень. Навпаки, у них з'явилися незліченні борги і шалена корупція. До речі, Москва, ізолювавши ці анклави від світової спільноти, посиливши їх залежність від російської політики, чомусь враз забуває і про «братерський народ», і про свої обіцяні для нього фінансові програми. Так, під час грузинсько-осетинського конфлікту Росія пообіцяла Південній Осетії інвестиції в 11,5 млрд. руб. для відновлювальних робіт. Незабаром ця сума знизилася до 7-8 млрд. руб., з яких, за різними розрахунками, до республіки надійшло лише 1,5-2 млрд. руб. Необхідно також зазначити, що Росія, запобігаючи небажаних для себе кроків самопроголошеної влади, активно вдається до практики призупинення фінансової допомоги невизнаним державам. Протягом останніх 5 років вона неодноразово припиняла надання так званої технічної допомоги Придністровській Молдавській Республіці для розвитку агропромислового комплексу, підтримки малого бізнесу і фінансування соціальних проектів. Фактично без цієї допомоги в Придністров'ї заморожувалися виплати стипендій, зарплат і пенсій. Економічна ж ізоляція гальмує розвиток соціальних програм. Середньомісячна зарплатня в Абхазії і Південній Осетії складає суму, еквівалентну приблизно 130 доларам, в Придністров'ї — 290 доларам США, тоді як в Грузії і Молдові ця сума становить 330-350 доларів США.
Залежність невизнаних держав не обмежується лише економічними аспектами. Яскравим прикладом грубого втручання Росії у внутрішню політику Південної Осетії є президентські вибори 2011 року, коли кандидат Алла Джіоєва, яка отримала найбільшу кількість голосів виборців, але яка не влаштовувала Кремль, була безцеремонно усунена з внутрішньополітичного поля Південної Осетії. Крім того, в Абхазії і Південній Осетії на різні державні посади призначаються лише угодні Кремлю особи. Наприклад, президент Південної Осетії Е. Кокойти, де-факто, на посаду міністра оборони призначив офіцера російської військової розвідки полковника Яхновця, який виконував усі московські вказівки.
Які уроки з цього для громадян України? В першу чергу, що розширення прав і повноважень територіальних одиниць колишніх республік СРСР за підтримки Москви призводить до їх повної політичної і економічної ізоляції, до посилення залежності від російської держави, і обов'язково — до істотної деградації соціально-економічного розвитку регіону.
