Те, про що ми говорили раніше, на жаль, починає набувати конкретних обрисів. І, на жаль, ТВД (театр воєнних дій) поки що політичний, та більшою мірою - економічний, розгортається на наших рідних теренах. «Артпідготовка» у вигляді масованих інформаційних атак як з боку Заходу так і Сходу (Росії) стає все більш агресивною і безкомпромісною.
Пересічний український громадянин, бачачи крах своїх сподівань на достойне, справедливіше життя, яке він виборював під час Помаранчевої революціії, розчаровується в політичних лідерах та українській еліті і сьогодні починає відчувати себе розмагніченою стрілкою українського компасу. І, що прикро, він стає пасивним перед тими викликами, які все міцніше беруть у свої льодові обійми Україну. А вона вже як той розчищений від політичного снігу плацдарм, на якому основні світові геополітичні гравці з політичними ключками в руках будуть вирішувати свої геостратегічні завдання.
Схід, тобто Росія, вперто посилює свій вплив на пострадянському просторі, намагаючись вкрити його льодом Євразійського союзу. Захід же, нарешті, знімає свої рожеві окуляри і розуміє, що у своїх заграваннях з Росією, здається, послизнувся. Бо той «лід» не зіб’єш, навіть якщо в якості відступного віддаси до російської орбіти колишні республіки Радянського Союзу. Навпаки, її геополітичні апетити від того лише виростуть (пам’ятаєте: «аппетит приходит во время еды?»), а поповнення у вигляді територіальних, економічних та демографічних ресурсів дасть їй змогу згодом відігратися за свої геополітичні поразки останніх двох десятиліть.
Відверту занепокоєність США та європейських країн зрозуміти можна. Адже ж стає можливим відродження чогось на кшталт СРСР, навіть Російської імперії (чи навпаки — Росімперії на зразок СРСР?). Російська Федерація, усвідомлюючи, що часу для втілення своїх амбіцій має обмаль (з появою нових більш дешевих і доступних джерел енергії її основний козирний туз в політичних іграх — газ та нафта — стосовно Заходу перетвориться в некозирну десятку чи навіть шістку), поспішає і вдається до добре перевіреної «ковзанки»: військові видатки збільшує, демонструє воєнну міць, дбаючи одночасно про посилення авторитарності своєї влади та блокуючи в середині країни демократію.
Американська реакція на цей майже хокейний силовий прийом Росії нагадувала посипання взимку піску на слизьке: Вашингтон устами свого держсекретаря Х.Клінтон на початку грудня 2012 року обіцяє не допустити відновлення контролю Москви над країнами колишнього Радянського Союзу. Ну а суть цього контрприйому — в фактичному використанні США тих же методів, якими розвалювали колись Радянський Союз: знецінювання енергоносіїв і обмеження їх експорту. Як то мовиться, все нове — то забуте старе. Чи спрацює?
Тут варто слідкувати за змістом гри на зовсім не хокейному п’ятачку. Зокрема, 13 грудня 2012 року заступник голови Комітету з міжнародних справ Сенату США Р.Лугар подає законопроект, яким передбачається зняття обмежень на постачання американського скрапленого газу до Європи. Р. Лугар навіть не приховував, що таким чином Росія втрачатиме європейський газовий ринок. Розпочнеться цей процес зі зниження рівня залежності європейських країн від російського газу. І Україні тут не відводиться лава запасних. Американські компанії не припинятимуть розробку родовищ сланцевого газу на українській території, а США подейкують про збільшення обсягів інвестування енергетичних проектів в Україні (в т. ч. щодо розвитку відновлювальної енергетики та впровадження енергозберігаючих технологій). Зрозуміло, допомагатимуть і у реформуванні українського енергетичного сектору.
Європейському Союзу також нарізали важливий шмат лижні у газових перегонах. Активізуючи співпрацю з країнами-учасницями програми ЄС «Східне партнерство», — Україною, Молдовою, Азербайджаном, Грузією та Вірменією, — європейські можновладці пом’якшують своє ставлення до них, в т. ч. в питанні дотримання демократичних норм та принципів (раніше ЄС моментально запалював червону лампочку за «воротами» стосунків з молодими країнами через порушення ними правил гри на полі демократії).
І ось вже два тижні тому Рада Європейського Союзу майже по-хокейному відміняє «двохвилинний штраф», оголошуючи про свою готовність підписати угоди про асоціацію ЄС з Україною та створення зони вільної торгівлі. А згодом ще й провести саміт Україна-ЄС. Орієнтовно — 25 лютого наступного року. До речі, європейцям припав до душі прогрес у проведенні реформ політичної та юридичної систем України…
Ще що: керівництво ЄС обіцяє якщо не виступити в ролі рефері, то обов’язково підставити плече Україні у її з Росією газових суперечках. В ході візиту до Москви 18 грудня 2012 року голова комітету Європейського парламенту з зовнішньої політики Е. Брок нагадав росіянам про неприпустимість використання енергетичного чинника в якості інструменту тиску на інші країни. Для цього, казав європосадовець, є ринкові механізми, за якими формуються ціни на газ. Адже ж не можна розпочинати, наприклад, забіг біатлоністів за одними правилами, а потім ці правила змінювати в ході змагань… Е. Брок навіть визнав за належне проінформувати керівництво РФ про наміри Європейського Союзу укласти з Україною Угоду про асоціацію. Незважаючи на будь-які спроби перешкоджання даному процесу.
Тієї ж політики ЄС дотримується і стосовно Молдови, Азербайджану, Грузії, Вірменії. Це підтверджується останніми візитами високопосадовців ЄС до названих країн. Наприклад, голови Європейської Ради Г. Ван Ромпея та заступника глави Європейської комісії Н.Кроес до Баку (протягом 2012 року), Верховного представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки К. Ештон до Грузії (26 листопада 2012 року).
Досить показовими можна вважати також засідання Ради співробітництва ЄС та Грузії в жовтні 2012 року, Ради співробітництва ЄС та Азербайджану і ЄС та Вірменії в грудні 2012 року.
Як бачимо, стратегія протидії Росії досить конкретна, і вона наклала свій відбиток на такому процесі, як залучення України до Митного союзу. Вже була визначена дата — наприкінці 2012 року. Як новорічний подарунок.
Не знаю, як для кого, а для українців цей «подарунок» не безпідставно писали б в лапках. А так — без лапок. Бо стався фальстарт. На нашу користь. Це, напевно, той випадок, коли вболівальники такому фальстарту тішаться. Запитуєте, хто такі вболівальники? Впевнений: справжні громадяни України. Хоч і, так би мовити, розмагнічені. Але було б лише магнітне поле! Не таке, як нещодавно нам намагалися підкинути у вигляді соціологічного дослідження організацій певного спрямування. Вони поспішали оголосити, що українські громадяни стали прихильнішими до Росії: ще у липні таких було лише 43 %, а вже у грудні їх стало 55 %.
В. В. Путін на прес-конференції 20 грудня 2012 р. про Україну і Митний союз
І не таке «поле», яке виникло після прес-конференції президента Росії В. Путіна минулого тижня. Аналізуючи провал російських інтеграційних планів, він пригрозив нашій державі пальчиком від імені Митного союзу. Напевне, він усвідомлює, що підписання Україною угод про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС остаточно ставить хрест на великодержавницьких планах Росії.
