Ініціатива В. Путіна щодо «відтермінування» «референдуму 11 травня» і подальшої долі так званих донецької і луганської народних республік, яку Кремль намагається подати як нову важливу «миротворчу» ініціативу, по суті нічого не змінює у глобальних планах Москви і геополітичній обстановці навколо України, оскільки залишається реальна загроза національній безпеці України — вторгнення російських військ на територію України (1), зовнішнє втручання у внутрішні справи нашої держави (2), пряма зовнішня підтримка сепаратистів та їх підбурювання до вчинків, спрямованих на підрив територіальної цілісності, державного суверенітету і конституційного ладу України (3), енергетичний тиск РФ на Україну (4), цілеспрямований підрив економічного і оборонного потенціалу України (5), масована інформаційна війна проти Української держави (6).
|
|
Відтіснивши сирійську, іранську, північно-корейську та інші кризи, українське питання наразі знаходиться на першій позиції світового порядку денного, розпочинаючи з ООН, НАТО, ОБСЄ, ЄС та інших міжнародних організацій і закінчуючи зовнішньополітичними пріоритетами практично усіх провідних держав. Міжнародні інституції та держави об’єдналися для здійснення спільного тиску на державу-агресора і спонсора сепаратистського руху в Україні, продовжуючи опрацювання узгодженого переліку і скоординованих санкціонованих заходів проти Москви. Разом з тим треба визнати, що немає одностайності (винятково через економічні мотиви та активізацію російськими спецслужбами «п’ятої колони»в Європі) серед політичних і ділових кіл впливових європейських держав (Німеччини, Франції, Італії та Іспанії) щодо ґрунтовності санкцій проти Росії.
План деескалації ситуації і її врегулювання в Україні з п’яти кроків запропонував глава МЗС Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр
План деескалації ситуації і її врегулювання в Україні з п’яти кроків запропонував глава МЗС Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр: 1) негайне скликання переговорів у форматі «Женева-ІІ»; 2) проведення 25 травня ц.р. президентських виборів в Україні, які в демократичний спосіб легітимізують владу нового українського керівництва та сприятимуть стабілізації політичної та економічної ситуації в країні; 3) посилення посередницької ролі ОБСЄ; 4) проведення дискусії щодо конституційної реформи в Україні з залученням представників усіх регіонів країни та громадськості; 5) роззброєння недержавних угруповань та вивільнення громадських будівель.
Водночас в європейських інституціях і деяких країнах висловлюють сумніви щодо результативності можливих переговорів у форматі «Женева-ІІ». Причинами називаються небажання Росії дати Україні можливість скористатися мораторієм на час переговорів для підготовки та проведення президентських виборів та, з іншого боку, прогнозовані спроби РФ просувати власний сценарій зриву президентських виборів для недопущення легітимізації української влади.
Лідер «Солідарності» Б. Нємцов про наслідки анексії Криму: «Коли громадяни відчують, що їм доведеться зі своїх гаманців заплатити за цю авантюру, почнеться протверезіння»
http://www.golos-ameriki.ru/
Чи правий Б. Нємцов, який спонукає закордонних прихильників В. Путіна, російський істеблішмент, українських сепаратистів, обдурених російською пропагандою співвітчизників і громадян України дати відповідь на запитання: як реагував би Кремль на організацію у Ярославлі, Нижньому Новгороді чи Татарстані 11 травня референдуму щодо підтримки акту про державну самостійність Ярославської (Нижегородської, Волзько-Татарської) народних республік? Й далі: чи направлять у Ярославську область військові підрозділи?; як називатимуть по телебаченню ініціаторів референдуму — прихильниками федералізму чи сепаратистами і терористами?; як реагував би Кремль, коли б у відповідь на силові дії з Москви сусідні держави назвали російські власті фашистською хунтою?
Схід України
http://konan-vesti.blogspot.ru/
 Виходячи з логіки вчинків кремлівського властителя, найближчою його метою є зрив президентських виборів 25 травня |
Виходячи з логіки вчинків кремлівського властителя, найближчою його метою є зрив президентських виборів 25 травня як фактор делегітимізації «нелегітимної» (особисто для В.Путіна) української влади та прискорене формування на території України самопроголошених квазідержавних утворень як форпостів для подальшого розколу нашої держави. До практичних же планів глави РФ експерти ставляться по-різному.
За оцінками поінформованих російських джерел, у Кремлі розглядають три імовірні сценарії розвитку ситуації в Україні:
http://konan-vesti.blogspot.ru/
1) достатня успішність дій української влади зі стабілізації обстановки в проблемних регіонах та придушення під час антитерористичної операції осередків тероризму і сепаратизму, налагодження із залученням місцевих бізнесових еліт широкого діалогу з проблемними та іншими регіонами, що дасть змогу провести позачергові президентські вибори й остаточно зняти з порядку денного питання про нелегітимність української влади.
За такого сценарію Росія не визнаватиме підсумків виборів, апелюючи до виявлених значних порушень під час виборчого процесу у південно-східних регіонах держави, а також до незавершеності виконання женевських домовленостей. Кремль намагатиметься змістити акцент у заходах з послаблення української державності у торговельно-економічну площину (чергові «митні блокади», подальший розрив коопераційних зв’язків, припинення/обмеження постачання енергоносіїв тощо);
http://konan-vesti.blogspot.ru/
2) безрезультативність АТО з подальшим переходом протистояння у затяжну, у т.ч. «партизанську» фазу. Це створюватиме передумови для невизнання або визнання обмеженої легітимності підсумків президентських виборів не тільки з боку РФ, але й західної спільноти через очевидність поглиблення дестабілізації обставин аж до розколу країни. У цьому контексті можлива подальша пряма/непряма підтримка Росією сепаратистських регіонів з метою спонукання української влади повернутися до переговорів щодо федералізації держави на російських умовах;
http://konan-vesti.blogspot.ru/
3) можливість введення російських військ у південно-східні регіони держави під приводом захисту громадян РФ і співвітчизників. Наразі російська сторона створює для цього відповідні передумови (риторика ЗМІ, формування в суспільстві РФ переконання щодо триваючої в Україні громадянської війни, а також періодичні відверті заклики до війни з боку провідних російських політиків).
Водночас реалізація такого варіанту гальмується ймовірністю запровадження Заходом додаткових відчутних торговельно-економічних санкцій, а також кардинально іншою ситуацією на півдні та сході України у порівнянні з Кримом.
Окрім того, не вся російська еліта одностайна у своїй підтримці експансіоністських планів В. Путіна. Зрозуміло, що олігархічне оточення В. утіна реально побоюється санкцій третього рівня, однак воно позбавлене суттєвого впливу на рішення глави російської держави, які безумовно схвалюються адептами жорсткої лінії щодо України В. Сурковим, С. Івановим, С. Глазьєвим та іншими. Разом з тим, окремі представники уряду РФ (зокрема, міністри-технократи О. Улюкаєв, А. Сілуанов, А. Дворкович) у кулуарних розмовах дедалі частіше висловлюють своє невдоволення безкомпромісною політикою Кремля щодо України та Заходу, яка фактично унеможливлює реалізацію будь-якої економічної програми.
Додаткових зусиль має докласти президент РФ й для «переконання» лідерів Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Таджикистану і Киргизстану в «законності» дій Росії та проросійських сил в Україні. І тут також позиції В. Путіна не беззаперечні: беручи до уваги заяви деяких російських політиків щодо прав на північні області Республіки Казахстан, Астана наразі шукає способи посилення фінансування армії та спецслужб, повного їх комплектування національними, підготовленими в Казахстані кадрами, і, відмовившись від створення з Росією і Білоруссю Єдиного євразійського неба, опрацьовує можливі шляхи відтермінування підписання угоди про створення Євразійського економічного союзу.
Провокаційні дії Росії в Україні та у цілому в регіоні (у т.ч. тиск на Білорусь) викликають вкрай негативну реакцію серед представників білоруської влади, яка виявляє зацікавленість у проведенні президентських виборів в Україні у встановлені терміни (25 травня) та обіцяє сприйняти і співпрацювати з будь-яким їх переможцем.
На тлі української кризи азербайджанські експерти висловлюють занепокоєння з приводу активізації Росією небезпечних соціально-політичних процесів на території Азербайджанської Республіки, що складатимуть серйозну небезпеку суверенітету, територіальній цілісності і державності країни. Вказується на використання РФ на території АР апробованих в інших країнах пострадянського простору підходів щодо посилення свого впливу, серед яких спостерігається збільшення проросійськими ЗМІ, політичними й неурядовими організаціями жорсткості критичної риторики про діяльність азербайджанської влади, підняття рівня прокремлівської агітації, масова роздача громадянам АР «георгіївських» стрічок, а також видача консульськими установами РФ в АР за спрощеною процедурою російських паспортів мешканцям північних районів Азербайджану.
Попри все, незалежно від того, як називатимуть політики й аналітики сценарій, який реалізується агресором в Україні — «боснійським», «грузинсько-абхазьким», «південно-осетинським» чи якимсь іншим, — маємо наголошувати лише на одному: для задоволення імперських амбіцій та неадекватної (хворобливої) уяви про світовий порядок і державний устрій інших країн однієї людини використовуються повзуча територіальна анексія частин суверенної держави, фінансування та безпосередня військова підтримка регіонального сепаратизму і терористів, тобто руйнується система міжнародної безпеки, що вже становить загрозу інтересам усього людства і європейської спільноти — зокрема.
|
|
РФ намагатиметься і надалі активно ускладнювати ситуацію та впливати на перебіг подій, зокрема, у спосіб розпалювання конституційної кризи в Україні з перспективою перетворення нашої держави на децентралізовану з дуже слабким центром конфедерацію, яка політично залежатиме від Кремля й економічно ним контролюватиметься.
Доходимо висновку, що нині «почуття месіанства» у В. Путіна настільки міцне, що малоймовірно, щоб він сам міг стримати свої імперські устремління. Російський лідерне має наміру зупинятися на досягнутому в російсько-українському конфлікті, зокрема на захопленні Криму. Він рухатиметься далі настільки, наскільки йому дозволить ситуація.
Змусити В.Путіна прийняти протилежне рішення може, в першу чергу, суттєве «збільшення вартості» продовження реалізації геополітичних планів. Це може бути можливим лише за умов рішучішого спротиву українського суспільства, ефективніших дій українських силових структур і набагато потужніших (що підривають основи економічного розвитку Росії та особисте благополуччя путінців) санкцій з боку Заходу.
