8 квітня 2015

Тенденції розвитку внутрішньої і зовнішньої політики ЄС: виклики, ризики та небезпека для України

 

Протягом останніх місяців, попри спроби Кремля спровокувати й посилити протиріччя всередині Європейського союзу та непрості внутрішньополітичні процеси у країнах-членах ЄС, що підтверджують нещодавні регіональні вибори у Франції, основні зусилля інституцій і провідних країн-членів ЄС у їхній зовнішній та внутрішній політиці докладалися з метою запобігти викликам і загрозам, пов’язаним зі збільшенням деструктивної активності Росії на європейському напрямі й російською агресією щодо України.

 

За цих умов європейськими інституціями визначено такі головні завдання на коротко- та середньострокову перспективу, як:

  • подолання тенденції стосовно деконсолідації Євросоюзу, що спричинена різним ставленням країн-членів до розвитку відносин з РФ;
  • прискорення, зважаючи на російський чинник, формування власної політики безпеки і оборони;
  • перегляд до кінця поточного року Європейської політики сусідства та, відповідно, корегування відносин з країнами-учасницями Ініціативи ЄС «Східне партнерство»;
  • реалізація ідеї єдиного енергетичного ринку Євросоюзу;
  • впровадження заходів із запобігання та протидії тероризму;
  • посилення інформаційної політики на тлі потужного впливу російської пропаганди на громадян країн-членів та країн-сусідів Євросоюзу.

На погляд європейських експертів, виконання таких завдань ускладнюватиметься внаслідок посилення російського тиску на ЄС з метою припинення/нерозширення європейських санкцій проти Росії, «руйнування єдності» Євросоюзу та «витіснення США із Європи».

Подолання тенденцій щодо деконсолідації країн-членів Євросоюзу

Передусім, йдеться про заходи Росії, що спрямовані на подальше поглиблення протиріч всередині ЄС у спосіб фактичного ігнорування розвитку відносин з Євросоюзом на рівні його інституцій. Натомість просуватиметься виключно двосторонній формат стосунків з окремими країнами-членами із використанням т. зв. «привілейованого партнерства», яким передбачається надання для них певних економічних преференцій. Росія також продовжуватиме активну підтримку партій і рухів антиєвропейського спрямування у Франції, Іспанії, Італії, Великобританії, Греції та інших державах.

Крім того, за допомогою військових заходів (розміщення наступальної зброї у Калінінградській області та Криму, проведення військових навчань біля кордонів країн-членів ЄС тощо) російська сторона намагатиметься впливати на важливі рішення Євросоюзу щодо українського напряму, зокрема, стосовно санкцій проти Російської Федерації та надання Україні оборонної летальної зброї.

Так, у європейських країнах наразі відсутній консенсус у підходах щодо запровадження поліцейської місії ЄС з підтримки миру і безпеки в Україні. Більшість країн пояснюють на дипломатичному рівні свою позицію необхідністю ретельного опрацювання та обговорення всіх особливостей проведення такої операції (до появи чіткого розуміння мандата місії, місць її розгортання, алгоритму дій, часових рамок). Так, Іспанія, Італія і Болгарія зазначають, що на даному етапі рішення не буде ухвалене, тому передчасно вести мову про започаткування формальних процедур ЄС. Чехія та Угорщина виходять з того, що рішення з цього питання будуть заблоковані на рівні РБ ООН, отож потрібно домогтися згоди іншої причетної сторони — Росії.

Зі свого боку Великобританія наголошує, що позитивному для української сторони рішенню може завадити позиція окремих країн-членів ЄС, зокрема, ФРН та Франції, роль яких у цьому питанні позначатиметься на підходах інших країн. За оцінкою офіційних Берліна і Парижа, рішення про початок роботи місії ЄС з підтримки миру і безпеки в Україні слід пов’язувати із вирішенням питання щодо посилення функцій ОБСЄ та реалізацією Мінських домовленостей.

Ідею постачання зброї для потреб Збройних сил України підтримують Литва і Польща, однак чимало країн-членів виступають проти такого постачання, наголошуючи на необхідності врегулювання ситуації на сході України виключно у мирний спосіб, та вважають, що така зброя може загострити протистояння, а також викликати ескалацію агресивних дій з боку РФ.

Сприятливою для України тенденцією всередині Євросоюзу є суттєве зближення підходів Польщі та Румунії у протидії нинішній політиці Росії. Ці країни активізували координацію своїх дій в рамках ЄС і НАТО стосовно відносин з РФ та в питанні підтримки процесу наближення до Євросоюзу країн-учасниць «Східного партнерства» (насамперед Молдови й України). Сьогодні офіційний Бухарест, зберігаючи пріоритетність підтримки Молдови, на рівні Євросоюзу має чітку проукраїнську позицію та може розглядатися Україною як один із послідовних союзників, на рівні країн Балтії та Польщі.

Разом з тим представники європейського політикуму констатують відверту проросійську позицію Греції та Кіпру. Зокрема, незважаючи на підтримку з боку керівництва Європейської служби зовнішньої діяльності та іспанської сторони, зазначеним країнам вдалося заблокувати та значно відтермінувати на рівні Політико-безпекового комітету рішення про надання нашій державі доступу до даних Супутникового центру ЄС, розташованого в Іспанії. До того ж Афіни погрожують активно використовувати право вето при обговоренні українського питання на рівні Євросоюзу, намагаючись отримати економічну допомогу від ЄС на підставі значних грецьких збитків від європейських санкцій проти РФ.

Таким чином, російська присутність й активність в Європі, а також консенсусний принцип прийняття рішень на рівні інституцій Євросоюзу, що залишає за країнами-членами право суттєво впливати при виробленні спільної позиції щодо окремих аспектів українського питання, може створити всередині ЄС певну проросійську групу країн, які будуть підривати консолідуючу політику Німеччини і Франції (як лідерів Євросоюзу), перешкоджати успішній реалізації європейської східної політики (у т. ч. стосовно України) та активно протидіяти проамериканському пулу країн-членів ЄС (Великобританії, Швеції, Польщі, Румунії та країн Балтії). Вже сьогодні до таких потенційних держав-союзниць росіян можна віднести Грецію, Кіпр, Угорщину, Австрію, Італію, Іспанію та Словаччину, що активно виступають проти санкційного тиску на Росію.

Особливості Європейської політики сусідства

Останнім часом в інституціях ЄС і союзних країнах-членах пожвавилися практичні заходи, спрямовані на перегляд Європейської політики сусідства (ЄПС), включно з підготовкою до Ризького саміту «Східного партнерства». Усвідомлюючи неефективність проектів ЄПС, у Єврокомісії розробляють нову концепцію («Комунікація ЄПС») взаємин з країнами-сусідами й сподіваються, що консультації з країнами-партнерами триватимуть до кінця червня (до початку головування Люксембургу в Раді ЄС документ буде представлений як «Зелена карта переглянутої політики сусідства»), наприкінці жовтня — початку листопада ц. р. буде оприлюднений підсумковий документ щодо перегляду ЄПС.

Як вважають наші експерти, характер дискусії в Євросоюзі стосовно політики сусідства може свідчити, що у ній буде змінено пріоритетність на користь Східного виміру (СхП) у порівнянні з Південним виміром («Союзом для Середземного моря»), який наразі отримує 2/3 фінансової допомоги ЄС.

Окрім того, існує висока ймовірність, що в процесі підготовки підсумкових документів Ризького саміту Ініціативи ЄС «Східне партнерство» (21-22 травня) може бути змінена початкова парадигма СхП (полягала в економічній інтеграції східних сусідів у спосіб створення асоціацій, відкриття їх ринків для європейських товарів та унеможливлення економічної й політичної інтеграції до Митного союзу та інших структур, створених під егідою Росії), оскільки виникнення конфліктної ситуації у відносинах з Росією підштовхує Євросоюз до фактичного створення так званої «буферної зони» між ЄС і РФ з певними правилами гри на даному полі.

Непрямим підтвердженням таких прогнозів слугують дебати на засіданні комітету Європейського парламенту з закордонних справ 9 березня ц. р., під час якого депутати в цілому визнали, що політика сусідства ЄС не враховувала інтереси інших країн (сусідів країн-сусідів), а тому буде оновлюватися. При цьому присутній на засіданні єврокомісар з питань розширення та політики сусідства Й. Ган, наголошуючи на необхідності підтримки Євросоюзом України, підкреслив, що реакцію сусідніх держав необхідно враховувати обов’язково. У кулуарах засідання наголошувалось, що реакція Росії на Угоду про асоціацію з Україною була прогнозованою, але ступінь жорсткості її позиції щодо нашої держави була для ЄС несподіваною. Таким чином, нова концепція сусідства ЄС в подальшому братиме до уваги інтереси РФ.

Сьогодні, під час підготовки до Ризького саміту, країни-члени Євросоюзу досягли консенсусу лише в тому, що на такому заході мають бути підтверджені політичні зобов’язання ЄС перед країнами-учасницями СхП; «Східне партнерство» має утворюватися на основі індивідуального підходу до кожної країни-партнера; країни-учасниці, що здійснюють реформи відповідно до підписаних Угод про асоціацію, мають отримувати більш вагому допомогу. Разом з тим питання щодо отримання країнами-партнерами перспективи членства у ЄС або переходу до безвізового режиму з Україною та Грузією залишаються дискусійними, а можливість консенсусу щодо них — малоймовірна.

Зокрема, наразі спостерігається вкрай обережне ставлення деяких держав-членів ЄС (а саме Німеччини та Франції) до перспектив вступу в ЄС східних держав-партнерів. Суть цього підходу полягає в тому, що приєднання до Євросоюзу не має визначатися як кінцеве завдання співпраці зі східними партнерами. У цьому контексті зазначається, що від Ризького саміту слід очікувати лише реалістичних результатів, враховуючи в тому числі тривожний розвиток ситуації навколо України та невиконання російською стороною Мінських домовленостей.

При цьому Польща вважає, що в рамках європейської перспективи країн-учасниць «Східного партнерства» прийнятною для всіх країн-членів ЄС може бути формула, розроблена на основі висновків Ради ЄС із закордонних справ (від 2014 р.), відповідно до якої угоди про асоціацію/поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі не є кінцевим завданням співпраці східних партнерів з Європейським союзом.

Реалізація ідеї єдиного енергетичного ринку ЄС

Впродовж останніх місяців Євросоюз значно активізував розробку заходів з метою зменшити енергетичну залежність від РФ. Для цього у ЄС приступили до реалізації ідеї зі створення «єдиного енергетичного союзу». Зокрема, 19 березня ц. р. під час засідання Європейської Ради затверджено стратегію Енергетичного союзу ЄС, при розробці якої одним із ключових предметів обговорення стали ініціативи щодо посилення контролю Брюсселя над укладанням контрактів між країнами-членами ЄС та газовими експортерами.

Наразі діє принцип, за яким контролюючі інстанції ЄС інформувались про узгодження договорів після офіційного підписання, що давало можливість зацікавленим країнам ЄС приховувати окремі пункти контракту. В рамках нового енергетичного союзу заплановано зробити майбутні домовленості більш прозорими у спосіб закріплення за Брюсселем повноважень контролю всього процесу переговорів щодо укладання енергетичних договорів не лише країнами-членами ЄС, а й комерційними компаніями, що унеможливлюватиме, наприклад, конфіденційні перемовини між «Газпромом» і європейськими концернами. Зрозуміло, що найбільш критично зазначені положення сприймають керівництва низки країн Південно-Східної Європи (Угорщини, Болгарії, Словаччини та ін.), які не приховують свої плани щодо активізації співпраці з російською стороною в галузі енергетики.

Загалом у ЄС вважають, що поступове впровадження спільних заходів дасть змогу вже найближчим часом суттєво зменшити попит країн ЄС на імпорт енергоресурсів, що обмежуватиме механізми впливу РФ на енергетичну стабільність та вирішення всередині ЄС питань політичного характеру, у т. ч. що стосується ситуації в Україні. Крім того, реалізація зазначеного проекту створює передумови для диверсифікації імпорту енергоресурсів Україною у разі інтеграції до «європейської енергетичної мережі».

Напрями посилення Спільної політики безпеки і оборони

У зв’язку з погіршенням безпекової ситуації в ЄС та подальшою російською агресією проти України у Євросоюзі вдаються до активних заходів та обговорюють напрями посилення Спільної політики безпеки і оборони (СПБО). Зокрема, така дискусія відбулася під час Форуму безпеки Євросоюзу (20 січня), засідань Європарламенту (11 березня) та Європейської Ради (19-20 березня).

На сьогодні представники Євросоюзу відзначають одностайність країн-членів ЄС і США у їхньому сприйнятті агресивних дії Росії проти України та наголошують, що ускладнення відносин з офіційною Москвою вже призвело до суттєвого збільшення військової присутності у східноєвропейський країнах-членах ЄС сил НАТО. Водночас вважається, що розвиток ситуації вимагає проведення додаткових навчань збройних сил Альянсу у Балтійському регіоні та подальшого впровадження у країнах-членах ЄС заходів із протидії так званій «гібридній війні». Все це має насамперед запобігти реалізації Росією схожого на український сценарію в країнах Балтії.

На рівні ЄС також наголошується, що доцільно створити нову стратегію (концепцію) Європейського союзу у сфері оборони, у розробці якої мають взяти активну участь східні країни-члени ЄС. Вказується, що у новій стратегії безпеки ЄС особливе місце має надаватися Україні (з урахуванням того, що офіційний Київ відмовився від позаблокового статусу).

Крім того, під час саміту «Східного партнерства» у Ризі планується обговорення параметру майбутньої співпраці ЄС з країнами-партнерами в рамках зовнішньої та безпекової політики. Як приклад такої співпраці наводиться участь Грузії в місіях Євросоюзу в ЦАР, що здійснюються в рамках реалізації Спільної політики безпеки та оборони ЄС, а також Місії ЄС з надання допомоги на українсько-молдовському кордоні та Моніторингової місії ЄС в Грузії. Перспективними напрямами такої співпраці вважається залучення східних партнерів до місій і операцій Спільної політики безпеки та оборони, покращення обміну інформацією серед країн-учасниць «Східного партнерства», країн-членів та інституцій ЄС, а також надання консультативної допомоги при реформуванні сектора безпеки країн-партнерів.

На тлі європейської безпекової дискусії особливого резонансу набула ідея президента Єврокомісії Ж.-К. Юнкера створити «загальноєвропейську армію», завдяки якій «Європа зможе відреагувати на загрозу безпеці як країнам-членам, так і сусіднім з ЄС країнам та дати Росії зрозуміти, що ЄС серйозно налаштована відстоювати власні цінності». Не зважаючи на те, що вказана ідея викликала неоднозначну реакцію у країнах-членах ЄС (від однозначної підтримки до несприйняття), її подальше обговорення виноситиметься на черговий саміт Євросоюзу у червні ц. р.

Разом з тим у контексті розгляду українського питання офіційний Брюссель досить скептично сприймає ідею можливого проведення миротворчої операції або започаткування цивільної місії в рамках СПБО ЄС в Україні з метою сприяння та забезпечення моніторингу виконання Мінських домовленостей. Така позиція пояснюється в Брюсселі, насамперед, тим, що для виконання покладених на поліцейські місії ЄС завдань цілком достатньо вже наявного мандата Консультативної місії ЄС з реформування сектора цивільної безпеки України, який може бути доповнений за ініціативи української сторони та після узгодження з ЄС.

Крім того, політичні та експертні кола в інституціях і країнах-членах ЄС привертають увагу до низки факторів, які суттєво ускладнюють перспективи втілення в життя ідеї проведення миротворчої операції, зокрема:

  • відсутність резолюції РБ ООН, що перешкоджає процесу пошуку консенсусу всередині ЄС на користь проведення операції/місії;
  • «особлива» позиція Греції, яка не дасть змогу досягти консенсусної згоди всіх держав-членів ЄС як обов’язкової передумови для практичного втілення ініціативи та схвалення відповідного рішення Радою ЄС;
  • започаткування військової операції/місії ЄС вимагатиме застосування довготривалого і «вигідного» для країн-скептиків т. зв. Афінського механізму, який може бути довготривалим, ускладнюватиме внутрішню дискусію на рівні країн-членів ЄС і надаватиме підстави країнам-скептикам для порушення питання про необхідність скорочення національних видатків та неготовність виділяти кошти на врегулювання ситуації в Україні;
  • побоювання неправильної інтерпретації Росією такого рішення як остаточного свідчення про перехід ЄС до прямої військової конфронтації з РФ.

Політика ЄС з протидії російській пропаганді

Останнім часом на рівні інституцій та країн-членів ЄС активно обговорюється ідея реалізації узгодженої політики з протидії російській пропаганді, яка б передбачала підвищення рівня стійкості громадськості до дезінформації і пропаганди в ЄС, в його східних країнах-партнерах, а також у самій Росії (детально про міфи, які поширює Кремль, йшлося в аналітичній статті нашого Центру від 16 березня ц. р. «Протидія російській пропаганді: про месeджі, які намагаються нав’язати світові путінські апологети»).

Спільні підходи європейської спільноти передбачають підготовку Європейською службою зовнішньої діяльності Плану дій на 2015-2016 роки із попереднім наданням рекомендацій для здійснення контрпропагандистських кроків як у країнах-членах Євросоюзу, так і у країнах-учасницях Ініціативи ЄС «Східне партнерство» та РФ, створення веб-платформи для відкритого оприлюднення випадків обманів/маніпуляцій.

В рамках підготовчих заходів також очікується:

  • обговорення вказаної проблематики високопосадовцями ЄС і розширення співпраці з НАТО;
  • фінансування відповідних навчальних програм;
  • підтримка міжнародних та державних російськомовних медіа-ініціатив;
  • сприяння обміну телепродукцією країн ЄС з метою надання конкурентної альтернативи російській продукції, що поширюється на європейському телевізійному ринку;
  • надання допомоги урядам країн-партнерів у регіоні та створення регіональної онлайн-платформи для підтримки журналістів.

Для налагодження стратегічного і ефективного каналу спілкування з місцевим російськомовним населенням розглядатиметься можливість застосування технічних засобів, що дозволяють забезпечити прийом телевізійного супутникового телебачення на території Росії без використання супутникової антени.

Вважається також за необхідне активізувати публічну дипломатію та політику з метою розширити вплив на населення Росії, що включатимуть активне корегування неправдивих заяв про ЄС, поширення об’єктивної інформації про Євросоюз, про його позицію з певних питань та про його програми тощо. Це дасть можливість отримати доступ до певних цільових аудиторій, що входять до складу російського громадянського суспільства, а також збільшити бюджет Європейського інструмента з питань демократії та прав людини.

Висновки

З огляду на зазначені тенденції внутрішньополітичного життя і зовнішньої політики країн-членів Євросоюзу, головним завданням для української сторони має бути максимальне залучення нашої держави до проектів ЄС (у сфері безпеки і оборони, енергетики, досліджень, науки та інновацій — на зразок програми ЄС «Горизонт 2020»), до розвитку систем сусідства й протидії російській пропаганді, а також до нейтралізації ініціатив потенційних союзників Росії всередині Євросоюзу.

Ми і наші європейські партнери маємо бути готовими до того, що Кремль не шкодуватиме ресурсів і намагатиметься маніпулювати консенсусним принципом ухвалення рішень в ЄС, впливати на позицію окремих країн-членів ЄС (тиск, шантаж, вигідні економічні та енергетичні пропозиції), а також перешкоджатиме повноправній участі у європейських проектах країнам пострадянського простору, які розглядаються Кремлем як виключна зона російських інтересів та основний потенційний ресурс для створення «Русского мира».