6 липня 2019

Журнал «Бінтел» № 2, 2019 рік

Матеріали, що увійшли до другого номера журналу геополітичної аналітики «Бінтел» за 2019 рік, як і попередні, мають безпосереднє відношення до поточних подій у світі, передусім — до сьогодення України. І це стосується не лише виборів нашого президента, аналіз яких не припиняється на всіх рівнях — державному і міждержавних. Чи позачергових виборів депутатів Верховної Ради України, коли практично кожен з кандидатів на депутатське крісло намагається показати себе найвідповідальнішою за долю українців серед усіх своїх ситуативних колег особою, яка здатна якщо не повернути колесо історії, то хоча б вказати правильний напрям руху для нашої розбалансованої державної машини. Наукова палітра статей, за традицією «Бінтела», більш колоритна, бо їх автори прагнуть об’єктивно подати своє бачення того чи іншого моменту з життя як України, так і світового суспільства, обов’язково пояснити, як ці моменти вплинули чи можуть вплинути на суспільство українське і чи слід йому повторювати ті помилки у своєму розвитку, які траплялися десять, двадцять чи навіть сто років тому.

Про це йдеться і в традиційному вступному слові журналу Віктора Гвоздя — голови редакційної ради «Бінтела», і в його статті «Проблеми та перспективні напрями розвитку геополітики України». На початку статті автор так і вказує: «З оновленням влади в Україні та внаслідок поточних динамічних змін у світі об’єктивно мають уточнюватися основні принципи української геополітики та визначатися способи їх реалізації. Актуальність такого питання очевидна і передбачає ґрунтовний аналіз світових подій та їх тенденцій для визначення ролі та місця у цих подіях України, а також основних чинників впливу на її національні інтереси і безпеку».

Що ж до цієї безпеки, то В. Гвоздь погоджується зі своїми авторитетними колегами: українські державні органи повинні активно готувати Україну до вступу в ЄС і НАТО, розвивати її відносини з передовими самодостатніми державами, в тому числі з КНР; наполегливо працювати також з Росією, щоб вона усвідомила: її нинішня політика не сприяє нашим взаєминам, але і жодним чином не змусить нас відмовитися від обраного нами суспільного розвитку по-європейськи. І марно теоретикам «русского мира» намагатися «узаконити» ідеологічне підґрунтя так званого процесу відродження Росії як великої держави, потішаючи одночасно свій комплекс меншовартості розв’язаною проти нас інформаційною війною. Тим більше, що нам, м’яко кажучи, не подобається, коли російські «науковці» починають не лише себе, а й нас переконувати, що української нації як такої не існує, що наша держава — антиросійський проект Заходу, а більшість українських територій історично належать Росії тощо. Загалом, це все стало основою московської політики стосовно нашої держави, яка повинна в очах росіян виправдати агресію їх військових формувань, що намагаються хазяйнувати на нашій східній території.

Переходячи у своїй роботі від ситуації, яка склалась у стосунках між Україною і Росією, до світових поточних подій, В. Гвоздь подає своє бачення причин динамічних змін та наростання глобальної нестабільності. Серед таких — протиборство за вплив у світі та за світові території і ринки, за доступ до природних ресурсів та комунікацій, намагання послабити дієвість міжнародних механізмів колективної безпеки, ізоляціонізм, екстремізм, тероризм тощо. І оскільки внаслідок описаних у статті процесів, що тривають у світі та довкола України, вимальовуються принципово нові ситуації, то автор вважає, що необхідно й надалі наполегливо досліджувати сфери української геополітики.

Ще один постійний автор журналу «Бінтел», Сергій Толстов — завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту всесвітньої історії НАН України — у своїй статті порушує надзвичайно важливу для нас тему — тему безпеки. Заголовок статті «Виклики, проблеми та перспективи європейської безпеки» — більш ніж красномовний, як і її зміст, що зосереджує читача на причинах викликів, що постають перед людством. «У широкому розумінні, — зазначає автор, — безпека має розглядатися як один із принципових проявів функції стійкості міжнародної системи, пов’язаної з її спроможністю нейтралізувати внутрішні та зовнішні загрози, забезпечувати відносну стабільність системи та її виживання». І далі веде мову про концептуальні аспекти, за якими визначається, на його думку, зміст поняття «безпека», про принципи розподілу Європи та прилеглих до неї територіальних ареалів на три умовні частини — Європу, Євроатлантику, Євразію — та вказує на фази безпекової еволюції, окреслюючи її етапи, наводячи форми різних державних і міждержавних структур, міжнародних заходів чи утворень, покликаних гарантувати безпеку суспільства. На думку автора статті, сьогодні у євробезпекових відносинах протиріччям є антагонізм між США і Росією. Хоча у тій самій Європі вплив поляризації між США та Росією не такий вже й відчутний. А ось сучасні мотивації, пов’язані з відновленням контактів і проведенням перемовин між США, НАТО та РФ, здебільшого стосуються розробки механізмів, покликаних як запобігати випадковим військовим інцидентам, так і забезпечувати прозорість під час проведення військових навчань.

Також у цій статті читач зможе ознайомитися з цілою низкою тенденцій, за якими вимальовується сучасний стан відносин між провідними державами та міждержавними угрупованнями. С. Толстов нарахував їх зо два десятки і виклав у певній послідовності, вказуючи, що «…з геополітичної точки зору євроатлантичний та євразійський простори мають асиметрично-доповнюючий характер… Перехід до конфронтаційної моделі у відносинах між США та Росією фактично вже призвів до глибокої фрагментації широкого європейського простору та посилив розрив між його євроатлантичним і євроазійським компонентами… Залишки прямих зв’язків між ними …хоча формально зберігаються, проте ефективно вже майже не діють і, швидше за все, виконують функції каналів зв’язку і дискусійних майданчиків».

Тема статті доктора географічних наук М. Дністрянського, як завжди, актуальна, на злобу дня і розрахована на читача, який може бути для автора не менш ніж співрозмовником, фахово займається геополітикою та якому не байдужа доля України. Ця тема визначається заголовком статті: «Геополітичні суперечності епохи постмодернізму і місце України». Автор визначає характер цих суперечностей, називає домінантну роль деяких з них, пояснює причину їх виникнення і наслідки, що згодом позначаються на суспільному розвитку. По суті, автор намагається подати, так би мовити, динаміку, причини і особливості трансформації сучасного світу, визначити, що його формувало, внаслідок чого він став сьогодні саме таким, чим супроводжувався такий процес і від чого залежить розв’язання поточних проблем. А для підкріплення своїх висновків наводить приклади, коли певні нерозв’язані проблеми з різним конфліктним потенціалом набувають таких масштабів, що стають «вузлами глобальних геополітичних суперечностей». Будьмо відверті: немає сенсу переказувати зміст цієї широкого плану статті — з нею слід як мінімум уважно ознайомитися, як максимум — використовувати в роботі над розв’язанням геополітичних проблем, що постають останнім часом перед нашою державою.

Доктор історичних наук Ігор Дацьків, який також знайомий нашим постійним читачам своїми розвідками про діяльність української дипломатії, цього разу розповідає у своїй журнальній статті про становлення зовнішньої політики УСРР і таємну роботу радянських спецслужб на території іноземних держав у 1920–1923 роках, мета якої — експорт більшовицької революції до інших країн і континентів. Участь УСРР у такому «експорті» до таких країн, як Польща, Румунія та Угорщина, визначалася її геополітичним і військово-стратегічним розташуванням. А безпосередньо сам такий «експорт» міг здійснюватися утворенням різних фронтів, коли більшовицьке військо могло наважитися на військові наступ і похід. Автор оперує великою і цікавою інформацією про справжню сутність діяльності різноманітних радянських партійних, державних та розвідувальних органів, називає безпосередніх виконавців серйозних операцій і прізвища відомих на той час радянських діячів, до обов’язків яких входила організація розвідувальних і контррозвідувальних заходів, висвітлює таємні методи роботи, що так чи інакше перегукуються з сьогоденням. Досить лише навести один абзац зі статті, щоб читач збагнув, що тут слід розуміти і під яким кутом сприймати наведену автором фактуру: «…Одним із важливих напрямів таємної діяльності спецслужб з метою забезпечення зовнішньополітичних інтересів ВНК УСРР було проведення до парламентів, здебільшого сусідніх країн, представників від соціалістичних і комуністичних партій. Створенням прорадянських депутатських фракцій уряди УСРР і РСФРР намагалися забезпечити лобіювання власних інтересів у законодавчих органах іноземних держав… Таким чином, доречно зазначити, що поряд зі встановленням з країнами Європи офіційних відносин УСРР вдається до підривних операцій… на території країн-сусідів».

Під запровадженою цього року журнальною рубрикою «Школа української геополітики» історик Сергій Рудюк пропонує згадати Михайла Колодзінського — одного з найкращих військових діячів ОУН, життя і діяльність якого є зразком безкорисливого, вірного, жертовного аж до самозречення служіння рідному народові й українській національній справі. У статті С. Рудюка «Нарід, який визволяється при чужій помочі, є слабший відворотно-пропорційно до зужитої чужої помочі» не просто викладається біографія М. Колодзінського. Автор ніби перекидає місток через століття, демонструючи не лише завзяття наших славних попередників у справі з відстоювання державності України, але і знаходить щось спільне у тогочасних і нинішніх подіях, коли ми намагаємося дати відповіді на життєво важливі питання стосовно державного будівництва. Особливу цінність сьогодні становить праця М. Колодзінського «Українська воєнна доктрина» (1938 р.), відома ще під назвою «Воєнна доктрина українських націоналістів», повне видання якої побачило світ у Києві нинішнього, 2019 року. «Незважаючи на свій поважний вік, — вважає автор статті С. Рудюк, — «Українська воєнна доктрина» М. Колодзінського й досі актуальна і для вищого воєнно-політичного керівництва України, і для всього українського суспільства. Адже, пишучи її, автор керувався винятково національними інтересами українського народу, а не модними політичними теоріями чужоземного походження, передвиборними технологіями чи поточною міжнародною політичною кон’юнктурою». А до цих слів С. Рудюка залишається додати побажання нашим читачам: знайдіть можливість ознайомитися зі згаданою статтею, дослухайтеся до висновків її автора і обов’язково візьміть до рук «Доктрину…» М. Колодзінського, де знайдете відповідь практично на всі питання, що постали перед нами і нашою державою.

І, нарешті, про традиційне інтерв’ю під рубрикою «В гостях у «Бінтел», на запитання якого цього разу давав відповіді доктор політичних наук Михайло Савва — голова правління Експертної групи «СОВА». Громадянин Росії, Михайло Валентинович через переслідування на батьківщині змушений був шукати притулку за кордоном, і сьогодні він отримав статус біженця. Крім наукової діяльності займається правозахисною роботою.

У скороченому варіанті його інтерв’ю «Сучасні технології впливу на суспільну думку, в принципі, дають змогу взяти особу «нізвідки» і створити з неї лідера» ми за встановленою традицією розмістимо на нашому сайті, а в повному обсязі охочі матимуть змогу прочитати його у друкованому вигляді на сторінках журналу «Бінтел».

Олег Махно

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті
Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

Придбати журнал можна в друкованому або електронному вигляді:

Цей матеріал платний

120.00 грн

Авторизуватись для доступу до куплених матерiалiв