КЛЮЧОВІ ЧИННИКИ МИНУЛОГО ТИЖНЯ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ ДОВКОЛА УКРАЇНИ НА ПЕРСПЕКТИВУ
(07.11-13.11.2016 р.)
I. Головні резонансні події у розвитку ситуації довкола України
Ключовою подією світового рівня, що здійснює безпосередній вплив на інтереси України, є перемога представника Республіканської партії США — мільярдера Д. Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах Америки 8 листопада ц. р.
Обрання Д. Трампа президентом США викликало вкрай неоднозначну реакцію, як у Сполучених Штатах Америки, так і всьому світі, та стало справжнім «шоком» для частини американського суспільства і західних країн та міжнародних організацій, які очікували на перемогу кандидата від Демократичної партії Х. Клінтон.
Причиною зазначеного є «одіозний» характер нового президента США, який, з однієї сторони, є прихильником жорстких тоталітарних способів дій, а з іншої — широковідомий як авантюрист, здатний до непередбачуваних кроків, а також готовий до застосування всіх можливих методів і способів для реалізації своїх інтересів, у т. ч. корупційних бізнесових схем.
Відображенням цього стала передвиборча кампанія Д. Трампа, яка мала суто популістський стиль і включала обіцянки щодо зниження податків, збільшення витрат на соціальні потреби, забезпечення більшої свободи бізнесової діяльності в країні, а також введення більш жорстких правил в’їзду до США іноземних мігрантів. Крім, Д. Трампом були продемонстровані вкрай суперечливі підходи до зовнішньої політики США. Так, він позиціонував себе, як прихильник зміцнення ролі та міжнародних позицій США та, водночас, висловив наміри обмежити підтримку партнерів і союзників Сполучених Штатів Америки.
Аналогічний суперечливий підхід був продемонстрований Д. Трампом і у відношенні Російської Федерації. Зокрема, у своїх передвиборчих заявах він неодноразово виступав на підтримку режиму В. Путіна, в т. ч. — за скасування санкцій проти Росії та відміну планів посилення військової присутності НАТО на сході Європи. Разом з тим, після порушення Москвою угод про перемир’я в Сирії та Україні у вересні-жовтні ц. р., що викликало значний негативний резонанс у США та європейських країнах, Д. Трамп змінив свої публічні позиції і перейшов до засуджень дій Кремля, визнав необхідність зміцнення Північноатлантичного союзу, а також посилення його ролі у забезпеченні безпеки країн Центрально-Східної Європи і Балтії.
З огляду на зазначене, політичні експерти надають широкий спектр діаметрально протилежних прогнозів стосовно майбутньої політики Д. Трампа у зовнішній сфері — від очікувань повної зміни курсу Вашингтону в напрямі зближення з Росією та відмови від стримування режиму В. Путіна в рамках НАТО (що називається геополітичною перемогою Кремля) — до суттєвого посилення конфронтації з Російською Федерацією на підґрунті зіткнення особистих амбіцій лідерів двох країн.
Як можна оцінити таку ситуацію? Звичайно, Д. Трамп не зможе радикально змінити політику США на користь Російської Федерації. Він є представником Республіканської партії США, яка отримала більшість у Сенаті та Палаті представників американського Конгресу в ході останніх парламентських виборів (відбулись одночасно з президентськими) і виступає за дотримання жорстких позицій у відношенні Росії. У цьому плані Д. Трамп буде змушений слідувати загальній партійній політиці, тим більше, що він вже оголосив свої наміри призначити республіканців на ключові посади у новій американській адміністрації.
Разом з тим, на початковому етапі Д. Трамп може здійснити спробу досягнення компромісів з Росією із найбільш проблемних питань між двома країнами, насамперед щодо України та Сирії. У випадку України результатом такого компромісу може стати спільний тиск США та Росії на керівництво нашої Держави з метою прискорення процесу «врегулювання» ситуації на Донбасі фактично на російських умовах.
Крім того, не виключається можливість зниження уваги нового президента США і до питань європейської безпеки в контексті підтримки єдності ЄС (у т. ч. з української та російської проблематики), а також трансформації НАТО в рамках реагування на посилення загроз з боку Росії.
В той же час, суто власною проблемою для США може стати ускладнення внутрішньої ситуації в країні внаслідок невдоволення результатами виборів частиною представників великого бізнесу та значною кількістю громадян країни.
Все це в повній мірі відповідає інтересам режиму В. Путіна, який і розраховує саме на такий розвиток ситуації. Однак, на думку ряду експертів, такі сподівання мають досить примарні перспективи. Так, політика і практика Росії щодо нехтування своїми зобов’язаннями, зверхнє ставлення до партнерів, а також схильність до підступних і провокаційних дій з високою ймовірністю можуть призвести до подальшого погіршення відносин між Вашингтоном та Москвою.
ІІ. Збройна агресія Росії проти України
2.1. Схід України (зона АТО)
На фоні обрання Д. Трампа президентом США керівництво Російської Федерації посилює тиск на Україну з метою примушення нашої Держави до прийняття російського підходу щодо «врегулювання» конфлікту на Донбасі, а саме — виконання Україною політичної частини Мінських домовленостей без вирішення безпекових проблем. Так, в ході засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську 9 листопада ц. р. спецпредставник Росії на переговорах порушив питання щодо необхідності прийняття Україною т. зв. «формули Штайнмайєра», яка передбачає надання «особливих статусів» «ДНР» і «ЛНР» на період проведення виборів у самопроголошених республіках. Зазначене питання внесене до порядку денного наступної зустрічі ТКГ 23 листопада поточного року.
Зі своєї сторони Україна висловила тверду позицію щодо можливості проведення легітимних виборів на окупованих територіях лише за українським законодавством. Водночас під час засідання ТКГ Україною та ОБСЄ було констатовано посилення збройного протистояння на Донбасі, що унеможливлює відведення сил сторін в районі Станиці Луганської.
Свідченням наведеної тенденції стало збільшення кількості обстрілів позицій українських військ та мирних населених пунктів з боку російсько-терористичних військ з піковою інтенсивністю понад 50 за добу напередодні та під час проведення зустрічі Тристоронньої контактної групи. Зазначене постійно здійснюється Росією з метою тиску на Україну.
Проявом такого тиску став також виступ представника Росії в ОБСЄ О. Лукашевича на засіданні постійної Ради організації на початку листопада ц. р., у ході якого він звинуватив Україну у «невиконанні Мінських домовленостей». Причинами цього він назвав «зовнішні вимоги до України» (очевидно мались на увазі США та ЄС), «бажання української влади отримати додаткові доходи від сірих корупційних схем», а також «націоналістична інтоксикація керівництва України». Посилаючись на зазначене, О. Лукашевич закликав західні країни посилити тиск на Україну з метою примушення її до реалізації «формули Штайнмайера» щодо введення в дію закону про «особливі статуси» самопроголошених республік на період проведення виборів, розблокування закону про амністію бойовиків, а також проведення конституційної реформи.
Крім того, російський дипломат попередив про необхідність недопущення гуманітарної катастрофи на Донбасі та його подальшого відособлення від решти території України внаслідок «продовження Києвом гуманітарної блокади регіону». Водночас О. Лукашевич виступив за прискорення роботи Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ з підготовки доповіді про обстріли мирних населених пунктів на Донбасі за період «конфлікту» в Україні.
2.2. Кримський півострів
З результатами президентських виборів у США прямо пов’язана і чергова провокація Росії проти України в Криму. Так, 10 листопада ц. р. ФСБ РФ затримало у Севастополі декількох українських громадян, які були названі «диверсійною групою української розвідки». За ствердженням ФСБ, «…у згаданих осіб були вилучені зброя, вибухівка та карто-схеми військових об’єктів у Севастополі, що підтверджує їх наміри стосовно здійснення диверсій в місті».
Зазначене відразу ж було використано Москвою для звинувачень України у «продовженні політики державного тероризму». У ситуації, що склалася, очевидною метою таких дій режиму В. Путіна є дискредитація України перед новим керівництвом США, а також виправдання анексії Криму Росією, як «превентивної міри у захисті кримського населення від української влади».
Крім того, за заявою голови Меджлісу кримськотатарського народу Р. Чубарова, режим В. Путіна активізував заходи з «витискування» із Криму кримських татар та українців, які зберігають негативне ставлення до окупації Кримського півострова Росією. Головними інструментами таких дій є репресії проти згаданої категорії громадян в рамках судових переслідувань, а також створення перешкод їх бізнесовій діяльності. Водночас Росією реалізується «програма по переміщенню», яка передбачає переселення до Криму лояльних до режиму В. Путіна жителів внутрішніх районів РФ.
2.3. Інші аспекти дій Російської Федерації проти України та Заходу
Новою сферою протистояння між Росією та США все більше постає кібернетичний простір. Так, після зломів серверів Демократичної партії США напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах Америки, відразу ж після завершення голосування з території Росії були здійснені хакерські атаки на декілька американських аналітичних центрів. Однією з таких цілей стала Рада з міжнародних відносин США (включає колишніх американських дипломатів та готує рекомендації для Державного департаменту).
Діюча, на сьогодні, адміністрація США розглядає декілька варіантів дій у відповідь — від проведення спеціального прокурорського розслідування — до здійснення власних атак на російські комп’ютерні мережі. Зокрема, в цьому плані показовий характер мала одночасна DDoS атака 9 листопада ц. р. з території 30 країн (головним чином США, Індії, Тайваню та Ізраїлю) на сервери п’яти найкрупніших банків Росії.
На цьому фоні Росія продовжує проведення військової операції з надання підтримки режиму Б. Асада в Сирії. Після відмови повстанців вийти з Алеппо, літаки повітряно-космічних сил РФ відновили активні бомбардування міста, що призводить до жертв серед мирного населення. Крім того, були розпочаті польоти над Сирією літаків-винищувачів з борту важкого авіаносного крейсеру «Адмірал Кузнєцов» (на початку листопада ц. р. увійшов до Середземного моря на чолі корабельної авіаносної ударної групи бойових кораблів Північного флоту ВМФ РФ).
ІІІ. Україна, міжнародні організації та провідні західні країни
3.1. Міжнародні організації
Європейський Союз. За заявою представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Ф. Могеріні, політика Європейського Союзу у відношенні України залишиться без змін, незважаючи на обрання Д. Трампа президентом США. Свідченням цього є продовження ЄС послідовної санкційної політики проти Росії. Так, на минулому тижні Рада Європейського Союзу з економіки та фінансів прийняла рішення щодо введення додаткових індивідуальних обмежень стосовно осіб, причетних до збройної агресії Росії проти України. Крім того, у керівництві ЄС розглядаються плани продовження основного пакету санкцій проти Росії вже в грудні цього року — до інавгурації Д. Трампа (запланована на 20 січня 2017 р.).
У свою чергу, в рамках підтримки дій України зі зниження енергетичної залежності від Росії, Рада міністрів Енергетичної спільноти ЄС внесла до переліку «проектів спільних інтересів» (Projects of Energy Common Interest — PECI) чотири українських енергетичних проекти, а саме: будівництво нафтопроводу «Броди /Україна/ — Адамова Застава /Польща/»; спорудження газового інтерконнектора «Україна-Польща»; створення інфраструктури транспортування газу з Угорщини до України, а також відновлення повітряної лінії електропередач потужністю 400 кВ «Мукачево — Вельке Капушани /Словаччина/». Реалізація зазначених проектів дозволить розширити можливості отримання Україною газу з Європи, а також поглибити інтеграцію України в європейську енергетичну систему.
НАТО. Керівництво Північноатлантичного союзу висловлює наміри продовжити реалізацію раніше прийнятих рішень щодо посилення військової присутності Альянсу в країнах Центрально-Східної Європи та Балтії, незважаючи на обрання Д. Трампа президентом США. Зазначене було підтверджено Генеральним секретарем НАТО Є. Столтенбергом та Міністерством оборони США. Так, на сьогоднішній день продовжуються заходи з підготовки до передислокації до Європи 3-ї бронетанкової бригади 4-ї піхотної дивізії ЗС США. Зокрема, до німецького порту Норденхам вже доставлені боєприпаси для забезпечення її потреб, які будуть зберігатись на складах у м. Брухмюльбах-Мізау (ФРН).
3.2. Провідні західні країни
США. У відповідь на спекуляції Росії довкола Д. Трампа, діюча адміністрація США підтверджує незмінність санкційної політики Вашингтону у відношенні Росії. За заявою заступника спікера Державного департаменту США М. Тонера від 9 листопада ц. р., Вашингтон зберігатиме санкції проти режиму В. Путіна до повернення Криму Україні.
Збереження важливості України для США підтвердив також посол Сполучених Штатів Америки в Росії Дж. Теффт (в 2000-2003 роках очолював посольство США в Литві; у 2005-2009 роках — в Грузії; у 2009-2013 роках — в Україні). За його словами, питання врегулювання ситуації на Донбасі та довкола Криму мають більшу пріоритетність для США, ніж Сирія. При цьому Дж. Теффт визначив можливість нормалізації відносин між США та Росією лише за умов вирішення згаданих питань на основі відновлення територіальної цілісності України.
В свою чергу, лідер фракції Республіканської партії у Сенаті США М. Макконнелл попередив режим В. Путіна про неминучість небезпечних наслідків для Росії у випадку її нападу на одну з країн НАТО.
ФРН. З метою зняття історичних проблем у відносинах з нашою Державою у парламенті ФРН розглядається питання прийняття резолюції «Про історичну відповідальність Німеччини перед Україною». Проект документу передбачає чітке визначення позиції ФРН щодо підтримки незалежності та територіальної цілісності України. За оцінками експертів, у випадку ухвалення резолюції, вона матиме таке ж значення, як «Акт підтримки демократії та стабільності», прийнятий Конгресом США у відношенні України восени 2015 року.
ІV. Інші важливі тенденції та події, які стосуються національних інтересів України
Росія. Негативні наслідки курсу Москви на конфронтацію з Україною та Заходом викликають все більші розбіжності у відношенні російського суспільства до політики режиму В. Путіна. Так, 4 листопада ц. р. у рамках святкування «Дня народної єдності Росії» в Москві був проведений провладний марш «Ми Єдні», за участю прихильників В. Путіна.
У свою чергу, 5 листопада ц. р. у Люблінському районі Москви відбулась альтернативна акція «Руський марш» під гаслами «Росія без Путіна», «Путін — зрадник Батьківщини та ворог російського народу», «Досить війн руського світу», «Росія повинна зайнятися своїми справами та припинити конфлікти із Заходом, США та братньою Україною». Водночас, антипутінський пікет був організований у центрі Москви. За заявами учасників акцій, вони продовжуватимуть виходити на вулиці до зміни влади в країні. Марш та пікет проводились під російськими та українськими прапорами.
КНР. Керівництво Китаю здійснює активні заходи з посилення своєї економічної присутності в інших країнах світу, зокрема Центрально-Східної Європи (ЦСЄ). З цією метою уряд КНР заснував спеціальну холдингову компанію Sino-CEEF з капіталом у 10 млрд євро для розвитку співробітництва з китайськими партнерами у ЦСЄ. Насамперед, передбачається інвестування проектів щодо вдосконалення інфраструктури регіону, а також розвитку високотехнологічних галузей виробництв та індустрії масового споживання. З китайської сторони основним інвестором Sino-CEEF є банк Industrial and Commercial Bank of China.
Водночас, в рамках реалізації планів створення так званого Нового Шовкового шляху Китай виступив з ініціативою стосовно створення зони вільної торгівлі з Україною. Реалізація даного проекту матиме позитивне значення для України з точки зору отримання можливості залучення більших обсягів китайських інвестицій в українську економіку, а також розширення виходу нашої Держави на ринок КНР. Крім того, Китай ще раз продемонстрував абсолютне небажання підтримувати інтереси Росії стосовно України та країн Центрально-Східної Європи.
V. Основні тенденції у розвитку ситуації довкола України на перспективу
5.1. Ключові події та тенденції, що матимуть найбільш важливе значення для України
Зміни у керівництві США залишатимуться головним чинником впливу на інтереси України у найближчій та подальшій перспективі, як мінімум протягом трьох-чотирьох років. Так, з урахуванням позицій Д. Трампа, режим В. Путіна може ініціювати процес «перезавантаження» відносин зі США, що матиме на меті відновлення повномасштабного співробітництва між двома країнами (як це було зроблено після нападу Росії на Грузію у 2008 році).
Водночас, з огляду на очікувані Росією зміни у політиці США, а також відвернення уваги Вашингтону на внутрішні проблеми, пов’язані з передачею влади в країні, режим В. Путіна з високою ймовірністю активізує дії з досягнення своїх цілей у відношенні України. У цьому плані Москва посилить тиск на Україну за всіма напрямами для остаточного вирішення «українського питання» на свою користь.
Насамперед, такий тиск буде спрямований на примушення України до прийняття вигідних для Росії рішень, які дозволять «заморозити» конфлікт на Сході України на умовах Москви та створити підґрунтя для зняття Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом санкцій з Росії. Водночас будуть інтенсифіковані і заходи Москви з реставрації проросійської влади в Україні, які включатимуть масштабну дестабілізацію обстановки в нашій Державі, підрив позицій діючої української влади, а також надання широкої підтримки проросійським та іншим політичним силам, підконтрольним Москві. Через такі сили буде ініціюватись питання щодо проведення дострокових парламентських та президентських виборів в Україні вже у 2017 році, із розрахунком на перемогу прихильників Росії.
Дестабілізація обстановки в Україні буде використовуватись Росією і для демонстрації перед Д. Трампом «неспроможності керівництва України забезпечити стабільність в країні» та «втрати українською владою підтримки з боку населення». За наявною інформацією з ряду джерел, Росія планує розпочати спеціальну операцію зі згаданими цілями вже з другої половини 2016 року. При цьому не виключається можливість здійснення спецслужбами Росії терактів у великих містах України, в т. ч. на об’єктах критичної інфраструктури.
Крім того, значні зусилля режиму В. Путіна будуть спрямовані на послаблення та підрив єдності ЄС із використанням можливості зниження уваги США до ситуації в ЄС. Зокрема, у наведеному контексті Москва активізує двосторонні зв’язки з окремими країнами Євросоюзу, які висловлюють зацікавленість у відновленні двостороннього співробітництва з Росією, а також контакти з націоналістичними (правими і лівими), а також проросійськими силами в Європі.
Будуть також інтенсифіковані заходи Росії зі здійснення впливу на результати парламентських виборів у ФРН та президентських виборів у Франції, які плануються у 2017 році. Для цього Москва застосовує всі наявні у неї можливості для підриву позицій Федерального канцлера Німеччини А. Меркель та Президента Франції Ф. Олланда. Так, за наявними даними, саме Росія стоїть за ініціативою ряду депутатів французького парламенту щодо підготовки процедури імпічменту Президента Франції Ф. Олланда за звинуваченням у «серйозних порушеннях своїх обов’язків, в особливості в оборонній та безпековій сферах».
Набуватимуть посилення і дії Росії в плані внесення розколу між Україною та Польщею, яка виступає одним із основних союзників нашої Держави у її протистоянні з Росією, а також головним адвокатом українських інтересів у НАТО і ЄС. Одним із напрямів такої політики Москви є підтримка націоналістичних (т. зв. «кресових») організацій в Польщі, які займають відверто антиукраїнські позиції. Зокрема, 11 листопада ц. р. у ході «Маршу незалежності» у Варшаві членами зазначених організацій був сплюндрований та спалений прапор України.
5.2. Перспективи розвитку подій у зонах конфліктів на території України
У рамках реалізації антиукраїнської політики Москва може піти і на нарощування силового тиску на Україну шляхом активізації збройного протистояння на Донбасі. При цьому не виключається відновлення Росією і наступальних дій, у т. ч. проведення наступальних операцій — від локальних до повномасштабного характеру. Свідченням зазначеного є продовження заходів російської сторони з накопичення військ та озброєння на окупованих територіях України, а також збільшення кількості обстрілів позицій сил АТО та мирних населених пунктів, що відбувається протягом останнього часу.
Крім того, з метою дискредитації України перед новим керівництвом США, як країни, що «проводить політику державного тероризму» та «є відповідальною за продовження конфлікту на Донбасі», Росія може здійснити ряд резонансних провокацій у плані здійснення терактів в Криму, «ДНР» та «ЛНР», а також на російській території з подальшим звинуваченням у них нашої Держави. Фактично, режим В. Путіна вже приступив до таких дій, проявом чого став останній факт «затримання ФСБ РФ українських диверсантів у Севастополі» — відразу ж після оголошення перемоги Д. Трампа на виборах у США.
5.3. Інші важливі події, що матимуть вплив на інтереси і безпеку України
У найближчій перспективі ще одним чинником впливу на інтереси нашої Держави можуть стати результати президентських виборів у Молдові та Болгарії. Другий тур виборів в обох країнах пройшов 13 листопада ц. р. При цьому, в ході першого туру як в Молдові (30 жовтня ц. р.), так і в Болгарії (6 листопада ц. р.) перемогу отримали представники лівих сил проросійської спрямованості, а саме: лідер Партії соціалістів Молдови І. Додон (набрав 47,98 % голосів) та представник Болгарської соціалістичної партії Р. Радєв (25,44 %). Другі місця отримали кандидати від прозахідних партій в цих країнах — лідер молдовської партії «Дія та солідарність» М. Санду (38,71 %) та представник болгарської правлячої партії ГЄРБ, спікер парламенту країни Ц. Цачева (21.96 %).
У випадку остаточної перемоги представників проросійських сил на президентських виборах у Молдові та Болгарії, це матиме ряд негативних наслідків для України. Насамперед, зазначене стосується високої ймовірності відмови І. Додона від курсу європейської інтеграції Молдови та його переходу на проросійські позиції. У свою чергу, Р. Радєв може стати на позиції ряду інших країн ЄС, які виступають за зняття санкцій з Росії, що призведе до подальшого послаблення єдності ЄС з цього питання.
