НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Юрій Радковець

 

Співвідношення війни і політики

Усім нам добре знайомі крилаті визначення відомого прусського генерала, військового теоретика, реформатора та історика Карла фон Клаузевіца: «Війна є продовження політики іншими засобами», а також «Військові повинні підпорядковуватись політикам». Хоча цей генерал як воєначальник нічим особливим себе не проявив, зате він став відомим завдяки своїй незавершеній праці «Про Війну» («Vom Kriege» — нім.), присвяченій питанням теорії війни. Розроблені ним теорії про стратегію, тактику та філософію війни мали відчутний вплив на розвиток військової думки в країнах Заходу. Його теорії й досі викладають у військових академіях та знаходять достатньо широке застосування, в т. ч.навіть при керуванні підприємствами та вмаркетинговій справі.

Йому вторять також визначення відомого американського воєначальника, чотирьохзіркового генерала Вільяма Вестморленда: «Війни починають політики, а закінчують солдати» або в іншій інтерпретації «Війну починають не військові. Війну починають політики». Цей військовий безпосередньо брав участь у Другій Світовій війні, Корейській війні, командував частинами і з’єднаннями ПДВ, очолював престижний військовий заклад Вест-Пойнт, був командувачем усім контингентом Збройних сил США у Південному В’єтнамі (1964–1968 рр.) під час В'єтнамської війни — головної події в його житті, начальником штабу Армії США (1968–1972 рр.) — однієї із найвищих військових посад в Збройних силах США. На всіх посадах і у всі часи йому доводилось приймати відповідальні рішення та вирішувати складні задачі. До цього часу його військові досвід та практика є предметом дослідження військових спеціалістів у всьому світі.

Таким чином, враховуючи наведені вище основоположні визначення відомих теоретиків і практиків військової справи, в сьогоднішніх умовах практичного використання Російською Федерацією проти України технологій і механізмів «гібридної війни» та «гібридного миру» логічним постає запитання: а в чому ж тоді полягають суть, змістовність та спрямованість «гібридної політики» Російської Федерації по відношенню до України та країн пострадянського простору, країн-членів та партнерів Європейського Союзу і НАТО, а також інших країн Заходу?

І взагалі, яке на сьогодні можна надати визначення поняття (категорії) «гібридна політика»?

Визначення поняття (категорії) «гібридна політика»

У квітні 2015 рокувідбулась презентація видання «Гібридна війна: вижити і перемогти» — книжку з такою назвою написав Євген Магда, український політолог і політичний експерт, директор Центру суспільних відносин, кандидат політичних наук. У ній автор розповідає про історичний, енергетичний та інформаційно-психологічний аспекти «гібридної війни» та аргументовано називає причини, через які Україна стала жертвою агресії з боку Росії. Фактично, це є першим науково-публіцистичним дослідженням в українській політології. У подальшому, в статті для Media Sapiens Євген Магда популярно і доступно для читачів відповідає на основні питання про «гібридну війну»: які її передумови, коли вона почалась і чи готувалась до «гібридної війни» Росія; наводить витоки донбаського сепаратизму; надає рецепт перемоги у «гібридній війні» для України тощо.

Але, на жаль, ні у своїй книзі, ні в статті Є. Магда не надає визначення поняття «гібридної політики» Російської Федерації, похідні вже від якого і є «гібридна війна» та «гібридний мир». У цьому контексті його дослідження вважається не зовсім завершеним.

 

Виходу у світ книжки та статті Є. Магди передувала науково-аналітична стаття «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу» Володимира Горбуліна — директора Національного інституту стратегічних досліджень, доктора технічних наук, професора, академіка Національної Академії наук України, яка попередньо була опублікована у науково-аналітичному щоквартальному збірнику НІСД «Стратегічні пріоритети» (№ 4, с. 5–12, 2014 р.), а 23.01.15 року оприлюднена в «Дзеркало тижня. Україна» № 2. У цій статті В. Горбулін розглядає та аналізує, в т.ч. з посиланням на зарубіжних експертів, проблеми концептуалізації поняття «гібридної війни» в контексті реалізації Російською Федерацією власної геостратегії реваншу. Визначено особливості реалізації «гібридної війни» в умовах агресії РФ проти України (в рамках концепції «війни трьох кварталів»), передусім на прикладах перебігу подій в Криму і в Донецькій та Луганській областях, а також її енергетичної та інформаційної складових. Сформульовані висновки та рекомендації для України в плані її протистояння Росії в «гібридній війні».

Таким чином, і в цьому науково-аналітичному дослідженні відсутнє визначення категорії «гібридна політика» Російської Федерації. Разом з тим, в статті В. Горбуліна (як у самій назві, так і за текстом) основний наголос робиться на тому, що «…гібридна війна» Росії проти України — це ключовий інструмент російської геостратегії реваншу», кінцевою метою якої (серед іншого) є поступове, але неухильне відновлення російського впливу і вагомості на міжнародній арені — а це вже категорія політична, а точніше — геополітична! Фактично, в цій статті надається підхід до визначення поняття «гібридна політика» («гібридна геополітика»).

 

В Росії відправним моментом сучасних науково-теоретичних досліджень щодо феномену «гібридних війн» вважається доповідь начальника Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації генерала Валерія Герасимова «Основні тенденції розвитку форм і способів застосування Збройних сил Російської Федерації, актуальні задачі воєнної науки по їх вдосконаленню» на загальних зборах Академії воєнних наук РФ наприкінці січня 2013 року у Москві. Його доповідь — це узагальнені підсумки досить тривалої роботи воєнних аналітиків і спеціалістів (провідних експертів) ГШ ЗС РФ, які певний час працювали над концептуалізацією проблеми «гібридної війни» в сучасних умовах та вели пошук механізмів її вирішення.

 

Довідково: Фактично, дійсним автором основних положень «гібридної війни» слід вважати радянського військового теоретика комдива Георгія Іссерсона, який виклав їх ще у 1940 році в книзі «Нові форми боротьби», при тому, що це йшло всупереч з панувавшими на той час у військовому мистецтві поглядами, у рамках передвоєнної реорганізації Робітничо-селянської Червоної Армії, в якій ставка робилася вже не на кавалерію, а на бронетехніку та авіацію.

 

Також у цій доповіді вказувалось на те, як мав би розгортатися сучасний військово-політичний конфлікт, які складові мали б в ньому задіюватись та на якому етапі. Крім того, в доповіді наголошувалось на зростанні ролі невоєнних методів тиску на противника, перш за все, через політичний (дипломатичний), економічний та гуманітарний елементи. Що стосується інформаційної складової, то вона визначалась як наскрізна діяльність на всіх етапах конфлікту: його зародження, супроводження та в постконфліктний період. Зверталась посилена увага і на «асиметричні заходи», до яких були віднесені: діяльність підрозділів спеціального призначення; підтримка внутрішньої опозиції та колабораціоністів, а також зростання цілеспрямованого інформаційного впливу на об’єкт нападу.

 

З доповіді начальника ГШ ЗС Росії (www.vpk-news.ru)

 

Проти України була розпочата і зараз ведеться повноцінна війна — «гібридна» по формі та «асиметрична» за змістом.

Зараз вже можна впевнено стверджувати, що багато з того, що оприлюднив у своїй доповіді начальник ГШ ЗС РФ генерал В. Герасимов, практично використовувалось при захопленні Росією Криму, а потім і на сході України. Тобто, на сьогодні можна констатувати, що проти України була розпочата і зараз ведеться повноцінна війна — «гібридна» по формі та «асиметрична» за змістом, як «логічне» продовження «гібридної політики» Росії по відношенню до України, що була розпочата з отриманням нею незалежності і продовжувалась увесь останній час з метою повернення її до сфери впливу Росії. І в таких війнах регулярні збройні сили використовуються тільки на завершальних етапах — за умов правильно спланованої кампанії, що і знайшло своє підтвердження в Криму, але зовсім не підтвердилося на Донбасі. Разом з тим, у цій доповіді прямого визначення поняття «гібридної політики» також не надавалось.

 

З доповіді начальника ГШ ЗС Росії (www.vpk-news.ru)

 

Що стосується іноземних експертів, то серед цілого ряду провідних аналітиків (стратег світового масштабу, провідний військовий аналітик, професор воєнної історії, консультант Міністерства оборони США, ізраїльський полемолог Мартін ван Кревельд; колишній радник з питань безпеки при ООН і НАТО, член верхньої палати парламенту Нідерландів, генерал-майор у відставці Франк ван Каппен; відомий американський військовий теоре­тик Френк Хоффман; амери­канський військовий теоретик, автор книги «Ви­падкова герилья» /англ. «The Accіdental Guerіlla»/ Девід Кілкаллен; колишній міністр оборони США Роберт Гейтс; автор монографії «Стратегічні наслідки гіб­ридних воєн: теорія перемоги» генерал-лейтенант ВПС США Д. Ласіка) так і не знайшлося нікого, хто б надав оцінку феномену «гібридної політики».

Але в принципі це можна пояснити і зрозуміти, бо в основному всі вони були військовими експертами та аналітиками, у яких на першому місці стояло завдання — визначити феномен саме «гібридної війни», її складових, способів, методів та механізмів реалізації, особливостей етапів підготовки і проведення, змістовності «асиметричних» заходів тощо. Тобто, увага визначенню поняття «гібридна політика» ними фактично не приділялася, так як вони зосереджувались на похідній від неї категорії «гібридна війна».

 

 

«Гібридна політика» — це цілеспрямоване комплексне застосування політичних, дипломатичних, торгівельно-економічних, а також інформаційно-пропагандистських та інших  заходів однієї держави (або коаліції держав) з метою підпорядкувати собі внутрішню і зовнішню політику іншої/інших.

За результатами кропіткої роботи щодо аналізу та оцінок наявних матеріалів експертами Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» було визначено, що«гібридна політика» — це цілеспрямоване комплексне застосування політичних, дипломатичних, торгівельно-економічних (у т. ч. кредитно-фінансових, паливно-енергетичних, військово-технічних тощо), а також інформаційно-пропагандистських та інших, у т. ч. нетрадиційних («асиметричних») заходів однієї держави (або коаліції держав) з метою підпорядкувати собі внутрішню і зовнішню політику іншої/інших за допомогою широкого спектру прихованих способів та механізмів підкупу, залякування та шантажу як керівництва політичних та бізнес-еліт, так і різних партійних та суспільних груп, а також загалом населення цих держав.

Таким чином, виходячи з визначення та змістовності поняття «гібридної політики», можна констатувати, що це є категорія геополітична, так як «гібридна політика» спрямована, перш за все, на підпорядкування одній державі внутрішньої і зовнішньої політики іншої (інших) держав за допомогою широкого спектру «асиметричних» заходів.

При цьому слід наголосити, що, як правило, «гібридна політика» носить прихований, але наступальний та загалом агресивний характер по відношенню до іншої держави (інших держав) в просторі як «ближнього», так і «далекого» зарубіжжя, а також спільних з прилеглими країнами економічних, інформаційних, культурних та інших просторів.

Особливості, цілі та заходи російської «гібридної політики»

У цьому контексті в геополітичних планах та проектах Російської Федерації щодо реалізації заходів «гібридної політики» в сучасних умовах все більше превалює її суто національна геополітика та дещо видозмінене право сили (у рамках «гібридної війни» та «гібридного миру»). В плані вирішення цих завдань геостратегія Російської Федерації визначає цілий ряд заходів (у т. ч. «асиметричних»), спрямованих на зміцнення політичної, економічної та військової потужності Росії, збереження та посилення її міжнародного впливу, а також на створення політичних, економічних та інших (у т. ч. безпекових) союзів з іншими країнами. Тобто, геостратегія сучасної Росії пріоритетно спрямована на її національні інтереси.

Основна суть та змістовність «гібридної політики» Росії відображається у вигляді загроз, погроз, фейків, чуток, «інформаційних бомб» тощо.

Основна суть та змістовність «гібридної політики» Росії по відношенню до окремих країн (Україна, Грузія, Молдова, Казахстан, Греція, Сербія, Македонія, Фінляндія, Польща, США) або коаліцій країн (ЄС, НАТО, СНД, країни Балтії, країни Причорномор’я, Балканські країни), серед іншого, відображається у відповідних планах (проектах, програмах) шляхом їх цілеспрямованого розповсюдження або декларації (різними каналами та з різних джерел) у вигляді загроз, погроз, фейків, чуток, «інформаційних бомб» тощо. Як приклад, наведемо лише неповний перелік реальних складових «гібридної політики» сьогодення Росії з урахуванням її національних інтересів щодо:

• планів можливого застосування російською стороною ядерної зброї у майбутньому протистоянні з НАТО/США;
• наявності безпосередньої «загрози» з боку НАТО/США для Російської Федерації;
• планів реалізації різного роду проектів (створення держави «Новоросія»; інтеграція окупованих територій Донбасу в Російську Федерацію; створення окремих державоутворень «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка»; інтеграція окупованих територій Донбасу в Україну на принципах федералізації; введення миротворчих сил Російської Федерації на Донбас тощо);
• планів Росії стосовно проведення широкомасштабної операції проти України з виходом на Крим та Придністров’я або захопленням Києва й усієї Лівобережної України;
• визнання легітимної належності Російській Федерації Кримського півострова в обмін на припинення Росією війни на Донбасі;
• реанімації ідей так званих «другої Ялти» та «другого Потсдама» — як закулісних домовленостей Кремля зі США;
• розповсюдження інформації, що США «здали Україну Москві» за її підтримку у питаннях Ірану, Сирії та ІД /«Ісламської Держави»/;
• пропагування ідей вирішення російсько-української кризи мирним шляхом на принципах федералізації України за «боснійським» сценарієм чи «другої Чечні» або «заморожування» конфлікту за варіантами (сценаріями) Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії та Нагірного Карабаху;
• підготовки до проведення «гібридної війни» проти країн Балтії, Причорномор’я, Грузії, Молдови, Казахстану, Азербайджану, Фінляндії, Польщі тощо;
• початку реалізації планів побудови газопроводів до Європи в обхід України або у східному напрямку — до Китаю та Японії.

На думку переважної частини провідних західних і українських експертів (дипломатів, політологів, аналітиків та військових спеціалістів), в рамках подібної «гібридної політики» Москва рішуче та агресивно налаштована повернути Україну до сфери свого впливу за будь-яку ціну.

 

 

Росія проти України

В умовах реалізації «гібридної політики» Російської Федерації проти України на перший план виходять інформаційні операції та інші «асиметричні» важелі впливу.

Важливою складовою «гібридної політики» Росії проти України (в рамках її інформаційної складової) постає прагнення агресивно діяти як на свідомість керівництва політичних та бізнес-еліт, так і різних партійних та суспільних груп, а також загалом на населення України. Іншими словами — це прагнення не знищити мільйони людей, а залякати й деморалізувати їх (зламати їх волю до спротиву!) — і тим самим зробити їх слухняним інструментом у власних неоімперських цілях.

Не менш важливими складовими «гібридної політики» Росії проти України постають й інші — «асиметричні» важелі впливу, а саме: паливно-енергетичні, торгівельно-економічні, гуманітарні, екологічні та інші нетрадиційні асоціальні (релігійно-етнічні, культурологічні тощо) складові.

 

Росія проти об’єднаної Європи, НАТО та США

Разом з тим, проти об’єднаної Європи, а також НАТО/США мета «гібридної політики» Росії (читай — режиму Путіна) є більш масштабною (носить геополітичний характер), а саме: підірвати у країн Східної Європи і Балтії відчуття благополуччя та впевненості щодо їх гарантованого захисту зі сторони ЄС і НАТО, а в ідеалі — вбити перманентний клин між США та їх європейськими союзниками (Європейським Союзом), а також між західними союзниками та країнами Східної Європи і Балтії.

 

Росія проти Європейського Союзу

Головні цілі, які переслідує В. Путін проти Європейського Союзу — це недопущення розширення та повний розвал Європейського Союзу. Він цинічно ненавидить Європейський Союз і прагне розділеної Європи, фактично маніакально повторюючи лукавого російського імператора Олександра І та підступного «вождя усіх народів» Й.Сталіна. Історія його нічому не навчила, а значить суворо покарає за незнання її уроків.

Наглядним прикладом реалізації заходів «гібридної політики» Росії в Європі є її провокаційна діяльність на Балканах, перш за все, по відношенню до Греції («вирвати» її з ЄС), Сербії, Македонії та Боснії і Герцеговини (не допустити їх входження до ЄС).

На сьогодні (як ніколи!) російська «гібридна політика» у відношенні Європейського Союзу є реальною загрозою, яку більшість європейських очільників та політиків просто недооцінюють або «сором’язливо» не хочуть помічати, в тому числі, що стосується загрози підтримки путінською Росією європейських ультраправих та ультралівих партій і політичних рухів.

Мова йде про системну підтримку Росією (читай — режимом Путіна) європейських ультраправих та ультралівих політичних сил (Франції, Італії, Угорщини тощо), і ця провокаційна підтримка може призвести до обмеження прав базового електорату, який сповідує ключові європейські цивілізаційні цінності.

Таким чином, те, що путінська Росія робить зараз в Європейському Союзі і загалом в Європі, без перебільшення можна назвати її провокаційною і підступною «гібридною політикою». І чим скоріше ЄС зможе розробити і впровадити комплексну та ефективну політику у відношенні Російської Федерації, тим краще буде для самого Європейського Союзу.

 

Росія проти НАТО

Головними цілями «гібридної політики» В. Путіна проти НАТО є недопущення розширення та повне руйнування Північноатлантичного союзу, і кращий спосіб цього досягти (за путінським сценарієм) — відібрати частину Балтії. За оцінками путінських апологетів, Балтійські республіки Естонія і Латвія — це краще місце для того, щоб знищити НАТО та показати, що 5 стаття Північноатлантичного договору не діє.При цьому, якщо ФРН не відповість на вторгнення Росії в Балтію, якщо Франція залишиться осторонь, і буде проведена лише чисто американська операція, це призведе до розпаду НАТО. А це є саме велике побоювання, перш за все, для «нових» країн-членів НАТО, так як їм стане зрозумілим, що зобов'язання НАТО по взаємному захисту — брехня (блеф), а військовий альянс фактично розвалиться, залишивши країни Східної Європи знову уразливими для російського впливу. Таким чином, Путін зможе зробити те, чого ніколи не змогли досягти радянські лідери — подолати НАТО.

За оцінками провідних західних експертів, це є найзаповітніша мета Путіна і його величезна спокуса. При цьому він може відступити на будь-якому етапі, але ж спокуса занадто велика — знищити НАТО! Ризик великий? Так. Але ж і винагорода величезна!

 

На сьогодні логіка російської «гібридної політики» стала ще небезпечнішою. Російська Федерація, в надії компенсувати слабкість власних звичайних збройних сил, значно понизила критерії використання ядерного озброєння. В той час, коли радянські лідери розглядали ядерну зброю виключно як засіб стримування, існуючий саме для того, щоб їм ніколи не треба було скористатися, відношення В. Путіна до нього виглядає принципово іншим.

Нова редакція Військової доктрини РФ припускає застосування ядерної зброї у разі неядерної війни.

Так, нова редакція Військової доктрини Російської Федерації (Президент РФ В. Путін підписав відповідний указ наприкінці грудня 2014 року) припускає застосування ядерної зброї у разі неядерної війни, яка може нести загрозу існуванню держави. І це більше, ніж прості слова: Москва неодноразово заявляла про свою можливість і підготовку до використання ядерної зброї навіть у більш обмеженій війні.

Це страхітливо низька планка для використання ядерної зброї, особливо враховуючи те, що можлива війна, найімовірніше, почнеться біля кордонів Росії та на східних кордонах країн-членів ЄС і НАТО. І це наводить на думку, що Путін зайняв позицію, яку лідери часів «холодної війни» вважали взагалі немислимою: що в «обмеженій» ядерній війні можна вижити і навіть виграти. Подібне рішення Путіна є найнебезпечнішим для усього цивілізованого світу з часів кризи 1962 року.

 

Таким чином, практично зараз Путін цинічно руйнує європейську та світову архітектуру безпеки, і за Грузією та Україною можуть прослідувати й інші країни, в тому числі, країни-члени ЄС та НАТО. Не розуміючи або не помічаючи цього, цивілізований світ не зможе надати адекватну відповідь на путінську як приховану, так і відкриту агресію.

Як відомо, апетит росте під час їжі, і чим більше будуть дозволяти Путіну і його агресивній «гібридній політиці» Україна, країни СНД і країни Заходу, а також провідні європейські і міжнародні організації, тим скоріше і значно далі він піде у своїх практичних агресивних діях.

 

Скорочена версія статті Юрія Радковця «Гібридна політика» сучасної Росії як стратегія реалізації її національної геополітики» надрукована в газеті «Урядовий кур’єр» № 194 (5568) від 20.10.2015 року.

Розширена версія цієї статті надрукована в газеті «Голос України» № 246 (6250) від 26.12.2015 року.

Матеріали дослідження з посиланням на автора використані у статті доктора Октавіана Дімітреску (PhD Octavian DUMITRESCU) «From the Hybrid War to the Hybrid Policy in the strategies of Russia», що надрукована у виданні румунського аналітичного центру «INGEPO Consulting Company» — “Geostrategic Pulse” № 206 від 20.01.2016 року.