8 жовтня 2014

Іслам: Шлях до світла чи дорога в сутінки середньовіччя? 3

Частина 3. Прихована загроза

За даними щорічної доповіді Європолу про динаміку терористичних течій, сьогодні Франція посідає лідерські позиції в Європі за кількістю активістів, які сповідують радикальний іслам. «Терористична загроза Європейському союзу залишається гострою і диверсифікованою», — сказано у звіті поліцейської служби ЄС.

У 2013 році в Євросоюзі було затримано за підозрою в причетності до ісламістського підпілля, загалом, 216 осіб. Приблизно дві третини з них — у Франції. Примітно, що за рік частота виявлень небезпечних ісламістських елементів у Франції збільшилася вдвічі. Наприклад, у 2012 році влада французької республіки заарештувала за підозрою в тероризмі лише 91 особу.

Ісламісти у Франції
Ісламісти у Франції
Фото http://www.dal.by/

В цілому зі всіх західноєвропейських країн Франція історично найтісніше пов'язана з ісламом. Ще у 732 році Карл Мартел зумів під Пуатьє зупинити просування арабів, але це не завадило розселенню маврів уздовж середземноморського узбережжя в VIII — IX ст.

У XI — XIII ст. Франція очолювала хрестові походи європейських монархів для захисту Гробу Господнього, а з XV по XVIII століття з перемінним успіхом вела боротьбу за контроль над Середземномор'ям.

Напередодні Першої світової війни у Франції проживало до 30 тисяч вихідців з північної Африки. Війна призвела до масового використання африканських мусульман на фронті і в тилу (понад 300 тис. чоловік). Вихоплені зі звичного для себе соціокультурного осередку, мусульманські іммігранти не вирізнялися суворим дотриманням своїх релігійних звичаїв. Досить зазначити, що перші молитовні приміщення для мусульман відкривалися за ініціативою наймачів-хазяїв для підтримки належного морального клімату на підприємствах. Більше того, для порятунку моралі і моральності в країну були запрошені імам і талаба (духовні наставники) різних суфійських братств, в залізничних депо і в лікарнях з'явилися мусульманські молитовні приміщення; створювалися перші великі мусульманські кладовища.

Після Другої світової війни реконструкція і промислове зростання сприяли трудовій імміграції мусульман. Мусульманське населення метрополії поповнювалося переважно за рахунок алжирських іммігрантів.

Стрімкій ісламізації Франції неабиякою мірою сприяло і її ліберальне законодавство: до 1993 року народжені у Франції діти іммігрантів могли автоматично претендувати на громадянство. У 1993 році закон став більш суворий. Саме на прикладі цієї найбільш мусульманської країни Європи особливо яскраво проявляється висока міра впливу зовнішньополітичного контексту на адаптацію мігрантів. Розпочинаючи з 70-х рр. XX сторіччя, в розвиткові мусульманських громад Франції можна визначити шість етапів, що співпадають зі зміною релігійного клімату на міжнародній арені.

Перший етап охоплює період з початку і до середини 1970-х рр., коли ісламські об'єднання тільки робили свої перші кроки. Мусульмани, які проживають в країні, не виявляли свого прагнення до релігійного самоствердження. Економічні мігранти — внаслідок того, що усвідомлювали тимчасовість свого перебування в країні; французи-мусульмани — оскільки бачили у відмові від ісламської ідентичності запоруку успішної інтеграції в суспільство, що їх приймає.

Другий етап розпочинається з економічної кризи 1973 р. Спад виробництва, що настав за нею, змусив уряд прийняти рішення про припинення ввезення до Франції іноземної робочої сили. Намір влади перекрити потік економічної імміграції призвів до протилежних наслідків: чисельність мігрантів, у тому числі мусульман, зросла приблизно в півтора рази. Побоюючись назавжди втратити можливість повернутися, в країні залишилися тимчасові працівники, що там знаходилися. Це породило досить серйозну проблему возз'єднання іммігрантів зі своїми сім'ями. Відмова французького уряду надати їм таку можливість викликала жорсткий протест з боку низки впливових організацій, і в 1976 році влада була вимушена піти на поступки.

Третій етап припав на рубіж 1970-1980-х рр. В цей період мусульманське питання стає внутрішньою справою Європи. За підсумками Ісламської революції 1979 року в Ірані мусульмани Європи потрапили під вплив радикального ісламізму, як в його сунітському варіанті (Брати-мусульмани і наближені до них групи), так і у формі хомейністського (ірансько-шиїтського) революціонаризма.

Четвертий етап —1980-ті рр. — можна назвати періодом прогресуючого «офранцуження ісламу». Про себе, як про мусульман, все частіше стали заявляти нащадки харки і бери — діти магрібських іммігрантів, що народилися у Франції, багатьом з яких повернення до ісламу компенсувало нездатність інтегруватися у французьке суспільство. Завдяки проповідям Джамаат ат-табліг, щонайменше, 30 тис. корінних французів прийняли іслам.

«Сатанинські вірші»

«Сатанинські вірші»

П'ятий етап, що стався наприкінці 1980-х рр., зумовив перетворення ісламу на другу релігію Франції. У країні була сформована розвинена ісламська інфраструктура у вигляді мечетей, релігійних асоціацій, ісламських м'ясних крамниць і книжкових магазинів, мусульманських кладовищ і тощо. Одночасно серед французьких мусульман стався сплеск ісламського фундаменталізму, спровокованого військовим переворотом в Алжирі і забороною діяльності Фронту ісламського порятунку. Перед Францією гостро постало питання про статус ісламу, що є прихильником традицій секуляризму.

ЗМІ бурхливо обговорювали справу про хустину (інцидент з недопущенням до занять двох учениць державної школи, що з'явилися на уроки в мусульманських хустках) і видання аятолою Хомейні знаної фетви проти британського письменника Салмана Рушді, автора гучної книги «Сатанинські вірші».

З середини 1990-х рр. минулого століття розпочався сучасний шостий етап, пов'язаний зі збільшенням проявів релігійного екстремізму. У 1994-1996 рр. у Франції ісламські радикали здійснили ряд терактів. Зросла ворожість французької громадської думки щодо ісламу взагалі. Прагнучи понизити загострення пристрастей, ректор мечеті на паризькій площі Сталінград Ларбі Кешат у лютому 1997 р. звернувся до мусульман і французів з закликом до взаєморозуміння, але це тільки призвело до бомбістської атаки його храму.

Як зазначає відомий французький знавець ісламу Олів’е Руа, соціологічний портрет виконавців подібних терактів однотипний. Терористи — нащадки мусульманських іммігрантів в другому поколінні, що виросли в неблагополучних районах, франкомовні, мають слабку релігійну освіту, закінчили школу, але не зуміли зробити скільки-небудь успішної професійної кар’єри. Етнічне походження для них менш значуще, ніж відчуття своєї соціальної маргинальності.

На сучасному етапі розрізнені громади мусульман Франції концентруються навколо таких організацій: Соборної паризької мечеті, Національної федерації мусульман Франції, Федерації ісламських організацій, Центру зв’язків Іслам-Захід, відділення Світової ісламської єдності, відділення Ісламської допомоги, Союзу ісламських організацій Франції.

Першою європейською державою, що визнала в 1974 році іслам як одну з офіційних релігій, стало Королівство Бельгії.

Найдревніша мечеть Бельгії та резиденція Ісламського центру
Найдревніша мечеть Бельгії та резиденція Ісламського центру
Фотоhttp://right-world.net/

Всього в двох кроках від будинку Ради Європи був зведений Ісламський центр, в стінах якого функціонує мусульманська школа, що фінансується Міністерством освіти. Викладання основ ісламу внесене в шкільну програму для мусульман, які навчаються в державних навчальних закладах.

Проте, імам, на відміну від священнослужителів інших визнаних релігійних конфесій, досі не має фінансової підтримки з боку держави. У січні 2005 року влада Фландрії видала розпорядження, згідно з яким право на громадське фінансування мають лише ті мечеті, чия діяльність відповідає цілій низці критеріїв, включно з обов'язковим використанням голландської мови поза рамками служби, терпимістю до жінок і гомосексуалістів, відсутністю закликів до екстремізму.

Не зважаючи на те, що в Бельгії функціонує понад 350 мечетей, в інститутах громадянського суспільства мусульмани практично не представлені, вони також не мають власних правозахисних організацій. Перші вибори до представницького органу — Вищої ради мусульман Бельгії — відбулися в грудні 1998 року.

Протягом останнього десятиліття певний прогрес був досягнутий в питанні політичного представництва мусульман: за підсумками виборів 2003 року шестеро увійшли до складу національного парламенту, один приєднався до Європейського парламенту. Вони присутні в усіх міністерствах, муніципалітетах і законодавчих зборах країни. Проте цих представників ісламського світу не можна вважати виразниками загальної думки мусульман Бельгії через роз’єднаність останніх. «Баунті — чорні зовні, білі усередині» — так радикально налагоджені адепти ісламу кажуть про своїх успішніших і помірних в політичному плані єдиновірців.

Переважна більшість мусульман Бельгії — марокканського або турецького походження. Країні належить сумнівний рекорд серед усіх держав Європи за найбільшою кількістю новонавернених мусульман.

У 2006 р., після того, як етнічна бельгійка Меріал Дікук, що прийняла іслам, стала першою представницею Старого Континенту, яка зробила акт самопожертви в Іраку, підірвавши кількох американських військовослужбовців, проблема протидії ісламістській пропаганді увійшла до списку найбільш актуальних тем бельгійських ЗМІ.

Наявність кількох офіційних мов, недопущення розселення мусульман за принципом гетто з утворенням закритих кварталів більш-менш успішно сприяють інтеграції мусульманських громад в бельгійське суспільство. Проте, загальний рівень нетерпимості до іноетнічного населення залишається досить високим. За даними бельгійського неурядового Центру надання рівних можливостей і боротьби проти расизму, в 2003 р. до них поступило понад 2,5 тис. скарг на випадки расової дискримінації. Зазначимо також, що в практичному регулюванні питань громадянства законодавство Бельгії орієнтується на право крові — jus sanguinis, згідно якого підставою для надання громадянства служить походження.

Нині ісламістські організації поволі, але наполегливо ведуть боротьбу за ісламізацію бельгійського суспільства. Так, член організації «Шаріат для Бельгії» обіцяє, що, коли там усталяться закони шаріату, бельгійцям доведеться потіснитися, а потім і забиратися геть з країни.

Інший активіст бельгійського осередку говорить в телекамеру: «Ми ніколи не зупинимося. Нас не лякає в'язниця, і навіть сама смерть, тому що ми готові загинути шахідами!»

Що залишається робити корінним бельгійцям, які не бажають міняти віру своїх батьків?

Аж до вибухів в Лондоні 7 липня 2005 року однією з найбільш благонадійних вважалася мусульманська громада Великобританії.

Історія присутності мусульман на Британських островах налічує три століття, і найтісніше пов'язана з діяльністю Ост-Індської компанії. З середини XIX ст., особливо після відкриття в 1869 р. Суецького каналу, мусульмани, в основному судновласники і торговці з арабських країн (Ємен і Сомалі) і Британської Індії, почали компактно поселятися на узбережжі — в Лондоні, Ліверпулі, Брістолі і Кардіффі. Тоді ж в Англії з'явилися перші мусульманські містичні і суфійські рухи.

Але найбільш масова мусульманська міграція в метрополію розпочалася вже після Другої світової війни: спочатку з Індії, потім з відокремлених від неї Західного і Східного (нинішній Бангладеш) Пакистану. У 1960-ті рр. ісламська імміграція в Британію сягає свого піку і примушує уряд ухвалити три акти про імміграцію, що обмежували в’їзд мусульман до країни.

У 1970-1980-ті рр. чисельність вихідців з мусульманського Сходу у Великобританії збільшувалася вже в основному за рахунок високої народжуваності мігрантів першого покоління. На сучасному етапі в Бірмінгемі, Манчестері, Ноттінгемі, Ліверпулі, Кардіффі є цілі мусульманські квартали. В більшості своїй їх жителі працюють двірниками, вантажниками, дрібними службовцями і торговцями. За даними спеціальної Комісії з расового рівноправ'я, що упродовж 28 років здійснювала моніторинг політики працедавців щодо етнічних меншин, останнім часом різниця між оплатою їх праці в порівнянні з корінними британцями була значно скорочена.

Кожен десятий громадянин Великобританії у віці 25 років — мусульманин
Кожен десятий громадянин Великобританії у віці 25 років — мусульманин
Фото http://tbn-tv.ru/

Проте дискримінація при найманні на роботу залишилася на попередньому рівні. Так, для білого випускника університету вірогідність отримання місця у великій англійській компанії втричі вища, ніж для представника діаспори. Британці афро-карибського походження в чотири рази частіше, ніж корінні британці тієї ж кваліфікації не проходять співбесіди при прийомі на роботу. При цьому закон надає право оскаржити дискримінаційне ставлення до себе тільки тим, хто вже отримав місце.

Для мігрантів-мусульман ситуація має навіть більш складний вигляд. Показовий наступний випадок. Невдовзі після подій 1990-1991-х рр. в зоні Перської затоки одна британська компанія в Шеффільді при наборі персоналу оголосила, що не братиме на роботу мусульман. Розпочатий проти цієї компанії судовий процес зі звинувачення її в порушенні закону 1968 р. про рівність рас нічого не дав, оскільки мусульмани не є особливою расою. Але вірогіднішим виглядає відтворення колишньої системи прихованої нерівності на новому рівні за правилами «Скотоферма» Джорджа Орвелла: усі рівні, але деякі рівніші за інших.

Поки ж представники громад все більш активно освоюють малий і середній бізнес. За даними міжнародних досліджень, етнічна економіка Великобританії — це близько 250 тис. фірм і 13 млрд. дол. США до казни щорічно. На початку 2006 р. спадкоємець британської корони принц Чарльз підписав меморандум про взаєморозуміння між Ісламським банком розвитку (ІБР) і власною доброчинною організацією Міжнародний молодіжний бізнес. На конференції, що проходила в Лондоні з нагоди тридцятиріччя ІБР, він висловив упевненість в тому, що «за підтримки Ісламського банку розвитку наші доброчинні організації зможуть помножити зусилля із вирішення проблем, з якими ми стикаємося в містах Британії, і надати допомогу молодим мусульманам, які не мають достатньої підтримки з боку суспільства, для того, щоб на рівних брати участь в житті країни, сприяючи зміцненню солідарності і розвитку спільної підприємницької діяльності». Створюючи фонди, подібні до Міжнародного молодіжного бізнесу, діяльність якого не обмежується однією лише Великобританією, поширюючись на Марокко, Єгипет і Йорданію, влада прагне налагодити канали опосередкованого впливу на представників громад з тим, щоб надалі успішніше контролювати їхню діяльність. Основна складність при налагодженні діалогу з мусульманськими громадами полягає в тому, що помірних мусульман Великобританії не вирізняє високий ступінь організованості.

Між тим радикально налагоджені адепти ісламу не лише об'єднуються навколо найближчої мечеті і її імама, але в тій чи іншій мірі підтримують різні проісламські громадські організації, зокрема, Ісламський культурний центр, асоціацію Мусульманська допомога в Лондоні, об'єднання Ісламська допомога в Бірмінгемі. Очолює останню Гані Аль-Бані, батька якого стратили за участь у замаху на президента Єгипту Гамаля Абдель Насера. За повідомленнями ЗМІ, Ісламська допомога контролюється і фінансується спецслужбами Великобританії і Саудівської Аравії, а Аль-Бані у вересні 1997 р. нелегально виїжджав до Чечні і зустрічався там з Асланом Масхадовим.

Ще активніше діють за усіма напрямами: Федерація студентських ісламських спілок, Союз мусульманських організацій Сполученого Королівства і Європи, Ісламська рада Європи, Союз ісламської преси, Організація молодих мусульман Сполученого Королівства і, нарешті, Ісламська місія Сполученого Королівства. Створена в 1962 р. під сильним впливом Джамаат-і Ісламі, Ісламська місія має на меті поширення ісламу через налагодження дружніх стосунків між мусульманами і немусульманами. Її центри при великих мечетях ведуть активну політику прозелітизму серед молоді, розповсюджуючи газету «Молодий мусульманин».

Для координації дій усіх вище перелічених організацій у 1990 році було створене Ісламське суспільство Великобританії, яке має свої відділення по всій країні. Приблизно з десяток мечетей Великобританії контролюються рухом Ахль-і Хадіс, що підтримує тісні, у тому числі фінансові зв'язки з мусульманами Південної Африки.

Позицію лівійської асоціації Ісламський заклик висловлюють відносно маловпливові, але все ж таки постійно діючі в країні відділення Ліги ісламського світу. Вже згадувана Джамаат-і Ісламі вважає за краще діяти економічно і ідеологічно через Ісламський фонд, у галузі освіти — через Мусульманський трест освіти, у питаннях пропаганди ісламу — через організацію Даават-уль-Іслам.

Наявність значної кількості добре організованих радикально налагоджених мусульманських груп не може не впливати на внутрішню політику Великобританії, особливо у світлі того, що самі мусульмани на зламі 1980-1990-х рр. зробили кроки суто політичного характеру.

У липні 1989 р. з метою отримання депутатських мандатів на парламентських виборах ними була створена Ісламська партія Британії (ІПБ — Islamic Party of Britain). У 1990 і 1992 рр. зусилля партії не увінчалися успіхом, проте пізніше вони отримали один мандат. До 2001 р. в англійському парламенті було вже чотири мусульманина: три члени Палати лордів і один — Палати громад. За заявою лорда-мусульманина Назіра Ахмада, до лютого 2001 р. в місцевих парламентських структурах Великобританії працювало вже 160 мусульман. Проте, доти, поки в основі системи парламентських виборів у Великобританії лежить мажоритарний принцип, мусульмани не матимуть шансів на своє представництво в парламенті, яке б відповідало їхнім амбіціям. У жодному з виборчих округів вони не складають більшість; до того ж їхні симпатії діляться приблизно порівну між консерваторами і лейбористами, що додатково послабляє їхні позиції. Також малоймовірно, щоб програмне гасло з офіційного сайту ІПБ — «До кращого майбутнього з ісламом» — привернуло на бік партії корінних британців.

Але ісламісти не здаються. Лондонський лідер ісламістів, шейх Анджіма Хударі, зізнається «палестинському» репортерові, що 11 вересня для його людей — як початок відродження. У Ісламському центрі в Лутоні молодий мусульманин заявляє: «Тепер іслам усюди! Ми цілодобово активно працюємо для створення всесвітнього халіфату. І ми переможемо»!

Як мовиться, коментарі зайві!

Очевидно, що не існує єдиного пояснення появі ісламського екстремізму в Європі, але ми можемо спробувати виділити кілька характерних фактів:

  • сегрегація і расизм призводять до формування у мусульман самовідчуття, що вони виключені з суспільства, в якому живуть;
  • деякі «мусульманські звичаї» (наприклад, багатоженство, безліч обмежень чи високий коефіцієнт народжуваності) зміцнюють неприйняття мусульманського співтовариства європейським суспільством:
  • економічна і соціальна криза найболючіше зачепила мусульманські громади. Якщо середнє безробіття у Франції або Бельгії складає приблизно 10%, то 20% — це звичайна цифра для мусульманських громад, а іноді навіть 40% — серед мусульманської молоді, що репрезентує третє покоління. Це зміцнює почуття виключення з суспільства;
  • демократія, глобалізація і рівень розвитку комунікацій дають людям в Європі прямий доступ до інформації. В результаті події в Боснії, Сомалі, Чечні, або ізраїльсько-палестинському конфлікті змушують деяких молодих мусульман створювати те, що французький соціолог Фарід Хосроховар назвав «ідентичністю опосередкованої образи»;
  • у мусульман, які відчувають себе в країні проживання паріями, розвивається свого роду співчуття до усіх «мусульманських жертв у світі». У них зміцнюється переконаність, що їхня виключеність і «переслідування» їхніх братів мають те ж коріння: неприйняття Ісламу Західним світом;
  • більшість мусульманських священнослужителів, що навіть не є радикальними ісламістами, прибувають з-за кордону і часто навчаються в Саудівській Аравії або саудівськими муфтіями. У них немає реальних знань про суспільство, де мешкають їхні послідовники, і, як показали дослідження у Франції і Нідерландах, вони не спілкуються місцевою мовою. Таким чином, вони не можуть грати помітної ролі в послабленні напруженості в стосунках чи надавати допомогу в інтеграції;
  • чимало європейських мусульман не визнають таких священнослужителів, звинувачуючи їх в проповідуванні «ісламу багатих» і надають перевагу неофіційним мечетям. Але це помилковий вихід: в тому місці, яке ми називаємо «ісламом підвалів і гаражів» (через можливе місцезнаходження цих неофіційних співтовариств), священнослужителі в більшості випадків є самозванцями. Їхнє знання релігії надзвичайне сумнівне;
  • в усіх країнах, де є радикальні священнослужителі, зазначається, що вони використовують у своїх інтересах вищезгадані факти для захисту радикального ісламу, нападаючи при цьому на західні цінності чи європейську і американську політику, подаючи її як антиісламську або просіоністську;
  • в європейських університетах активно діють осередки радикальних терористичних ісламістських рухів і організацій на кшталт «Брати мусульмани», «Хезболла», «Хамас» або алжирських, марокканських, туніських чи турецьких груп;
  • деякі з нині існуючих ісламістських груп були створені з солідарності з «переслідуваними мусульманами» в Афганістані, Алжирі, Боснії тощо. В більшості випадків ці рухи створювалися не спонтанно. Вони формувалися і керувалися організаціями прикриття «Братів мусульман»;
  • останнє покоління європейського ісламізму народилося з початком війни в Іраку в 2003 році. Це дуже молоде, агресивне і жорстоке покоління починає все частіше згадуватися в судових запитах по терактах.

Таким чином, дуже неоднорідна, але в цілому лояльна до західних цінностей мусульманська група, що десятиліттями існувала в Європі, нестримно розмивається.

З одного боку, європейські уряди чинять тиск на лояльні мусульманські громади, викликаючи у них роздратування і фактично ставлячи їх перед вибором: або зближуватися з тими, хто не приймає співпраці з європейською владою, тобто відкинути не лише європейські, але і ісламські цінності. Або погодитися на «постмодерністську» версію ісламу, запропоновану американською Ренд корпорейшн, що припускає, по суті, відмову від ісламу як такого.

З іншого боку, європейська влада не вдається до дієвих заходів для боротьби з ісламістами, що відмовляються навіть від імітаційної лояльності. Спостерігається посилення радикального крила тих же «Братів-мусульман», яке не зустрічає ніякої протидії з боку європейських урядів. Так, французька «Асоціація ісламських студентів у Франції» з репутацією помірної організації майже не має послідовників, тоді як «Союз ісламських громад Франції» є однією з найвпливовіших організацій у Франції.

Ісламісти у Європі фактично мають усі можливості для того, щоб у різний спосіб привертати до себе людей: вони ведуть доброчинну діяльність і займаються просвітницькою роботою. Їм також дозволено боротися за владу демократичними методами. Але і цього замало. Європейські уряди закривають очі на підтримку «помірними» ісламістами терористичних організацій і фактично заохочують підривну роботу, що ведеться проти світських урядів мусульманських країн. Наслідком такої політики може бути тільки два сценарії:

Перший — мирний прихід до влади в близькосхідних країнах радикальних ісламістів і подальший розвиток ситуації іранським шляхом.

Другий — громадянська війна, що викликана небажанням світської влади допустити ісламістів до влади.

Далі буде