Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ:
«Найбільшою проблемною в Україні є Запорізька АЕС»
Богдан Соколовський — фізик за освітою. У радянські часи він брав активну участь у розробці ядерної зброї та устаткування для атомної енергетики, а також у заходах з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Отож у енергетичних питаннях він орієнтується дуже добре, а в Україні — серед найкращих і найсумлінніших аналітиків, які володіють цією тематикою, знають її нагальні проблеми. Про них і розповідав Богдан Іванович у своєму інтерв’ю «Вечірнім вістям».
Щодо перспектив ядерної енергетики у світі і в Україні, про які розпитував кореспондент, то Богдан Іванович, відповідаючи на запитання, пояснював наступне:
— Європейська атомна енергетика не лише скорочується, як, наприклад, у Німеччині. Плани по її розвитку і будівництву існують, зокрема, у Іспанії та у Польщі. Питання в тому, як атомна енергетика вписується у ринкову економіку. Нашу владу це мусило б цікавити, адже саме вона повинна провадити реформи... Але на нещодавньому «круглому столі», де зібралися директори усіх атомних станцій та експерти, не було нікого ані від влади, ані від опозиції. У атомній енергетиці існують кричущі проблеми, зокрема, недофінансування заходів щодо майбутнього закриття станцій, утилізації обладнання, рекультивації земель. Тобто спеціальні грошові рахунки є, але вони фактично не наповнюються роками й десятиліттями. І це на тлі споживацького ставлення до ядерної енергетики. Мається на увазі приховане фінансування теплової генерації за рахунок АЕС, оскільки вироблена на них електроенергія, мовляв, дешевша. А що робити у майбутньому, коли доведеться закривати станції?..
Кореспондент: — Складається враження, що про невідворотне закриття АЕС ніхто навіть не думає. Навряд чи зараз хтось може сказати, скільки коштуватиме закриття станцій з урахуванням усіх проблем, що обов’язково виникнуть, тим паче за десятки років…
— То треба не накопичувати кошти, а вкладати їх у технічні заходи, хоча у нас це проблема. Та й інших багато. Наприклад, найбільш проблемною в Україні є Запорізька атомна станція. Її за часів Союзу збудували «з бухти-барахти». Ніхто не враховував сейсміку. А станція знаходиться під загрозою сейсмічної зони Вранча у Румунії. Наші регулюючі органи прикрилися паперами, начебто все добре, а може статися велике лихо… Або таке питання: продовжили термін дії двох енергоблоків ВВЕР потужністю 440 МВт на Рівненській станції. Дуже дивно: то роками нічого не робили, а тут раптом миттєво вирішили проблему.
Кореспондент: — А як щодо блоків ВВЕР-1000, тобто потужністю 1000 МВт? Доводилося неодноразово чути, що у нас немає досвіду продовження їхнього ресурсу взагалі.
— Ніхто не має такого досвіду, навіть росіяни, тобто самі виробники. До речі, в Україні таких блоків навіть більше, ніж у Росії, — 11.
Кореспондент: — І чим це все закінчиться, ніхто не знає?
— Дещо заспокоює той факт, що конструкція ВВЕР-1000 подібна до ВВЕР-440, яких доволі багато у світі. І певний досвід продовження ресурсу і модернізації ВВЕР-440 існує. Справа в тому, що 440-й реактор потребує такої хитрої процедури, яка називається «відпал корпусу». Її не можна виконати в умовах станції, треба обов’язково везти на завод-виробник. Але нічого нікуди не возили, зробили незрозуміло як на місці. Згодом станцію запустили, але через два дні зупинили. Деякий час вона стояла і вважалась аварійною. А потім її тихенько знову запустили. Що там відбулося — достеменно невідомо.
Кореспондент: — А влада та енергетики не виявляли бажання поділитися інформацією з громадськістю? Чесно кажучи, стає страшно…
— Ніхто нічого не казав… А то якось на одній із станцій ремонтували електрогенератор. Питаю у директора: як ви це робили? Каже: та ж тут, бо немає грошей везти до Петербурга! А це суворо заборонено. Не можна його ремонтувати на місці. У радянські часи за таке директора ледве б не розстріляли! А ще у нас недостатньо спеціалістів відповідного рівня. З одного боку, їх наче дуже багато готують, а з іншого — кваліфікованих катастрофічно не вистачає. Треба визнати, що Росія випередила нас у цьому питанні…
Кореспондент: — З кадрами треба щось вирішувати: або готувати належного рівня фахівців у нас, або вчити у Росії…
— Посилають одиниці, але вони там і залишаються, бо в росіян зовсім інший рівень зарплати. Ставлення до фахівців у Росії набагато краще. Колись ще на початку незалежності ми з Ігорем Юхновським говорили: треба об’єднати під одним дахом усі навчальні заклади, де готують спеціалістів для ядерної енергетики. Згодом Європа зробила щось подібне, потім Росія. У нас все так і лишилося. Хоча і в Росії багато людей пішло з галузі, особливо коли керувати атомною енергетикою поставили Кирієнка.
Кореспондент: — Бачу, ви налаштовані дуже песимістично…
— Зараз немає тієї фаховості, чесності, відповідальності, як у радянські часи. Наприклад, звертається до мене Юрій Бойко, тоді міністр енергетики. Питає: «Шо дєлать?». Кажу: «По-перше, треба менше красти!» Він на мене так подивився… «По-друге, — кажу далі, — не можна все змішувати докупи у Міненерго — газову галузь, теплову, гідрогенерацію, атомну енергетику, а ще й вугільну на додачу. Це ж абсурд!» А він мені жаліється: мовляв, ти ж знаєш, отримую вказівки із «самої гори» — того не чіпай, цьому на ногу не наступай, ніц не можу зробити!
Кореспондент: — Наслідки аварії у Чорнобилі якось так «закапсулювали», а чим воно обернеться через багато років — ніхто не знає…
— Саркофаг був розрахований на 20 років і не більше, а вже 27 пройшло. Об’єкт чесно відслужив своє. А тепер деякі розумники кажуть, що там, бачте, немає вакуумних вікон. Та їх і не могло бути! Тоді робилося найкраще із того, що існувало на той час. Ще треба врахувати поспіх і стрес від аварії! Адже спочатку боялися ядерного вибуху, лише 11 травня (1986 року. — Прим. ред.), коли проплавилася робоча зона, стало зрозуміло, що обійшлося. Тоді до інституту вночі приїхав Горбачов, і так чисто по-людськи сказав: якщо фізики не зроблять, то більше нема кому. Тоді ніхто не зміг вирішити проблему захисту, а бралися французи, німці, американці, японці… У нас, на щастя, вийшло — зробили «Укриття». Хоча екологія зазнала нищівного удару. Тоді академік Лєгасов казав мені: «Загидили твою Україну!» Шкода Лєгасова — він потім повісився…
Кореспондент: — Якось ті станції на старому радянському ресурсі ще попрацюють пару десятків років. А що буде далі?
— Проблема в тому, що у нас доволі мале споживання електроенергії на душу населення порівняно з розвинутими країнами. Воно збільшуватиметься. Але за рахунок чого? Теплових станцій? Це удар по екології. Потрібні нові екологічно чисті технології.
Інший варіант — ядерна енергетика. Але тут ми на 100 % залежні від Росії. Україна віддала Росії усі права щодо будівництва заводу ядерного палива, це дуже небезпечно. Виникає технологічна та політична залежність. Крім того, не варто сподіватися, що Росія дасть нам на це великі гроші, яких у неї немає.
Росіяни взялися добудувати у нас два блоки на Хмельницькій станції. Виникає питання: чому китайцям Росія такі самі два блоки будує за 1,7 млрд доларів, а нам — за 10 млрд доларів?! Мені якось пару років тому телефонував Нігматуллін з Росії і казав: у них «відкати» беруть до 40 %, а в Україні вони вимірюються, мабуть, разами!
Кореспондент: — Очевидно, у 10 мільярдів вкладені серйозні інтереси «серйозних людей»…
— У 2010 році, коли вирішувалось питання добудови, з прем’єром Путіним була узгоджена ця космічна цифра, але досі грошей немає. А чому Румунія, на відміну від України, має і планує будувати станції по канадським технологіям? Тобто потрібна диверсифікація. Так само роблять французи, які більшість обсягів електроенергії виробляють на АЕС і, до речі, мають власний повний ядерний цикл. Китай має і свої, і американські, і російсько-радянські, і канадські технології. Питаю колись у китайського міністра з ядерної енергетики: «Що ви будете з цим робити?» А він сміється: «С-с-социалистическое соревнование устроим!» Але найкращою сьогодні вважається корейська технологія. Їхня APR-1400 є найкращим реактором третього покоління, коштує 5 млрд доларів. Так от, Росія за застарілий реактор загнула таку ціну, за яку корейці пропонують найсучасніше обладнання. Вони виграли конкурс у ОАЕ, зараз будують три чи чотири енергоблоки. Кажуть, туди не підпускають жодного араба — працюють лише корейці.
Кореспондент: — Але ж росіяни отримали замовлення у Чехії…
— Так, але там їм викрутили руки. Словаки працюють з росіянами, але Словаччині «Росатом» дав дуже хорошу ціну. Ясна річ, що у Білорусі станцію будуватиме Росія. Кажуть, на одній із зустрічей з Путіним Лукашенко у притаманній йому манері сказав: «Ти ж мне не давай такое г---о, как Украине!».
«Вечірні вісті», липень 2013 року.
