7 серпня 2015

«Віденські танці» Кремля довкола України

Експерти «Борисфен Інтел» вже аналізували деструктивну активність Кремля з деконсолідації світової і європейської спільнот стосовно російської агресії щодо України. Упродовж останнього часу Москва демонструвала «послідовну» обструкціоністську позицію в ООН з українського питання, а також формувала під егідою ШОС і БРІКС пул «дружніх» та «нейтральних» держав, спроможних хоча б частково компенсувати втрати Росії від санкцій. За оцінками наших аналітиків, на сьогодні Москва планує досягти «прогресу» у просуванні своїх інтересів і в ОБСЄ, «обґрунтовано» сподіваючись на деякі «сприятливі» для російських інтересів тренди і стурбованості у цій міжнародній організації.

 

На сьогодні можна констатувати, що практично ОБСЄ продовжує відігравати провідну роль в процесі стабілізації ситуації у східних регіонах нашої держави. Україна має принципову підтримку ОБСЄ щодо таких ключових питань, як безперешкодний доступ Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ до усіх районів, що контролюються «ДНР»/«ЛНР» (моніторинг відведення від лінії зіткнення важкого озброєння та місць його зберігання, а також ділянки кордону між Україною та Росією), звільнення полонених за принципом «всіх на всіх» та підготовка до місцевих виборів на Донбасі з безперешкодним доступом Місії ОБСЄ до всіх організаційних аспектів.

Крім того, більшість країн-членів ОБСЄ публічно висловлюють підтримку офіційному Києву в конфлікті на сході нашої держави, наголошуючи на неприпустимості присутності значної кількості російських військ поблизу українських кордонів, а також звинувачують РФ у відвертому саботажі роботи Тристоронньої контактної групи (ТКГ) і її робочих підгруп, що підриває дипломатичні зусилля світової спільноти з мирного врегулювання кризи навколо України.

М. СайдикРазом з тим, представники РФ в ОБСЄ не приховують свого задоволення останніми кадровими перестановками в Організації, зокрема, заміною спеціального представника Голови ОБСЄ в Україні Х. Тальявіні на М. Сайдика, акцентуючи увагу на тому, що тепер саме Росія матиме перевагу у питанні впливу на спецпредставника ОБСЄ та координаторів підгруп, на відміну від ситуації з Х. Тальявіні, коли ці переваги були на боці України (останнє викликає в української сторони певні сумніви).

Російська сторона очікує також призначення найближчим часом на посаду заступника керівника Секретаріату ОБСЄ — директора Центру з запобігання конфліктів (ЦПК) представника Словаччини М. Пешка, який зараз обіймає посаду директора Офісу Генерального секретаря ОБСЄ Л. Заньєра. Як вважають деякі акредитовані у Відні дипломати, М. Пешко має репутацію «доброго друга» Росії, оскільки був неодноразово помічений у сприянні російським дипломатам під час вирішення організаційних і технічних питань в рамках ОБСЄ. Разом з тим, поінформовані джерела заявляють, що сподівання Москви будуть компенсовані зусиллями заступника директора Центру Р. Остраускайте (куратора «української проблематики») та можливим призначенням заступником керівника ЦПК з операційно-аналітичної діяльності — діючого глави спостережної місії ОБСЄ на російських КПП «Гуково» і «Донецьк» П. Пікара. Обоє, за оцінкою експертів, відмінно володіють проблематикою і неупереджено ставляться до нашої країни.

Упродовж червня-липня ц. р. російська сторона інтенсифікувала дипломатичний та інформаційний тиск на рівні ОБСЄ з метою посилити позиції впливу в Організації, забезпечити максимально вигідне Кремлю трактування подій на сході України, а також нав’язати виграшні для проросійських бойовиків варіанти врегулювання конфлікту.

При цьому російська сторона сподівається використати ту обставину, що основним джерелом інформації, яким країни-учасниці ОБСЄ керуються при визначенні своєї позиції щодо конфлікту в Україні, є аналітичні тижневі звіти Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, а також хід переговорів за участі представників Організації у ТКГ, у т. ч. її робочих підгруп. У зв’язку з цим російські дипломати і «друзі Москви» у палаці Пальфі зосереджують свої зусилля на «корегуванні» змісту і тональності звітів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Зокрема, представництво Російської Федерації при ОБСЄ активно доводило свою стурбованість у зв’язку із нібито «зростаючим дисбалансом» в інформуванні СММ ОБСЄ в Україні за підсумками візитів до українських та підконтрольних «ДНР»/«ЛНР» місць зберігання важкого озброєння.

Окрім того, робиться усе можливе для блокування ініціатив з підвищення можливостей СММ (розширення мандату Місії, включення до складу СММ «елемента зв’язку ООН» тощо). В рамках такої політики російська дипломатія використовує тактику, коли на початковому етапі зародження певних ініціатив представники РФ займають нейтральну позицію та максимально дистанціюються від їх опрацювання. Водночас на етапі прийняття рішення щодо переходу до практичної реалізації займають категоричну позицію. Такий підхід дає змогу Росії, з одного боку, виснажувати ресурси Організації за рахунок їх відволікання на «безперспективні проекти», а з іншого — поступово формує позицію щодо необхідності врахування російських інтересів при підготовці будь-яких ініціатив на українському напрямі. З цією ж метою просуваються ініціативи щодо необхідності «прикріплення» до СММ ОБСЄ російських спеціалістів з аналізу супутникових зображень.

Одним із основних напрямів політико-дипломатичної активності Москви є легітимізація лідерів т. зв. «ДНР»/«ЛНР» у спосіб прямого діалогу між офіційним Києвом і терористами, а також цілеспрямованого тиску на офіційний Київ щодо надання спеціального статусу «ДНР»/«ЛНР» у складі України.

Так, необхідність згаданих прямих контактів була одним із предметів демаршів російської сторони та терористів у рамках засідання Тристоронньої контактної групи. При цьому на сьогодні представники РФ намагаються позиціонувати перспективи такого діалогу як потенційний варіант демонстрації прогресу у рамках Мінських переговорів. Окрім того, посланці Кремля наполягають, що відновлення дії Закону «Про особливий статус окремих районів Донецької і Луганської областей» є базовою основою і практичним свідченням готовності України до мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. У цьому контексті вказується на нібито прагнення офіційного Києва створити умови для того, щоб «витиснути» самопроголошені «республіки» за межі українського правового поля.

При проведенні такої роботи російська сторона активно маніпулює найбільш чутливими на сучасному етапі для ОБСЄ питаннями у контексті розвитку ситуації на сході України — загроза ескалації ситуації, а також повного провалу Мінських домовленостей.

Показовими у цьому контексті стали мінські консультації (14 липня ц. р.) у рамках засідання політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі, під час яких представник РФ М. Поляков довів до представника ОБСЄ П. Мореля позицію про те, що невідновлення офіційним Києвом дії закону «Про особливий статус…» є свідченням імітації Україною вирішення конфлікту на Донбасі. Вказане є нібито достатньою підставою для того, щоб під час чергового засідання у форматі «нормандської четвірки» констатувати порушення українською стороною базових положень Міських домовленостей.

При цьому М. Поляков наполягав на необхідності або здійснити реальний вплив на позицію Києва, або офіційно визнати неможливість виконання положень Мінського протоколу та відповідно розпочати пошук нових способів врегулювання конфлікту. Аналогічну позицію щодо загрози зриву «Мінська-2» висловив на рівні Трійки ОБСЄ і голова федерального департаменту закордонних справ Швейцарії Д. Буркхальтер.

Л. ЗаньєрЗа оцінкою Генерального секретаря ОБСЄ Л. Заньєра, сучасні події на сході України обумовлені браком реальної політичної волі Кремля до деескалації ситуації в зоні конфлікту. Серед факторів, які суттєво ускладнюють роботу СММ в Україні, Л. Заньєр виокремлює також подовження на три місяці мандата Місії зі спостереження на російських прикордонних КПП «Гуково» і «Донецьк» без географічного розширення зони відповідальності, а також проблеми з використанням Місією БПЛА. Останні викликані не лише технічними проблемами, але й регулярними випадками створення радіотехнічних перешкод, що свідчить про застосування путінськими «трактористами» високотехнологічного радіоелектронного військового обладнання, яким озброєна російська армія.

Враховуючи обмеженість наявних можливостей Організації у контексті врегулювання ситуації на сході України, а також активність російських лобістів і непоступливість Кремля, у кабінетах на Йозефплатц все частіше звучать голоси щодо досягнення прогресу за рахунок поступок з боку офіційного Києва. Обговорюються також ініціативи Генерального секретаря ОБСЄ Л. Заньєра щодо активізації діалогу з «українського питання» з провідними пан-європейськими організаціями (ЄС, Рада Європи, НАТО) та організації широких дискусій щодо ролі та особливостей діяльності в Україні кожної з цих організацій. Разом з тим, проведена у Відні наприкінці червня ц. р. зустріч представників ОБСЄ, ЄС, ООН і НАТО засвідчила, що сьогодні предметом такого діалогу є здебільшого формування спільної оцінки сучасних дій Росії, аніж визначення узгоджених комплексних заходів зі стримування деструктивної політики Кремля.

Крім того, постійне представництво Росії при ООН ретельно відстежує ситуацію у секретаріаті цієї організації з метою блокування ідеї Л. Заньєра щодо включення до складу СММ в Україні військової компоненти ОБСЄ з окремим мандатом від Ради Безпеки ООН(відповідно до глави VIII Статуту ООН), що мало б підвищити спроможність Місії виконувати складні безпекові завдання, а також задовольнити вимогу багатьох країн-учасниць ОБСЄ щодо більш широкого залучення Місії до процесу деескалації конфлікту.

 

Таким чином, сьогодні спостерігається низка об’єктивних ознак того, що Росія зберігає в ОБСЄ достатньо впливові позиції, щоб блокувати реалізацію найбільш амбітних та перспективних, з точки зору забезпечення інтересів України, ініціатив (розширення мандата СММ, відновлення контролю на українсько-російському кордоні, розвиток військової компоненти Місії тощо).

Крім того, Кремль активно маніпулює найбільш чутливими на сучасному етапі для ОБСЄ питаннями у контексті розвитку ситуації на сході України — загроза ескалації ситуації, а також тотального провалу Мінських домовленостей. Він також демонструє готовність «підвищити ставки» (офіційно визнати провал «Мінська-2») у разі ігнорування російського бачення врегулювання конфлікту (прямий діалог між сторонами конфлікту, особливий статус тощо).

Незважаючи на деструктивні дії путінської Росії та поширення серед країн-членів ОБСЄ «синдрому втомленості» від конфлікту на сході України, а також збереження тенденції щодо призначення на відповідні посади в ОБСЄ лояльно налаштованих до РФ чиновників, Кремль не може розраховувати на розвиток подій за вигідним для себе сценарієм.