30 серпня 2019

Підсумки саміту «Великої сімки»

24–26 серпня ц. р. у Франції відбувся саміт G7

 

Роман Кот

У французькому місті Біарріц 24–26 серпня ц. р. відбувся саміт «Великої сімки» (G7). Попередній такий саміт запам’ятався зростаючими протиріччями щодо трактування світової політики між США та переважною більшістю їх колег по клубу G7, що найбільш яскраво зафіксовано у тепер вже знаменитому фото, зробленому під час узгодження спільної декларації.

Розбіжності щодо міжнародної торгівлі, Паризької кліматичної угоди та «ядерної угоди» з Іраном збереглися і до цьогорічної зустрічі. І навіть більше, щодо зазначеного останнього пункту ситуація погіршилася: Вашингтон і Тегеран з травня ц. р. балансують на межі відкритого конфлікту в Перській затоці. Однак дещо змінився баланс сил всередині самого «клубу сімох».

 

Диспозиції сторін

У Великобританії з’явився новий прем’єр-міністр — Борис Джонсон, який все ще повноцінно не у курсі справ. Головним об’єктом його уваги найближчим часом стане роз’єднання з Європейським Союзом та пошук способів зробити цей процес не дуже болісним для Об’єднаного королівства, а також укладення нової торгової угоди зі США.

Не менш складна ситуація спостерігається в Італії. За лічені дні до саміту прем’єр-міністр країни Джузеппе Конте подав у відставку. Наразі триває пошук шляхів для виходу з внутрішньо італійської політичної кризи з нечіткими перспективами як для самого Дж. Конте, так і для двох віце-прем’єрів — представників партій «Рух 5 зірок» та «Ліга», у яких фактично більший вплив на італійську політику, ніж у голови уряду.

У Німеччині канцлер Ангела Меркель повністю сконцентрувалася на майбутній передачі влади наступникам. Нагадаємо, канцлер оголосила, що покине пост глави уряду ФРН у 2021 році. З огляду на це, зараз її зовнішньополітична стратегія полягає у збереженні існуючих позицій та доведенні до завершення започаткованих раніше ініціатив на кшталт «Північного потоку-2». Це автоматично означає відсутність з боку Німеччини будь-яких нових ініціатив щодо вирішення ключових міжнародних проблем.

Варто згадати і про нещодавні зміни у керівництві європейських інституцій, зокрема, Європейської Ради, Європейського парламенту та Єврокомісії. В контексті цього саміту це важливо, адже попередній глава Європейської Ради Дональд Туск хоч і брав участь у саміті, але його каденція закінчується у жовтні ц. р.

Президент Франції Еммануель Макрон на тлі тимчасового зменшення зовнішньополітичної активності Німеччини намагається перехопити лідерство у справі формування спільної зовнішньої та безпекової політики Євросоюзу. Саме в цьому ключі слід трактувати активізацію Ке д’Орсе на іранському та російському напрямах. Буквально напередодні саміту зустрілися міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф та його французький колега Жан-Ів Ле Дріан, а також Е. Макрон з президентом Росії В. Путіним, за підсумками яких оприлюднена ідея повернути Росію до клубу G7.

Зміни диспозиції Сполучених Штатів стосуються в першу чергу де-факто початку президентської передвиборної кампанії в США. Це означає, що будь-який зовнішньополітичний крок президента США Дональда Трампа слід розглядати в тому числі і через призму підготовки до виборів 2020 року. На практиці це означає передусім підвищення градусу популізму у його заявах та вчинках.

Також слід зазначити, що і на прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо очікують складні парламентські вибори, що заплановані на жовтень ц. р. І перемога його Ліберальної партії аж ніяк не гарантована. У цій ситуації єдиним членом G7, у диспозиціях якої з минулого саміту не сталося суттєвих змін, є Японія.

З огляду на вищезазначене, очікувати від зустрічі у Біарріці суттєвих проривів щодо глобального порядку денного було б необачно.

 

Розбіжності щодо Росії

Ще напередодні саміту президент Росії В. Путін приїхав до Парижа, де вперше гучно озвучувався намір повернути Російську Федерацію до G7. Ідею підхопив президент США Д. Трамп, внаслідок чого це набуло найбільшого медійного розголосу серед усіх питань, що обговорювалися на саміті.

Росію хоч і виключили з «Великої вісімки» у 2014 році, але надія знову перетворити «Велику сімку» у «Велику вісімку» зберігалася. Підґрунтям цьому, окрім бізнес-інтересів європейських компаній в Росії, служать і зміна влади в Україні, і наміри президента України Володимира Зеленського завершити воєнний конфлікт на Донбасі, і дезорганізація в українській зовнішній політиці, яка у значній мірі дає підстави для ігнорування думки Києва щодо питань, пов’язаних з Україною та те, що називають «втомою» західних лідерів від подій на Донбасі.

Судячи з розміщеної у ЗМІ інформації, що отримується з дипломатичних джерел, проти повернення Росії у згаданий клуб без виведення російських військ з Донбасу чи, принаймні, без налагодження стійкого миру на Сході України, різко виступили Канада, Великобританія та Німеччина. Японія традиційно чітко не окреслила свою позицію. Головним публічним лобістом повернення Росії залишаються США в особі Д. Трампа, за непублічної підтримки з боку Франції та Італії.

З огляду на це члени клубу погодилися, що «Велика сімка» покращить діалог і координацію з Росією щодо поточних криз, зокрема у Сирії, Венесуелі та Лівії, однак зазначили, що передчасно «сімку» знову перетворювати на «вісімку». Одним з маркерів, який вплине на те, чи буде відновлене членство РФ, має стати зустріч у нормандському форматі, що запланована на вересень ц. р.

Разом з тим, навіть у випадку негативного для України сценарію, коли Кремль відмовиться іти на компроміси щодо Донбасу, участь в дещо обмеженому форматі росіян у черговому засіданні G7 не виключається. Наступного року «Велика сімка» збереться на території США, де Д. Трамп на правах головуючого матиме право запросити російську делегацію у якості гостя. Про це сам президент США заявив під час саміту. Чого більше в таких заявах американського президента — реальних намірів чи прагнення подражнити своїх внутрішньополітичних опонентів — наразі невідомо.

 

Іран у пошуках зустрічі

Не сталося проривів і на іранському напрямі, однак посередницькі зусилля президента Франції назвати безплідними також не можна. Е. Макрон, окрім зустрічі напередодні, запросив на саміт главу МЗС Ірану М. Дж. Заріфа. Однак з американською стороною він, за офіційною інформацією, не зустрічався, провівши переговори лише з міністром закордонних справ Франції Ж.-І. Ле Дріаном. Хоча про повторний візит голови МЗС Ірану публічно не оголошувалося, але, за даними інформагенції AFP, США були проінформовані заздалегідь і не виступили проти.

Тим не менш, як заявив Д. Трамп на підсумковій прес-конференції саміту, він буде готовий провести зустріч з президентом Ірану Хасаном Роухані «якщо обставини для цього будуть правильними». Своєю чергою, президент Франції зазначив, що переговори на саміті G7 «створили умови для зустрічі, а разом з цим і для угоди між президентом США Дональдом Трампом і президентом Ірану Хасаном Роухані». Він додав, що сподівається, що дану зустріч вдасться організувати вже найближчим часом. При цьому Е. Макрон повідомив, що вже переговорив по телефону з президентом Ірану і той запевнив, що готовий зустрітися «з будь-якими політичними лідерами, якщо це буде в інтересах його країни».

 

* * * * * * *

В цілому ж цьогорічний саміт «Великої сімки» знову підтвердив, що єдності серед провідних держав Заходу немає, а це обмежує можливості вироблення спільних рішень щодо ключових проблем сучасності. Що ж до офіційно заявлених до обговорення тем саміту, то членам «сімки» не вдалося досягти одностайності. Підсумкова декларація саміту вмістилася на одній сторінці з вкрай розпливчастими і беззубими формулюваннями стосовно відкритості у міжнародній торгівлі, прагнень не допустити отримання Іраном ядерної зброї, та закликів до миру в Лівії та Гонконзі. Окрім того, у цьому документі підтверджується намір найближчим часом скликати зустріч у нормандському форматі.

Єдина конкретна домовленість на саміті була двосторонньою за своїм характером. Це принципова згода США та Японія щодо торгівлі. Токіо погодився знизити тарифи на американську яловичину і свинину до рівнів, встановлених угодою про Транс-Тихоокеанське партнерство, одночасно дозволяючи Вашингтону поки що зберегти мита у 2,5 % на японські автомобілі. Відповідну угоду планується підписати під час візиту прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе в США для участі в Генасамблеї ООН цієї осені.

Все вищеозначене, поряд зі зниженням ролі держав G7 у світовій економіці, ставить під питання доцільність збереження подібного формату взагалі.