22 березня 2014

Революція в Україні і позиція держав Середньої Азії

Скоординована і активізована Москвою діяльність проросійських громадських і політичних партій і рухів в Україні, переміщення додаткового російського угрупування військ на територію АР Крим помітно дестабілізували соціально-політичне життя російськомовного населення південних і східних регіонів української держави. Сьогодні воно виступає за розширення прав і повноважень деяких регіонів, а в окремих випадках — за відділення від держави Україна. Не випадково ці події багатьом нагадують ситуацію з Абхазією, Південною Осетією, Придністров'ям і Нагірним Карабахом.

На цьому тлі пожвавилося і політичне життя в колишніх радянських середньоазіатських республіках, де з листопада минулого року, тобто, коли в Україні розпочалася політична криза, загострилися внутрішні протиріччя, спостерігаються і деяка двозначність дій, і надія на зміни на краще з одночасною невпевненістю в недалекому майбутньому.

Цілком ймовірно, що виступи протесту в Україні і усунення від влади Януковича з його командою можуть деяким чином здійняти в Середній Азії революційну хвилю проти наявних там авторитарних режимів. Це — з одного боку. З іншого ж, тамтешня критика українського руху протесту підсолодить амбіції Росії, створюючи видимість підтримки її напористості. Причому, «видимість» тут слово ключове.

Події, що відбуваються в Україні, можуть надати поштовху цілій низці процесів, що стосуються суверенітету і національної самосвідомості в середньоазіатських країнах, оскільки сьогодні виборові між «євромайданом» і Росією у них вже є, так би мовити, альтернатива — солідарність тюркських народів з кримськими татарами.

А оскільки українську революцію підтримує світова спільнота, то можна з високою вірогідністю стверджувати, що це співтовариство підтримає і зміну керівництва цих країн.

Але перша хвиля подібних революцій не мала продовження, оскільки довіру до виступів протесту в державах Середньої Азії серйозно підірвали катастрофічні наслідки подій в Киргизії. Тому для країн регіону перспектива революцій може бути не такою небезпечною, як, наприклад, зростаюча загроза розширення простору Росії за рахунок територій середньоазіатських держав.

Це добре підтверджує реакція держав на події в Україні в цілому і на ситуацію в Криму — зокрема. У повний зріст постає питання не лише територіальної цілісності колишніх радянських республік, але і ролі російськомовної меншості в Середній Азії, у тому числі і в Казахстані.

Так, останніми роками російські націонал-радикали неодноразово ставили під сумнів кордони цієї країни. Вони вимагають відібрати у Казахстану його північні регіони, удаючись до вже знайомих нам аргументів: російське населення там складає більшість. Якщо казахстанська територіальна цілісність постраждає, то така ж загроза нависне і над іншими країнами регіону. Під знаком запитання будуть усі кордони, що виникли після розпаду СРСР, і незабаром з новою силою спалахнуть вже знайомі нам конфлікти. Інакше кажучи, вибухне увесь регіон Середньої Азії.

До речі, через погіршення стосунків Росії з західними партнерами, що підтримують Київ в його протистоянні з Москвою, її переорієнтація на Середню Азію цілком можлива.

Так, незважаючи на диверсифікацію своїх економічних і політичних зв'язків, середньоазіатські держави цілком залежать від Росії. В першу чергу це стосується учасників Митного союзу — Казахстану і Киргизії. На них відчутно позначиться відхід України і погіршення стосунків між ЄС і Росією. Наприклад, стало ще одним тривожним сигналом для керівництва середньоазіатських держав нещодавня пропозиція путінської партії «Єдина Росія» видати російські паспорти тим громадянам країн колишнього СРСР, які спілкуються російською мовою і знаються на російській культурі.

І, нарешті, на тлі швидкого підйому Росії останніми роками у тюрксько-мусульманских країнах колишнього СРСР виникла і зміцнюється солідарність в їх прагненні відстояти свою самобутність і захистити свій суверенітет від російського посягання. Такі настрої спровокували репресії проти мігрантів з цих держав, що намагаються працевлаштуватися в Росії, а також безпідставна демонстрація Росією своєї зверхності. Звернувшись 6 березня до Казахстану, Азербайджану і Туреччини, лідер кримських татар в такий спосіб спробував скористатися цією загальною точкою зору. Проте лідери країн Середньої Азії поки що не виявляють бажання псувати стосунки з Москвою, хоча і переймаються окупацією частини території України.

 Перемога «євромайдану» над режимом Януковича викликала у російських політиків бурхливу реакцію. Переважна їх більшість публічно звернулася до Путіна з проханням про вторгнення в країни колишнього СРСР і, в першу чергу, — в Україну для анексії її території, про що, наприклад, з пристрастю вимагав у своєму виступі на московській Пушкінській площі 23 лютого 2014 року Жириновський. І якщо лідери сусідніх держав, як правило, ігнорують радикальні заяви цього російського, так би мовити, політика, цього разу до його виступу вони поставилися вкрай серйозно. А вже за тиждень російські війська вдерлися до Криму, як того і вимагав глава ЛДПР.

Реакція Казахстану і Киргизії була негайною — на адресу російського уряду спрямовується дипломатична нота з вимогою пояснень з приводу виступу Жириновського і висловленням занепокоєння з приводу такого роду публічних заяв.

Зміна влади в Україні, поза сумнівом, змусила понервувати середньоазіатські авторитарні режими. Але ще більше стривожила російська військова інтервенція в Криму. Коли чотиримісячне протистояння між учасниками антиурядових мітингів і владою завершилося перемогою народу, а президент Віктор Янукович і його наближені втекли з країни, найпершою реакцією лідерів Казахстану, Таджикистану,Узбекистану і Туркменістану було запопадливе мовчання. Цілком можливо, вони проводили паралель між собою і Януковичем, і жодним чином не хотіли образити Москву. Але в той же час їм не було вигідно не встановлювати стосунків з новими українськими керівниками, з якими їм доведеться мати справу.

В той час, коли уряди країн Середньої Азії ще формулюють дипломатичну реакцію на кризу, що розвивається, населення цих країн уважно спостерігає за подіями в Україні. Ставлення до кризи в Україні залежало від політичних налаштувань народу і в якійсь мірі від етнічної приналежності. Ті, у кого більш націоналістичний настрій або прозахідні погляди, надавали підтримку українцям, тоді як російськомовні або ті, що потрапили під вплив російського пропагандистського апарату, вважають інакше. Одним з сильно впливових чинників на громадську думку в країнах Середньої Азії є джерело інформації. Багато хто в регіоні отримує інформацію з московських ТБ і стривожені розмовами про фашистів-бандерівців, які заполонили Україну.

Єдиним, хто оперативно відреагував на події в Україні, був Киргизстан — держава в Середній Азії, що двічі випробувала на собі зміну лідера внаслідок народних хвилювань 2005 і 2010 років.

Президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв
Президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв

Президент Алмазбек Атамбаєв висловив глибокі співчуття сім'ям загиблих в Києві, заявивши, що розуміє ті проблеми, які належить вирішувати українському народу «на шляху до реальної демократії і народовладдя». Так, політолог Павло Дятленко з Киргизстану зазначає, що правляча еліта стурбована діями Москви в Криму. Не стільки через страх перед аналогічною військовою інтервенцією, скільки через загальну стурбованість прагненням Росії залякати сусідів з колишнього Союзу РСР. «Це занепокоєння маленької країни великим протистоянням на пострадянському просторі. Киргизстан зробив висновки з двох своїх революцій, — говорить Дятленко, — зокрема, президенти не повинні допускати своїх дітей до участі в політиці або в тіньових справах».

Опозиційний політик Омурбек Абдрахманов погоджується з тим, що український державний переворот — «позитивний процес», оскільки люди зробили вибір між «демократичним Заходом і авторитарним Сходом».

Партія «Ар-Намис», в коаліції з соціал-демократами, традиційно зайняла промосковську позицію. Один з провідних політиків партії Турсунбай Бакир уулу засудив події в Україні, які профінансовані, за його словами, західними урядами. «Події в Україні, — говорить він, — підтвердили його думку про те, що такі «неконтрольовані» дії мають бути зупинені».

Міністерство закордонних справ Казахстану опублікувало аналогічне застереження проти застосування сили і закликало усі сторони «утриматися від дій, які здатні спровокувати подальше загострення української кризи».

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв : «Наш шлях — наша сила» 
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв : «Наш шлях — наша сила»

У Казахстані, незважаючи на масову еміграцію з часів розпаду СРСР в 1991 році, досі проживає багато росіян. Ризик того, що Росія вдасться до спланованих дій на захист своїх громадян в Середній Азії, маловірогідні. Але кримські події, цілком ймовірно, змусили деяких регіональних лідерів, вперше за довгі роки після розвалу СРСР, звернути увагу на цю проблему, Сергій Расов, журналіст інтернет-порталу «Республіка», повідомляє, що в Казахстані населення не проводить паралелі між Україною і власною країною. Воно розглядає це як протистояння між Росією і Заходом, а не як боротьбу українського народу проти «царя Януковича».

За словами С. Расова, співчуття численної російської меншості в Казахстані очевидне. «Це ті російськомовні громадяни Казахстану, які, не зважаючи на те, що живуть в іншій державі, відчувають себе ментально росіянами і переживають за Росію, за Крим, за Чорноморський флот», — говорить він.

Хвилювання в Україні надихнули і тих, хто виступає проти планів уряду зробити Казахстан членом майбутнього Євразійського союзу. Це заплановане на 2015 рік об'єднання розширить нинішній Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану і перетворить торговельно-економічне регулювання щось на кшталт політичного союзу.

4 березня учасники кампанії на організованій прес-конференції знову заявили, що виступають проти союзу, в якому, безумовно, домінуватиме Москва.

В Узбекистані і Туркменістані політичні дебати не проводяться, оскільки громадське обговорення владою не заохочується.


Президент Узбекистану Іслам Каримов
Президент Узбекистану Іслам Каримов

У своїй обережно сформульованій заяві узбецький уряд уникає прямих посилань на Росію, але висловлює деяку заклопотаність подіями, які можуть призвести до ще більшої ескалації напруженості і загрожують суверенітету і територіальній цілісності України.

Зазначається, що громадяни викладають в інтернеті свою думку з приводу України так само, як при обговоренні, наприклад, «Арабської весни 2011 року». Обмін думками посилився після невеликої демонстрації, що сталася на підтримку протестуючих в Києві біля посольства України в Ташкенті.

У Туркменістані, найбільш ізольованому з п'яти держав Середньої Азії, за словами місцевого журналіста, на тлі дуже обмеженого доступу до інтернету, основним джерелом новин залишаються московські телевізійні станції, що доступні тим небагатьом, у кого є супутникові антени.

Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов 
Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов

Таким чином, лідери держав Середньої Азії дуже обережно і виважено сприймають події в Україні. Вони по-справжньому побоюються, що «російська весна», змітаючи усе на своєму шляху, може прийти на територію їх країн. Але не виключено, що вона може захлинутися у своїй повені, наштовхнувшись на греблю тюрксько-мусульманскої єдності і згуртованості.