17 квітня 2019

Росія спирається на Євразію як на базу влади

Геополітичні тренди

Сергій Польовик

Провідні європейські аналітики та експерти уважно аналізують матеріали нещодавнього саміту ЄС, що завершив свою роботу у Брюсселі. Адже там розглядалося майбутнє Євросоюзу після виходу з нього Великобританії, обговорювалася консолідація протидії «м’якій силі» Китаю на європейському континенті, визначалися проблеми і загрози від тотального поширення цифрових технологій та ступінь їх впливу на конфігурацію внутрішньодержавних та міждержавних стосунків, політика безпеки та методи протидії кіберзлочинності тощо.

Авторитетне швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung (NZZ) привертає увагу до проблем, пов’язаних з п’ятирічною агресією Росії проти України. У матеріалі власного кореспондента видання Єроніма Перовіча (Jeronim Perović) 12 квітня ц. р. під заголовком «Росія спирається на Євразію як на базу влади» подається аналіз історичних причин російської агресії, підґрунтя та перебіг конфлікту, передбачається його подальший розвиток.

Примітка

Єронім Перовіч фахівець з історії Східної Європи, директор Центру східноєвропейських досліджень (Eastern European Studies) університету Цюріху, який є партнером Центру досліджень в галузі безпеки при Швейцарській вищій технічній школі (Center for Security Studies an der ETH Zürich).

Зокрема, у виданні зазначається, що Росія, на тлі конфлікту з Україною, прагне зміцнити свій вплив на пострадянському просторі, при цьому позиціонуючи себе наддержавою, розташованою між Європою та Азією. Пострадянський простір вважає сферою власних інтересів, тому намагається якомога міцніше прив’язати до себе країни-сусіди. Видання нагадує, як у жовтні 2011 року В. Путін (на той час прем’єр-міністр) презентував у газеті «Известия» амбіційний проект зі створення Євразійського економічного Союзу (ЄАЕС). Зрозуміло, як противагу Євросоюзу. Але не з метою відокремитися чи ізолюватися від іншого світу, а щоб стати вагомою складовою утвореної у такий спосіб спільно з ЄС вільної економічної зони «від Лісабону до Владивостоку».

Євразійський економічний союз

Євразійський економічний союз, ЄАЕС — економічний союз, створений 29 травня 2014 року. З 1 січня 2015 року договір набув чинності; до нього увійшли Білорусь, Казахстан і Росія, 2 січня — Вірменія, а 14 травня до нього приєднався Киргизстан

Та візія «Великої Європи» розпалася пізніше, 2014 року, після того, як Україна відвернулася від Росії. Однак росіяни не відмовилися від власних амбіцій і замість «Великої Європи» тепер вводять в обіг термін «Велика Євразія», тобто простір, в якому РФ прагне позиціонувати себе як фактор сили між Європою та Азією. У Кремлі добре усвідомлюють, що цей проект буде успішним лише тоді, коли Росії вдасться зберегти свій вплив на сусідні держави. З огляду на це, зазначає видання NZZ, навіть без України Росія дотримується інтеграційного курсу.

 

Щодо меж російської влади

Заснований у 2015 році Євразійський економічний союз став фактично найпомітнішим геополітичним інструментом впливу росіян на своїх сусідів. До альянсу, який є результатом митного союзу між Росією, Білоруссю та Казахстаном, входить також Вірменія та Киргизстан. Як і в рамках ЄС, країни-члени Євразійського Союзу зобов'язалися створити спільний ринок, в рамках якого можуть вільно циркулювати товари, людський ресурс, послуги та капітал. І хоча до реалізації цієї ідеї ще далеко, Євразійський економічний союз, за оцінкою швейцарського аналітика, вважає себе найуспішнішим інтеграційним проектом на пострадянському просторі. При цьому, зазначає швейцарський експерт, у Москви та її партнерів немає бажання відновити СРСР. Члени цього утворення, включно з Росією, неохоче відмовляються від свого суверенітету на користь наднаціональних установ Євразійського економічного союзу. Найважливіші рішення ухвалюються консенсусом в тісному колі глав згаданих держав.

Інтерес Росії до проекту вимушено обмежений, і обґрунтовується економічними причинами, оскільки її торгівля з чотирма іншими державами-членами становить лише шість відсотків від загального обсягу торгівлі. Набагато більшої уваги приділяється геополітиці: Росія прагне досягти домінуючого міжнародного впливу у спосіб створення регіональних альянсів. На пострадянському просторі вона приміряє на себе роль своєрідного портьє, який уважно стежить за процесами, що відбуваються у сфері свого впливу, і не дозволяє нікому з неї вийти. Тобто, Росія є найбільш серйозною потугою ЄАЕС і найбільш впливова у процесах ухвалення рішень.

Однак, було б неправильно вважати, що їй легко ігнорувати інтереси співучасників проекту. А ті, побоюючись штрафних санкцій з боку Росії, не зважаться на вихід за окреслені межі такого союзу. Але розуміючи яке значення Кремль надає проекту ЄАЕС, вони не вважають, що їх позиції у стосунках з РФ слабкі. Тобто, для досягнення своїх національних інтересів вони можуть здійснювати на неї певний тиск.

 

Стратегічні тренди 2019

Швейцарські аналітики також зазначають, що США залишатимуться домінуючою силою в осяжному майбутньому. Водночас, зневажливе ставлення з боку президента США Дональда Трампа до міжнародних альянсів, зростання світової потуги Китаю та самовпевнена зовнішня політика Росії руйнують встановлений світовий порядок. Центр досліджень безпеки при технічному університеті у Цюріху (ETH Zürich) аналізує важливі поточні події та подає їх у серії матеріалів під загальною назвою «Стратегічні тренди».

Зокрема, зазначає NZZ з посиланням на аналітика Є. Перовича, зараз виник цілий комплекс складних взаємостосунків між країнами у рамках ЄАЕС. Зокрема, Республіка Білорусь щоразу шантажує Росію намірами бойкотувати інтеграційні проекти, якщо та зважиться не постачати білоруській економіці власну дешеву сировину. Примітно також, що, не зважаючи на своє членство в Євразійському економічному союзі, Казахстан і Вірменія вже підписали партнерські угоди з ЄС, а Казахстан, як і раніше, досі укладає двосторонні угоди з Китаєм.

Щоправда, Росія намагається уникнути того, щоб інтеграція в рамках Євразійського союзу стала спільним економічним тягарем. Водночас, зацікавлена в успішному розвитку євразійського проекту. Таким чином, російське керівництво змушене брати до уваги інтереси своїх партнерів. Хоча, зазначає аналітик Є. Перович, шлях до повноцінного економічного співтовариства ще довгий. І схоже на те, що після початкових труднощів проект ЄАЕС набрав обертів. А саме: економічні показники зростають, активно розвивається торгівля. Опитування громадської думки демонструють, що переважна більшість населення країн-учасниць проекту вітає зближення колишніх радянських республік.

 

Зростаюча роль Азії

На міжнародному рівні Євразійський економічний союз також демонструє успіхи. У 2016 році була укладена угода про вільну торгівлю з В'єтнамом. У травні 2018 року підписані економічні та торговельні угоди з Китаєм та Іраном. Євразійська комісія веде переговори щодо підписання угод про вільну торгівлю з Індією, Сінгапуром, Сербією, Єгиптом та Ізраїлем. Якщо з часом запрацює комплексна угода про вільну торгівлю з Китаєм, зазначає видання, то це стимулюватиме не тільки торгівлю. Для Росії це було б також політичним успіхом. Оскільки КНР певною мірою довелось би визнати її регіональне верховенство. З економічної точки зору протистояння Росії впливові Китаю, особливо в Центральній Азії, залишатиметься обмеженим.

Ефективність розвитку союзу в кінцевому рахунку залежить від позиції Європи. Щоправда, Азія також відіграє помітну роль, проте ЄС залишається, як і раніше, основним торговельним партнером Євразійського економічного союзу. Але цікаво, що у той час, коли Брюссель в рамках ЄС сприймає російський проект, він, водночас, уникає участі в діалозі. Тому в Азії його сприймають як бажаного партнера для співпраці. Як вважає швейцарський аналітик, якщо відносини між Європою та Росією найближчим часом не відновляться, то це призведе до того, що торговельні потоки на Євразійському континенті перемістяться далі на схід.

Neue Zürcher Zeitung Використано матеріал NZZ, першоджерело:

https://www.nzz.ch/international/russland-ukraine-konflikt-eurasien-als-machtbasis-ld.1474352?fbclid=
IwAR0kSCdgcijhILeQU-xtqyrp3jSnZMeD9PmRU7BKG0n9gPVmypX_wrkNagc

 

* * * * *

Що ж до України, то щоб відстоювати свої геополітичні інтереси на європейському континенті та у світі, її керівництву доцільно переглянути пріоритети у взаємовідносинах з деякими «проблемними» партнерами, з якими завжди існували протиріччя та труднощі у спільному розумінні подальшого розвитку. Зокрема, й щодо країн з колишнього СРСР. Зберігаючи двосторонні стосунки зі стратегічними партнерами ЄС/США/НАТО, доцільно більш прагматично ставитися до міжнародного та регіонального співробітництва з деякими країнами. Зокрема, давно потребують конкретизації та більшої визначеності двосторонні відносини України з Австрією, Німеччиною, Італією, Угорщиною, Білоруссю, Болгарією, Сербією тощо. Закиди песимістів щодо економічної неспроможності України нав’язувати власні геополітичні умови не можна вважати правильними. Економічний потенціал України та переваги її геополітичного положення в Європі дозволяють формулювати власну національну стратегію свого подальшого розвитку. Не виключаючи при цьому кооперацію з Китаєм та долучаючись до інших стратегічних ініціатив і трендів.

З огляду на передбачувані розвал Росії у середньострокові перспективі та її фрагментацію на окремі міні-держави, доцільно вже зараз мати це на увазі і працювати над створенням союзу України та Білорусі. З подальшим формуванням повноцінного Балто-Чорноморського проекту за участі Великобританії, країн Скандинавії, Балтії, Польщі, Вишеградської групи, Туреччини та Західних Балкан. У перспективі такий союз не тільки створить в Європі здорову економічну альтернативу для стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях», але й ліквідує потребу в проектах «Північний потік-1» та «Північний потік-2» щодо транспортування до Європи російського природного газу.

Видобувати природний газ потрібно в Україні, на вже розвіданих родовищах. Та експортувати його до європейських споживачів вітчизняним газогоном. Для забезпечення такого проекту доцільно створити міжнародний консорціум за участі стратегічних партнерів України в Європі. Залишки російської державної «бензоколонки» втратять конкурентоздатність внаслідок ліквідації суб’єкта міжнародного права Росії та з огляду на високі транспорті видатки, у порівнянні з українським газом.

Окремим напрямом та предметом особливої уваги у зовнішній політиці України мають стати двосторонні відносини з країнами перспективних ринків для українських товарів, робіт і послуг. Країни Африки, Азії, Австралії, Південної та Центральної Америки повинні стати партнерами не формальними, а прагматично економічно обґрунтованими. Доцільно підготувати та ініціювати встановлення двосторонніх контактів та підписання взаємовигідних договорів про співробітництво з регіональними союзами та угрупованнями країн на всіх континентах світу. З метою виходу на нові перспективні для України ринки необхідно докорінно змінити склад керівників її дипломатичного корпусу в країнах акредитації, провести міждержавний незалежний аудит їх попередньої діяльності. У подальшому призначити відповідальних керівників з проукраїнською позицією та визначити їм реальні цілі і завдання, забезпечити необхідними засобами досягнення визначених геополітичних цілей.

Окремим важливим завданням повинно стати формулювання та своєчасне доведення до виконавців державних завдань зовнішньої політики на підставі отриманих запитів від кінцевих користувачів у складі міністерств і відомств КМУ, НАНУ, підприємств військово-промислового комплексу тощо. Визначальним стає формування державних завдань щодо своєчасного отримання важливої інформації на основних, особливо на проривних напрямах науки і техніки, що забезпечують національні інтереси України, обороноздатність країни та її ВПК.

Необхідною умовою такого процесу є створення та забезпечення ефективної діяльності розвідувальних органів, створення Національної розвідки України.