НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Вночі з четверга на п'ятницю, як і передбачалося, нічого не сталося. Ракети так і залишилися на пускових установках, літаки — на аеродромах.

Є усі підстави вважати, що зволікання з рішенням про напад на Сирію пов'язане з небажанням основної частини західних союзників США по НАТО брати на себе відповідальність за безглузду військову операцію. Якщо вона все ж розпочнеться, то це буде вже друга війна Сполучених Штатів Америки під керівництвом нинішнього президента Б.Обами. Крім того, декларована Вашингтоном політична мета операції ніяк не може бути досягнута наявними військовими засобами.

«Що робити?»

А допоки Б. Обама зберігає мовчання і «ось-ось» прийме рішення, що означає лише одне — рішення немає. Поки що це мовчання можна інтерпретувати як важкий пошук виходу з сирійської безвиході з найменшими втратами. А вірніше, часткове рішення є — не розглядати можливість визначення вільної від польотів над Сирією зони подібно до тієї, що була визначена в Лівії напередодні усунення Муамара Каддафі, про що заявила в четвер на брифінгу представник держдепартаменту США Марі Харф.

Хімічна атака в Східній Гуті також виглядає явною провокацією. Лондон не знає, хто саме несе відповідальність за хімічні атаки в Сирії, заявив в четвер прем'єр-міністр Великобританії Девід Кемерон. «Дійсно, немає стовідсоткової упевненості в тому, хто несе відповідальність за хімічну атаку. У нас відсутні свідчення про те, що у опозиції немає хімічної зброї, а у режиму є, і що вони застосували хімічну зброю, зробили напад. Цього не вистачає для того, щоб заявити, що режим несе відповідальність, і що відповідатиме за це», — сказав він. З його заяви випливає, що Англія не наважиться брати участь у військових діях проти Сирії до остаточного обговорення цього питання в Раді безпеки. Мало того — у разі відмови більшості членів Радбезу участь Англії у війні разом зі США взагалі буде немислимою.

Британський прем'єр-міністр Девід Кемерон в ході дебатів у парламенті країни запевнив законодавців, що Лондон не буде вживати військових дій проти Сирії, поки інспектори ООН з хімзброї не залишать країну http://podrobnosti.ua/

В той же час Кемерон заявив, що гуманітарна катастрофа в Сирії дає підстави для втручання міжнародного співтовариства в ситуацію, що склалася. Британський прем'єр упевнений в необхідності проведення мирної конференції з Сирії «Женева-2». «Я телефонував президентові США Бараку Обамі, потім — президентові Росії Володимиру Путіну. Наші позиції, звичайно, дуже далекі, але ми сходимося по двох позиціях: ми погодились, що необхідно запустити Женевський процес, і що якщо будуть якісь дії, то вони мають прискорити політичний процес», — заявив Кемерон.

Європейські країни розпочинають робити заяви щодо їх участі у військовій «акції відплати». По суті, окрім Франції, ніхто не бажає воювати, як мовиться,в жодному форматі.

Італія позиціонувалася максимально чітко — вона не братиме участі і не підтримає війну. Проти війни виступили Греція і Португалія.

Уряд Іраку категорично відкидає військову інтервенцію в Сирію і різко засуджує загрози країн Заходу проти САР та її народу http://telegrafist.org/

Арабські країни щодо можливого удару по Сирії також не одностайні. Жорстко виступив проти війни Єгипет, про що заявив в четвер перед журналістами міністр закордонних справ тимчасового уряду Набіль Фахмі. Його підтримав Ірак. Прем'єр Малікі висловився категорично проти використання свого повітряного простору для атак на Сирію. При цьому вже приведена до стану повної бойової готовності іракська армія. Вона, звичайно, мало що вирішує, проте, в цьому випадку важлива політична позиція керівництва країни.

Інші країни вичікують. Їх правителі усвідомлюють, що участь у війні Заходу проти арабської країни буде сприйнята у арабському світі украй негативно. А якщо ще врахувати можливість приєднання до західної коаліції Ізраїлю, то тішитися цьому стане смертельне небезпечно.

Повномасштабна ізраїльсько-сирійська війна невигідна жодній із сторін конфлікту. І для Ізраїлю, і для Сирії вона стала б серйозним ударом по національній безпеці, причому незалежно від того, хто вийшов би з неї переможцем http://m.expert.ru/

Ізраїль же принципово зберігає нейтралітет. Навіть під час атак по цілях на сирійській території Ізраїль не зачіпив урядові війська, зосереджуючись на складах зі зброєю і боєприпасами.

У Тель-Авіві в першу чергу намагаються вирішити свої проблеми з «Хізбаллою». Справа дійшла до того, що прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху цілком офіційно заборонив членам кабінету міністрів вголос згадувати в офіційних виступах слово «Сирія».

У Ізраїлі Асада не люблять, але добре розуміють, що він — єдина перешкода сунітському розгулу на кордоні з Ізраїлем. Покінчивши з режимом Асада, озброєні до зубів західною зброєю загони ісламізму «понесуть джихад» далі, і Ізраїль буде першим, проти кого вони направлять цю зброю.

Анкарі втручання в сирійську війну теж не потрібне. Туркам до проблем з курдами усередині країни не вистачало ще проблем і з сирійцями! Останні, між тим, відкрито підтримують сирійського президента. Звичайно, Туреччина може наважитися скористатися ситуацією і ввести війська, анексувати частину Сирії. Але виникає запитання — а як потім її утримувати? Крім того, введення військ в Сирію для Туреччини означає пустити на вітер усі економічні досягнення останніх років. Узяти кілька мільярдів з бюджету і кинути їх в сирійську авантюру — навряд чи в Анкарі визнають це розумним вчинком. Тим паче, що ці видатки не будуть ніким компенсовані.

Активний гравець в регіоні Перської затоки — Ісламська Республіка Іран — висловила заклопотаність, закликавши сторони до виключно дипломатичного розв'язання кризи. Откатные и распашные ворота в Киеве в магазине Маркет Ворот

Росія та Китай вважають нерозумною пропозицію Великобританії прийняти в Радбезі ООН резолюцію з вимогою допустити до Сирії інспекторів ООН з хімічної зброї http://newsradio.com.ua/

Позиція Китаю також відома: разом з Росією він заблокував проект резолюції Ради безпеки, в якій пропонується силовий варіант вирішення сирійської проблеми. Резолюція відправлена на доопрацювання, але зрозуміло, що її не ухвалять. У Вашингтоні усвідомлюють, що у китайців є інструмент тиску на його позицію. Нещодавно різке загострення відносин Китаю з Японією, ключовим союзником США в регіоні Південно-Східної Азії, співпало в часі з відчутно збільшеною загрозою зовнішнього втручання в сирійський конфлікт, після чого США були вимушені обмежитися лише риторикою в підтримці сирійської опозиції. Загроза непрямих дій Китаю зберігається, швидше за все, він буде і далі, формально залишаючись поза конфліктом, істотно на нього впливати.

Захід розраховує, що загроза військової інтервенції повинна істотно розхитати позиції уряду Сирії на майбутніх переговорах і змусити прийняти його умови. Які саме умови — поки що неясно, хоча в цілому і зрозуміло. Ключове питання — це влада. Саме владою Асад і повинен поділитися з опозицією. Мрія Заходу — створення коаліційного уряду, в якому силові відомства будуть або повністю передані під контроль опозиції, або поділені з нинішньою владою в якомусь співвідношенні.

У цьому «переговорному ключі» Захід згоден спілкуватися за столом переговорів хоч сьогодні. Можливо, уся нинішня інформаційна кампанія має цілком певне прагматичне завдання: придушити волю до опору і змусити піти на переговори на його умовах.

У іншому поки що все як і раніше. Тобто, рішення немає.

Західні аналітики вважають, що нерішучість США пов'язана із запеклою боротьбою між прибічниками і супротивниками військового вирішення сирійського питання. І ця запеклість говорить про те, що політика США на точці зламу або, принаймні, знаходиться дуже близько до неї. Колишні підходи вже не працюють, а за новими підходами консенсусу все ще немає.

Друга причина коливань США пов'язана з неефективністю передбачуваної військової місії. Втрата репутації може звести нанівець тимчасовий військовий успіх. Точковими ударами неможливо повністю знищити або навіть критично ослабити військовий потенціал Асада, а перший же збитий американський літак або попадання в цивільний об'єкт з численними цивільними жертвами різко змінять громадську думку.

Крім того, з обранням нового президента Ірану на кону стоять переговори з ІРІ по ядерній проблематиці і їх результат. Атака Сирії, навіть якщо вона неминуча, не повинна їх зірвати. Це і є та справжня «червона риска», яку не наважується переступити американський президент. Супротивники Обами майстерно підвели його до війни, і тепер він буде вимушений щось робити. Що саме — гадати абсолютно марно. Події на Близькому Сході наблизилися до чергової поворотної точки, і який саме напрям вибере історія цього регіону — вгадати важко.

Державна машина США має великий досвід виходу з кризових ситуацій за формулою «рішення внутрішніх проблем через зовнішньополітичні дії». Проте у сучасному світі, зміненому стараннями самих же США, такий підхід не виглядає доречним. Сирія стала каменем спотикання як для внутрішньополітичних розкладок в Сполучених Штатах, так і в міжнародних відносинах. Локальні конфлікти відчутно наблизилися до глобального протистояння, до якого не готовий ніхто. Ні морально, ні технічно, ні у військовому відношенні, ні економічному. Вже зараз зрозуміло, що на очікуванні війни активно заробляють тільки торговці нафтою, золотом і сировиною.

Таким чином, навколо Сирії вже по факту сформовано дві супротивні коаліції, хоча юридично вони і не оформлені. Склалася класична передвоєнна ситуація. Тому для Обами дуже непросто прийняти рішення про початок бойових дій. Ніхто не може передбачити, які ж будуть наслідки прямого втручання однієї з коаліцій в сирійський конфлікт. У обстановці, коли США багато в чому втратили контроль над ситуацією, будь-який різкий рух може його як відновити, так і призвести до остаточної втрати позицій.

Сирія – релігії http://voprosik.net/	Сирія – національності http://voprosik.net/

 

Що ж станеться після початку військової операції? Сирія як держава перестане існувати. Вона перетвориться на територію хаосу, де вируватиме котел з алавітів, шиїтів, сунітів, ваххабітів, християн — це за релігійно-конфесійною ознакою. А ще є етнічний аспект — араби, друзи, вірмени, курди. Причому Сирія — не Ірак, де спостерігалася певна етноконфесійна компактність. Тут усе перемішано, особливо на заході країни. І у разі розвалу Сирії в регіоні виникне «етноконфесійна м'ясорубка»…