Окремі українські політики і експерти рекомендують і часто навіть просто закликають українську державу в особі НАК «Нафтогаз України» позиватися до Стокгольмського суду, щоб домогтися зниження ціни на природний газ, який російська сторона постачає нам за Контрактом від 19 січня 2009 року, укладеним між російським ООО «Газпром» і українським НАК «Нафтогаз України»
Чому саме в Стокгольмський, а не в якийсь інший, наприклад, Лондонський? Цілком логічно, адже саме цей суд, Стокгольмський, занесений до контракту (за згодою, до речі, самих росіян, але чому, наприклад, не московський?). Крім того, відомо про понад 15 прецедентів, коли західно-європейські фірми у минулому і в поточному роках в Стокгольмському суді подібні справи вигравали і домагалися для себе зниження газової ціни.
Здебільшого росіяни, вже на стадії судового розгляду, погоджувалися з позивачем і оголошувалося про рішення: «за згодою сторін».
Отож рекомендації і заклики щодо звернення до суду цілком і логічні, і слушні. А й справді, чому досі українська сторона не звернулася до Стокгольмського арбітражу? Адже і колишній Президент України В. Ющенко, і теперішній В. Янукович саме у такому, так би мовити, розрізі сприйняли контракт. Ба, навіть теперішній Глава держави ще під час передвиборчої президентської кампанії у 2009-му році безапеляційно пообіцяв зниження ціни. Мовляв, з росіянами він зможе домовитися. Адже це лише «попереднікам» (так висловлюється тепер глава уряду України) не до снаги домовлятися з росіянами…
А виявляється, що, станом на початок жовтня 2013 року, теперішні можновладці все ж не спроможні на рівних домовлятися з закордоном, в тому числі — з російським керівництвом. Тому вони взялися вигадувати різні, так звані, альтернативні шляхи постачання газу.
При цьому ані півслова про очевидну річ — про скорочення споживання газу. А якщо щось і мовиться якесь слово, то з прицілом лише на пересічних українців. І, не дай Боже, хоч побіжно зачепити олігархів, які «ковтають» більшу частину природного газу.
| Порівняння енергоємності ВВП різних країн http://gazeta.zn.ua/ |
Згадаймо, наша держава споживає за рік 50–60 млрд. кубометрів газу. А, наприклад, сусідня Польща, яка має втричі більший за наш ВВП , — всього лише 14–16…
Та невже не говориться про скорочення споживання лише тому, що можна образити олігархів, які в цей час витискують для себе останні приватні долари зі ще радянського штибу підприємств України і під час цього «смаковитого процесу» навіть не бажають чути про їх, цих підприємств, модернізацію? (Колись, працюючи поруч з попереднім Президентом України, мені доводилося не один раз готувати і доправляти тодішнім українським прем’єр-міністрам президентські листи з наполегливою рекомендацією стимулювати тотальну реструктуризацію саме нашої економіки для потреб України, а не вже неіснуючого СРСР. І отримував телефонні дзвінки з відповідями на кшталт: «Нехай ваш президент б’є горщики з олігархами, а я цього робити не буду, не сваритимуся з ними, примушуючи до реформування чи перепрофілювання їхніх підприємств»).
| Динаміка споживання газу основними споживачами http://gazeta.zn.ua/ |
Згодом, після підписання контрактів на імпорт і транзит російського природного газу 19 січня 2009-го року, автор цих рядків, виконуючи розпорядження тодішнього Глави держави щодо протидії завищеній ціні за російський газ, консультувався з багатьма працюючими у Києві та Європі юристами, (в т. ч. — з українськими, країн ЄС, російськими та іншими знавцями міжнародного господарського права). Зокрема, намагався з’ясувати про українські перспективи у разі нашого звернення до Стокгольмського арбітражу з приводу згаданих несправедливих контрактів, зокрема, щодо переплати за газ, які переважали європейські ринкові ціни. Варто наголосити, що ЖОДЕН (!) юрист, ознайомившись з контрактами, не гарантував українській компанії виграш в суді. Навпаки, більшість сходились на тому, що контракти виписані так хитромудро (а писали їх росіяни без жодної участі українців!), що, практично, ніяких шансів не залишають українській стороні на їх розрив чи зниження ціни за газ без згоди на те російської сторони. І ще що: ніхто, навіть деякі глави інших держав (!), офіційно не показали для порівняння і не погодилися показати в суді контракти інших сторін, мотивуючи це здебільшого «комерційною таємницею».
Тож і виходить, що поради домагатися справедливої ціни в Стокгольмі зводяться до «подання заради самого подання», без будь-яких гарантій на успіх?
То чи необхідно це Україні? Адже наше фіаско у Стокгольмському суді лише потішить РФ і одночасно принизить нашу державу. Чи не цього хочуть горе-порадники?
Саме такі міркування і лягли тоді в основу рішення Президента України не ініціювати звернення до Стокгольмського арбітражу. Думаю, що щось подібне спіткало і нинішнього Главу нашої держави, хоча він дуже хотів би усім продемонструвати, що він «порожняк не гонить» і домігся, як і обіцяв українцям під час передвиборчої кампанії, нижчої ціни за російський імпортний газ. Обіцяв і слова не дотримав!
Було б щонайменше дивним також, якби ті ж юристи, які в 2009-му доводили безперспективність газового позову і які сьогодні консультують і Президента України, і різних політиків, змінили сьогодні свою думку щодо судової перспективи газових контрактів. В такому випадку хотілося б з’ясувати, зокрема, наступне: коли ви, панове юристи, були щирими — тоді, в 2009-му, чи нині, у 2013-му?
Чи це юридична складова спецоперації проти України?
