Частина 8 «Розкол»

Частина 7 «Сепаратисти розпочинають і... програють»

Частина 6 «На піку загальнофлотського психозу»

Частина 5 «За крок до війни...»

Частина 4. «Севастополь – Крим – Росія»

Частина 3. «Як ділився Чорноморський флот «по-братерськи»

Частина 2. «Чорноморський флот на терезах політичного торгу

Частина 1. «Чорноморський флот Російської Федерації і національна безпека України

«...І в цей же час всі спроби командувача ВМС України віце-адмірала В. Безкоровайного ввести цей процес в рамки правового поля наштовхувалися на відвертий опір керівництва Севастополя.»

Так закінчилася попередня 10 частина матеріалу «Крим 94»

Частина 11. «А в основі всіх об’єднувальних ідей — «дерибан»

Проте головну увагу командування Чорноморського флоту все-таки приділяло політичним питанням. Зокрема, в штабі ЧФ була підготовлена аналітична записка на ім'я глави Комітету Державної думи Росії з питань СНД К.Затуліна, в якій викладалися заходи зі збереження єдності флоту і його базування в Севастополі. Так, уряду Росії була порада дотримуватися жорсткої політики щодо України, і за жодних обставин не йти на поступки. При цьому допускалося підписання Росією широкомасштабного Договору про дружбу і співпрацю з Україною тільки у тому випадку, якщо будуть врегульовані, з урахуванням російських інтересів, усі проблеми Чорноморського флоту.

Одночасно група депутатів парламенту Криму звернулася до Президента Російської Федерації Б. Єльцина, прем'єр-міністра РФ В. Черномирдіна, а також інших посадовців Росії з вимогою підтвердити рішення Державної думи від 9 липня 1993 року про «російський федеральний статус Севастополя».

Зрозуміло, не припинялася масштабна інформаційна кампанія на підтримку російських інтересів в Криму, Севастополі і відносно Чорноморського флоту. Особливо зазнавало нападів командування ВМС України, що послідовно відстоювало право української держави на свій флот. При цьому громадськості Криму і Севастополя нав'язувалася думка щодо необхідності проведення російсько-українських переговорів про розподіл ЧФ, збереження системи його базування на Кримському півострові під контролем Російської Федерації.

Адмірал А. М. Калінін (1928-2004), командувач ЧФ у 1983-1985 рр.., Голова Союзу міст-героїв СНД в 1997-2000 рр.. http://ru.wikipedia.org/

Наприклад, в засобах масової інформації Криму з'явилася стаття голови виконкому Спілки міст-героїв, адмірала у відставці О. Калініна, в якій він стверджував, що бойовий потенціал ЧФ, в порівнянні з 1991 роком, знизився більш ніж вдвічі. Виходячи з цього, відставний адмірал вимагав від імені ветеранів флоту негайно підписати оборонний договір усім країнам СНД, зберегти єдиний ЧФ, передавши Росії усю його інфраструктуру в Криму, підтвердити статус Севастополя як головної бази ЧФ, а також розформувати Військово-Морські Сили України або ввести їх до складу Чорноморського флоту.

До речі, в той момент збільшилася і кількість ЗМІ російського спрямування, у тому числі відверто антиукраїнського, проросійськи шовіністичного характеру. Так, в середині грудня в Криму і Севастополі з'явилася така нова газета «Воїн співдружності», що пропагувала неоімперскі ідеї силового об'єднання колишніх радянських республік навколо Москви. Природно, газета виступала проти державного суверенітету України, проти розподілу Чорноморського флоту, а також проти українських ВМС.

* * *

Необхідно зазначити, що на імперських амбіціях Росії все більше позначалися проблеми її внутрішнього державного характеру, передусім — конфлікт у Чечні. Зачепив він і Чорноморський флот, де тоді розпочалася спішна підготовка штурмовиків десантного батальйону для його участі в бойових діях на чеченській території. При цьому цей факт російська сторона ретельно приховувала, прагнучи уникнути звинувачень з боку України в неузгоджених з нею діях з використання сил і засобів Чорноморського Флоту, що перебував в той момент в подвійному підпорядкуванні — Росії і України.

* * *

Ю. Мєшков — яскравий оратор. Свою політику робив з мегафоном на мітингах. Фото Л. Берестовского http://www.segodnya.ua/

Тим часом на суспільно-політичній ситуації в Криму позначалося протистояння двох гілок влади півострова, зокрема, міжфракційна боротьба в парламенті автономії. Так, 21 грудня 1994 року безрезультатно завершилася спроба Ю. Мєшкова і С. Цекова повернутися до нульового варіанту балансу сил в АРК. Причина — непомірні амбіції обох сторін, їх прагнення посилити свої владні позиції.

Зокрема, з цією метою Ю. Мєшков запропонував створити так звану «Раду суспільної згоди», куди запрошувалися лояльні до нього депутати, а також представники промисловості, бізнесу, навчальних і культурних закладів, громадськості і релігійних організацій. Як стверджував «президент» Криму, цей орган має сприяти вирішенню політичних і економічних проблем на півострові. Насправді його передбачалося використовувати для посилення позицій самого Ю. Мєшкова.

На противагу цій пропозиції і всупереч своїй відверто проросійській позиції, спікер парламенту Криму С. Цеков знову спробував заручитися підтримкою керівництва України, несподівано виступивши за законопроект Верховної Ради України «Про державну владу і місцеве самоврядування», де Крим визначався як автономна республіка у складі української держави.

* * *

22 грудня 1994 року завершився черговий раунд переговорів між Росією і Україною про розподіл Чорноморського флоту. Сторони так і не змогли вирішити основні проблемні питання перепідпорядкування військових частин і баз. Крім того, Росія зберігала свої претензії щодо Севастополя, які активно підтримувалися проросійськими силами Криму. Так, депутати Верховної ради АРК із складу фракції руху «Росія-Єдність», за підтримки командування ЧФ, намагалися сформувати громадську думку про необхідність закріплення «російського статусу Севастополя» як передумови в подальшому приєднанні Криму до Росії, а також щодо об'єднання Російської Федерації, України і Білорусі.

У зв'язку з цим порушувалися і питання про відкриття в Севастополі військово-морського ліцею Росії, про перехід кримських шкіл на російські освітні програми. Та робилася спроба закріплювати проросійські ідеї у свідомості кримської молоді.

Підтримувало їх і керівництво севастопольської організації ВКП(б), яке також нав'язувало думку про необхідність збереження єдиного Чорноморського флоту в підпорядкуванні винятково Росії.

Підключився до цієї кампанії і мер Москви Ю. Лужков, завітавши якось до Севастополя на церемонію здачі житлового будинку для російських моряків.

* * *

Втім, дії проросійських сил Криму не акумулювались лише на Чорноморському флоті. Вони мали набагато глибший характер. Так, 23 грудня, у зв'язку з 72-ою річницею утворення колишнього СРСР, Верховна рада АРК ухвалила резолюцію із закликом про денонсацію Біловезької угоди між Росією, Україною і Білоруссю. Парламент автономії навіть звернувся до найвищих законодавчих органів цих країн з вимогою приступити до укладання нового економічного, політичного і військового союзу аж до створення «єдиної держави».

Ідею Верховної ради Криму тут же підтримала міська рада Севастополя. Як стверджували кримські комуністи, аналогічна позиція була і у інших місцевих рад півострова, а також у деяких рад районів і областей України, зокрема — Луганської.

Зрозуміло, резонансні дії проросійських сил Криму супроводжувалися підвищеною активністю Чорноморського флоту. Так, збільшилася інтенсивність бойової підготовки 810-ої окремої бригади морської піхоти ЧФ. Активізувалися і польоти флотської авіації з аеродрому Жовтневе.

* * *

Наближення нового року, а також новорічні і різдвяні свята тимчасово зменшили напруженість політичних пристрастей в Криму. Активна діяльність кримських сепаратистів відновилася тільки у кінці першої декади січня 1995 року у вигляді чергового інтерв'ю Ю. Мєшкова кримським ЗМІ, де він категорично унеможливив реалізацію в Криму ухваленого Верховною Радою України Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування».

При цьому Ю. Мєшков, зазвичай, робив ставку на проросійські сили півострова, що гуртувалися навколо «президента» як основного носія їх ідей. Зокрема, одна з таких помітних сил — «Всекримський рух виборців за Республіку Крим». Він створювався за прямої участі Російської Федерації і традиційно пропагував її інтереси. 11 січня 1995 року виконком руху ухвалив чергову резолюцію про підтримку зусиль Ю. Мєшкова, спрямованих на «подальше зміцнення державності Криму», а також на активізацію підготовки референдуму про дострокове припинення повноважень Верховної ради АРК.

Підтримувало Ю. Мєшкова і командування Чорноморського флоту. 16 січня 1995 року, під час чергового візиту «президента» Криму до Севастополя, його прийняв командувач ЧФ Е. Балтін, який підтвердив своє прихильне до нього ставлення. Там же, в Севастополі, «президент» Криму зустрівся з офіцерами штабу флоту і підтвердив свій курс на приєднання Криму до Росії. Аудиторія висловила йому свою вдячність.

Ще однією опорою «президента» були так звані «козаки», об'єднані в «Кримський козачий союз» http://russian.kiev.ua

Ще однією опорою «президента» були так звані «козаки», об'єднані в «Кримський козачий союз» — напіввійськову організацію на чолі з колишнім офіцером ЧФ В. Кобзарєвим. Зрозуміло, політична платформа цієї організації передбачала «вірність єдиній російській державі».

* * *

Традиційно активізація антиукраїнських сил Криму супроводжувалася і підвищенням активності Чорноморського флоту, що цього разу співпала з підготовкою морської піхоти ЧФ до війни в Чечні. Так, на полігоні 810 обрмп тривала інтенсивна підготовка посиленого тактичного батальйону морської піхоти до бойових дій в гірській і міській місцевостях. Зокрема, 17–18 січня 1995 року були проведені контрольні стрільби підрозділів, що вирушали до Чечні, а також перевірені професійні навички водіїв танків, БТР і самохідних артилерійських установок. При цьому ніхто і не приховував, що ці навички можуть придатися як у Чечні, так і безпосередньо в Криму для підтримки місцевих проросійських сил.

Проте економічна ситуація, що загострилася в Російській Федерації, змушувала скорочувати Чорноморський флот, який, як мовиться, «різали по живому», не зважаючи на російські інтереси в Криму і проблеми на Північному Кавказі. 17 січня 1995 року, у розпал вищеназваних заходів, штаб ВПС ЧФ отримав директиву про своє розформування до 1 жовтня 1995 року. Розформуванню підлягали також 43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк (аеродром Гвардійське, 30 штурмовиків Су-17), 78-й протичовновий вертолітний полк (аеродром Мирний, 52 вертольоти Ка-25), 318-й окремий протичовновий авіаційний полк (17 літаків Бе-12). Чимало цієї авіаційної техніки, без узгодження з Україною, перекидалося до Росії.

Скорочувалася і берегова база Чорноморського флоту. При цьому російська сторона робила усе можливе, щоб не передати вивільнену інфраструктуру для формування ВМС України. Зокрема, це стосувалося об'єктів колишнього з'єднання підводних сил в Балаклаві, які повинні були відійти Україні. Всупереч російсько-українським домовленостям з цього питання, командувач ЧФ Е. Балтін передавав вивільнені приміщення комерційним структурам Севастополя.

Така ж доля спіткала і військово-морську базу в Донузлаві, заплановану під скорочення у 1995 році.

* * *

Як правило, зменшення в Криму російської військової присутності Росія намагалася компенсувати посиленням свого впливу на місцеве населення. В першу чергу під цей вплив підпадала молодь, яку цілеспрямовано зазивали на службу в лавах російської армії і фоту. До речі, проблема служби у ЗС РФ ставала актуальною через тотальну мусульманізацію російської держави після розпаду СРСР.

Так, 27 січня на ЧФ прибув начальник Ленінградського вищого військово-морського училища (ЛВВМУ) контр-адмірал Халлуїлін (типове «російське» прізвище). Головна мета його приїзду — підбір кандидатів з числа молоді Севастополя і Криму для вступу в училище.

Раіса Телятнікова, лідер «Російської громады Севастополя» http://russian.kiev.ua/

Там же, в штабі ЧФ, проводилися і вступні іспити до ЛВВМУ. Одночасно на базі 7-го навчального загону Чорноморського флоту для старшокласників-випускників севастопольських шкіл організовувалися так звані «олімпіади», що виявляли кандидатів для вступу у військово-морські училища Росії. Зарахованим в кандидати надавалося російське громадянство. Допомагала в оформленні необхідних документів «Російська община Севастополя» на чолі з Р. Телятніковою, що користувалася підтримкою командування Чорноморського флоту.

* * *

Втім, усе це було усього лише одним з епізодів в битві Росії за Крим і Севастополь. Головні зусилля російська сторона зосереджувала на наданні російського громадянства населенню Криму. Причому, цим «громадянством» вона прагнула охопити якомога більшу кількість кримчан. В майбутньому це повинно було послужити основою для можливої «легітимної» агресії проти України під приводом «захисту російських співвітчизників» на українській території.

При цьому такі дії активно підтримувалися як Верховною радою АРК, так і проросійськими організаціями Криму. Наприклад, наприкінці січня 1995 року на запрошення кримського парламенту до Севастополя прибула російська консульська група з повноваженнями надавати російське громадянство жителям міста. Це викликало масовий ажіотаж серед проросійських сил Севастополя, що вилився у звернення до міністра закордонних справ Росії А. Козирєва з проханням відкрити в місті постійне консульство РФ.

* * *

Втім, загроза безпеці Криму надходила не лише з Москви. Все частіше позначалися на ситуації півострова події в Чечні. Передусім це біженці, що вирушили до Криму з Північного Кавказу. При цьому вихідці з Чечні, а також інших регіонів півдня Росії розпочали масово скуповувати, а то і самочинно захоплювати земельні ділянки.

Почастішали також випадки вербування жителів Криму до північнокавказьких бандформувань, а також спроби незаконного придбання зброї в підрозділах Чорноморського флоту. Усе це призвело до різкого погіршення криміногенної ситуації на території Кримського півострова.

Ці обставини Ю. Мєшков спробував використати для перепідпорядкування собі силових структур АРК. Так, 4 лютого під керівництвом «президента» відбулося розширене засідання уряду Автономної Республіки, на якому Ю. Мєшков знову запропонував створити національну гвардію Криму. Комплектування передбачалося здійснювати за рахунок кримських призовників, а їх оснащення — шляхом передачі озброєння, отриманого після скорочення в Криму частин збройних сил Росії і України.

* * *

Займаючись внутрішніми проблемами, проросійські сили Криму намагалися вийти на «міжнародний» рівень. 8 лютого 1995 року в Сімферополі проходить так званий «Слов'янський конгрес Криму», в якому беруть участь понад десять політичних партій і організацій Росії і України. Учасники «конгресу» ухвалили постанову, в якій засуджувалося керівництво України за «створення перешкод інтеграційним процесам в СНД».

У розвиток вказаних подій 10 лютого 1995 року в Ялті була заснована «постійно діюча міжпарламентська конференція» Криму, Росії, Казахстану і Придністров'я. Мета цього формування — «координація зусиль парламентарів, спрямованих на відновлення єдиного політичного і економічного простору на території колишнього СРСР».

* * *

8–9 лютого 1995 року в парламенті Криму прихильники Ю. Мєшкова зробили ще одну невдалу спробу прибрати з політичної арени АРК основного супротивника «президента» — голову Верховної ради автономії С. Цекова. Проте депутати парламенту АРК знову переобрали С. Цекова спікером найвищого законодавчого органу півострова.

З цими подіями співпала чергова публікація підсумків соціологічного опитування, проведеного Кримським центром гуманітарних досліджень, що показало різке зниження популярності Ю. Мєшкова серед виборців АРК. Так, кількість тих, хто розчарувався його роботою, зросла до 43 %, тоді як підтримували «президента» тільки 2 %.

Прагнучи підвищити рейтинг Ю. Мєшкова, його прихильники з «Всекримського руху виборців за республіку Крим» 19 лютого провели мітинг у Севастополі за участю представників Російської партії Криму і Ліберально-демократичної партії Росії. Мітингувальники звинуватили Президента РФ Б.Єльцина в «розвалі Радянського Союзу», і зажадали відокремлення Криму від України, надання Севастополю російського статусу, закріпивши російську військову присутність на усій території колишнього СРСР. Крім того, представники ЛДПР оприлюднили плани створення представництва своєї партії в Криму.

У свою чергу 23 лютого 1995 року фракція Верховної ради Криму «Росія-Єдність» винесла на розгляд парламенту законопроект про громадянство АРК, яким передбачалося подвійне громадянство для жителів автономії.

* * *

Активну участь в цих усіх процесах брало і командування Чорноморського флоту, прагнучи скористатися можливістю для просування російських інтересів на півострові. Так, на тлі чергової інтенсифікації антиукраїнської діяльності проросійських сил Криму збільшилася і кількість публічних виступів представників ЧФ, спрямованих на посилення флотських позицій на Кримському півострові. Зокрема, в цих виступах виправдовувалася комерційна діяльність підрозділів Чорноморського флоту (навіть з порушенням законів України), обґрунтовувалася необхідність збереження присутності ЧФ РФ в Криму, звинувачувалася Україна в спробах побудувати свої Військово-Морські Сили «за рахунок російської сторони», а також компрометувалося командування ВМСУ в очах населення Криму і Севастополя.

А під прикриттям словесного галасу російське військове командування вивозило з сімферопольських складів авіаційне майно ЧФ, устаткування радіотехнічних підрозділів Донузлава і Євпаторії на територію Російської Федерації.

* * *

У першій декаді березня 1995 року парламент Криму зробив ще одну, що вже стала «традиційною» спробу усунути з поста С. Цекова. Спроба знову завершилася невдачею. 9 березня його повноваження підтвердили 57 депутатів з 97, які брали участь у голосуванні.

А вже 16 березня з черговою акцією виступили прихильники Ю. Мєшкова з «Всекримського руху виборців за Республіку Крим». Так, на з'їзді організації було вирішено звернутися до Державної думи РФ з пропозицією не ратифікувати базовий Договір про дружбу і співпрацю між Росією і Україною до проведення референдуму про статус Криму і Севастополя.

* * *

Фактично обстановка заходила в «глухий кут». При цьому парламент АРК і не намагався виконувати вимогу Верховної Ради України про приведення конституції Криму у відповідність до Основного закону України.

Відплата

17 березня 1995 року політико-правова ситуація в Криму розглядалася на пленарному засіданні третьої сесії Верховної Ради України. Після обговорення цього питання приймається рішення про відміну конституції АРК від 6 травня 1992 року, ліквідацію «інституту президентства» в Криму, а також про порушення кримінальної справи проти Ю. Мєшкова, якого звинуватили в перевищенні владних повноважень. До прийняття нової конституції Автономна Республіка Крим повинна була керуватися виключно Основним законом України. В той же час Верховна Рада України зберегла повноваження парламенту і уряду АРК.

Окрім того ВР України ухвалила Постанову «Про проведення виборів депутатів і глав місцевих Рад АРК», а також Закон України «Про Автономну Республіку Крим», який закріплював статус Криму як автономної республіки у складі України.

* * *

Рішення Верховної Ради викликало істеричну реакцію як у керівництва Криму, так і в Москві. 17 березня в Сімферополі проходить екстрене засідання президії парламенту АРК, присвячене визначенню позиції кримської влади з вищевказаного питання. В ході засідання спікер ВР Криму С. Цеков висловив протест Верховній Раді України у зв'язку з прийнятими нею постановами. В той же час він визнав, що низка положень конституції АРК не відповідають Основному закону України.

Така позиція С. Цекова пояснювалася досить просто: з одного боку, він повинен був піклуватися про свій імідж в очах проросійських сил Криму, а з іншого — демонструвати лояльність до України, що підтримала його в конфлікті з Ю. Мєшковим. Цікаво, що аналогічну стриману позицію займав і сам Ю. Мєшков, який заявив, що не робитиме ніяких кроків у відповідь на рішення Верховної Ради України.

В той же час деякі кримські парламентарі закликали до радикальніших дій, зокрема, до зняття мораторію на проведення референдуму про незалежність Криму. Окрім того, проросійські сили в парламенті АРК закликали своїх прихильників «виступити на захист державності Кримського півострова» нібито на противагу діям України. За підсумками наради на 18 березня було призначено надзвичайне засідання ВР Криму.

Заступник голови комітету Держдуми у справах співвітчизників К. Затулін не виключав можливості розвитку ситуації в Криму за «чеченським сценарієм» http://obozrevatel.com/

Не стояла осторонь і Росія. Виступаючи з екстреним повідомленням, спікер російського парламенту І.Рибкін оголосив про плани Державної думи РФ найближчим часом провести спеціальне засідання з проблем Криму. У свою чергу, знаний «друг України» — заступник голови комітету Держдуми у справах співвітчизників К. Затулін не виключав, що ситуація в Криму може розвиватися за «чеченським сценарієм», що, за його словами, могло призвести до різкого погіршення стосунків між Росією і Україною.

А ось Адміністрація США підтримала територіальну цілісність України, у своїй заяві визнавши Крим невід'ємною частиною України.

* * *

Не зважаючи на заклики кримських парламентарів до населення Криму виступити на захист «незалежності АРК», в цілому ситуація на півострові 17–18 березня 1995 року була спокійною. У центрі Сімферополя, біля парламенту Криму, зібралося декілька десятків активістів різних проросійських організацій. В основному це були не налаштовані до яких-небудь активних дій пенсіонери і ветерани Чорноморського флоту.

Не пручалася і охорона «президента» АРК, здаючи зброю за розпорядженням Головного управління Служби безпеки України в Криму. У «президентської» охорони також були вилучені і транспортні засоби.

Підрозділи Служби безпеки і Національної гвардії України посилили охорону телецентру, радіоцентру і інших важливих об'єктів.

У таких умовах 18 березня проходить позачергове засідання Верховної ради Криму. З повідомленням виступив спікер кримського парламенту С. Цеков, назвавши рішення ВР України несподіваним і безпрецедентним. В той же час він закликав депутатів до «виважених дій», які б дозволили зберегти «державність Криму».

Узяв слово колишній «президент» АРК Ю. Мєшков і порушив питання про причини парламентсько-президентської кризи на півострові. Він визнав, що це відбувалося через майнові протиріччя між двома гілками влади півострова. Він також назвав «істерією» рішення ВР України щодо Криму, які, на його думку, фактично граничили з «силовими діями». Усе це, за оцінкою Ю. Мєшкова, було «найважчим випробуванням для державності АРК».

Представники парламентської фракції «Росія», своєю чергою, закликали присутніх звернутися до міжнародних організацій з проханням захистити повноваження кримського парламенту. При цьому ніхто і не приховував, до кого саме мала намір звернутися вказана фракція.

За підсумками засідання була ухвалена низка заяв, в яких, зокрема, прозвучала готовність зняти мораторій на проведення загальнокримського референдуму з питання статусу Кримського півострова. Парламент Криму також звернувся до Росії з проханням не підписувати базовий Договір між Російською Федерацією і Україною без урахування інтересів АРК. А Верховній Раді України було запропоновано підписати широкомасштабний договір з Кримом.

* * *

Всупереч зусиллям проросійських сил Криму, 19–20 березня 1995 року обстановка на півострові, в цілому, залишалася спокійною. Якщо не брати до уваги окремі невеликі мітинги (чисельністю не більше 10–20 чоловік) в Сімферополі, Севастополі і деяких інших населених пунктах АРК, то можна сказати, що жителі півострова практично не реагували на те, що відбувається.

Більше того, на підтримку рішень Верховної Ради України з кримського питання виступили українські організації Криму, а також керівництво кримсько-татарської організації «Курултай», у тому числі її фракція в парламенті АРК.

Проте, керівництво Криму не полишало активних спроб відстояти свої інтереси в АРК. При цьому, незважаючи на тимчасове об'єднання в протистоянні з Україною, у Ю. Мєшкова і С. Цекова зберігалися істотні розбіжності в методах досягнення своїх цілей.

Так, 20 березня, у своєму інтерв'ю кримським ЗМІ, Ю. Мєшков знову звернувся до жителів Криму, закликаючи до референдуму про незалежність АРК, як «єдиної і основної можливості вирішення конфлікту між Автономною Республікою і Україною».

У свою чергу, голова Верховної ради Криму С. Цеков, що займав більш виважену позицію, заявив про свої наміри запропонувати парламенту України припинити дію ухвалених щодо Криму рішень і продовжити двосторонні переговори з усього комплексу «українсько-кримських проблем». Він також визнав помилковість попередніх рішень Парламенту АРК щодо України. Зокрема, за його словами, це стосується ухвалення Верховною радою Криму закону АРК про розподіл повноважень між органами виконавчої влади автономії і України замість підписання відповідної угоди з Україною.

* * *

Такий розвиток подій в Криму аж ніяк не влаштовував Москву, що прагнула максимально загострити ситуацію на півострові. Як важіль тиску на Україну представники керівництва РФ і надалі використовували питання підготовки і підписання базового політичного Договору між двома державами. Зокрема, цю тему знову порушив заступник міністра закордонних справ Росії С. Крилов. Підтримував його і К.Затулін, закликаючи керівництво РФ відмінити запланований наприкінці березня візит до Києва першого віце-прем'єр-міністра уряду Росії О. Сосковця для обговорення умов підписання вищезгаданого Договору.

20 березня 1995 року кримське питання розглядалося на засіданні Державної думи Росії. За його підсумками було ухвалене рішення підготувати спеціальну постанову російського парламенту про політичну ситуацію в Криму.

Цього ж дня в будівлі Верховної ради АРК розпочала свою роботу консульська група РФ в Україні. За словами її керівника М. Глушкова, основним своїм завданням група вважала прискорення і розширення масштабів процесу надання російського громадянства жителям Криму. Представники групи направлялися також до Севастополя, інших кримських міст. Виходячи із заяв деяких російських політиків, підсумки роботи групи могли розглядатися парламентом АРК в якості підсумків референдуму про статус Криму. Фактично ж, окрім виконання офіційно оголошених функцій, група координувала дії проросійських сил Криму, підтримуючи їх зв'язок з Москвою. Відчуваючи таку підтримку, останні розперезалися у своїх виступах проти України. Так, в засобах масової інформації, контрольованих вищевказаними силами, різко активізувалася інформаційна кампанія, що дискредитувала рішення Верховної Ради України з кримського питання. З'явилися і «докази» їх «незаконності», і переконання «необов'язковості» їх виконання в Криму. Одночасно поширювалися заклики до масових акцій протесту в Криму і Севастополі.

При цьому, як і раніше, «першу скрипку» тут грав Ю. Мєшков, який категорично відмовлявся виконувати рішення ВР України про ліквідацію «інституту президентства» в Криму, посилаючись на те, що його «обрала більшість населення півострова». Більше того, колишній «президент» Криму дозволяв собі висловлювати прямі погрози Україні, стверджуючи про «непередбачуваність розвитку» як кримсько-, так і російсько-українських відносин. У цьому контексті особливо негативну реакцію Ю. Мєшкова викликало рішення Генеральної прокуратури України порушити проти нього кримінальну справу.