31 грудня 2013

Військово-морські сили Іракської республіки. На шляху до самостійності

Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І. І. Мечникова

У вівторок 12 березня 2013 р. сталася, на перший погляд, дуже тривіальна подія. Під час офіційного візиту до Багдаду командувача військово-морськими силами Корпусу Вартових Ісламської Революції Ісламської Республіки Іран (ВМС КСІР ІРІ) контр-адмірала Алі Фадаві було підписано угоду про військову співпрацю між військово-морськими силами Іраку та ІРІ. З боку сторони, що приймала, — Іракської Республіки — угоду підписав командувач ВМС Іраку віце-адмірал Алі Хусейн Алі. У підписаному документі, що має, загалом, характер декларації про наміри, йшлося про розширення співпраці між флотами двох країн, про організацію взаємних візитів кораблів і проведення спільних навчань, а також про майбутню розробку спільних методів і тактичних прийомів. Сторони висловили намір ділитися інженерно-технічним досвідом в питаннях ремонту, збереження і обслуговування морської інфраструктури. За підсумками візиту один з найбільш впливових в ІРІ воєначальників Алі Фадаві зазначив, що підписана угода покладе початок тіснішій співпраці між двома країнами в регіоні Перської затоки.

Офіційна емблема ВМС Іраку
Офіційна емблема ВМС Іраку http://www.globalsecurity.org/

Враховуючи історію украй напружених стосунків протягом останніх, як мінімум, сорока років між Іраком і Іраном, припустити раніше про можливість такого їх зближення не було й мови. Його нереальність, навіть теоретично, була більш ніж очевидна, оскільки з 2003 року Ірак практично повністю залежить від США. Та і серйозні, фактично конфліктні протиріччя між ІРІ та її найближчими сусідами, у тому числі і Іракською Республікою (а в першу чергу з країнами Заходу і США) зовсім не сприяли цьому зближенню.

Проте, угода була не лише підписана, але і отримала конкретне наповнення восени 2013 року. Вже 29 вересня — 1 жовтня 2013 р. Алі Хусейн Алі, обидва командувачі ВМС підписали спеціальний меморандум про взаєморозуміння в питаннях військово-морської співпраці Іраку та Ірану. Документ передбачає обмін досвідом, навчання, виготовлення військової техніки і військово-морську співпрацю в Перській затоці. Командувачі обмінялися думками з питань, що становлять взаємний інтерес, підкреслили важливість зміцнення та розвитку стосунків у військово-морській сфері і в області безпеки, а також пообіцяли зміцнювати військову співпрацю. Алі Фадаві висловився за розширення співпраці між обома флотами в ім'я зміцнення безпеки і стабільності в регіоні. У свою чергу іракський командувач заявив, що ірансько-іракська співпраця вигідна жителям цього регіону, підкресливши, що Багдад готовий до активного співробітництва з Іраном, особливо в морській галузі.

 Командувач ВМС КСІР ІРІ контр-адмірал Алі Фадаві і командувач ВМС Іраку, віце-адмірал Алі Хусейн АліКомандувач ВМС КСІР ІРІ контр-адмірал Алі Фадаві і командувач ВМС Іраку, віце-адмірал Алі Хусейн Алі. Тегеран
http://www.islamicinvitationturkey.com/

І хоча до кінця 2013 року ВМС обох країн провели усього лише одне командно-штабне навчання (на картах, на початку грудня 2013 р.), ці усі події дуже наочно продемонстрували, що відроджені після воєн 2003 року військово-морські сили Іракської Республіки фактично набули якщо не повної, то помітної самостійності. Інша справа, що не можна ще казати про те, що ВМС Іраку остаточно позбулися опіки США. Втім, низка різного роду зроблених іракською владою кроків (і не лише) в 2013 році дозволяє нам з усією серйозністю стверджувати, що збройні сили Іракської Республіки поступово звільняються від зовнішнього контролю і починають рухатися своїм шляхом розвитку. І очолили цей рух військово-морські сили. Це може бути дуже несподіваним для сприйняття. Але тільки на перший погляд, тому що їх очільництво зумовлене попереднім ходом подій.

Загальні проблеми будівництва ВМС Іраку і їх організація

До березня 2003 року у ВМС Іраку налічувалося не більше 3 000 чоловік особового складу і були найменшим за чисельністю видом збройних сил. Поразка в Першій війні в Перській затоці (17.01 — 28.02.1991р.) і вжиті опісля міжнародні санкції не дозволяли уряду Саддама Хусейна розвивати військово-морську складову національних збройних сил. Як наслідок, до моменту початку операції «Шок і трепет» у ВМС Іраку було 4 корабельних бригади охорони водного району, куди входило до 25 застарілих кораблів і катерів. З них лише 1 ракетний і 5 патрульних теоретично були здатні хоч якось протидіяти англо-американським силам. Фактично ж іракські ВМС не були боєздатними, і, що дивно, в планах іракського командування їм практично не приділялося уваги. Це і проявилося в Другій війні в Перській затоці (20.03 — 1.05. 2003 р.), де ВМС Іраку ніяк не змогли себе проявити і були знищені.

Тобто, можна сказати, що до кінця операції зі звільнення Іраку («Свобода Іраку» або «Шок і трепет») ВМС Іраку функціонально припинили своє існування. Інша справа, що їх портова інфраструктура була збережена і буквально відразу ж після іноземного вторгнення активно використовувалася союзниками. Так, головна військово-морська база і одночасно великий порт Іраку Умм Каср вже з 23 березня 2003 року на повну потужність використовувалися американськими і британськими силами як основний тиловий центр. Єдиний же відкрито розташований іракський порт Фао (аль-Фао) на однойменному півострові, утвореному від впадання в Перську затоку річок Євфрат і Шатт-эль-Араб, не зважаючи на уцілілу інфраструктуру, союзниками спочатку не використовувався. Куди важливіше для них було гарантувати безпеку нафтоналивної портової інфраструктури Фао і двох іракських морських нафтових терміналів «Хор Аль-Амійя» (Khawar Al Amaya Oil Terminal (KAAOT) і «Аль-Басра» (al Basrah Oil Termina, ABOT — старе найменування Mina Al — Bakr), безпосередньо пов'язаних з вищезгаданим портом.

 Британський танко-десантний корабель RFA L 3005 Sir Galahad під розвантаженням в Умм Касре

Британський танко-десантний корабель RFA L 3005 Sir Galahad під розвантаженням в Умм Касре
http://rnzngunners.wordpress.com/

Важливість цього завдання підкреслювалася двома взаємозв'язаними, але протилежними за характером чинниками. По-перше, технічні характеристики терміналів не відповідали сучасним вимогам, оскільки вони могли обслуговувати одночасно лише 5 танкерів. При цьому наявне на них устаткування було значною мірою або пошкоджене, або навіть «іржаве», але через технічні особливості проекту цих платформ їх модернізація була недоцільною. Та в цьому і не було потреби, адже за нормальної їх роботи щорічна вартість відвантаженої через них сирої нафти складала близько 12 млрд. доларів, або 80% усієї нафти, що експортується з Іраку. По-друге, через специфіку шельфу, на якому були розташовані платформи, будівництво поряд з ними аналогічних споруд було також не реальне (принаймні, в період 2003-2005 рр.), так само як і повне їхнє знесення і будівництво на їхньому місці принципово нових споруд. Тому хотіли того союзники з американсько-британської коаліції чи не хотіли, але вони вимушено використовували ці термінали в такому саме вигляді. Так само як і переймалися їхнім збереженням.

Розташування нафтових терміналів Іраку і морських кордонів країни Розташування нафтових терміналів Іраку і морських кордонів країни.
http://www.military.com/

Проте в умовах оснащення ВМС ІРІ новітніми високошвидкісними і малопомітними катерами, як власного, так і північно-корейського виготовлення, а також за нестабільної внутрішньополітичної ситуації в окупованому Іраку, завдання гарантування безпеки стратегічно важливої і одночасно критичної вищезгаданої іракської морської інфраструктури з різних причин не було вирішене. Яскраве свідчення цього — теракт у квітні 2004 р. на платформі Хор Амайя, здійснений бойовиками проіранської організації шиїтів, коли загинули 2 американські спецназівці і один іракський доброволець. При цьому терористам вдалося безкарно вивести з ладу частину устаткування. У цих умовах восени 2003 р. американсько-англійське командування в Іраку дійшло висновку, що необхідно відродити ВМС розгромленої держави. Причин для цього було кілька. Так, американські і англійські сили в Іраку мали можливість патрулювати лише північну частину Перської затоки з'єднаннями своїх бойових кораблів, розгорнутими у цій акваторії. Одночасно кордон з ІРІ уздовж річки Шатт-ель-Араб патрулювали армійські частини США і Великобританії на плавзасобах (швидкохідних моторних човнах) об’єднання 1-ої річкової ескадри.

Внаслідок цього виникли дві серйозні проблеми. По-перше, досить значна акваторія, дуже складна в навігаційному відношенні, що простягнулася від узбережжя власне Іраку до районів патрулювання кораблів ВМС США і Великобританії, виявилася абсолютно відкритою. Діяти тут могли лише тральщики ВМС Великобританії і катери ВМС Кувейту. Але їх було мало і до того ж з чисто політичних причин вони не могли перебувати постійно в територіальних водах Іраку. Квітневий 2004 р. теракт продемонстрував уразливість саме цієї зони. По-друге, протистояти цілій річковій флотилії ІРІ на армійських моторних човнах США і Великобританії не було ніякої можливості. Якщо до цього додати фактичний провал програми створення в США літоральних кораблів, то можна зрозуміти мотиви, що спонукали союзників відродити ВМС Іраку. Важливим чинником було і прагнення підтримати суднобудівельні фірми США та Італії, як з внутрішньо-економічних міркувань, так і з урахуванням політичної ситуації в Іраку і навколо нього.

Природно, про створення потужних, як за часів правління Саддама Хусейна ВМС Іраку, оснащених кораблями і катерами з ракетним озброєнням і амфібійними силами, а також потужною морською авіацією, мова не велася. В основному нові ВМС Іраку передбачалося використовувати для патрулювання на річці Шатт-ель-Араб і в північній частині Перської затоки на віддалі спочатку 12-ти, а в подальшому і до 150-200 миль від узбережжя. Тобто, до зони розгортання корабельних сил ВМС США і їх союзників. Єдиним супротивником ВМС Іраку мали бути виключно легкі сили ВМС ІРІ, і то — за мирного часу. Головними ж завданнями відроджених ВМС Іраку були: запобігання проникненню на територію Іраку з моря контрабанди зброї і наркотиків, бойовиків різних терористичних організацій, що базуються на території ІРІ або підтримуваних Тегераном; захист нафто-експортної морської інфраструктури, передусім, відкрито розташованих терміналів.

Менш актуальними, але політично важливими були завдання забезпечення нормального режиму судноплавства в територіальних водах Іракської Республіки. При цьому будівництво нових ВМС Іраку мало здійснюватися в тісній взаємодії з відповідними структурами США і Великобританії та під їх контролем, а також під наглядом радників з Морської і річкової консультативної групи підтримки (Maritime and Riverine Advisory Support Team (M&R AST) і Навчальної місії НАТО в Іраку (NATO Training Mission — 1).

Першим кроком в цьому напрямі стало створення в січні 2004 р. Іракських Прибережних сил оборони (Iraqi Coastal Defense Forcе — ICDF). Їх бойовий склад повинен був включати ескадру з 5 патрульних катерів тайванського складання (про них нижче) і батальйон піхоти для охорони узбережжя і нафтових платформ. Загальна чисельність ICDF спочатку становила 214 добровольців. З січня 2004 р. вони приступили до тримісячного курсу навчання в навчальному таборі. З 21 квітня 2004 р. іракські добровольці стали отримувати і технічну підготовку у вже значно модернізованому американцями Умм Касрі. З 19 серпня з них було сформовано 5 основних і 3 запасні екіпажі патрульних катерів, що зробили по два навчальні виходи в море. Нарешті, 1 жовтня 2004 р. Іракські прибережні сили оборони приступили до регулярного патрулювання закріплених за ними зон як на катерах, що залишилися від старого ВМС Іраку, і човнах, так і на переданих до їх складу американцями сучасніших плавзасобах. Одночасно була створена і Іракська річкова патрульна служба (Iraqi River Patrol Servicе — IRPS), матеріальною основою якої стали як наявні маломірні катери, що стояли в Басрі (деякі з них були побудовані ще в 1930-і роки), так і передані американцями і британцями сучасні високошвидкісні плавзасоби.

Проте це був лише півзахід, а тому 12 січня 2005 р. військово-морські сили Іракської Республіки (The Iraqi Navy — IQN) були створені (точніше: відтворені) офіційно. Їх офіційна чисельність — 1 500 моряків і 800 морських піхотинців, а комплектування повинне було здійснюватися виключно на добровільній основі. Щоб командування ВМС країни і його англійські та американські куратори могли вибирати для служби в цьому виді збройних сил гідних представників іракського суспільства, щомісячна середня заробітна плата для них була встановлена в 1 000 доларів США. Для військовослужбовців ВМС Іраку була також розроблена система пільг, найбільш значні з яких були пов'язані з можливістю отримати в період проходження військової служби вищої технічної освіти бакалавр, магістр, аспірант.

Втім, нормальному розвитку нових ВМС Іраку перешкоджала низка політико-юридичних моментів. Адже з серпня 1990 р. фактично не була врегульована іраксько-кувейтська територіальна суперечка, що особливо стосується протоки Абдуллах і фарватерів, які забезпечують нормальний прохід кораблів і судів до портів Умм Каср і Хор-ель-Зубайр. Більше того, в березні 1991 р. Умм Каср офіційно був переданий Кувейту як один з елементів компенсації його матеріальних втрат, які він зазнав під час іракської окупації країни (2.08.1990 — 28.02.1991). Але у свої права власника Умм Касром до березня 2003 р. Кувейт так і не вступив. При цьому відразу ж після захоплення американськими військами цього іракського порту він ними був перетворений на величезний табір для іракських військовополонених і терористів — Camp Bucca. Як наслідок, врегулювання цілого комплексу юридичних проблем довкола Умм Касра розтягнулося майже на 3 роки.

11 листопада 2008 року командувач ВМС Іраку контр-адмірал Мухаммад Джавад в головній ВМБ Кувейту Рас-ель-Калайх підписав історичний документ Khawr Abd Allah Protocols або «KAA Protocols», що юридично врегулював питання про протоку Абдуллах (попередня домовленість про їх підписання була досягнута 8 травня 2008 р. на борту британського фрегата УРО F87 «Чатам» (HMS Chatam)). У основі Протоколу була концепція, розроблена офіцерами Королівських ВМС Великобританії, зокрема, юристом Королівської морської піхоти майором Девідом Хаммондом (David Hammond). Нею передбачалося створення Різнорідного (багатонаціонального) тактичного з'єднання 158 (Combined Task Force 158), призначеного для операції в північній частині Перської затоки, особливо — в територіальних водах Іракської Республіки. Головне завдання З'єднання 158 — захист нафтових терміналів і територіальних вод Іраку, у тому числі і в районі міста-порту Басра. Крім того, Протоколи юридично визначали методи вирішення спірних питань, які могли виникнути між військовими і військово-морськими відомствами Іраку і Кувейту в протоці Абдуллах і в суміжних територіальних водах двох країн.

Реально Різнорідним тактичним з'єднанням 158 і повинні були стати (і фактично стали) нові військово-морські сили Іракської Республіки. Не зважаючи на теоретично самостійний їх статус, вони, так само як і ВМС Кувейту, оперативно були підпорядковані Об'єднаному Центральному командуванню США зі штабом в столиці Бахрейну Манамі. При цьому передбачалося спільне використання ВМС Іраку і Кувейту за планами американського і британського військово-морського командування у разі загострення міжнародного стану в північній частині Перської затоки. Як потенційний супротивник розглядалися виключно ВМС Ісламської Республіки Іран, що швидко зміцнюються, зокрема, їх «москітний» або «терористичний» флот.

Проте, на відміну від ВМС Кувейту, створювати у складі нових ВМС Іраку ударну компоненту американські адмірали не дозволили. Зважаючи на це основними функціями нових ВМС Іраку повинні були стати: патрулювання територіальних вод країни і в майбутньому — економічної 200-мильної зони; забезпечення сприятливого оперативного режиму для торговельного, передусім танкерного судноплавства у вказаних акваторіях; захист нафтовидобувної і нафто-експортної інфраструктури Іраку біля морських берегів країни, в першу чергу в районі півострова Фао; патрулювання кордону з Іраном на річці Шатт-ель-Араб від її гирла до Басри (понад 90 км) з метою перешкодити проникненню в країну контрабандних вантажів; захист іракських (британських і американських) інтересів в річковій акваторії і дельті вказаної річки.

Оскільки новим ВМС Іраку належало патрулювати в основному територіальні води і 200-мильну економічну зону країни, майже весь їх бойовий склад мав бути зосереджений у ВМБ Умм Каср. Пояснювалося це тим, що, на відміну від Басри, Фао і порту Хор-ель-Зубайр, Умм Каср в ході війни 2003 р. постраждав значно менше. З вересня 2003 по 2010 рр. США вклали у відновлення і реконструкцію Умм Касра близько 100 млн. доларів США, створивши на його території і центр підготовки фахівців для ВМС Іраку (тільки 30 млн. доларів — в Хор-ель-Зубайр). При цьому в умовах початку нормального функціонування і інших портів Іракської Республіки потреба в Умм Касрі, як єдиного або головного центру матеріально-технічного забезпечення союзних окупаційних сил, поступово відходила на другий план. Особливо з урахуванням виведення з Іраку в 2009 р. британських, а в 2011 р. американських військ. Як наслідок, 2 грудня 2011 р. ВМБ Умм Каср остаточно була передана Сполученими Штатами Іраку, хоча ще з 30 квітня 2010 р. ВМС Іраку повністю перейняли на себе функції її захисту.

Портова інфраструктура Іракської Республіки Портова інфраструктура Іракської Республіки
http://rnzngunners.wordpress.com/

Проте, через виняткову стратегічну важливість Умм Касра, тривала її модернізація силами американських частин. Ще 25 червня 2010 р. між командуванням ВМС Іраку та Інженерним корпусом армії США (US Army Corps of Engineers) був укладений контракт загальною вартістю щонайменше 25 млн. доларів США (у рамках програми іноземного військового фінансування (Funded by US Foreign Military Financing) про додаткову модернізацію ВМС Умм Каср, вже з урахуванням базування там основних сил іракського військового флоту. До 25 жовтня 2013 р. основний об'єм робіт був виконаний. У підсумку ВМБ Умм Каср була значно розширена спеціально для базування флоту патрульних іракських катерів, що активно розвивається. Був введений в дію новий плавучий 165-метровий причал, приєднаний до наявного бетонного пірсу. Роботи з поглиблення дна, об'ємом в 900 тис. кубічних метрів, призвели до того, що новий причал зможе обслуговувати судна з осіданням 6 метрів. Завдяки побудованим новим портовим спорудженням сучасного типу, до листопада 2013 р. в Умм Касрі вдалося повністю зосередити усі оперативні підрозділи ВМС Іраку: 3 дивізіони патрульних кораблів і катерів (по 5 одиниць в кожному), дивізіон допоміжних судів (4 одиниці) і дивізіон швидкохідних катерів спеціального призначення (понад 10 одиниць). Втім, створена інфраструктура дозволяє приймати флот, мінімум в два рази більший за чисельністю.

 Так виглядає модернізована ВМБ Умм Каср: видніється нова гребля і новий плавучий причал

 Так виглядає модернізована ВМБ Умм Каср: видніється нова гребля і новий плавучий причал
http://www.janes.com/

 У Басрі ж у січні 2005 р. був відновлений штаб військово-морських сил Іраку зі структурами управління і допоміжними підрозділами. Там же відновила свою роботу Арабська академія з морських досліджень (Морська академія Арабської затоки) — єдиний вищий навчальний заклад Іраку, що готує морських фахівців усіх спеціальностей (в основному цивільних).

На початок 2013 р. загальна чисельність особового складу ВМС Іраку досягла 5 000 осіб військово-морського персоналу і військовослужбовців морської піхоти. Сама ж відроджена морська піхота Іраку, що складається з 3-х батальйонів (2-х в Умм Касрі і 1-го в Басрі), не призначалася для участі в морських десантних операціях амфібійних сил ВМС Іраку. Її головними функціями були оборона військово-морських баз, портів і нафтової інфраструктури (по 50 чоловік на кожній нафтовій платформі) на узбережжі країни, а також дія у вигляді абордажних груп на патрульних кораблях і катерах ВМС Іраку. З урахуванням розміщення груп морських піхотинців віднині будувалися усі плаводиниці іракських ВМС.