29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН проголосувала за створення двох нових держав — єврейської та арабської (резолюція № 181). Єврейське населеннярадісно вітало це рішення. А ось арабське його не сприйняло, адже територія єврейської країни виявилась значно більшою за арабську.
14 травня 1948 року єврейська Національна рада оголосила про створення Держави Ізраїль, а в ніч на 15 травня єгипетські літаки почали бомбардувати Тель-Авів, і трьохсоттисячна армія п’яти арабських держав розпочала бойові дії проти щойно утвореної країни. Так запалав довготривалий і кровопролитний близькосхідний конфлікт.
|
|
Близькосхідний конфлікт http://knowhistory.ru/ |
21 лютого 2014 року Майдан переміг. Він ще був залитий кров’ю героїв «Небесної сотні», і Україна була слабка, але сповнена надій на майбутнє. Але вже 27 лютого в Криму «несподівано» з’явились «зелені чоловічки» і розпочалася анексія Кримського півострову, що згодом переросла в пряму агресію Росії проти України.
11 березня була ухвалена Декларація незалежності Автономної Республіки Крим и міста Севастополя. 16 березня «швиденько» був сфабрикований референдум, і вже 18 березня був підписаний договір між Російською Федерацією та Республікою Крим щодо прийняття останньої до складу РФ.
Між цими двома подіями вмістилось 66 років… Близький Схід і Європа — що тут може бути спільного? Якщо розібратись, то спільного чимало. Довготривала війна на Близькому Сході становить певний інтерес для України. Зокрема, тактика та стратегія Ізраїлю в його протидії зовнішній збройній агресії. І особливо — такий же досвід Сирії. Парадокс тут у тому, що країни Ізраїль та Сирія, багато років знаходячись в стані війни одна з одною, одночасно ще й оточені країнами, які намагаються знищити їх державну незалежність.
Залишимо поза увагою політичні та економічні складові, більш уважно розглянемо основні відмінності військової складової організації Ізраїлем та Сирією протидії зовнішній агресії.
Держава Ізраїль:
По-перше, це відносно невелика територія, що не дає змоги збройним силам здійснювати масштабні військові маневри, як то оперативний наступ/відступ, перекидання військ на велику відстань тощо.
По-друге, досить висока щільність населення, яке все практично має загальну військову підготовку й в дуже короткий термін може бути відмобілізоване — «Один народ — одна армія».
Саме тому керівництво країни проводить виключно агресивну наступальну тактику, у тому числі у спосіб нанесення «хірургічних» ракетних та авіаційних ударів по розташованих на території супротивника об’єктах.
Сирійська Арабська Республіка:
Більш уважно розглянемо останній період — 2011–2014 pp. Незважаючи на трьохсоттисячні збройні сили CAP, проведену загальну мобілізацію, сформовані добровольчі батальйони та допомогу у вигляді груп «Хизбалла» і загонів сил спеціальних операцій «Кодс» зі складу Корпусу стражів ісламської революції Ісламської Республіки Іран (всього близько 400 тис. осіб), сирійське керівництво через наявність великої території (довжина кордону з Туреччиною 900 км, з Іраком 600 км, з Йорданією 370 км) не змогло організувати надійного захисту зовнішніх рубежів та було змушено поступово відводити війська від кордонів вглиб території. Як наслідок, сирійський уряд:
- повністю втратив контроль над більшою частиною кордонів та прикордонних територій, через які здійснюється перекидання техніки та бойовиків ісламістських терористичних організацій. При цьому, уряд САР завдає ракетно-артилерійські й авіаційні удари по супротивнику та проводить окремі наземні операції;
- втратив контроль над частиною сільськогосподарських районів та нафтогазових родовищ, що призвело до необхідності масштабних зовнішніх закупівель продовольства та палива;
- практично втратив контроль над прикордонною частиною населення країни та частково — над населенням центральних районів країни, яке певною мірою деморалізоване тривалою громадянською війною, відсутністю нормального забезпечення продовольством, електроенергією, дефіцитом товарів першої необхідності, а також постійною загрозою життю внаслідок здійснення ісламістами терористичних актів;
- зумів зберегти основну масу особового складу та техніки сухопутних військ ЗС та МВС Сирії. При цьому керівництво сконцентрувало сили військових і поліцейських підрозділів на обороні столиці САР — Дамаску, інших великих міст, портів, стратегічних транспортних шляхів та об’єктів економічної інфраструктури, баз зберігання військової техніки та складів тилового забезпечення. Утримання під контролем морських портів, основних транспортних шляхів та аеропортів дало змогу безперервно отримувати зовнішню допомогу.
На сьогоднішній день склалася ситуація, за якої ані ЗС CAP, ані збройні формування терористичних ісламістських організацій не спроможні продовжувати активні наступальні дії та обмежуються окремими бойовими операціями.
Зі схожих ознак між цими двома країнами в організації протистояння зовнішній агресії можна виділити наступні:
1. Високий ступінь патріотичності, згуртованості населення та готовності стати на захист своєї держави. Зокрема, населення Сирії, у своїй більшості не підтримало ідеї «Арабської весни», не повалило режим Б.Асаді й фактично третій рік поспіль веде збройну боротьбу за свою незалежність.
2. Тривалий час країни ведуть бойові дії проти агресора, який чисельно, а у деяких випадках і технічно, має перевагу над їх національними збройними силами.
3. Обидві країни мають налагоджену систему військової мобілізації; створені напіввійськові формування «Шабіха» (Сирія); відпрацьовані та узгоджені на різних рівнях державної системи заходи з соціально-економічного захисту населення й з переорієнтації потужностей національних економік з цивільних на військові потреби.
4. Як показала практика, проведення військових операцій як Ізраїлем, так і в останні два роки в Сирії, на тактичному рівні військові командування дуже обережно вводять у бій піхотні частини, надаючи перевагу як поодиноким, так і масованим артилерійським і ракетно-бомбовим ударам з широким використанням, так званих, бойових платформ (БПЛА, які спроможні нести ракети та завдавати удари по цілях).
Таким чином, історія та досвід близькосхідного конфлікту доводить, що як держава Ізраїль, так і Сирія не спроможні власними силами гарантувати захист своїх територій від зовнішніх загроз, у зв’язку з чим змушені звертатися по допомогу до інших країн та регіональних лідерів. Ті, у свою чергу, відкрито використовують Ізраїль та Сирію у досягненні своїх геополітичних цілей.
