Інцидент в Керченській протоці як прояв політики Москви в регіоні

 

Дії, до яких з початку поточного року вдається Росія у Чорноморсько-Азовському регіоні, свідчать, що вона перейшла до нового етапу у справі реалізації своїх геополітичних планів, у т. ч. в рамках збройної агресії проти України. По суті, вона прагне масштабно мілітаризувати цей регіон, щоб за допомогою активних провокацій в Чорному та Азовському морях досягти кількох наступних стратегічних та оперативних цілей:

• по-перше, якісно зміцнити свої позиції в регіоні, який відіграє особливу роль у її геополітичних та торговельно-економічних планах. Так, саме в районі Чорного моря Росія безпосередньо межує з НАТО і ЄС, що робить цей район одним із основних об’єктів суперництва. Водночас через Чорноморсько-Азовський регіон проходять найбільш зручні морські комунікації Росії до інших регіонів, у т. ч. Близького Сходу, Африки та Атлантичного океану;
• по-друге, перевести на себе транспортні потоки в регіоні та фактично встановити морську блокаду України. Досягнувши цього, Москва створить більш сприятливі умови для функціонування російської економіки та, водночас, суттєво пригальмує український економічний розвиток;
• по-третє, гарантувати безпеку нового транспортно-енергетичного коридору, що з’єднуватиме Росію з Південною Європою в обхід території України. На сьогодні основним елементом такого коридору є газопровід «Турецький потік», який Росія прокладає по дну Чорного моря з тим, щоб замінити ним південну гілку української газотранспортної системи;
• по-четверте, підвищити здатність ЗС РФ до проведення наступальної операції проти України на Приморському напрямку з метою створити сухопутний коридор до Криму та Придністров’я. Зокрема, це дасть змогу висадити морські десанти на азовському та чорноморському узбережжях України.

 

Кремль цілеспрямовано створює в Азовському морі ще один осередок напруженості для України

Внаслідок нападу на Україну такі плани Росія вже у значній мірі реалізувала в азовській частині регіону. Зараз вона намагається закріпити за собою досягнуте для втілення цих планів у повному обсязі.

В першу чергу Росія намагається використати нову ситуацію, що де-факто склалася в регіоні після російської окупації Криму і дозволяє їй контролювати більшу частину азовської акваторії. Таким чином акваторія по суті перетворилася на «внутрішнє море» Росії.

Водночас Росія прагне розв’язати інше важливе для себе завдання, а саме — блокувати роботу українських портів Маріуполь та Бердянськ. З одного боку, саме вони є «морськими воротами» української металургії, як провідної галузі економіки України, а з іншого — головним конкурентом російських портів на узбережжі Азовського моря. Це питання набуває для Росії особливого значення в зв’язку з реалізацією проекту розвитку порту Тамань на азовському узбережжі Краснодарського краю в районі мису Залізний Ріг. Згідно з планами Москви, саме він і має стати головною перевалочною базою товарних потоків в Азовському морі.

Крім того, в Азовському морі Кремль цілеспрямовано створює ще один осередок напруженості для України для розпорошення її уваги, зусиль та ресурсів, здійснення морально-психологічного тиску на українську владу та населення, а також для відлякування інвесторів та створення додаткового навантаження на українську економіку. За планами Росії, все це повинно вплинути на підсумки президентських та парламентських виборів в Україні у 2019 році.

Саме з цією метою на початку поточного року і розпочалося нарощування російської військової присутності в Азовському морі. Зокрема, за різними оцінками, на сьогодні в азовській акваторії зосереджено від 40 до 60 бойових кораблів і катерів ВМФ та Прикордонної служби ФСБ Росії. Крім того, не припиняється нарощування сухопутного та морського компонентів ЗС РФ в окупованому Криму та на території Ростовської області і Краснодарського краю РФ.

Зосередження таких сил дало змогу Москві активізувати провокації проти України в Азовському морі, в т. ч. розпочати масові затримання українських та іноземних суден, які прямують через Керченську протоку. Водночас нарощування потужності угруповання російських військ в районі Азовського моря значно підвищило можливості військових дій Росії проти України на Приморському напрямку.

 

Така ситуація стала критичною за характером після початку активних дій України з відстоювання своїх інтересів в регіоні. Про що свідчить збройна сутичка в Керченській протоці 25 листопада ц. р. По суті, це перший випадок, коли з початку своєї збройної агресії Росія відкрито застосувала військову силу проти України, що надає інциденту знакового характеру.

Так, за допомогою свідомих силових дій в Керченській протоці, які санкціоновані на вищому рівні, Росія чітко продемонструвала незмінність намірів щодо реалізації своїх стратегічних інтересів, незважаючи при цьому на зовнішній тиск. Водночас показала свою готовність до подальшого загострення конфронтації з Україною та її західними партнерами.

По суті, це перший випадок, коли з початку своєї збройної агресії в 2014 р. Росія відкрито застосувала військову силу проти України

Таким чином Москва підняла ставки у своїй геополітичній «грі» за місце у сучасному багатополярному світі. Все це підтвердили в рамках заяв представники керівництва РФ щодо інциденту в Керченській протоці, які можна вважати логічним продовженням курсу Москви на силове протистояння із Заходом. Такий курс проголосив В. Путін ще в березні ц. р. у посланні Федеральним Зборам Росії та в інавгураційній промові у травні поточного року. І зараз цей курс реалізується на практиці.

 

Разом з тим, черговий прояв агресії режиму В. Путіна проти України, що став також і відкритим викликом Заходові, призвів до цілком очікуваної актуалізації всього комплексу проблем, пов’язаних з діями Росії, що знову опинилися в центрі уваги світової спільноти. При цьому засудження таких дій більшістю західних країн та міжнародних організацій звело нанівець всі намагання Москви налагодити відносини зі США та ЄС.

А відтак Росія втратила і будь-які можливості щодо зняття західних санкцій. І навіть більше, США та ЄС тепер мають підстави як для того, щоб продовжити такі санкції проти Росії, так і для того, щоб запровадити нові обмеження. На сьогодні це питання вже розглядається в Європейському Союзі. Своєю чергою, інцидент в Керченській протоці змушує Конгрес США ухвалити новий пакет санкцій стосовно Росії і щодо інших питань, зокрема, за замах із застосуванням хімічної зброї на колишнього офіцера ГРУ ГШ ЗС РФ С. Скрипаля у британському м. Солсбері, що стався у березні ц. р. В цьому плані досить показовою стала зава президента США Д. Трампа про можливу відмову від зустрічі з В. Путіним на полях саміту G20 в Аргентині 30 листопада – 1 грудня ц. р.

…Режим В. Путіна не спроможний передбачити наслідки своїх кроків з порушення норм міжнародного права та системи міжнародної безпеки і миру, яка утворилася після Другої світової війни…

Водночас перехід Росії до відкритих силових дій проти України постає каталізатором поглиблення співробітництва між нашою державою та США і НАТО у військовій сфері. Так, низка впливових членів Конгресу США вже виступила за необхідність збільшення обсягів військової допомоги Україні. Було також відновлено роботу Комісії НАТО-Україна, яку до цього часу Росія блокувала через Угорщину.

 

В цілому наведені вище обставини свідчать про ту непросту ситуацію, у якій сьогодні опинився режим В. Путіна. З одного боку, він намагається зміцнити позиції Росії у світі шляхом посилення агресивності її політики, а з іншого — не спроможний передбачити наслідки таких своїх кроків з порушення норм міжнародного права та системи міжнародної безпеки і миру, яка утворилася після Другої світової війни. При цьому кожен із таких кроків лише погіршує положення Російської Федерації та провокує її керівництво до нових агресивних дій. І воно чинитиме так доти, допоки йому, цьому керівництву, дозволятиме міжнародна спільнота. Саме це і є нині головною небезпекою як для України, так і для всього цивілізованого світу.