26 листопада поточного року глава Чечні Р. Кадиров в інтерв’ю телеканалу «Россия 1» заявив, що бажає скласти з себе владні повноваження та присвятити залишок життя захисту Ісламу. На заяву чеченського лідера досить стримано відредагували російські ЗМІ, щоправда, все ж по-своєму оцінили її, включно з демонстрацією ролі та значення Р. Кадирова як лідера російських мусульман і гаранта стабільності на Кавказі, а також з підготовкою громадської думки про можливість його переходу на більш високу посаду федерального значення.
Разом з тим, з огляду на ситуацію, що склалась у Росії та довкола неї, заява Р. Кадирова більш значима за характером і підтверджує поглиблення розколу у правлячій верхівці країни внаслідок західних санкцій. Більш того, бажання Р. Кадирова, як одного із наближених соратників В. Путіна, залишити владу засвідчує перехід згаданої тенденції на якісно новий рівень, а саме — початку втечі з політичного Олімпу ставлеників російського президента.
Як зазначалося раніше, каталізатором таких процесів стала демонстрація США рішучості своїх намірів завдати безпосереднього удару по вищому істеблішменту Росії. Зокрема, такими сигналами стало оприлюднення інформації про розміщені активи російських можновладців у США та країнах ЄС, а також арешт у Франції російського сенатора С. Керімова за його податкові махінації.
На минулому тижні черговим таким сигналом став виток інформації в американських ЗМІ про конкретні категорії російських громадян, до яких можуть бути застосовані положення Закону № 3364 «Щодо протидії противникам Америки через санкції». В цьому плані маються на увазі:
по-перше, великі підприємці, які допомагають Кремлю вести агресивну політику за кордоном, у т. ч. направляють найманців до України та Сирії і сприяють веденню інформаційних та кібер-війн;
по-друге, вузьке коло оточення В. Путіна, яке було ідентифіковане російськими опозиційними політиками Б. Нємцовим та В. Міловим у їхніх численних звітах;
по-третє, діти згаданих категорій осіб, які дістали великі статки та високі керівні пости;
по-четверте, близькі друзі В. Путіна, які, згідно з «панамським досьє» та російським «Форбсом», тримають у своїх руках його активи та капітали;
по-п’яте, крупні бізнесмени, які множать прибутки завдяки веденню прямого бізнесу з Кремлем, володіють компаніями спільно з тими особами, що входять до оточення В. Путіна, слугуючи одночасно «ширмою» для кремлівських лідерів;
по-шосте, керівники державних підприємств, які завдяки тісним стосункам з президентом РФ отримали свої пости і використовують їх у власних інтересах.
Крім того, 28 листопада ц. р. США ввели в дію ключові санкції проти Росії, що визначені в Законі № 3364 і включають заборону на постачання до РФ обладнання, надання технологій та послуг, що можуть використовуватися для пошуку і видобутку нафти в Арктиці та на сланцевих родовищах. Знижуються також граничні терміни з надання американських кредитів російським фінансовим установам з 30 до 14 діб та енергетичним компаніям — з 90 до 60 діб.
Водночас було завдано прямого удару по самому Р. Кадирову. Так, правоохоронні органи Чорногорії внесли прізвище лідера Чечні до кримінальної справи про спробу (за сприяння Росії та Сербії) державного перевороту в країні восени 2016 року. В рамках розслідування даної справи Р. Кадирова звинувачують в агітації чорногорських мусульман за співробітництво з опозиційними силами країни, які намагалися захопити владу (зокрема «Демократичним фронтом» на чолі з М. Кнежевичем, який має зв’язки з Чечнею). Тим самим Р. Кадирову, а через нього і всій правлячій верхівці РФ були вкотре продемонстровані можливі перспективи, що незважаючи на ранги та посади їх чекають.
Все це і спонукало Р. Кадирова заговорити про бажання піти з влади. По суті, йому більше не по дорозі з В. Путіним, який вже перетворився із основного гаранта інтересів свого оточення у головне джерело загроз їх особистій безпеці. Крім того, позиція Р. Кадирова підтвердила ще одну тенденцію, а саме — між федеральним центром та регіонами Росії посилюються суперечності. З одного боку причинами цього стала неспроможність Москви гарантувати належне фінансування регіонів країни, а з іншого — практика вилучення коштів у суб’єктів РФ, що мають позитивну динаміку розвитку, на користь депресивних областей та автономій, у т. ч. Кавказу та анексованого Криму. Зокрема, проти цього відкрито виступає президент Татарстану Р. Мінніханов.
Саме для блокування таких процесів та зміцнення вертикалі влади в Росії В. Путін і змінив губернаторів у двох десятках регіонів країни. Можливо, він хотів би замінити і одіозного Р. Кадирова, який часом дозволяє собі демонструвати свою незалежність від Кремля. В той же час, це створить суттєві проблеми на Кавказі, який дійсно зараз підконтрольний Р. Кадирову.
Втім, справа не в ньому, а у ситуації, що спостерігається у правлячій верхівці Росії. Звичайно, режим В. Путіна все ще далекий від розпаду. Однак… Як демонструє розвиток подій, оточення російського президента все більше в ньому зневірюється і починає шукати інші шляхи реалізації своїх інтересів.
