Війна між ядерними державами та її наслідки для світу
Одним із помітних наслідків процесу формування нового багатополярного світу, що триває останніми роками, є фактичне порушення всієї системи міжнародних відносин, яка утворилася після закінчення «холодної війни». У цьому плані найбільш небезпечною можна вважати втрату дієвості договорів стосовно контролю над ракетно-ядерними озброєннями, укладених між США та СРСР, а потім — Росією.
Як ми вже відзначали, причиною такого стану речей стало поява такої зброї у країнах, які не вважаються учасниками згаданих договорів, не бажають до них приєднуватись і не підпадають під дію міжнародного контролю. Зокрема, сьогодні ядерну зброю та різноманітні ракетні системи, в т. ч. середньої та великої дальності вже мають Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль та Північна Корея. Не виключено, що нею володіє і Іран.
|
|
…Незважаючи на те, що Росія відверто ігнорує Будапештський меморандум, він продовжує відігравати роль основи міжнародної договірно-правової бази з гарантування безпеки України…
Така ситуація особливо загострюється в умовах протистояння між ядерними країнами, що не виключає застосування ними ракетно-ядерної зброї у випадку можливого військового конфлікту. На стратегічному рівні мається на увазі конфронтація між США та Росією, що, по суті, відновилася і набула форми нової «холодної війни». При цьому обидві країни почали активно нарощувати свої ракетно-ядерні потенціали, а також відновили опрацювання можливих сценаріїв війни, одночасно демонструючи силу та вдаючись до військових провокацій.
Разом з тим, як США, так і Росія усвідомлюють критичну небезпеку свого можливого військового зіткнення, що з високою ймовірністю призведе до ядерної катастрофи всесвітнього масштабу. Тому попри взаємну агресивну риторику та активну воєнну діяльність, обидві сторони утримуються від реального застосування військової сили навіть у мінімальному вигляді.
|
| Географія конфлікту за контроль над Кашміром |
Що не можна казати про Індію та Пакистан. У них також є ядерна зброя, вони перебувають у довготривалому конфлікті за контроль над штатом Джамму і Кашмір. Це протистояння розпочалося ще у 1947 році після розподілу Британської Індії на теперішні Індію та Пакистан і не припиняється донині. Перманентні прикордонні сутички сторін періодично переростають у локальні війни. Зокрема, найбільші з них виникали у 1947–1949 роках, у 1965 році та у 1971 році. Збройні сутички в зоні конфлікту суттєво активізувалися також у період 1987–2001 років. З 2015 року в регіоні спостерігається чергове загострення, що може перерости у нову індійсько-пакистанську війну.
Наприклад, 14 лютого ц. р. ісламський терорист-смертник атакував транспортну колону індійської поліції в Кашмірі, в результаті чого загинули 44 поліцейських. У відповідь 26 лютого ц. р. ВПС Індії завдали удари по таборах бойовиків у Пакистані в районі міста Балакот (знаходиться поблизу пакистанського кордону з Кашміром). Востаннє подібні удари індійських ВПС по пакистанській території завдавались майже п’ятдесят років тому, у 1971 році. При цьому, за повідомленнями ЗМІ, у повітряному бою було збито два індійських винищувачі МіГ-21 та один пакистанський — F-16.
Другий і більш масштабний повітряний бій в небі над Кашміром стався вже наступного дня, 27 лютого ц. р. За інформацією індійського телеканалу NDTV, з боку ВПС Індії у ньому брали участь вісім літаків, в т. ч. чотири Су-30МКІ, два Mirage 2000 та два МіГ-21. З боку військово-повітряних сил Пакистану — бойова група літаків з вісьмох F-16, чотирьох Mirage III, чотирьох JF-17 та кількох винищувачів супроводження інших типів.
Все це нагадує початок індійсько-пакистанської війни 1971 року, найбільш масштабної за всю історію двостороннього конфлікту. Однак тоді у них не було, як тепер, ракетно-ядерної зброї. А тепер, зокрема, Індія має у своєму розпорядженні балістичні ракети сімейства «Aгні», здатні нести ядерні боєзаряди. Їх дальність польоту — від 700 до 5,5 тис. км. Своєю чергою, у Пакистану є крилаті ракети «Бабур» з дальністю дії до 700 км та балістичні ракети «Хатф V» з дальністю 1,3 тис. км.
|
| Хронологія індійсько-пакистанського конфлікту |
Згідно з офіційними заявами керівництва Індії та Пакистану, вони ніколи не застосують ядерну зброю у прикордонному конфлікті. Разом з тим таку можливість не можна виключати. Так, з початком бойових зіткнень у Кашмірі 26 лютого ц. р., ракетно-ядерні сили обох країн приведені у підвищену ступінь бойової готовності, що вже передбачає можливість їх бойового застосування.
Крім того, при підвищенні бойової готовності ракетно-ядерних сил виконується низка заходів, в т. ч. перехід систем зв’язку на інші частоти, передача команд бойового управління, вихід мобільних пускових установок на маршрути патрулювання та до районів чергування тощо. Кожен з таких кроків однієї сторони фіксується розвідкою супротивника, який намагається зробити такі ж чи навіть більші за масштабом кроки у відповідь.
Як наслідок, утворюється «ланцюгова реакція» таких дій, що може призвести до непередбачуваних наслідків. Особливо у випадку помилкових даних розвідки, а також неадекватної реакції командування та політиків. Подібні ситуації неодноразово виникали під час «холодної війни» між США та СРСР, коли їх системи протиракетної оборони надавали помилкові сигнали про пуски ворожих ракет. І лише завдяки стриманості та професіоналізму чергових змін та командирів систем ПРО та ракетних військ стратегічного призначення США та Радянського Союзу вдалося уникнути війни.
|
|
|
| Ракетно-ядерні потенціали Пакистану та Індії | ||
Аналогічна ситуація може скластися і під час загострення протистояння між Індією та Пакистаном і без жодних гарантій контролювання її сторонами. При цьому, обмін ракетно-ядерними ударами призведе не тільки до виходу індійсько-пакистанського конфлікту на якісно новий рівень, але і матиме суттєві негативні наслідки для всього світу, в т. ч. і України.
Так, вперше після Другої світової війни виникне прецедент реального застосування ядерної зброї, який можуть використати інші країни. Чи, принаймні, створить таку можливість. Своєю чергою, це обов’язково прискорить гонку ракетно-ядерних озброєнь у світі. Причому, до неї можуть долучитись і ті країни, у яких немає такої зброї. Все це остаточно ліквідує систему контролю над ракетно-ядерними озброєннями та протидії її розповсюдженню. В тому числі підірве і такі інструменти стримування процесів поширення ракетних та ядерних технологій як санкції ООН, що сьогодні запроваджені стосовно Північної Кореї.
|
| Країни, що володіють ядерною зброєю |
А відтак загальна ситуація у світі стане більш складною та небезпечною за характером для всіх без винятку країн, незалежно від наявності у них ракетно-ядерної зброї. Разом з тим навіть і без індійсько-пакистанського конфлікту всі зі згаданих тенденцій вже мають місце та призводять до зростання ризиків виникнення ядерних війн.
|
|
В цілому такі проблеми актуальні для України, яка знаходиться на перетині інтересів США та Росії як двох антагоністичних центрів сили з ракетно-ядерною зброєю. З огляду на це, загострення суперечностей між ними, в т. ч. у сфері контролю над ракетно-ядерними озброєннями безпосередньо позначається на безпеці нашої держави. Зокрема, не виключена можливість перетворення України на «розмінну монету» Вашингтона та Москви при розв’язанні ними таких суперечностей, що важливо передусім для їх власної безпеки. Саме такі підходи Росія і намагається нав’язати США.
Для України в таких умовах принципово нового значення набуває Будапештський меморандум про гарантії безпеки в зв’язку з приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Незважаючи на те, що Росія відверто ігнорує меморандум, він і надалі відіграє роль основи міжнародної договірно-правової бази з гарантування безпеки України. Зокрема, надає можливість активізувати діалог зі США, Китаєм, Францією та Великобританією щодо надання таким гарантіям реального змісту. В той же час для України головним її гарантом і надалі залишатиметься здатність убезпечити себе власними силами, в т. ч. прийняттям на озброєння нових ракетних систем. Навіть у звичайному спорядженні вони будуть потужним чинником стримування агресорів.
