У європейському суспільстві розгораються дискусії з приводу активізації участі ісламських партій в політичному житті Європи. Важливо відзначити, що в даній публікації мова йде передусім про «помірні» ісламські партії традиційної спрямованості. Маючи перед собою приклад успішно діючих різноманітних християнсько-демократичних партій Старої Європи, порівняно молоді ісламські партії також прагнуть посісти своє місце в загальнодемократичному процесі європейської політики. Адже в Європі зростає вплив й радикальних ісламістських рухів, які ведуть активну пропаганду, приймають в іслам європейську молодь, вербують найманців до лав ІГІЛ для участі в бойових діях в Сирії та Іраку. Однак, ця тема глибоко й докладно розкрита на сайті Аналітичного центру «Борисфен Інтел» в серії публікацій: «Іслам: Шлях до світла або дорога в сутінки середньовіччя?»
http://bintel.com.ua/uk/article/islam/

Фото: http://gordonua.com

Мусульмани Європи. Іслам на сьогодні є другою за величиною релігією в Європі, а за темпами зростання чисельності віруючих мусульмани впевнено випереджають християн-європейців. У Європі на сьогодні налічується до 24 млн мусульман і за деякими прогнозами їх чисельність може подвоїться в найближчі 15 років (в т. ч. за рахунок трудової імміграції та більш високого рівня народжуваності в мусульманських сім'ях). Разом із зростанням чисельності мусульманських діаспор в європейських країнах посилюється їх роль та вплив на суспільно-політичні процеси в Європі.

Іслам на сьогодні є другою за величиною релігією в Європі

Мусульмани все частіше опиняються в центрі суспільної уваги корінних європейців. Це відбувається як після чергової терористичної атаки ісламістів, так й через безперервні дискусії з питань носіння хіджабу, будівництва нових мечетей та мінаретів, вивчення ісламу та арабської мови, радикалізації молоді в мусульманських кварталах, шаріатських «патрулів» і т. п. Постійні дебати ведуться про доцільність членства Туреччини в Європейському союзі, про проблеми побудови мультикультурного суспільства, ефективність управління імміграційними потоками, а головне — про ставлення європейців до ісламської релігії в цілому.

Корінні європейці все частіше висловлюють глибоку стурбованість самим фактом наявності іммігрантів мусульманського походження. Тривогу викликає «численність» мусульманського населення, його швидке зростання в результаті імміграції та високої народжуваності, високі урядові витрати на соціальні програми підтримки мігрантів, незвична для європейців відданість традиціям ісламської релігії, відповідним обрядам, поведінці та нормам побуту, небажання багатьох мусульман-вихідців з країн Близького Сходу та Магрибу асимілюватися в європейське суспільство, вчити мову країни перебування і т. п. Після 11 вересня 2001 року мігранти (до яких раніше ставилися виключно як до тимчасової робочої сили) все більш сприймаються як загроза національній безпеці. Мусульманське походження учасників деяких резонансних терористичних атак сприяє широкому поширенню в європейському суспільстві ксенофобських та ісламофобських настроїв.

Надзвичайно показовим є приклад Чехії, де проживає до 0,1 % мусульман. При цьому, згідно з недавніми соцопитуваннями — близько 87 % громадян Чехії підтримують введення більш жорстких правил в'їзду в країну для представників мусульманських країн, а дві третини чехів висловлюють свої побоювання щодо ісламу.

Відверті провали політики інтеграції мусульманського населення в світське європейське суспільство призводять до загострення взаємин між корінним населенням європейських держав та іммігрантами, зростання анти-іммігрантських настроїв та масових протестів європейців проти «ліберальної» міграційної політики національних урядів. У відповідь на вимоги корінної більшості європейців національні органи влади застосовують все більше дискримінаційних обмежень щодо мусульманського населення. Тут слід відзначити масове введення заборон на носіння традиційного жіночого мусульманського вбрання (бурки, нікабу, хіджабу та паранджі) у громадських місцях (Франція — в 2004 і 2011 роках, Бельгія — 2011, федеральна земля Гессен у Німеччині — 2011, Нідерланди — 2012, кантон Тічино в Швейцарії — 2013). В Італії подібний закон був прийнятий ще в 1975 році. Аналогічні заборони плануються до розгляду в парламентах Австрії та Іспанії. У Швейцарії за підсумками референдуму в листопаді 2009 року взагалі було заборонено будівництво нових мечетей.

Поняття «толерантності» по відношенню до ісламу стає все більш далеким для європейських націй

Поняття «толерантності» по відношенню до ісламу, як релігії, та до мусульманських мігрантів, як до «партнерів-сусідів» — таке характерне й само собою очевидне для українського суспільства, — стає все більш далеким для європейських націй. Останні січневі теракти ісламістів в Парижі та реакція на них європейців ще більше загострили ці проблеми. При цьому мантри лідерів європейських країн про згуртованість у боротьбі «виключно з тероризмом, а не з ісламом», не можуть заглушити зростаючу ісламофобію та расову нетерпимість в європейському суспільстві.

Одним із каталізаторів такої тенденції є відсутність єдиної, скоординованої програми урядів європейських держав щодо ісламу. Такої програми, що має запобігти не поширенню ісламу взагалі, а лише його радикальних проявів — радикального ісламізму.

За таких умов необхідність відстоювання власних інтересів та вирішення нагальних соціально-економічних питань змушує європейських мусульман активізувати свою участь у політичних процесах. Мусульмани стають членами політичних партій, обираються в міські ради, висуваються кандидатами в парламенти всіх рівнів (від місцевих до Європейського), беруть участь у роботі ісламських об'єднань та асоціацій, створюють нові суспільно-політичні ісламські рухи та партії.

Політична активність європейських мусульман. Політичні діячі мусульманського походження поки що скромно представлені в європейській політиці. Їх небагато серед депутатів Європейського парламенту, трохи більше їх представлено на національному рівні, ще більше — на місцевих (міських й регіональних) рівнях. При цьому в європейських країнах, де чимало мусульманського населення (у Франції, ФРН, Великобританії, Нідерландах та Бельгії) рівень їхньої участі в політичному процесі неухильно зростає.

В основному, мусульманські кандидати висуваються в рамках традиційних європейських політичних партій. Вони намагаються не акцентувати увагу на своїй етнічній чи релігійної приналежності, так як це може відштовхнути від них й не-мусульманську більшість виборців (корінних європейців) та мусульманську меншину (через релігійні та національно-етнічні відмінності).

Також не однакове ставлення мусульман до політичних процесів у різних країнах. Наприклад, у Франції більшість мусульман є вихідцями з країн Північної Африки. Їм властиві традиційна аполітичність, скептичне ставлення та недовіра до виборного процесу. Відповідно, активність на виборах та рівень представництва французьких мусульман в політичному житті країни вкрай низькі. Навпаки, у ФРН більшість мусульман — вихідці зі світської Туреччини, країни зі стійкими майже демократичними інституціями. Тому німецькі мусульмани дуже активні на виборах всіх рівнів. Їхні представники займають низку постів як в органах влади, так і в німецьких політичних партіях.

Мусульманські кандидати намагаються не акцентувати уваги на своїй етнічній чи релігійної приналежності

Європейські мусульмани традиційно відстоюють свої інтереси за допомогою регіональних етнічних чи ісламських громадських рухів та асоціацій, а також існуючих європейських загальнонаціональних або регіональних політичних партій. При цьому загальною тенденцією європейської політики є вкрай низький відсоток мусульман серед членів традиційних політичних партій.

В основному, підтримку більшості європейських мусульман дістають ліві партії з їх ліберальної риторикою в питаннях соціального забезпечення, міграції або міжкультурної політики. Проте поширення в Європі антиісламських настроїв змушують як уряди, так і ліві партійні рухи з обережністю ставитися до підтримки мусульманських діаспор, що змушує мусульман створювати власні політичні партії.

Ісламські партії в Європі. Зростаюча соціально-політична активність та прагнення мусульман до захисту своїх інтересів збільшує кількість ісламських суспільно-політичних рухів та партій в Європі. У європейських країнах активно діє не така вже й велика кількість політичних партій, що представляють інтереси мусульман. Однак зі збільшенням мусульманського населення його роль в політичному житті Європи буде зростати, а процеси становлення власних політичних партій — посилюватися.

На сьогодні в Європі активно функціонують наступні ісламські політичні партії:

• в Іспанії — «Партія відродження та об'єднання» (Partido Renacimeinto y Unión España, PRUNE), зареєстрована в 2009 році в Гранаді. Вона закликає до морального і етичного відродження суспільства на основі принципів ісламу. Партія активно спонсорується урядом Марокко. Ще в 2011 році планувалася участь цієї партії в муніципальних виборах в низці регіонів, але вона так і не була представлена у виборчих бюлетенях. У травні 2015 року партія планує брати участь у муніципальних виборах в Малазі, Мадриді, Барселоні, Мурсії, Валенсії, Ов'єдо й Толедо.
• в Нідерландах — «Партія ісламських демократів» (Islam-Democraten). Заснована в 2005 році партія виступає проти релігійної дискримінації, за збільшення кількості мусульманських шкіл, вивчення арабської мови. З 2006 року партія бере участь у муніципальних виборах в Гаазі, де її представники обіймають кілька місць у міській раді. На початку 2015 року два політики турецького походження, полишивши голландську Лейбористську партію, створили нову мусульманську партію «Denk» (Думайте), з основним завданням — посилити боротьбу проти расизму та дискримінації в голландському суспільстві.
• у Бельгії — партія «Іслам». Створена в 2012 році партія за підсумками місцевих виборів у жовтні 2012 року отримала по одному місцю в радах брюссельських комун Андерлехт та Моленбек-Сен-Жан. У травні 2014 року партія безуспішно брала участь у федеральних та регіональних виборах, отримавши 13,7 тис. голосів виборців (0,2 %). Арабська Ліга Європи (діюча також в Нідерландах) створила коаліційну партію «Опір» (Resist) для участі в парламентських виборах 2003 року і «Мусульманську демократичну партію» (Moslim Democratische Partij) для місцевих виборів 2004 року. Обидва проекти виявилися невдалими, представники цих партій не набрали достатньої кількості голосів. Свою політичну партію створив «Рух юних мусульман» (Mouvement des Jeunes Musulmans, MJM), але також безуспішно. Крім того, дві ісламські партії брали участь у виборах 2003 року в Брюсселі — NOOR (згодом партія «Іслам») та Партія громадянства й процвітання (PCP, Parti Citoyenneté et Prospérité). Відстоюючи радикальний іслам, PCP набрала на виборах близько 8 тис. голосів, проте незабаром розвалилася через проблеми з керівництвом.
• у ФРН — «Альянс за мир та справедливість» (Bündnis für Frieden und Fairness, BFF). На виборах у серпні 2009 року у землі Північний Рейн-Вестфалія цій мусульманській партії вдалося вперше досягти позитивного результату і вона була представлена в муніципальних зборах.
• у Франції — «Союз мусульманських французьких демократів» (L'Union des démocrates musulmans de France, UDMF). На наприкінці березня цього року на регіональних виборах в законодавчі органи низки французьких департаментів ця партія висуває кілька кандидатів. Заснована в листопаді 2012 року UDMF налічує близько 600 активних членів. Це не перша ісламська партія у Франції. Аналогічні, але безуспішні спроби робилися в країні в 1997 й 2009 роках.
• у Швеції — мусульманська партія «Політичний Ісламський союз» (Politisk Islamisk Samling, PIS). Сформована в 1999 році організація зі суто політичними цілями є на сьогодні лише формальними політичними зборами для мусульман.
• в Болгарії, що налічує близько 13 % турецької етнічної меншини, у 1990 році була заснована партія «Рух за права та свободи» (ДПС). Вона є єдиним винятком із загального правила формування та розвитку європейських ісламських партій, так як є в першу чергу турецькою «етнічною» партією. Сьогодні партія «ДПС» представлена як в національному, так й в Європейському парламентах.
• у Великобританії — в 1989-2006 рр. діяла «Ісламська партія Британії» (Islamic Party of Britain), створена для участі в парламентських виборах. Однак на виборах в 1990 та 1992 рр. зусилля партії не були успішні. Партія з програмним гаслом «До кращого майбутнього з ісламом» ставила своєю метою наділення ісламської релігії такими ж правами й привілеями, якими користується англіканська церква.
• в Норвегії — в 2009 році була утворена «Сучасна партія» (Samtidspartiet). Створена вихідцем з Пакистану, вона претендувала на право представляти інтереси всіх мусульман в Норвегії. На парламентських виборах 2009 року в графстві Осло партія отримала 264 голоси (менше 0,01 %).

Крім того, на сьогодні деякі європейські громадські рухи та асоціації намагаються отримати статус політичних партій:

• в Італії — «Союз італійських мусульман» (Unione dei Musulmani in Italia, L’U.M.I.). Заснований марокканськими релігійними лідерами в 2007 році в Туріні союз ставить за мету створити мусульманську політичну партію. Однойменний нечисленний союз L'Unione Musulmani d'Italia (UMI), створений скандально відомим з 2001 року Аделем Смітом, завжди позиціонував себе як політична партія. Після смерті свого засновника в серпні 2014 року, цей союз не має перспектив. Іншою організацією, що представляє інтереси мусульман Італії, є «Союз ісламських об'єднань та організацій» (Unione delle Comunita e delle Orhanizzazioni Islamiche in Italia, UCOII). Організація зі штаб-квартирою в Римі була заснована в 1990 році на базі більш старого Об'єднання мусульманських студентів Італії (USMI). Офіційно цей союз не є політичною партією, однак є центром багатьох мусульманських організацій Італії.

• у Фінляндії — «Фінська ісламська партія» (Suomen Islamilainen Puolue). Ця політична асоціація була створена ще в 2007 році, але так і не набрала достатньої кількості голосів, щоб офіційно зареєструватися.

Всі перелічені вище політичні сили не можна назвати великими чи впливовими, хоча кількість їх прихильників буде неухильно зростати. Однак загальним стримуючим фактором для розвитку всіх цих партій (за винятком етнічної турецької «ДПС» із Болгарії) є проблема політичного об'єднання через релігійні та національно-етнічні відмінності. Адже потенційним електоратом для таких партій є етнічні араби з Північної Африки чи з Близького Сходу, чорношкірі мусульмани із Західної та Центральної Африки, вихідці з Туреччини, Пакистану чи Індії. Кожна з цих діаспор має свої традиції та життєвий уклад, норми поведінки й побуту, дотримується різних напрямів та течій ісламу. При цьому загальною практикою є домінування однієї з таких етнічних груп в районі проживання на локальному рівні. Протиріччя між різними діаспорами та взаємне непорозуміння між ними призводять до того, що спроби сформувати якусь всеохоплюючу ісламську партію в більшості своїй закінчуються провалом.

Іншою тенденцією є відсутність в європейській політиці виключно етнічних мусульманських партій, що представляють інтереси конкретних національностей за межами регіонів їх компактного проживання.

Висновки та прогнози. Роль та вплив ісламських політичних партій на політичне життя європейських країн безумовно буде зростати. В першу чергу — на регіональному та місцевому рівнях. Спроби організувати мусульман через загальноєвропейські або державні організації поки що залишаються безуспішними через етнічні та релігійні розбіжності. Можна вважати, що не знайшовши свого місця в загальнополітичних процесах, радикальна мусульманська молодь шукатиме відповіді не стільки в ісламському екстремізмі чи тероризмі, скільки в основному у вуличних протестах та загально-кримінальній активності.

Зростання антиісламських настроїв у європейському суспільстві посилить популярність ультраправих та націоналістичних партій в європейських країнах

Щоб запобігти таким тенденціям відповідні євроінститути та окремі європейські держави активізують реалізацію програм з інтеграції мусульманських меншин. Поряд з цим посилюватимуться заходи щодо залучення «поміркованих» мусульман до усталених загальнополітичних та виборних процесів в рамках традиційних політичних партій.

Пріоритетне для європейців завдання інтеграції іммігрантів, тим не менш, навряд чи передбачатиме істотні для них поступки. Навпаки, неминуча подальша більш жорстка увага до імміграційної політики як на рівні окремих держав, так і Євросоюзу буде тільки посилювати антагонізм між мусульманами та корінними європейцями.

Своєю чергою, зростання антиісламських настроїв у європейському суспільстві посилить популярність ультраправих та націоналістичних партій в європейських країнах. Це вже знаходить своє відображення у збільшенні представництва таких сил як на місцевому та національному рівнях (наприклад, «СІРІЗА» в Греції), так і на рівні Європейського парламенту (французький «Національний фронт»). Останні (у травні 2014 року) вибори до Європарламенту переконливо підтвердили популярність різного роду радикально-націоналістичних та сепаратистських партій, які загалом набрали близько 14,4 % голосів.

Зростання націоналістичних та євроскептичних настроїв в європейському суспільстві, в свою чергу, може призвести до змін в партійно-політичних процесах як в європейських країнах, так і в політиці Євросоюзу в цілому (в т. ч. й з питань розширення). Викликані цими процесами центробіжні тенденції на рівні Європи навряд чи посилять євроінтеграційні перспективи України. Навпаки, загроза активізації дезінтеграційних процесів серед європейців призведе до звуження часових рамок залучення України до політики «відкритих дверей» Євросоюзу.

Така ситуація вкотре гостро ставить питання про прискорення проведення національних українських реформ, спрямованих на європерспективу, невідкладність й життєва необхідність яких не тільки очевидна, але й (поки що!) сьогодні вкрай затребувана українським суспільством.