Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

Першого вересня виповнилося 80 років від початку Другої світової війни. Основні міжнародні пам’ятні заходи з цієї нагоди відбулися у Польщі, яка у вересні 1939 року стала жертвою двох тоталітарних режимів — гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. У згаданих заходах брали участь представники близько 40 країн, у тому числі 20 президентів, серед яких був і наш президент В. Зеленський. Виступаючи на меморіальних заходах, польський президент А. Дуда, зокрема, сказав: «Друга світова війна — найбільше горе людства. Мільйони людей полягли у ті часи. Тому ми зобов'язані засвоїти ті уроки і більше ніколи їх не повторювати». За останніми даними, під час Другої світової війни загинуло загалом від 50 до 70 мільйонів осіб — громадян десятків країн світу.

Другій світовій війні передували такі ганебні події, як насильницький аншлюс Австрії у березні 1938 року, Мюнхенська змова 30 вересня 1938 року, жертвою якої стала Чехословаччина, а також сталінсько-гітлерівська злочинна оборудка, що була реалізована підписанням у Москві 23 серпня 1939 року угоди між Третім Рейхом та СРСР про ненапад. Це був так званий пакт «Молотова-Ріббентропа» з таємним додатковим протоколом, де визначались сфери взаємних інтересів обох тоталітарних режимів у Східній Європі та лінія кордону між ними при розподілі Польщі у вересні 1939 року.

Підписана у Мюнхені 30 вересня 1938 року злочинна угода була одним з найбільш ганебних проявів політики «умиротворення», що проводилася напередодні Другої світової війни урядами Великої Британії і Франції з метою домовитися з нацистською Німеччиною за рахунок країн Центральної та Південно-Східної Європи. Цю оборудку Парижа і Лондона з Гітлером засуджував сер Уїнстон Черчилль, зазначаючи свого часу, що «якщо країна, обираючи між війною і безчестям, обирає безчестя, вона отримує і війну, і безчестя». Ці слова великого британця хотілося б нагадати деяким проросійським «пацифістам» в Україні, які закликають до миру шляхом капітуляції перед Москвою, що лише заохотить кремлівську камарилью до подальших агресивних дій проти нашої держави.

 

Мапа Підкарпатської Русі (Карпатської України) з територіальними претензіями Угорщини (виділено червоною лінією)

Хотів би також нагадати з цього приводу деякі маловідомі факти, пов’язані зі спробами створити українську автономну республіку (жовтень 1938 р. – травень 1939 р.). у складі Чехословаччини — Карпатську Україну, якій такі не судилося довго існувати через вищезгадану Мюнхенську змову і внаслідок розв’язання Гітлером загарбницьких воєн на Заході і Сході Європи. Незважаючи на перебування українців Закарпаття до Першої світової війни у складі Угорщини з її асимілятивною політикою щодо національних меншин, вони таки змогли зберегти українську ідентичність і прагнення до соборної України. За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 року, Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки під назвою «Підкарпатська Русь». Наступного року вона отримала право на самоврядування. Підкарпатська Русь у складі Чехословаччини розвивалася в умовах демократії з усіма її правовими інститутами і громадянськими свободами.

Андрій Бродій

З осені 1938 року проблема Підкарпатської Русі (Карпатської України) стала у європейській політиці однією з актуальних. Свою зацікавленість у долі цього краю демонстрували Німеччина, Угорщина, Польща та СРСР. 8 жовтня 1938 року було утворено перший автономний уряд (Рада міністрів Підкарпатської Русі), який очолив проугорський русинський лідер Андрій Бродій. До складу кабінету увійшли діячі як русофільського (А. Бродій, Е. Бачинський, С. Фенцик), так і українофільського (А. Волошин та Ю. Ревай) напрямків. Однак проугорська політика А. Бродія, який ще до свого призначення вів таємні переговори з Угорщиною про приєднання краю, викликала незадоволення у українського населення в Закарпатті і стала причиною усунення його 26 жовтня 1938 року центральним чехословацьким урядом з посади голови кабінету міністрів.

Новим прем'єр-міністром призначили доктора теології о. Августина Волошина (1874–1945) — засновника і очільника Народно-християнської партії. Очоливши уряд, А. Волошин сформував свій кабінет винятково з українців. Цей кабінет видав розпорядження про запровадження на території краю української мови як офіційної. До розбудови Карпатської України долучилися й українці з Галичини, Буковини, Волині, Наддніпрянської України, Слобожанщини.

Августин Волошин

27 жовтня 1938 року в газеті «Нова свобода» публікується звернення А. Волошина «До всіх українців по цілому світі» з вірою у те, що «великий 50-мільйонний український народ не допустить, щоб наші віковічні вороги наклали на нас пута».

В останні місяці 1938 року Гітлер демонстративно підтримував Карпатську Україну, плануючи використати її в майбутньому для підтримки антипольського руху в Галичині та на Волині, а також шантажувати СРСР. 7 грудня 1938 року підписано німецько-карпатоукраїнську угоду про співпрацю. Але все ж Гітлер не міг не задовольнити територіальні забаганки свого потенційного союзника — правителя Угорського королівства Міклоша Горті, який зазіхав на всю Карпатську Україну з перших днів її існування. 2 листопада рішенням підконтрольного Гітлеру Першого Віденського арбітражу північно-західна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) було передано Угорщині. На цій території площею 1700 кв. км були найбільш родючі землі, основні залізничні вузли та найбільші міста — Ужгород, Мукачево, Берегово. У цих повітах, що становили майже 12 % території регіону, проживало близько 175 тис. осіб різних національностей, серед яких понад 33 тис. українців. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до міста Хуст, де й розмістився уряд А. Волошина.

22 листопада 1938 року празький парламент ЧСР ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, внаслідок чого Чехословаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців (русинів). Від 1 грудня 1938 року Підкарпатська Русь стала називатись Карпатською Україною. 22 січня 1939 року у Хусті вперше було офіційно відзначено 20-річчя проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР. Таким чином закарпатці продемонстрували світові загальноукраїнські прагнення.

Засідання уряду Карпатської України. В центрі — А. Волошин

12 лютого 1939 року відбулися вибори до Сейму Карпатської України. У них брали участь 92,5 % населення, і практично всі проголосували за Українське національне об'єднання (УНО), очолюване А. Волошином. Це був перший на українських землях парламент, обраний загальним таємним голосуванням. Але карпатськоукраїнській державі не судилося довго існувати. Вже у ніч на 14 березня угорські війська вступили на територію Карпатської України. Угорське командування планувало якнайшвидше захопити Хуст й арештувати українських урядовців та парламентарів, щоб не допустити відкриття Сейму Карпатської України.

Августин Штефан

В той час, коли гортистське військо вже топтало землю Карпатської України, 15 березня 1939 року новообраний голова Сейму Августин Штефан проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Були затверджені державні символи: державний прапор — жовто-блакитний стяг, національний гімн — «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…», а також герб у вигляді зображення червоного ведмедя на правому півполі з синьо-жовтими смугами та тризубом — на лівому півполі. Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая. У своїй промові на засіданні Сейму А. Штефан зокрема зазначив: «Український народ не є гостем у Карпатській Україні! Більше як тисяча триста років заселює він цю землю. Тисяча кількадесять років тому назад він брав участь під проводом князя Олега Віщого в поході на Царгород разом з іншими українськими племенами київської держави»…

15 березня 1939 року було проголошено повну державну самостійність Карпатської України

Схиляючись до думки віддати все Закарпаття Угорщині, Гітлер намагався прив’язати її якомога тісніше до своїх агресивних планів. І це йому зрештою вдалося. 24 лютого 1939 року М. Горті оголосив про приєднання Угорщини до антикомінтернівського пакту. На початку березня А. Волошин звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під протекторатом Третього Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Але німецький консул у Хусті, який переслав звернення А. Волошина до Гітлера, порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може прийняти Карпатську Україну під свій протекторат».

Схоже, що намагаючись набути підтримки Гітлера, А. Волошин до кінця не усвідомлював усієї примарності подібних сподівань і усієї гітлерівської підступності і підлості. Звісно, у А. Волошина практично не було інших варіантів, але ставка на Гітлера була вкрай наївною і хибною. Сподівання на підтримку з боку фюрера Третього Рейху було великою ілюзією, бо той дбав лише про свої власні загарбницькі інтереси, вирішення «українського питання» аж ніяк не входило до його злочинних планів стати єдиновладним правителем Європи. На той час Гітлер вже «розчарувався» в українських націоналістах як реальній силі, до того ж не хотів дратувати Сталіна незалежною українською державою, розраховуючи згодом зробити його своїм тимчасовим союзником в розподілі Польщі та забезпечити собі нейтралітет з боку СРСР в період війни проти Франції.

Дмитро Климпуш

Для захисту незалежності Карпатської України і боротьби з угорськими та польськими військовими формуваннями 9 листопада 1938 року за сприяння діячів ОУН, зокрема Михайла Колодзінського та Романа Шухевича, було створено збройні сили Карпатської України — Організацію народної оборони «Карпатська Січ», першим головним командантом якої було призначено Дмитра Климпуша (1897–1959). (Син Д. Климпуша — Орест є батьком екс-віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України вельмишановної пані Іванни Климпуш-Цинцадзе, нинішньої депутатки Верховної Ради від партії «Європейська Солідарність»). З перших годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника, не маючи жодних шансів вистояти в цій конфронтації. У Карпатської України не було достатніх сил для оборони від мадярської агресії. Невелика група хустських гімназистів і семінаристів, галицьких оунівців і карпатських січовиків прийняли нерівний бій на Красному полі 16 березня 1939 року під Хустом. Але сили були надто нерівні. Чеське військо, яке ще перебувало на Закарпатті, не наважилось чинити опір мадярським загарбникам. 18 березня більшу частину території Карпатської України окупували угорські війська, які взяли в полон близько 600 карпатських січовиків і всіх їх до кінця березня розстріляли. Частина карпатських січовиків вдалася до партизанського спротиву мадярській окупації краю. Деякі з них намагалась перейти до Польщі та Румунії, але більшість із них польські чи румунські прикордонники розстрілювали на місці або передавали мадярам. Польща всіляко сприяла Угорщині в окупації Закарпаття. Щоб не допустити на свою територію українських політичних і військових втікачів, вона висунула свої війська до кордону з Карпатською Україною.

Карпатські січовики. В центрi — Д. Клiмпуш

Протягом кількох березневих днів 1939 року угорські війська знищили декілька тисяч учасників опору в Карпатській Україні, десятки тисяч запроторили до угорських концтаборів. Захопивши Карпатську Україну, угорська окупаційна влада запровадила на Закарпатті воєнний стан і утворила військову адміністрацію. Каральні органи взялися «зачищати» край від «українських націоналістів». Найжорстокішого переслідування зазнали січовики та національно свідома інтелігенція, а також колишні державні діячі Карпатської України. З 22 червня 1941 року угорська армія, як союзниця Німеччини, разом із німецькими військами почала нищити Велику Україну.

Спроби А. Волошина домогтися підтримки Франції і Великої Британії виявилися марними. Ті байдуже сприйняли угорську окупацію Закарпаття, оскільки у 1939 році їм самим вже загрожувала агресія з боку Третього Рейху. До кінця березня 1939 року А. Волошин, депутати парламенту і члени уряду виїхали до Чехословаччини. Після тривалого перебування в Югославії, Австрії та Німеччині А. Волошин відійшов від політики і поселився у Празі, де став професором, а згодом ректором Українського вільного університету. Науковий доробок А. Волошина — 42 книжки, переважно підручники для шкіл карпатоукраїнського регіону українською мовою, сотні публіцистичних і наукових статей з проблем економічного, освітнього, культурного, релігійного, громадського і політичного життя краю.

А. Волошин серед викладачів Українського вільного університету у Празі

Коли радянські війська у травні 1945 року вступили до Чехословаччини, близькі до А. Волошина люди радили йому виїхати з Праги на Захід. Але він відмовився, кажучи: «Усе, що я зробив, було на користь Закарпатській Україні, крім того я ніколи й нікому не робив шкоди». Як і багато інших діячів того часу, що жили за межами Радянського Союзу, А. Волошин не уявляв усю підступність тоталітарного режиму Сталіна. У травні 1945 року його заарештували радянські спецслужби. Вина А. Волошина перед злочинним сталінським режимом полягала в тому, що він народився українцем, любив свій народ, бажав йому щастя і добра, боронив його мову, історію та звичаї, вірив у можливість для українців мати свою незалежну державу.

За офіційною версією сталінсько-беріївських катів, 19 липня 1945 року А. Волошин помер у Бутирській тюрмі у Москві від паралічу серця. Але згідно зі спогадами міністрів уряду Карпатської України — лікаря М. Долиная та юриста С. Клочурака — 70-річного А. Волошина закатували ще 11 липня в Лефортовській тюрмі, де він утримувався з моменту арешту і пережив 8 тяжких допитів і тортур. Місце його поховання не встановлене й досі. 15 березня 2002 року Августина Волошина посмертно удостоєно звання Героя України (перший діяч, удостоєний такого високого звання посмертно, і єдиний, хто отримав цю найвищу нагороду, не будучи громадянином України). Слід зазначити, що опонент А. Волошина А. Бродій також став жертвою сталінського режиму. 25 листопада 1945 року А. Бродія заарештували в Ужгороді представники органів НКВС. І у травні 1946 року його засудили до смертної кари за колабораціонізм із гортистським режимом.

 

Замість післямови

Пам'ятник Августину Волошину в Ужгороді

У 30-ті роки минулого століття А. Волошин став самовіданним провідником закарпатського українства, відірваного від України й поділеного між іноземними державами. В Радянському Союзі, а також в країнах колишнього «соціалістичного табору», зокрема в Угорщині і Чехословаччині, протягом багатьох десятиліть правда про події в Карпатській Україні була під забороною. Влада соціалістичної Угорщини докладала чимало зусиль аби стерти з пам’яті угорців правду про справжні події в Карпатській Україні у 1938–39 рр. Протягом багатьох років ідеали героїв-січовиків Закарпаття свідомо нищилися, їхні імена паплюжилися. Та незважаючи на це, справа борців за Карпатську Україну не була марною. У 1945 році Закарпаття об’єдналося з Радянською Україною, а у 1991 році стало частиною незалежної України. Подвиг будівничих Карпатської України і її захисників став прикладом безмежної любові до Вітчизни і готовності до самопожертви в ім’я свободи. У 2004 році на набережній річки Уж в Ужгороді встановлено пам'ятник А. Волошину, створений скульптором М. Михайлюком, який передав найголовніше — прагнення Волошина до незалежності України. В багатьох місцях Закарпаття встановлені пам’ятні знаки на честь загиблих героїв «Карпатської Січі».

В рамках підготовки до проведення меморіальних заходів у березні 2009 року в Україні з нагоди 70-ї річниці створення держави Карпатська Україна президент В. Ющенко видав указ «Про відзначення 70-річчя подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України», відповідно до якого були виконані наукові дослідження про національно-визвольний рух на Закарпатті, підготовлені та опубліковані тематичні збірки документів, розширено співпрацю українських вчених із їхніми колегами з сусідніх країн для вивчення та об’єктивного висвітлення подій тих часів. Зокрема, було ухвалене рішення про створення меморіального музею А. Волошина в селі Келечин Міжгірського району на Закарпатті, де 17 березня 1874 року народився А. Волошин і похований його батько Іван. Вже минуло 10 років, але досі музей не створили…

Прем'єр-міністр Угорщини В. Орбан свого часу закликав Варшаву брати участь в розподілі української території

Коротка і драматична боротьба українців Закарпаття за свою державність і сьогодні має велике символічне значення, особливо за умов, коли реваншисти угорських ультраправих націоналістичних партій — Jobbik («За кращу Угорщину») та Fidesz («Союз молодих демократів»), підтримувані затятим прихильником В. Путіна прем’єр-міністром Віктором Орбаном, — намагаються всіляко роздмухувати угорський сепаратизм в Закарпатті. В інтерв'ю польському інтернет-виданню Onet, опублікованому 18 квітня ц. р., депутат польського парламенту від «Громадянської платформи» Славомир Нітрас заявив, що прем'єр-міністр Угорщини В. Орбан свого часу закликав Варшаву брати участь в розподілі української території після анексії Криму і початку війни на Донбасі... З оцінками антиукраїнської діяльності В. Орбана можна ознайомитися в багатьох публікаціях, але від себе додам лише одне: для порушення питання про угорську автономію чи якусь етнічну окремішність немає жодних підстав, оскільки частка етнічних українців у цьому регіоні згідно з переписом 2001 року становила понад 80 %, понад 1 млн осіб, а кількість етнічних угорців — лише 151 тис. При цьому їх переважна більшість вважають себе українськими патріотами. До того ж Угорщина має напружені відносини на підґрунті угорського сепаратизму не лише з Україною, а й з Румунією, де живуть близько 1,2 млн угорців, та зі Словаччиною, де мешкає майже півмільйона угорців.

У статті “How Viktor Orban hollowed out Hungary's democracy” («Як Віктор Орбан знищив демократію Угорщини»), опублікованій 29 серпня ц. р. в журналі The Economist, соціолог і колишній міністр освіти Угорщини Балінт Мадяр стверджує, що партія В. Орбана Fidesz в Угорщині стала засобом з захоплення економіки і розподілу потоків доходів серед її прихильників. Б. Мадяр також називає Угорщину «мафіозною державою», уряд якої переслідує організації громадянського суспільства. У вересні 2018 року Європарламент офіційно визнав загрозу відступу Угорщини від основоположних принципів Євросоюзу. Цей безпрецедентний в історії ЄС крок завдав відчутного удару по репутації країни і загрожує Будапешту санкціями. Йдеться про тиск офіційного Будапешта на неурядові організації, інтелігенцію і ЗМІ, а також про обмеження прав національних меншин і мігрантів. Схоже, що В. Орбан у цьому відношенні і не тільки бере приклад зі свого кумира — В. Путіна. Як мовиться в російському прислів’ї, «с кем поведешься, от того и наберешься»…

У згаданій статті також наводяться дані дослідження політолога з Університету Рутгерса Р. Даніеля Келемена про те, що число угорських громадян, які проживають в інших країнах ЄС, з 2010 року збільшилося на 186 %. При цьому наголошується, що, як правило, добре освічені угорці їдуть з Угорщини не від хорошого життя. Відтік економічно активного населення викликає серйозні соціальні проблеми в Угорщині, які супроводжуються глибокою демографічною кризою, браком «робочих рук». При цьому В. Орбан запрошує до Угорщини українців на роботу, але водночас докладає всіх зусиль для того, щоб утримати етнічних угорців в сусідніх країнах в якості «п'ятої колони» для задоволення своїх геополітичних апетитів і безпідставних забаганок. Однак останнім часом ці химерні плани В. Орбана все частіше дають збій. Наприклад, та обставина, що троє кандидатів-мажоритарників до Верховної Ради України, які балотувалися у липні 2019 року на Закарпатті та мали підтримку з боку угорської влади, програли вибори, свідчить, що більшість населення цього регіону не підтримує протеже Будапешта.

…Хотілося б ще побажати панові Орбану ретельніше зважати на уроки минулого, зокрема на уроки Другої світової війни…

З огляду на вищезазначене, видається, що замість того, щоб втручатися у внутрішні справи України і «рятувати» українських етнічних угорців від «бандерівської київської влади», В. Орбану слід було б більше уваги приділяти не надто втішній ситуації у своїй країні. Хотілося б ще побажати панові Орбану ретельніше зважати на уроки минулого, зокрема на уроки Другої світової війни…

Президент України В. Зеленський і президент Угорщини Я. Адер

Як відомо, відносини України і Угорщини погіршилися після ухвалення Верховною Радою закону «Про освіту» 5 вересня 2017 року, згідно з яким розширюється використання державної мови в шкільному навчанні, в тому числі і в Закарпатській області. Виступаючи за право угорської меншини в Україні навчати своїх дітей лише угорською мовою, офіційний Будапешт безпідставно блокує засідання комісії Україна-НАТО на найвищому рівні, обіцяючи протистояти євроатлантичній інтеграції України до того часу, поки до закону не будуть внесені відповідні зміни, які задовольнили б угорський уряд і особисто пана Орбана. Проте Україна не втрачає надії на те, що відносини між Києвом і Будапештом можуть і мають бути врегульовані у цивілізований спосіб.

Після інавгурації 20 травня ц. р. президент України В. Зеленський під час зустрічі з президентом Угорщини Яношом Адером висловив надію на відновлення підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції Києва з боку Будапешта. Чтобы поднять себе настроение надолго - обязательно посетите наш уникальный сайт, где все подготовлено специально для вас. По прямой ссылке уже ожидает круто снятая домашняя порнушка высокого качества. Даже любители могут заниматься в домашних условиях сексом так, что за этим будет приятно наблюдать и захочется сделать себе приятное тоже. Президент України наголосив на важливості здійснення практичних кроків з боку обох країн для налагодження взаємовигідної співпраці в усіх сферах. Зі свого боку Я. Адер назвав перші переговори з новообраним президентом України обнадійливими. Він також запропонував главі української держави якнайшвидше створити спільну комісію для розв’язання всіх спірних питань.