Частина 6 «На піку загальнофлотського психозу»

Частина 5 «За крок до війни...»

Частина 4. «Севастополь – Крим – Росія»

Частина 3. «Як ділився Чорноморський флот «по-братерськи»

Частина 2. «Чорноморський флот на терезах політичного торгу

Частина 1. «Чорноморський флот Російської Федерації і національна безпека України

 

Частина 7 «Сепаратисти розпочинають і... програють»

На протизаконні дії кримських сепаратистів щодо територіальної цілісності України українське керівництво змушене було відповісти адекватними заходами. 18 травня 1994 до Криму перекидаються додаткові підрозділи Національної гвардії та військ спеціального призначення Збройних Сил України загальною чисельністю до 1300 чоловік. Вони розташувалися біля Севастополя, на аеродромі Бельбек, а також на мисі Херсонес, в Сухарній балці і в селищі Тилове. Українські підрозділи спеціального призначення були направлені також до Ізмаїлу для блокування дислокованих в цьому місті підрозділів Чорноморського флоту. У районі села Чорнобаівка Херсонської області розгортався український військово-польовий госпіталь: медперсонал готувався приймати з Криму поранених.

Припиняючи спробу перепідпорядкування кримської міліції, президент України Л. Кравчук видає спеціальний указ про реорганізацію Міністерства внутрішніх справ Автономної Республіки Крим в Головне управління внутрішніх справ у Криму МВС України. Для виконання цього Указу в середині травня 1994 року до Сімферополя направляється заступник міністра внутрішніх справ України В. Недригайло. Його супроводжує загін міліції особливого призначення. Наказом Л. Кравчука В. Недригайло призначається командувачем усіма Внутрішніми військами України у Криму.

Глава Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв: попередив про загрозу дестабілізації в Криму http://ru.tsn.ua/ukrayina/

Засуджувала кримських сепаратистів також громадськість України. Зокрема, з ініціативи Народного руху України на чолі з В. Чорноволом на київському майдані Незалежності збирається масовий мітинг протесту, учасники якого вимагали скасувати Кримську автономію, надавши їй почесний статус однієї з українських областей.

Проти ідеї приєднання Криму до Росії виступала також більшість кримських татар. За словами лідера Меджлісу М. Джемільова, його народ бачив своє майбутнє лише у складі України.

***

Командування Чорноморського флоту, нібито дотримуючись нейтралітету, в цей момент різко активізувало підготовку, як тоді здавалося, до неминучого конфлікту з Україною. Але Росія все чіткіше усвідомлювала: у неї нема ні сил, ні можливостей утримати Крим під своїм началом. І це змушувало її зосереджувати свою увагу в основному на Севастополі.

На початку травня 1994 року в районі Севастополя розпочалося оперативне розгортання сухопутного компоненту ЧФ, що, по суті, означало перехід до активних дій проти України. Головна роль у цьому процесі знову відводилася вісімсот десятий окремій бригаді морської піхоти, до складу якої планувалося включення додаткового танкового батальйону, сформованого на базі сил і засобів 126-ї дивізії берегової оборони в Сімферополі. А для підвищення ударного потенціалу угруповання Чорноморського флоту в Севастополі з селища Чорноморське в район дислокації головної бази ЧФ був переведений 138-й окремий береговий ракетний дивізіон з ракетним комплексом «Рубіж».

Протикорабельний ракетний комплекс «Рубіж»

Для знищення кораблів ВМС України, що знаходилися тут же, в севастопольських бухтах, планувалося створити спеціальний підрозділ підводних диверсантів, для якого зі складів Керченської ВМБ (Донузлав) до Севастополя були перекинуті водолазне майно, спеціальні мінно-вибухові пристрої.

Подбали також і про протиповітряну оборону сил Чорноморського флоту в районі передбачуваних бойових дій, що було дуже важливо в умовах контролю Україною об'єктів системи ППО в Криму. Тому 810-ту ОБрМП передбачалося посилити зенітно-ракетним полком зі складу 126-ї дивізії берегової оборони. Планувалося перевести до Севастополя, зокрема, зенітні гармати З-60, що зберігалися на 17-му арсеналі ЧФ.

Зенітно-артилерійський комплекс С-60

В рамках мобілізаційного розгортання Чорноморського флоту, в першій половині травня 1994 року на ЧФ групами по 50–70 осіб прибуло більше тисячі військовослужбовців молодого поповнення, що пройшли підготовку у навчальних загонах Ленінградської ВМБ.

У частинах і підрозділах флоту жваво йшла перестановка особового складу: усувалися від виконання обов'язків і звільнялися військовослужбовці, які виявили бажання служити у ВМС України. На їхні посади призначалися, природно, проросійськи налаштовані офіцери.

В цей же час, за наказом командування ЧФ, до Севастополя почали завозити матеріально-технічне майно, озброєння, боєприпаси. Зокрема, в Керчі знімаються з тривалого зберігання і відправляються у Севастополь технічні засоби окремого морського інженерного батальйону ЧФ.

Йшла підготовка і польової госпітальної бази на випадок прийому поранених. Всього до кінця квітня з різних складів Криму до Севастополя було передано близько 150 одиниць автомобільної техніки з різним медичним і санітарним майном. Частина цього майна відразу ж відправлялася в Новоросійськ для розгортання тилових госпіталів вже на території Російської Федерації. Саме з цією метою був використаний недоторканний запас першої категорії 152-го військово-морського госпіталю на мисі Фіолент.

Особлива роль відводилася розвідці ЧФ, що охоплює своїми діями весь південний регіон України. У складі 530-го інформаційного центру ЧФ було навіть запроваджено особливий напрям для ведення розвідки проти Збройних Сил України. Такі ж розвідувальні завдання були поставлені 315-му дивізіону кораблів охорони водного району ЧФ, що базується в Очакові.

Для посилення контролю над силами і засобами розвідки, а також їх зосередження в одному місці був розроблений план переведення 112-ї бригади розвідувальних кораблів з селища Мирний до Севастополя. Командуванню бригади наказувалося підготувати списки про необхідну кількість причалів для кораблів, складських приміщень для майна, а також житла для офіцерів і членів їхніх сімей.

Кульмінацією приготувань стало підвищення бойової готовності флоту в момент початку роботи нового парламенту Криму, і серія військових навчань відверто провокаційного характеру.

7 травня 1994 року в частинах і з'єднаннях Кримської ВМБ у Севастополі була оголошена боєготовність № 1 — у зв'язку з «загрозою нападу Збройних Сил України». Штаби і важливі об'єкти флоту підсилюють свою охорону силами підрозділів 810-ї ОБрМП. Особовому складу для несення служби видаються автомати і бронежилети.

10 травня підвищена ступінь бойової готовності оголошується в 3-му морському розвідувальному загоні особливого призначення. На території частини з'являються цілодобові патрулі, а біля штабу та технічних будівель — пости озброєної охорони. У повній бойовій готовності і черговий, озброєний стрілецькою зброєю, взвод. Командування загону встановило прямий оперативний зв'язок для екстреного виклику підрозділів морської піхоти в разі «нападу українських націоналістів».

Такі ж заходи проводилися в 30-ій дивізії протичовнових кораблів ЧФ, Керченської ВМБ, інших частинах і підрозділах флоту. У деяких з них розпочалися навчання з «відбиття нападів бойовиків УНА-УНСО».

***

19 травня 1994 року сесія Верховної ради Криму відновила свою роботу. Перед депутатами виступив виконуючий обов'язки міністра внутрішніх справ автономії В. Кузнєцов, який заявив про спроби українських спецпризначенців захопити будівлю міністерства внутрішніх справ Криму. За словами глави кримського МВС, діями українських спецпризначенців особисто керував перший заступник міністра внутрішніх справ України В.Н едригайло. У зв'язку із загрозою «перевороту» В. Кузнєцов попросив негайно затвердити його на посаді міністра внутрішніх справ півострова, а також вирішити питання про виділення з республіканського бюджету додаткових фінансових коштів на утримання міліції.

Все це створило фон для обговорення головного питання порядку денного - відновлення дії Конституції Криму від 6 травня 1992 року. При цьому було оприлюднено заяву голови комітету Державної думи Росії у справах СНД К.  Затуліна про намір Російської Федерації і надалі надавати допомогу «президенту, Верховній Раді та народу Криму у справі досягнення незалежності від України». Він повідомив, що у Москві створено спеціальну державну комісію, яка повинна підписати російсько-кримські домовленості в галузі економіки і торгівлі.

Однак остаточне вирішення зазначеного вище питання було відкладене через непохитну позицію України. Президент України звернувся до Верховної Ради Криму, нагадавши, що питання статусу АРК, громадянства населення півострова, а також формування силових структур винятково у компетенції українського парламенту. І попередив про можливе виникнення конфліктних ситуацій через ігнорування зазначених принципів.

Тим не менш, наведені вище вчинки Росії фактично «запалили зелене світло» кримським сепаратистам щодо справи відриву півострова від України. І вони поспішили скористатися такою нагодою.

Заколот

20 травня 1994 року сесія кримського парламенту продовжила свою роботу. Після палких дебатів більшістю голосів приймається рішення відновити Конституцію Криму від 6 травня 1992 року, що давала дозвіл Верховній раді автономії ухвалювати свої закони без погодження з Києвом. Депутати парламенту Криму схвалили постанову, яка дозволяла кримським призовникам проходити службу лише на території півострова, в тому числі і в частинах Чорноморського флоту. Одночасно пропонувалося припинити призов кримчан на службу до Збройних Сил України.

На цьому ж засіданні генерал-майор Лепеха був призначений начальником «Служби безпеки Криму». Але ось практично виконувати свої обов'язки було для нього вкрай проблематично, оскільки особовий склад СБУ в Криму його не визнав.

Одночасно керівництво Криму намагалося дати свою оцінку діям України щодо наведення на півострові конституційного ладу. Так, глава кримського парламенту С. Цеков запевняв, що вимоги учасників мітингу в Києві позбавити Крим автономії не можуть бути виконані, оскільки така ситуація призведе до виходу півострова зі складу України, а також створить загрозу розпаду усієї української держави.

Ще більш різкою була заява самого Ю. Мєшкова. За його словами, «... ні Президент, ні Верховна Рада України не створювали Автономну Республіку Крим, а тому не можуть скасувати її автономний статус».

А командувач ЧФ Е. Балтін, повністю схвалюючи рішення Верховної ради Криму з військових питань, запросив усіх кримських призовників проходити службу у частинах і підрозділах Чорноморського флоту. Він підтвердив готовність ЧФ підтримати політичні ініціативи законодавчої влади півострова.

***

Су-17, винищувач-бомбардувальник, перший радянський літак з крилом змінної геометрії

Демонстрацією такої готовності стали чергові навчання Чорноморського флоту, які «співпали» з початком роботи Верховної Ради Криму. У навчаннях взяли участь близько 20 надводних кораблів, підводні човни, авіація та морська піхота. Традиційно опрацьовувалися питання «відбиття нападу українських націоналістів на місця дислокації ЧФ РФ».

У ході навчань 20 травня 1994 року з аеродрому Гвардійське злетіли морські штурмовики Су-17 для імітації ракетно-бомбових ударів по місцях кримської дислокації українських військ.

***

21 квітня 1994 року Верховна Рада України, відстоюючи цілісність української держави, зажадала від кримського парламенту скасувати рішення про відновлення дії Конституції Криму від 6 травня 1992 року, а також інших незаконних правових актів. Для цього кримським парламентаріям визначався термін — до 30 травня 1994 року.

Однак парламент Криму ігнорував цю вимогу. Виступаючи перед депутатами, Ю. Мєшков вітав їхнє «історичне рішення» і закликав усіх кримчан «бути твердими у своїй позиції проти президента і уряду України». Виходячи з цього, законодавчий орган автономії прийняв звернення до ООН, ОБСЄ, а також до Державної Думі Росії, де пояснював свої дії щодо Конституції Криму «підсумками опитування громадян півострова».

***

Цього ж дня, «з метою протидії можливим силовим акціям з боку України», за наказом «міністра внутрішніх справ Криму» генерала Е. Кузнєцова, особовому складу усіх міських і районних відділень міліції була видана зброя. А важливі об'єкти були взяті під охорону підрозділів спеціального призначення, які підпорядковувалися особисто Ю. Мєшкову.

Вимога міністра внутрішніх справ України до міліцейських органів Криму виконувати тільки розпорядження з Києва була розцінена кримською владою як «провокаційна і дестабілізуюча обстановку на півострові». Тим більше, що, за словами заступника голови кримського парламенту — полковника ВПС ЧФ О. Мєльнікова, «... органи міліції та Служби безпеки України в Криму вийшли з підпорядкування Києва і виконують накази лише кримського уряду».

***

А в цей час у Криму «раптом» з'явилися російські «козаки». За рішенням так званої «Ради отаманів причорноморського козацтва» та за погодженням з місцевими органами влади вони виставили патрулі в Ялті і інших містах півострова. «Козаків» підтримала кримська міліція.

***

22 травня, за активної участі командування Чорноморського флоту, проросійські рухи Севастополя створили нову суспільно-політичну організацію "Народний фронт Севастополь-флот-Росія».

До її складу увійшли «Російська партія Криму», «Російські патріотичні збори», «Братство слов'ян Криму», «Ліга жінок», а також «Всекримський рух виборців за Республіку Крим». Мета об'єднання — «консолідація зусиль для відстоювання права народу Криму на самостійне визначення своєї долі у рамках міжнародного права».

У Севастополі ж у цей час завершувалося висування кандидатів на посаду мера міста. Всього їх було зареєстровано тринадцять. І винятково від проросійських організацій. Серед них — відомий А. Круглов, який розгорнув бурхливу антиукраїнську діяльність, намагаючись на хвилі російського шовінізму заволодіти кріслом градоначальника.

23 травня 1994 року офіцерські збори Чорноморського флоту підтримали рішення парламенту Криму про чинність Конституції автономії в редакції 1992 року. На зборах було схвалено текст відкритого листа «братнім слов'янським народам», які засуджують негативну реакцію Києва на рішення кримських депутатів.

А на вулицях Сімферополя з'явилася бойова техніка морської піхоти Чорноморського флоту. П'ять броньованих десантних машин розташувалися біля КПП на під'їзді до Севастополя в районі Верхньосадове, а ще три бронетранспортери — безпосередньо на в'їзді до міста. За словами командувача ЧФ, флот ну ніяк не міг залишитися осторонь під час кримських подій.

Паралельно нарощувалися масштаби навчань Чорноморського флоту з фактичним виходом у море бойових кораблів, з висадкою морського десанту та польотами бойових літаків. В ході навчань опрацьовувалися дії розвідувально-диверсійних груп і бойових плавців.

Спішно формувався танковий батальйон у складі 810-ї бригади морської піхоти, чисельність якої і так вже зросла більш ніж 2,5 рази. Готувався до відправки у Севастополь і зенітно-ракетний дивізіон, виключений із складу 126-ї дивізії берегової оборони ЧФ, що відходила, до речі, за планами розподілу флоту до України.

При цьому Ю. Мєшков відкрито заявляв, що розраховує на Чорноморський флот в разі свого конфлікту з Україною.

Ситуація на півострові, невпинно скочуючись до збройного протистояння, наближалася до справжньої катастрофи.

***

На загрозу нового конфлікту в європейському регіоні різко відреагувало міжнародне співтовариство. В більшості своїй провідні держави та міжнародні організації засуджували кримський сепаратизм, підтримуючи територіальну цілісність України.

Зокрема, в особистому посланні державного секретаря США У. Крістофера звучала висока оцінка відповідальній позиції України щодо подій на Кримському півострові. Зазначалося, що на дестабілізуючі процеси Україна вживала заходи, які відповідали високими принципами ОБСЄ. США повністю підтримували суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України в її теперішніх кордонах.

Така ж позиція була Великобританії, ФРН і Франції. У заявах міністерств закордонних справ цих держав Крим вважався невід'ємною частиною України, і про його відділення не могло бути й мови. На захист територіальної цілісності України виступили також Польща, Угорщина, Латвія, Литва та Узбекистан.

Відмовилося відкрито підтримувати сепаратистів і державне керівництво Російської Федерації, яке гостро потребувало західних кредитів. Президент Росії Б. Єльцин через свою прес-службу відмежувався від кримських подій, заявивши про необхідність «повного спокою на півострові».

Ще більший удар Ю. Мєшкову завдала критика його дій з боку ділових кіл Криму (а, по суті, його головних спонсорів), що побоювалися втратити свій бізнес через можливі збройні конфлікти. Так, директори найбільших підприємств півострова звернулися з вимогою до «президента» автономії не підписувати рішення парламенту півострова, оскільки вони неминуче погіршать обстановку, і, як наслідок, зірвуть курортний сезон на півострові. А це — багатомільйонні фінансові збитки. Іншими словами, «президент» Криму, по суті, втрачав підтримку своїх нещодавніх союзників і покровителів.

Звичайно, це дещо пригасило запальність Ю. Мєшкова і його поплічників. І вони відступили. 24 травня «президент» Криму разом з парламентом півострова погодилися на переговори з Україною з усіх спірних питань. При цьому Ю. Мєшков вже намагався все звалити на парламент, який нібито «ухвалив антиукраїнські рішення, незважаючи на його пораду відкласти слухання з зазначених питань».

Подібна позиція була вже і у голови кримського парламенту С. Цекова, який підкреслив у інтерв'ю засобам масової інформації, що «... Республіка Крим не має наміру виходити зі складу України».

***

За розвитком подій у Криму уважно стежили з ОБСЄ. 25 травня 1994 року відбулося спеціальне засідання Організації з питань Криму, яка вирішила залучити Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин М. Вандерстула до залагодження суперечностей між Києвом і Севастополем. Свою точку зору з приводу кримських подій висловлювали також представники інших міжнародних організацій і європейських держав.

Ось і керівництво Європейського Союзу беззастережно підтримало територіальну цілісність України. У своїй заяві ЄС висловлював занепокоєність у зв'язку з подіями у Криму, а також закликав керівництво України й АРК «докласти всіх зусиль для пошуку шляхів політичного врегулювання існуючих протиріч». Крім того, вказувалося, що подальша ескалація конфлікту може мати суттєві негативні наслідки для стабільності всієї Східної Європи.

За мирне вирішення кримських проблем виступили також Нідерланди, Італія та Угорщина.

***

Незважаючи на переговори, що розпочалися між делегаціями Криму і України, командування Чорноморського флоту не скасувало підвищеної бойової готовності, демонструючи свої наміри підтримувати інтереси керівництва автономії.

25 травня 1994 року у штабі ЧФ відбулось засідання Військової ради Чорноморського флоту під керівництвом Е.Балтіна. Розглядалося питання про ситуацію в Криму і Севастополі. Зокрема, одним з пунктів порядку денного була практична реалізація «закону» Верховної ради Криму про проходження кримчанами військової служби тільки на території півострова. За словами офіцера відділу комплектування штабу ЧФ капітана 1-го рангу В. Бузова, навчальні підрозділи флоту готові прийняти до 4 тис. призовників з АРК.

Враховуючи ж напруженість у Криму, командування ЧФ постійно посилювало охорону флотських об'єктів. Так, з 20 травня 1994 року біля штабу Чорноморського флоту постійно стояло п'ять бронетранспортерів, а також патрулі з собаками. 17-й арсенал охороняли 12 одиниць бронетанкової техніки. Біля штабу берегових військ чергували бронетранспортер і командно-штабна машина. Військово-морська база в Донузлаві охоронялася особовим складом 361-го полку 126-ї дивізії берегової оборони, а ВМБ в Керчі — посиленими підрозділами ЧФ зі стрілецькою зброєю і гранатометами. Біля штабу 126-ї дивізії берегової оборони чергували один бронетранспортер і одна командно-штабна машина.

Тривали в цей же час і навчання Чорноморського флоту з неприхованою спрямованістю «протидії нападу з боку України». Зокрема, опрацьовувалися питання охорони об'єктів Сакського гарнізону від «проникнення диверсантів супротивника».

***

Україна теж нарощувала зусилля з відстоювання своєї територіальної цілісності. Формувалися бригади Національної гвардії України, частини якої розташовувалися у Сімферополі і Севастополі. Підрозділи поповнювалася додатковою броньованою технікою.

Цілеспрямовано проводилася робота щодо практичної реалізації Указу Президента України про створення Головного управління МВС України в Криму замість Міністерства внутрішніх справ Криму, яке, до речі, було офіційно скасоване ще 18 травня і вже не фінансувалося.

У відповідь міліцейські підрозділи, які ще підпорядковувалися «міністру внутрішніх справ Криму» В. Кузнєцову, були переведені у підвищений ступінь бойової готовності і переведені на казармене положення.

***

Якось несподівано привернула до себе увагу 116-а бригада ракетних катерів ЧФ в Ізмаїлі.

26 травня 1994 року командир бригади капітан 2-го рангу В. Біленко, який, очевидно, не впорався зі своїми нервами, перевів підпорядковане йому з'єднання у підвищений ступінь бойової готовності, аби «запобігти можливому захопленню бази як Військово-Морськими Силами України, так і Чорноморським флотом Росії ». При цьому він заявив, що бригада підпорядковується СНД, а її особовий склад готовий захищати базу власними силами. Військовослужбовці бригади отримали зброю, боєприпаси, бронежилети, продовольство на 10 діб. Одночасно 5 кораблів були підготовлені до переходу у Азовське море.

Для припинення таких дій оперативний черговий Південного прикордонного командування України наказав командиру бригади прикордонних катерів перекрити гирло Дунаю і не допустити виходу в море катерів сто дванадцятої бригади ракетних катерів.