С. Дяченко

На початку січня 2013 року на японському тихоокеанському шельфі біля острова Хонсю (70 км. на південь від м. Нагоя) розпочався експериментальний видобуток гідратів метану. Перед цим тривали дослідження та пошукове буріння в океанській прибережній зоні ще з 1996 року. Сьогодні запаси гідрату метану японського узбережжя оцінюються у 11 трлн. куб. метрів.

Японці планують експериментальний видобуток гідрату метану з подальшим виділенням з нього метану. Якщо це вдасться, то у 2018 році розпочнеться повномасштабна експлуатація родовища «Нагоя».

Гідрат метану – це кристалічна речовина, яка складається з молекул води та метану. У сполуки стабільні властивості за низьких температур та високого тиску (наприклад, за температури 0 °C та тиску близько 25 бар, який є в океані на глибині 250 м, чи за звичного атмосферного тиску та температури −80° C) і зустрічається вона в основному під вічною мерзлотою — 2 % таких покладів, або на великих глибинах морських та океанських надр – 98 % покладів.

За підвищення температури або падіння тиску сполука розкладається на воду та метан, при цьому з 1 кубічного метра, за атмосферного тиску, можна отримати 164 кубічних метрів метану.

Вперше гідрат метану був отриманий в 1888 році, і тільки в 1970-х роках почали вивчати його властивості як енергоносія. Світові поклади гідрату метану сьогодні оцінюються у 250–300 трлн. куб. метрів, при цьому за енергетичною цінністю вони перевищують світові поклади нафти, газу та вугілля у двічі.

Карта встановлених (жовті крапки) і ймовірних (червоні крапки) родовищ КГМ у водах шельфу світового океану http://www.globalcarbonproject.org/news/MethaneHydrates.ht

Сьогодні визначено 220 зон покладів гідратів метану у шельфових зонах морів та океанів). Активно опрацьовуються технології видобутку в США, Канаді та Японії. Але поки що жодна із відомих технологій не дозволяє вартість добутих гідратів метану наблизити до вартості інших енергоносіїв, передусім – до природного газу.

Існують проблеми і екологічного характеру. Адже метан — сильний парниковий газ, і його необережні чи випадкові викиди у під час видобутку викликатимуть кліматичне потепління. До того ж у цієї сполуки вибухонебезпечні властивості.

Зараз експериментальний видобуток гідратів метану ведеться в арктичних зонах США та Канади. Наприклад, у 2002 році міжнародний дослідницький консорціум за участю наукових організацій США, Канади та Японії розпочали експериментальний видобуток метану з оншорного родовища Маллік в дельті ріки Мак-Кензі, що в Канадській Арктиці. 2 травня 2012 року було проведено успішний експеримент з видобутку метану в «Ігнік Сікумі №1» на північному схилі Аляски.

Зростає інтерес до цієї теми і у Європі, зокрема – в Німеччині.

Значні поклади гідратів метану є і у Чорному морі. Дослідження проводились у 1988–1989 рр. Поклади під донним шаром на глибині 300–1000 м. російські, українські та болгарські дослідниками оцінюють у 45–75 трлн. куб. метрів.

У 1993 році в Україні затверджується програма «Газогідрати Чорного моря», в рамках якої проведено кілька наукових експедицій і сейсмічних досліджень. Але згодом фінансування цієї програми припиняється.

 Сьогодні Україна має свою технологію видобутку гідратів метану. Її запропонували вітчизняні дослідники Одеської академії холоду. Та для її доопрацювання необхідно ще 100–200 тис. дол. США, яких поки що немає. Для повномасштабного видобутку гідрату метану за цією технологією знадобляться інвестиції в обсязі 480 млн. дол. США.

На жаль, відповідальні за розвиток ПЕК українські державні установи не надають належної уваги проблемам гідратів метану, про що, зокрема, свідчить відсутність такої теми в проекті оновлення енергетичної стратегії.