Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Олексій Волович, кандидат історичних наук
Не режим, а держава
Чимало аналітиків цікавляться: від чого залежить стійкість «режиму Б. Асада»? На наш погляд, ніякі політичні режими самі по собі не мають стійкості в умовах соціально-політичних випробувань і потрясінь, якщо вони не підтримуються більшістю народу своєї країни і ефективним державним апаратом. У Сирії ми спостерігаємо стійкість не режиму, а держави і сирійської нації. Спробуємо тепер визначити складові стійкості сирійської держави в умовах іноземної інтервенції і громадянської війни.
Наприкінці квітня ц.р., відповідаючи на запитання кореспондента сирійського телеканалу «Аль-Іхбарія» — чому, незважаючи на усі труднощі, Сирія тримається вже більше двох років, звідки у держави така потужність і стійкість, президент Б. Асад відповів так: «Головний чинник — це люди. Витримала не сама держава, а її громадяни… Коли б не її народ, держава розвалилася б за кілька тижнів».
Говорячи про стійкість новітньої сирійської держави, слід зазначити, що вона існує вже близько 70 років, з часів Другої світової війни, має певні політичні та ідеологічні традиції, під впливом яких виховане не одне покоління сирійських громадян. Як і багато інших арабських країн, до 1918 р. Сирія була провінцією Оттоманської імперії. Між Першою і Другою світовими війнами Франція управляла Сирією за мандатом від Ліги Націй. У вересні 1941 року Франція надала незалежність Сирії, проте нинішня сирійська держава реально існує з квітня 1946 року, коли французькі війська були евакуйовані з Сирії.
Провідною політичною силою сирійського суспільства у період після Другої світової війни була і до цього часу залишається Партія арабського соціалістичного відродження (ПАСВ). Оскільки розвиток сучасної сирійської держави значною мірою визначається і спрямовується цією політичною силою, уявлення про сутність сирійської державності можна мати, лише ознайомившись з ідеологічними і організаційними засадничими положеннями ПАСВ.
Довідково: Основні цілі ПАСВ — побудова арабського соціалізму і об'єднання арабських країн в єдину державу. Основні гасла партії — «Єдність, Свобода, Соціалізм» і «Єдина арабська нація (»умма|») і її безсмертна місія». Ідеологія ПАСВ є синтезом арабського націоналізму і соціалізму. За своїм ідеологічним спрямуванням баасизм близький до насеризму 50-60-х років минулого століття, тому не випадково, що у 1958 р. Сирія і Єгипет об’єднались в одній державі — Об’єднаній Арабській Республіці, яка проіснувала до 1961 року. Майже одночасно ПАСВ прийшла до влади в 1963 році в Іраку і Сирії. На початку 70-х років сирійські та іракські баасисти| вступили в союз з місцевими комуністичними партіями у рамках «Прогресивних фронтів». Обидві гілки ПАСВ встановили дружні зв'язки з КПРС. У 1978-79 президенти Сирії Хафез Асад і Іраку Ахмед Хасан аль-Бакр| вели переговори про об'єднання двох країн. Проте в липні 1979 р., після усунення президента аль-Бакра| і приходу до влади Саддама Хусейна, об'єднувальний процес між двома країнами був припинений, а союз з комуністами розірваний. Крім Сирії та Іраку, нині ПАСВ легально діє в Лівані, Палестині, Ємені, і нелегально — в інших арабських країнах. Генеральним секретарем ПАСВ з 1971 р. і до своєї смерті у червні 2000 року залишався президент Сирії Хафез Асад, який був членом цієї партії з 16-річного віку|. Членами партії є представники інтелігенції, військовослужбовців, селян, дрібних торговців та робітників. ПАСВ співпрацює також з іншими лівими політичними організаціями Сирії у рамках створеного у 1972 р. Прогресивного національного фронту (ПНФ), в який, окрім ПАСВ, увійшли Сирійська комуністична партія, Арабський соціалістичний союз і деякі інші партії. Хартія ПНФ висунула завдання боротьби проти імперіалізму, за звільнення захоплених в 1967 році Ізраїлем арабських територій, за забезпечення законних прав арабського народу Палестини. У червні 1965 р. позачергова регіональна конференція ПАСВ в Сирії розробила програму, що передбачала перебудову сирійського суспільства на соціалістичних засадах за спирання на трудящих, створення планової економіки, ліквідацію експлуатації людини людиною, розвиток народної демократії, пріоритет державного сектора в економіці країни. Основним принципом розподілу матеріальних благ проголошений принцип «кожному — за його працею». Сирійська економіка є плановою. На даний час в Сирії виконується 11-й п'ятирічний план (2011-2015 рр.). У країні було ліквідовано велике феодальне землеволодіння. 70 % сільськогосподарських площ було передано у володіння бідним селянам, а 30 % перейшло в державну власність. Очевидно на реалізацію аграрної політики ПАСВ вплинула і та обставина, що Хафез Асад виріс у багатодітній і бідній селянській сім’ї. У зовнішньополітичній сфері основними пріоритетами було визначено політику неприєднання, боротьбу проти імперіалізму, розвиток співпраці з колишніми соціалістичними країнами. |
 |
| Хафез Асад и Муамар Каддафі, 1977 http://dic.academic.ru/ |
Сорокові і п'ятдесяті роки минулого століття характеризувалися політичною нестабільністю і частою зміною влади в результаті серії військових переворотів, коли президенти і уряди інколи змінювалися по кілька разів за рік. До 1970 року коротка історія незалежної Сирії налічувала вже понад два десятки військових переворотів. Переворот, організований Хафезом Асадом, — останній. Батько нинішнього президента Сирії Хафез Асад став 15-м президентом країни і залишався ним 30 років, обираючись на цей пост 5 разів поспіль, хоча назвати ці вибори демократичними і прозорими, напевне, немає підстав. Х. Асад був харизматичним і шанованим у світі політиком, якого називали близькосхідним Бісмарком, арабським Сталіним.
Х. Асада поважали навіть його опоненти і вороги. Президент США Р. Ніксон назвав його «генієм». На думку іншого глави Білого дому Дж. Картера, Х. Асад був «блискучою людиною». А колишній держсекретар США Г. Кісінджер охарактеризував Х. Асада як «найцікавішу особистість на Близькому Сході». На похорони Х. Асада у червні 2000 року прибули президенти Б. Клінтон, Ж. Ширак, В. Путін, канцлер Г. Шредер і навіть ізраїльський прем’єр-міністр Е. Барак.
Звісно, за часів Хафеза Асада Сирія, як і абсолютна більшість арабських країн, не була зразком демократії, оскільки у другій половині ХХ-го століття тоталітаризм і автократія на Близькому Сході досягли свого апогею. Арабські президенти як королі правили своїми країнами по 20 — 30 років. Такою була епоха, і Сирія не могла в той час бути винятком. Сирія не могла бути острівцем демократії в тоталітарному арабському океані. При цьому не слід забувати, що з моменту створення Держави Ізраїль у 1948 році Сирія до цього часу вже понад 60 років перебуває з ним у конфронтації, і брала участь у війнах проти нього у 1948, 1967 і 1973 рр. З 1967 р. і до сьогоднішнього дня частина території Сирії (Голанські висоти) окуповані Ізраїлем. Виходячи з цього, Сирія була вимушена утримувати досить потужні, за арабськими масштабами, збройні сили, що постійно виснажувало і виснажує економіку цієї небагатої країни.
Можна по-різному оцінювати діяльність сирійського лідера Х. Асада, який по-своєму розумів національні інтереси свого народу і захищав їх, як міг. Можна по-різному оцінювати сирійську державу часів Х. Асада, але саме так склалася доля цієї держави і вона була не кращою і не гіршою за інші арабські держави. Звісно, в його діяльності були як позитивні, так і негативні сторони, були в нього помилки і здобутки. Думаю, що наслідки діяльності Х. Асада має оцінити сирійській народ, і ніхто інший. Тим не менш, можна однозначно сказати, що в складних геополітичних умовах Х. Асаду, спираючись на підтримку переважної більшості сирійського народу, вдалося зберегти і зміцнити сирійську державність, побудувати сильну, передбачувану світську державу зі своїми національними амбіціями і цінностями, яка посідала почесне місце серед арабських держав і у світі, і якою пишалася переважна більшість сирійського народу.
Відносини з сусідніми державами, Росією та Україною
 |
|
Хафез Асад був одним із найбільш вірних і послідовних друзів Радянського Союзу. Леонід Брежнєв і Хафез Асад, 1980 http://oleg-butenko.livejournal.com |
До 2003 року Сирія мала також вкрай напруженні відносини зі своїми сусідами — Туреччиною та Іраком. Загострення турецько-сирійських відносин досягло свого піку у 1998 році, коли Анкара зажадала вислати із Сирії лідера КРП Абдаллу Оджелана. Справа дійшла до зосередження турецьких і сирійських військ уздовж спільного кордону. Проте завдяки посередництву єгипетського президента Хосні Мубарака вдалося уникнути військового зіткнення і стабілізувати відносини між Анкарою і Дамаском. Після приходу до влади в Туреччині у 2002 році Партії справедливості і розвитку відносини між Анкарою і Дамаском значно покращились, і станом на 2010 рік досягли рівня стратегічного партнерства. Проте з початком громадянської війни у Сирії у 2011 році вони різко погіршились і сьогодні Туреччина стала плацдармом іноземної інтервенції у Сирію.
Відносини між Дамаском і Багдадом в останній третині ХХ століття також були напруженими. Основною причиною цього була боротьба між Х. Асадом і С. Хусейном за лідерство в Арабському світі після смерті Г. А. Насера у 1970 р., а також ідеологічні розбіжності в рамках партії «Баас». Цим пояснюється та обставина, що під час війни коаліції на чолі з США за звільнення Кувейту від іракської окупації Х. Асад формально підтримав коаліцію. На відміну від свого батька, Башар Асад, прийшовши до влади, поліпшив відносини з Багдадом і рішуче засудив окупацію Іраку Сполученими Штатами Америки і їх союзниками у березні 2003 року.
Хафез Асад був одним з найбільш вірних і послідовних друзів Радянського Союзу. І сьогодні Сирія є найбільш дружньою до Росії арабською країною. За сприяння СРСР в Сирії було побудовано близько 100 промислових об'єктів. У 2008 році товарообіг між Росією і Сирією склав майже 2 млрд. дол. Постачання радянських і російських озброєнь в Сирію за останні 50 років перевищили 26 млрд. дол. В 70-і роки минулого століття два сирійські порти на узбережжі Середземного моря — Латакія і Тартус — стали використовуватися як пункти матеріально-технічного забезпечення 5-ої оперативної ескадри кораблів радянського військово-морського флоту. Сьогодні цими портами користуються кораблі російських ВМС.
|
| Екс-президент України Леонід Кучма в 2002 році нагородив нинішнього лідера Сирії Башара Асада орденом Ярослава Мудрого http://korrespondent.net/ |
Традиційно дружніми були і є також і відносини України з Сирією, яка до недавнього часу посідала друге місце серед країн Близького Сходу за обсягом двостороннього товарообігу з Україною (1.171 млрд. дол. у 2008 р.). Для Сирії Україна є найбільшим експортером серед країн Центрально-Східної Європи. Візит президента Л. Кучми в Сирію у квітні 2002 р. дав потужний імпульс розвитку взаємовідносин між двома країнами. Досить успішним був також візит Башара Асада в Україну на початку грудня 2010 року. В ході українсько-сирійських переговорів президент В. Янукович зазначив, що Україна «розглядає Сирійську Арабську Республіку як одну з найбільш впливових і авторитетних держав не лише у близькосхідному регіоні, але і у всьому арабському та ісламському світі».
 |
|
Віктор Янукович: Україна розглядає Сирію як одну із найбільш впливових держав в усьому арабському та ісламському світі http://2000.net.ua/ |
У своєму телеінтерв'ю 29 серпня ц. р., торкаючись ситуації навколо Сирії, Президент України В. Янукович заявив: «Ми категорично проти рішення цих питань військовими засобами». На думку глави української держави, ескалація конфлікту в Сирії призведе до гуманітарної катастрофи. Думаю, що позицію президента В. Януковича поділяє переважна більшість українського народу як на сході, так і на заході країни.
Виступаючи 20 вересня на відкритті 10-ї щорічної зустрічі YES «Україна і світ в епоху змін: чинники успіху» в Лівадійському палаці Ялти, президент України В. Янукович запропонував послуги України для знищення хімічної зброї в Сирії: «Ми маємо цей досвід, ми маємо пересувні установки, які запатентовані Україною і вже на практиці показали свою ефективність. І ми готові їх задіяти для швидкого знищення хімічної зброї в Сирії». За словами В. Януковича, «позитивним є те, що останнім часом події в Сирії почали розвиватися шляхом політичного врегулювання і сьогодні дуже важливо підтримати цей напрям». В. Янукович також заявив, що «бойові дії в Сирії хвилюють весь світ і будь-яка нормальна людина ставиться до них негативно».
Башар Асад — харизматичний лідер-реформатор
Ось таку державу успадкував Башар Асад (47 років). До загибелі в автокатастрофі у 1994 році його старшого брата Басіля він не планувався бути обраним на президентський пост. Історично склалося, що впродовж останніх 50 років на основні керівні посади в країні призначалися виключно представники нечисленної мусульманської конфесії — алавіти, до якої належить і сам президент Б. Асад. Серед мусульман Сирії алавіти складають лише 12 % в порівнянні з 74 % сунітів. Зрозуміло, що така ситуація викликає невдоволення значної частини сунітського населення Сирії.
|
| Башар Асад — харизматичний лідер-реформатор |
Дестабілізація політичної ситуації в країні викликана низкою хронічних соціальних проблем: порівняно низькими стандартами життя переважної частини сирійського населення (13 % сирійців живе на 1 дол. в день, а 30 % — менш ніж на 2 дол. в день); високий рівень безробіття — близько 8 % у 2010 р.; наявність на території Сирії значної кількості біженців — іракських (більше 1 млн.) і палестинських (до 500 тис.), на утримання яких сирійський уряд витрачає до 1,6 млрд. дол. щорічно.
Останніми роками в країні проводилися реформи у сфері економіки, системи соціального захисту, освіти і охорони здоров’я, державного управління, розвитку громадянського суспільства. Здійснювалися заходи по боротьбі з корупцією, підвищувалися зарплати і пенсії. Проте ці реформи були реалізовані лише частково. У квітні 2011 року у Сирії було скасовано надзвичайний стан, що діяв з 1963 року, проте роль силових структур і численних спецслужб практично не зменшилася. 26 лютого ц. р. в Сирії відбувся всенародний референдум щодо прийняття нової конституції, відповідно до якої через 90 днів відбулися парламентські вибори. В новому Основному законі відсутня стаття про керівну роль заснованої у 1944 році Партії арабського соціалістичного відродження, офіційно закріплюється багатопартійна система, вилучені статті, що визначають Сирію як соціалістичну державу. Замість соціалізму основний акцент в конституції тепер зроблений на концепції прав людини.
В умовах громадянської війни 8 травня 2012 р. в Сирії пройшли вибори до парламенту — Народної ради. В них взяли участь 51,26 % від загального числа сирійських громадян, що мають право голосу. Перемогу на виборах отримав сформований правлячою ПАСВ блок «Національна єдність», який отримав 183 із 250 місць у парламенті. На думку президента Башара Асада, результати голосування свідчать про підтримку більшістю сирійців наявного в країні державного устрою. Б. Асад неодноразово висував мирні ініціативи, пропонував припинити бойові дії та сісти за стіл переговорів, проте його пропозиції незмінно відкидаються опозицією, радикальна частина якої вимагає його безумовної відставки.
У зовнішній політиці основними стратегічними союзниками Сирії є Росія, Іран і Китай. Багаторічна співпраця Дамаска з Тегераном, поставки до Сирії російських озброєнь і бойової техніки, а також підтримка Сирією різних палестинських організацій та ліванської партії «Хизболла» незмінно викликає незадоволення Тель-Авіва і Вашингтона. У 2003 Б. Асад різко засудив окупацію Іраку військами коаліції західних держав на чолі з США. У відповідь США звинуватили Дамаск у сприянні проникненню арабських терористів на територію Іраку для боротьби з військами коаліції. Неодноразово США накладали економічні санкції на Сирію, а Ізраїль завдавав авіаударів по території Сирії, останній з яких був здійснений 30 січня ц. р.
Сьогодні є реальна загроза, що у разі перемоги сирійської опозиції за підтримки іноземних найманців, Саудівської Аравії, Катару, Лівії та країн Заходу нинішня сирійська держава буде зруйнована, і у мене особисто є великий сумнів, що на її руїнах буде побудоване щось краще. Проте хотілося б, щоб переміг здоровий глузд і добра воля і щоб сирійський конфлікт був урегульований за столом переговорів, до чого неодноразово закликали президент Б. Асад, ООН, Росія, Китай, Індія, Бразилія та інші країни. Сьогодні багато хто не лише в Сирії, але й за її межами, розуміє, що в нинішніх умовах наявний у цій країні державний устрій, з Б. Асадом чи з іншим легітимно обраним президентом, є єдиною гарантією збереження цілісної та суверенної сирійської держави.
