Африканський континент сьогодні постає одним із основних центрів миротворчої активності України. Адже останнім часом українські миротворці виконували та виконують завдання в Демократичній Республіці Конго, Ліберії, Судані та Південному Судані, а також Кот-д’Івуарі. А нещодавно керівництво Європейського Союзу звернулося до України з проханням направити українських миротворців і до Малі. І не тільки для виконання так зв. пасивних функцій з розведення ворогуючих сторін, але і для участі в активних бойових операціях з примирення сторін чи для боротьби з екстремістськими угрупованнями. Такі завдання покладаються, зокрема, на українські вертолітні підрозділи, які виконують головну роль у миротворчих операціях нашої держави в Африці.

Незважаючи на відсутність прямого впливу африканських подій на Україну,  її участь у тамтешніх миротворчих операціях дуже важлива як  для зміцнення наших міжнародних позицій, так і через можливість мати доступ до африканських ринків та природних ресурсів.

Українські миротворці в Африці http://altfast.ru/

Так, значний український миротворчий потенціал разом з набутим миротворчим досвідом привертає увагу провідних західних країн та міжнародних організацій до співпраці з Україною у такому важливому питанні, що, своєю чергою, компенсує ті негативні політичні чинники, які виникають довкола нашої держави. Враховуючи керівну роль у миротворчих операціях в Африці саме країн Європейського Союзу, пропозиція Україні може допомогти у процесі її європейської інтеграції. Крім того, беручи участь у миротворчій діяльності ЄС, Україна набуває досвіду у проведенні спільних операцій з європейськими країнами, більшість яких є членами як Європейського Союзу, так і НАТО.

Залучення України до миротворчої діяльності в Африці сприятиме розвитку співпраці з країнами регіону, в т.ч. в плані реалізації спільних економічних проектів на їх територіях, зокрема, щодо розробки покладів корисних копалин (нафти, газу, вугілля, металевих руд тощо), розвитку транспортної та виробничої інфраструктури, а також закупівлі сільськогосподарської продукції (кофе, какао, цитрусових тощо). Оскільки африканські країни є ще й традиційними користувачами озброєння і військової техніки радянського виробництва та створених на їх базі зразків О та ВТ, то такі зразки можуть постачатись, обслуговуватись та модернізуватись українськими фахівцями.

Бази США в Африці http://voprosik.net/

Щоправда, як і в інших світових регіонах, врегулювання конфліктів в африканських країнах є досить складним процесом, залежним як від внутрішньої ситуації (наявність широкого кола міжплемінних, міжкланових, міжнаціональних та міжрелігійних протиріч; слабкість державних та силових структур більшості країн; нерозвинутість інфраструктури та промисловості тощо), так і від негативного зовнішнього впливу, що пояснюється боротьбою за африканські інтереси провідних країн світу, в т. ч. США, ЄС, Китаю та Росії.

Цими обставинами визначаються перспективні напрями зовнішньополітичних зусиль нашої держави. А щоб вони були зрозуміліші - пропонуємо до уваги читачів загальні риси ситуації в конфліктних регіонах Африканського континенту, де виконуються завдання українськими військовими підрозділами та миротворцями.

 

Демократична Республіка Конго

Карта Демократичної республіки Конго http://www.200stran.ru/

Головна причина багаторічної нестабільності в Демократичній Республіці Конго - боротьба між різними конголезькими угрупованнями, що підтримуються зовнішніми силами (іноземними країнами та корпораціями), за контроль над природними ресурсами північно-східних районів країни, де є потужні поклади енергоносіїв, металів (в т.ч. рідкоземельних, дорогоцінних та радіоактивних), а також дорогоцінного каміння. Зокрема, на території конголезьких провінцій Північне та Південне Ківу зосереджено до 80 % світових запасів колтану, 50 % — кобальту, 35 % — алмазів та 20 % — урану.

Та через віддаленість та слабку контрольованість урядом ДРК, зазначені регіони постають об’єктом перманентних суперечок між центральним керівництвом та різними клановими, племінними та злочинними групами, які незаконно видобувають, транспортують та продають корисні копалини за межі країни. Наприклад, щорічно з ДРК контрабандним шляхом вивозиться близько 32 тонн золота на загальну суму близько 1,5 млрд. дол. США. При цьому основні контрабандні шляхи транспортування конголезьких ресурсів пролягають по території сусідніх з ДРК Руанди та Уганди (в т. ч. за участю урядових компаній даних країн, тісно пов’язаних з їх керівництвом) до Європи — насамперед Бельгії, звідки сировина надходить до переробних підприємств інших країн.

http://drugoi.livejournal.com/

В свою чергу, це призводить до постійних збройних конфліктів в ДРК, які тривають з 60-х років минулого століття. При цьому, якщо до 1990-х років боротьба велася за доступ до алмазів, то тепер це стосується колтану, який використовується в електронній, хімічній, ядерній та медичній промисловості. Враховуючи відсутність значних запасів даного елементу в інших районах світу, він більш прибутковий за видобуток і реалізацію алмазів, урану та золота.

Чергове загострення внутрішньої ситуації в Демократичній Республіці Конго припадає на 2008–2009 роки через загостренням протистояння між урядом ДРК та так званим «Національним конгресом народної оборони  (CNDR), який об’єднує представників племінних угруповань на північному сході країни. Завдяки посередництву світової спільноти конфлікт був формально врегульований в рамках підписання мирної угоди від 23 березня 2009 року, що легітимізувала владні повноваження CNDR на території контрольованих ним районів країни (в т.ч. отримання лідерами організації частини прибутку від експлуатації природних ресурсів), а також забезпечила інтеграцію його збройних формувань до силових структур ДРК.

Однак напруженість в країні зберігалася і, згідно з Резолюцією РБ ООН №1279, 30 листопада 2009 року була заснована Місія ООН у Демократичній Республіці Конго. Відповідно до Указу Президента України від 16 грудня 2011 року, до складу Місії направляється 18 окремий вертолітний загін ЗС України з близько 160 військовослужбовцями та чотирма вертольотами Мі-24П.

Український контингент Місії ООН в Демократичній республіці Конго

Жозеф Кабіла Кабанге — четвертий президент ДР Конго http://ru.wikipedia.org/

Такі заходи дозволили певним чином стабілізувати обстановку в ДРК. Та у квітні 2012 року ситуація в країні знову ускладнюється через порушення Президентом ДРК Ж. Кабілою та його урядом умов згаданої вище угоди. Зокрема, конголезький уряд вирішив націоналізувати видобувні підприємства на північному сході країни, а також задовольнити вимогу Міжнародного кримінального суду про видачу йому лідера CNDR – генерала Б. Нтаганди, звинувачуваного у військових злочинах щодо мирного населення.

Боско «Термінатор» Нтаганда, генерал армії ДР Конго, один з командирів бунтівної угруповання CNDP http://nekto-ypu.livejournal.com/

У відповідь на це Б. Нтаганда та підпорядковані йому збройні формування вийшли зі складу Збройних сил ДРК і перейшли до Руанди, де створили опозиційний центральній владі ДРК «Рух 23 березня» («М23»). За організаційної, фінансової та матеріальної допомоги Руанди та Уганди було сформовано військове крило руху – «Конголезька революційна армія» (КРА).

Загальне керівництво процесом підготовки збройних формувань КРА здійснювалось Міністерством оборони Руанди, а тренування бойовиків проводилось на базі військових підрозділів руандійської армії. Крім того, Руанда забезпечила фінансову підтримку руху «М23», в т.ч. із залученням коштів кримінальних та бізнесових структур, причетних до незаконного видобутку корисних копалин в ДРК.

У червні 2012 року, після завершення підготовчих заходів, загони «Конголезької революційної армії», за підтримки спеціальних підрозділів та артилерії ЗС Руанди, почали нападати на підрозділи та місця дислокації Збройних сил ДРК у східних районах конголезької провінції Північне Ківу. До середини липня 2012 року бойовики КРА фактично встановили контроль над зазначеними районами і розпочали наступ в напрямі адміністративної провінції Північне Ківу – м. Гома. При цьому більша частина підрозділів ЗС ДРК була деморалізована та залишила свої позиції.

Українські солдати воюють в Конго

За таких обставин уряд Демократичної Республіки Конго та керівництво міжнародної місії ООН вжили термінових заходів зі стримування дій бойовиків: направили до району конфлікту додаткові підрозділи Збройних сил ДРК, залучили міжнародні миротворчі сили до протидії незаконним збройним формуванням. Зокрема, вертольоти 18 овз ЗС України залучались до патрулювання східних районів Північного Ківу, а також нанесення ракетних ударів по місцях зосередження бойовиків. В цілому такі заходи зупинили наступ збройних формувань «Конголезької революційної армії», які змушені були залишити захоплені райони.

Контрольована бунтівниками руху М23 територія Північного Ківу, ДР Конго http://nekto-ypu.livejournal.com/

Після перегрупування та поповнення своїх загонів в жовтні 2012 року КРА відновила активні дії у провінції Північне Ківу. При цьому повстанським формуванням вдалося захопити адміністративний центр провінції – м. Гома (місце дислокації українського вертолітного загону). Як і у попередньому випадку, успіхи КРА пояснюються слабкістю ЗС ДРК, в т. ч. масовим дезертирством військовослужбовців та їхнім переходом на бік повстанців. При цьому, на відміну від подій червня-липня 2012 року, керівництво міжнародної Місії ООН фактично відмовилось від активної протидії бойовикам, що викликало негативну реакцію керівництва ДРК та місцевого населення.

Певним чином врегулюванню цієї ситуації сприяло втручання РБ ООН, яка порадила запровадити санкції проти керівництва «Руху
23 березня», а також використати посередницькі зусилля «Міжнародної конференції регіону Великих озер». Так, наприкінці листопада 2012 року лідери руху «М23» погодилися вивести свої підрозділи з м. Гома та розпочати переговори з урядом ДРК.

Незважаючи на це, обстановка в Демократичній Республіці Конго може перерости у конфлікт через фактичну відсутність прогресу в урегулюванні розбіжностей між владою країни та повстанцями. Зокрема, лідери руху «М23» вимагають проведення дострокових президентських та парламентських виборів, призначення їх представників на керівні посади в органах влади провінції Північне Ківу, на що уряд ДРК не погоджується.

На цьому тлі провідні західні країни посилюють тиск на уряд Руанди, який надає допомогу «Руху 23 березня». Так, у грудні 2012 року керівництво Великобританії заморозило щорічну фінансову допомогу уряду Руанди на суму близько 30 млн. дол. США. В свою чергу, США підтримали санкції РБ ООН проти лідерів «М23».

Загроза нової ескалації насилля на сході Демократичної Республіки Конго зберігається. Крім того, додатковими проблемними чинниками в країні є терористична діяльність повстанських рухів на території штатів Південне та Північне Ківу, кримінальна діяльність збройних загонів племені «Маї-Маї» та руху «Армія опору Бога», а також загострення соціально-економічних проблем та складна епідеміологічна ситуація в ДРК.

 

Судан та Республіка Південний Судан

Карта Судану http://www.200stran.ru/

Ситуація довкола Судану та Республіки Південний Судан (РПС) найбільш складна (якщо порівнювати її з ситуаціями у інших країн регіону) через суперечності між зазначеними країнами, неврегульованість конфліктів на їх території та вплив на них з боку зовнішніх сил.

Так, головною проблемою у відносинах між Суданом та Південним Суданом, яка виникла після отримання незалежності РПС в липні 2011 року (за підсумками відповідного референдуму), залишається невирішеність питань приналежності низки прикордонних нафтоносних територій, насамперед району Абієй. У 2011–2012 роках це призвело до серії прикордонних конфліктів між двома країнами (в т. ч. із застосуванням важкої техніки та авіації), яка ледь не переросла у масштабну війну. При цьому ЗС Судану встановили контроль над районом Абієй та низкою інших спірних територій, частина з яких у подальшому була відвойована збройними формуваннями Південного Судану.

Водночас сторони вдалися до взаємного економічного тиску із застосуванням нафтового чинника (основна частина нафти в регіоні видобувається на території Південного Судану та транспортується до терміналів на узбережжі Червоного моря через Судан). Зокрема, керівництво РПС відмовилось від розподілу доходів за експорт нафти за схемою 50 х 50 та висловило наміри лише сплачувати тарифи за її транзит суданською територією. У відповідь Судан припинив транспортування південно-суданської нафти, що завдало суттєвих економічних збитків обом країнам та загострило їх соціально-економічні проблеми.

Президент Республіки Судан Омар аль-Башир http://tribuna.com.ua/	Президент Республіки Південний Судан Салва Кіір http://rus.ruvr.ru/

Певним чином ці суперечності були врегульовані в рамках пакету домовленостей, підписаних президентами Республіки Судан Омаром аль-Баширом та Республіки Південний Судан Салвой Кііром у вересні 2012 року під тиском та за посередницьких зусиль світової спільноти (насамперед, США, КНР та РБ ООН). Зокрема, зазначені домовленості передбачали делімітацію кордону між двома країнами (в т. ч. розподіл більшої частини спірних нафтоносних територій), демілітаризацію прикордонної зони (відведення військових підрозділів сторін на дистанцію не менше 100 км від спільного кордону), а також врегулювання питань, пов’язаних з розподілом нафтових доходів та встановлення відносин сторін у банківській, господарській і торгівельній галузях. Щоправда, невирішеним залишилося одне з основних питань про приналежність району Абієй, що може призвести до конфлікту між сторонами.

Республіка Судан і Республіка Південний Судан http://www.profi-forex.org/

Ускладнились також і внутрішні проблеми Судану та Республіки Південний Судан. Головною з таких проблем в Судані стало об’єднання опозиційних сил країни на базі повстанських угруповань у суданському штаті Дарфур та сусідніх провінцій на півночі країни. Зокрема, наприкінці 2011 року був створений так званий «Революційний фронт Судану» у складі «Суданської народно-визвольної армії-Північ», «Руху за справедливість та рівність», а також «Суданського визвольного руху», які об‘єдналися проти режиму президента країни О. аль-Башира. При цьому суданські опозиційні сили підтримувались керівництвом РПС, яке намагалося послабити Судан з метою вирішити на свою користь територіальні суперечності між двома країнами.

У відповідь на активізацію виступів опозиції керівництво Судану активізувало військові операції проти повстанців на території штату Дарфур. Піклуючись про свій імідж в очах світової спільноти, уряд Судану пішов на певні поступки опозиції, дозволивши окремим її лідерам повернутися до країни.

http://drugoi.livejournal.com/

Маючи підтримку Судану, активізувався повстанський рух на території Республіки Південний Судан. Зокрема, так звана «Армія визволення Південного Судану» зосередилася на підриві позицій південно-суданської влади та на послабленні позицій її силових структур (насамперед у відстоюванні інтересів РПС у боротьбі за спірні території).

У таких умовах надзвичайно важлива роль у вирішенні безпекових проблем регіону належить миротворчій діяльності ООН в Судані та Південному Судані. Сьогоднішні в регіоні розгорнуті три місії ООН, а саме:

• місія ООН та Африканського Союзу в Дарфурі, яка виконує завдання зі стабілізації обстановки на півночі Судану;
• тимчасові сили ООН із забезпечення безпеки в районі Абієй (UNISFA), створені на підставі Резолюції РБ ООН № 1990 від 27 червня 2011 року. До складу Місії входять чотири військові спостерігачі від України;
• місія ООН у Північному Судані (UNMISS), заснована на підставі Резолюції РБ ООН № 1996 від 8 липня 2011 року (замінила попередню Місію ООН в Судані — UNMIS в зв’язку з відмовою уряду Судану від її подальшої підтримки після розпаду країни). Загальна чисельність персоналу зазначеної Місії становить близько 7 тис. осіб (цивільних та військовослужбовців), включаючи чотирьох військових спостерігачів від України.

Українські миротворці направлені до Республіки Південний Судан і спірний регіон Абьєй
на кордоні між Суданом і Південним Суданом

 

 

В цілому діяльність цих місій допомогла уникнути масштабного збройного протистояння у Східній Африці, що могло суттєво негативно вплинути на весь Африканський регіон, безпеку судноплавства в Червоному морі, а також на світовий ринок енергоносіїв.