Україна і НАТО

Віктор Гвоздь

В серпні 2019 року виповнилося 70 років з часу вступу в дію договору про заснування НАТО, як найбільш потужної системи колективної безпеки у світі. В цьому плані показовим буде черговий саміт Альянсу на вищому рівні, який планується провести у грудні ц. р. у Лондоні. Там підбиватимуться підсумки діяльності Північноатлантичного союзу за останні роки, а також уточнятимуться завдання Організації, виходячи з нових викликів і загроз НАТО та його членам.

З огляду на важливість таких питань, зараз фахівці НАТО вивчають і готують відповідні рекомендації, що виноситимуться на розгляд учасників саміту. При цьому певні оцінки з порушеної тематики оприлюднюються у ЗМІ, щоб зробити попередню «обкатку» та визначити громадську думку.

Колишній генеральний секретар НАТО А. Расмуссен

Зокрема, за словами колишнього генерального секретаря НАТО А. Расмуссена в інтерв’ю для ЗМІ напередодні 16-ї щорічної зустрічі Ялтинської Європейської стратегії (Київ, 12–14 вересня ц. р.), спектр загроз Альянсу повсякчас розширюється, що потребує відповідного реагування. Серед таких загроз згадувалися передусім такі, як: на Сході — Росія, на Півдні — ісламський тероризм, та на глобальному рівні — Китай.

Тому А. Расмуссен висловився за подальше зміцнення оборони Східної Європи з тим, щоб запобігти російській атаці на країни-члени НАТО. На переконання колишнього очільника Альянсу, на саміті НАТО ухвалять рішення щодо подальших кроків з цього питання.

Це стосуватиметься, насамперед, посилення військової присутності НАТО в країнах Балтії і Центрально-Східної Європи, вдосконалення інфраструктури Альянсу, підготовки Об’єднаних збройних сил (ОЗС) Північноатлантичного союзу до відбиття можливої агресії з боку Росії. Крім того, за оцінками західних експертів, важливе значення для європейської безпеки мають поглиблені відносини НАТО з країнами-партнерами. В цьому плані привертає увагу активізація дискусії в НАТО щодо перспектив євроатлантичної інтеграції Грузії та України.

А. Расмуссен у Тбілісі

Так, під час п’ятої міжнародної конференції Now What (організовується Інститутом Маккейна) 10 вересня ц. р. у Тбілісі А. Расмуссен запропонував схему можливого вступу Грузії в НАТО без усунення її територіальних проблем. Згідно з таким підходом передбачатиметься приєднання Грузії до Альянсу без поширення 5-ї статті Північноатлантичного договору щодо колективної оборони на Абхазію та Південну Осетію. Як вважають автори такого плану, таким чином формально усуватиметься головна перешкода у набутті Грузією членства в НАТО, а саме — наявність у країни прикордонних конфліктів, що не допускається базовими правилами Альянсу. Разом з тим, це зовсім не означає, що Тбілісі відмовляється від Абхазії та Південної Осетії, окупованих Росією в 2008 році. Після звільнення згаданих територій та їх повернення під контроль Грузії, 5-а стаття Північноатлантичного договору поширюватиметься і на них. При цьому А. Расмуссен обґрунтував свою ініціативу значними успіхами Грузії на шляху євроатлантичної інтеграції, які включають виконання Тбілісі переважної більшості вимог Брюсселю, участь грузинської сторони у багатонаціональних операціях та навчаннях НАТО, а також досягнення оперативної сумісності грузинських військ з Об’єднаними збройними силами Північноатлантичного союзу.

Колишній очільник НАТО навіть навів приклад практичного застосування тих умов членства в Альянсі, які пропонуються Грузії. Зокрема, таким прецедентом стало прийняття Німеччини до НАТО у 1955 році, коли 5-та стаття Північноатлантичного договору не поширювалася на її східну частину до об’єднання країни в 1991 році.

Незважаючи на те, що реалізація згаданого варіанту об’єктивно дозволить гарантувати безпеку Грузії від загроз з боку Росії на рівні з іншими країнами Центрально-Східної Європи та Балтії, він викликає досить неоднозначну реакцію у грузинських політичних колах та суспільстві.

Категоричними противниками пропозиції А. Расмуссена є праворадикальні сили Грузії. Вони вбачають у цьому спробу Заходу знизити напруженість в регіоні в обмін на фактичну відмову Тбілісі від своїх територій без усіляких гарантій отримання країною членства в НАТО. Подібна позиція і у чинної влади Грузії.

Своєю чергою, опозиційні сили Грузії підтримують ініціативу колишнього генерального секретаря НАТО. На їх погляд, Грузія увійде до складу Альянсу саме з урахуванням загальновизнаних кордонів, і лише 5-а стаття Північноатлантичного договору буде діяти в обмеженому вигляді. При цьому членство в НАТО захистить Грузію від Росії і з часом стане ключовим чинником у відновленні територіальної цілісності країни.

З приводу цього сьогодні у Грузії дискутують, вказуючи, як низка додаткових чинників ускладнюють вступ, в т. ч. небажання Тбілісі загострювати відносини з Росією, а також внутрішні суперечності між владою та опозицією.

Однак, всупереч всім проблемам, Грузія робить послідовні кроки з поглиблення співробітництва з НАТО, зосереджуючи зусилля на його практичних аспектах. Тому навіть без формального членства в НАТО вона фактично вже виконує роль форпосту Альянсу на Південному Кавказі.

Колишня державна секретарка США К. Райс

Важлива для НАТО також Україна, яка розташована на передовому рубежі стримування експансії Росії у західному напрямі. Тому керівництво Альянсу підтримує євроатлантичний курс України, надає їй практичну допомогу у зміцненні оборонної сфери та приведенні її до стандартів Північноатлантичного союзу. Але на відміну від Грузії, зараз в НАТО поки що не розглядається жодних варіантів прийняття у найближчій перспективі України до складу Альянсу. Бо не досягнуто консенсусу в Альянсі з українського питання, українське населення і політичні сили країни по-різному ставляться до НАТО, а також зберігаються недоліки у справі проведення внутрішніх реформ в Україні. Це такі, як не ефективні заходи щодо боротьби з корупцією та гальмування внутрішніх реформ.

Досить очевидним є також небажання НАТО переходити певні «червоні лінії» у конфронтації з Росією. Саме такою «червоною» лінією для Москви є можливість вступу України до НАТО, що було оголошено керівництвом РФ ще у 2005 році після перемоги в нашій державі Помаранчевої революції.

За таких обставин в НАТО поки що вважають за можливе надати Україні лише спеціальний партнерський статус — «Партнерство розширених можливостей» (ПРМ). Подібні перспективи для України окреслила колишня державна секретарка США К. Райс. На її погляд, таке партнерство можуть запропонувати Україні на саміті НАТО в грудні ц. р., що стане важливим сигналом як для Києва, так і для Москви.

Попри те, що статус ПРМ не передбачає безпосередньої підготовки країни до вступу в НАТО, він демонструє відкритість Альянсу для неї. На сьогодні згаданий статус є у Грузії, Австралії, Фінляндії, Йорданії та Швеції. Грузія готується до членства в НАТО, а Фінляндія та Швеція розглядають таку можливість в зв’язку з підвищенням загроз з боку Росії.

В той же час Україна хоча і не має реальних перспектив у справі набуття найближчим часом офіційного членства в НАТО, але це жодним чином не обмежує її співробітництво з Альянсом та виведення його на якісно новий рівень. По суті, таке співробітництво може набути форм та глибини, характерних для офіційних членів НАТО.

Підґрунтя для цього створює наявність спільних інтересів у України та НАТО, закріплення курсу євроатлантичної інтеграції у Конституції нашої держави. Збереження такого курсу як пріоритетного напряму української політики було підтверджено новим президентом України В. Зеленським та міністром закордонних справ В. Пристайком.

Поглиблення взаємодії між Україною і НАТО стане потужним чинником стримування Росії та інших країн (в т. ч. Угорщини) від агресивних дій проти нашої держави як в формі «гібридних» війн, так і прямого збройного нападу. А НАТО матиме більші можливості у справі протидії загрозам безпеці Європи зі східного напрямку шляхом винесення вперед своїх передових позицій.

…Україна розташована на передовому рубежі стримування експансії Росії у західному напрямі…

Реалізація такого підходу не потребуватиме внесення значних змін ні у внутрішнє законодавство України, ні до договірної бази відносин між нашою державою та НАТО, і може здійснюватися шляхом розширення вже існуючих напрямів співробітництва сторін. Зокрема, такі дії можуть включати:

більш тісне узгодження політики України в сфері національної безпеки із загальною стратегією НАТО щодо забезпечення безпеки Європи. Прикладом співпраці сторін за цим напрямом є надання НАТО проекту нової Стратегії національної безпеки України з метою отримання рекомендацій та пропозицій;
інтеграція планів бойового застосування Збройних сил України до відповідних планів Об’єднаних збройних сил НАТО на південно-східному напрямку. По суті, таку можливість відкриває новий Закон «Про оборону України», ухвалений Верховною Радою 20 вересня ц. р., що визначає комплекс заходів із захисту держави у випадку збройного конфлікту або зовнішньої агресії;
активізація співпраці сторін у галузі проведення реформ оборонної сфери України відповідно до стандартів НАТО. З 2016 року керівництвом Північноатлантичного союзу реалізується комплексний пакет допомоги (КДП) для України. Основна мета КДП — сприяти Україні у зміцненні її оборонного потенціалу, а також забезпечити оперативну сумісність українських Збройних сил та ОЗС НАТО. Крім того, важливим інструментом просування реформ в Україні є Річні національні програми Україна-НАТО;
посилення взаємодії по лінії розвідки, в т. ч.: на стратегічному рівні — в плані викриття загроз безпеці України та НАТО; на тактичному рівні — в рамках обміну поточною інформацією. Зокрема, це вже передбачається Законом «Про розвідувальні органи України» (стаття 11), який був ухвалений у 2001 році. Крім того, в червні 2019 року була досягнута домовленість щодо поглиблення співпраці між Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та розвідувальними структурами НАТО;

…Поглиблення взаємодії між Україною і НАТО стане потужним чинником стримування Росії та інших країн від агресивних дій проти нашої держави…

нарощування військової присутності НАТО на українській території, що може здійснюватися у різних формах, а т. ч. за рахунок: розширення мережі тренувальних місій Альянсу; проведення спільних військових навчань; надання військово-морських баз України для забезпечення передового базування кораблів НАТО. В цьому плані найбільш показовий характер мають щорічні спільні навчання ЗС України типу Sea Breeze та Rapid Trident, які проводяться на українських полігонах;

розвиток співробітництва між Україною та НАТО за іншими напрямами, які становлять взаємний інтерес, зокрема, в рамках: спільної протидії «гібридним» загрозам та забезпечення безпеки у Чорноморському регіоні; участі Альянсу у модернізації української військової інфраструктури з можливістю її подальшого використання у своїх інтересах; кооперації у розробці та виробництві озброєння та військової техніки; організації взаємодії в галузях протиповітряної оборони та управління повітряним рухом; участі України у міжнародних операціях НАТО.

Зазначені питання обговорювались під час візиту віце-прем’єр-міністра України Д. Кулеби до штаб квартири НАТО 10 вересня ц. р., де відбулись його зустрічі із помічником генерального секретаря НАТО з політичних питань та політики безпеки Б. Каденбах, а також помічником генерального секретаря НАТО з питань операцій Дж. Манзою.

Віце-прем’єр-міністр України Д. Кулеба із помічниками генерального секретаря НАТО Б. Каденбах і Дж. Манзою

Все це створить сприятливі передумови для принципових змін у відносинах між Україною та НАТО, а саме — переходу нашої держави від положення країни, що, по суті, «нав’язує» себе Альянсу, до отримання статусу повноправного партнера Північноатлантичного союзу. І навіть більше, — зробить співробітництво НАТО з Україною необхідним для його власних інтересів. А це, своєю чергою, дасть змогу Україні отримати реальні перспективи вступу до складу Північноатлантичного союзу навіть без остаточного вирішення проблем Донбасу та Криму.

У наведеному контексті важливу роль може зіграти саміт НАТО на рівні послів країн-членів Альянсу в Брюсселі, який планується провести в Україні 31 жовтня ц. р. У саміті братиме участь президент України В. Зеленський та українські високопосадовці за відповідними профілями роботи.