Частина 1 «Перська затока з кінця минулого тисячоліття міцно зайняла позицію «вибухонебезпечного вузла геополітичного перезавантаження»

 

А що ж Іран? А Іран готується до війни! Але про це трохи пізніше.

Спочатку звернемося до США, які, як стверджують західні аналітики, переживають складний період «геополітичного перезавантаження». Справа в тому, що світ сьогодні більш складний, конкуренція за ресурси, включаючи природні, суттєво зросла, що вимагає від провідних держав нових рішень і підходів як для збереження вже завойованих позицій, так і для розширення свого впливу в цілях захисту національних інтересів.

 Кардинальні зміни, що відбуваються в сучасному світі, призвели до того, що США змушені «почати загальний геополітичний відступ». До такого висновку приходять численні незалежні західні аналітики. У зв'язку з цим фахівців привернула стаття президента Центру стратегічних і бюджетних оцінок, одного з найбільш впливових військових аналітиків США Ендрю Крепиневича «Стратегія в часи жорсткої економії», що вийшла в останньому номері впливового журналу «Foreign Affairs».

Керівник Центру стратегічних і бюджетних оцінок Ендрю Крепиневич http://www.globalstrategyforum.org/

У своїй роботі Э. Крепиневич пише, що сьогодні Вашингтон прагне до мінімуму скоротити свої стратегічні втрати і зберегти можливість для відновлення до середини поточного століття свого абсолютного світового лідерства. Для цього Вашингтону, як мінімум, слід розробити нову структуру своїх пріоритетів, а також нову концепцію національної безпеки, головним положенням якої буде необхідність «забезпечення прямого доступу США до ключових ринків і регіонів світу». Передбачається, що новий стратегічний курс буде меншою мірою фокусуватися на традиційних вторгненнях на територію інших країн, на змінах режимів і проведенні широкомасштабних операцій, а в основному спиратися на підтримку можливостей для доступу в найважливіші регіони світу, що є ключовим положенням для забезпечення безпеки США. Труднощі при цьому полягають в тому, що при такому підході Сполученим Штатам необхідно буде зменшити пріоритетність ряду цілей і одночасно погодитися на підвищення ризику по цілому ряду областей. Однак позитив полягає в тому, що ця нова стратегія дозволить США забезпечувати захист своїх інтересів при скороченому фінансуванні. При цьому, пише Крепиневич, США повинні дотримуватися двох форм стримування.

Перша форма — стримування через недопущення (Deterrence through Denial).

Суть його зводиться до того, що Сполучені Штати повинні переконати потенційного супротивника, що він не здатний досягти своїх цілей і тому немає ніякого сенсу навіть намагатися робити це. «Стримування через недопущення може застосовуватися як у західній частині Тихого океану, так і в Перській затоці, бо геостратегічна ситуація, яка там склалася, більш сприятлива для оборони, ніж для наступу з допомогою звичайних озброєнь.

Друга форма — стримування через відплату (Deterrence through Punishment).

Тобто, потрібно переконати супротивника, що навіть якщо він здатний досягти своїх цілей, то в підсумку йому буде завдано настільки значний збиток, після якого ціна його зусиль перевищить отриманий виграш.

«У наступні десять років збройним силам Сполучених Штатів належить зробити найбільш драматичний стратегічний розворот з моменту появи близько 60 років тому ядерної зброї,  — відзначає автор. В умовах, коли відбувається скорочення оборонного бюджету, ціна застосування і підтримки військової міці збільшується, а список об'єктів, що вимагають захисту, розширюється. Це означає, що всі розмови закінчилися і необхідно, нарешті, зробити важкий стратегічний вибір» (за матеріалами rodon.org).

У разі швидкого переміщення центру інтересів Сполучених Штатів у зовнішній політиці з регіону Близького Сходу в Східну Азію, близькосхідний регіон швидко перетвориться в зону геополітичного хаосу і арену нових кровопролитних конфліктів. Цьому є підтвердження.

Так, президент США ще на початку своєї першого каденції методично наполягав на відмові від прямої присутності США на Близькому Сході. Але зрозуміло, що так просто звідти не піти, занадто американці залежні від близькосхідних вуглеводнів. Але, навіть досягнувши дуже вражаючих успіхів у переорієнтації на виробництво власних енергоресурсів («сланцевий бум», запуск програми видобутку сланцевої нафти і газу), США не можуть просто так залишити Близький Схід — їх місце неминуче буде зайнято Китаєм. А Вашингтон цього дуже побоюється.

Невже «сланцевий бум» абсолютно випадково був синхронізований з горезвісною «арабською весною» і жорсткою «зачисткою» серед близькосхідних виробників нафти і газу, а також зі спробою дезінтегрувати найважливіші інфраструктурні країни регіону — той же Ємен, Сирію? Не все вийшло так, як планувалося, але так чи інакше, а в регіоні сьогодні залишаються два центри сили — Королівство Саудівська Аравія і Ісламська Республіка Іран. Приходить їх час.

З одного боку, саме на плечі цих країн лягає тягар забезпечення мінімального порядку для запобігання зісковзуванню регіону в хаос. Цей хаос нікому не вигідний, і Вашингтону в тому числі. З іншого боку, саме хаос необхідний для того, щоб не дати можливості Китаю міцно зайняти місце в регіоні. У цій ситуації Вашингтон змушений допомагати обом гравцям, підтримуючи їх на достатньому для вирішення цих завдань рівні. Тут же важливо ще і намагатися утримувати баланс ворожості між старими одвічними суперниками — Ер-Ріядом і Тегераном. Саме це вороже протистояння буде і надалі негативно впливати на розвиток ситуації в зоні Перської затоки, одночасно відволікаючи на нього значні ресурси обох ворогуючих сторін.

У рамках цієї стратегії непрямих дій політика США навколо Ірану зараз набуває виняткового значення. Не можна ні за яких обставин дати можливість Ірану розвиватися самостійно і незалежно. Досить швидке зростання його рівня економічного розвитку, всупереч багаторічному режиму санкцій, доводить, що у разі їх зняття його економічний стрибок буде небаченим для цього регіону. Домінування Ірану стане абсолютним.

З іншого ж боку, затиснувши Ірану санкціями останнього року, Штати неминуче переорієнтовують його саме на Китай — з закриттям для персів традиційного європейського ринку. А це неприпустимо. Очевидно, що санкції потрібно знімати поступово. Саме про це і говорив кілька днів тому іранському інформаційному агентству Mehr міністр закордонних справ Ірану, який впевнений, що санкції відносно Ірану будуть пом'якшені в наступному календарному році (іранський рік почався 19 березня 2013 року).

Як зробити це, не порушуючи про ізраїльське лобі і не викликаючи істерику в самому Ізраїлі, сказати складно.

Найбільше газове родовище в світі «Південний Парс/Північне» http://bintel.com.ua/ru/analytics/arabskaja-vesna-prodolzhaetsja/

Мабуть, саме цим і пояснюється стримана позиція США відносно Сирії  — так як саме Сирія повинна стати крізним коридором для транскордонного газопроводу Іран-Ірак-Сирія з перспективою виходу в Європу. Якщо Катар, що володіє разом з Іраном найбільшим газовим родовищем в світі «Південний Парс/Північне», не зумів розбити Сирію і направити газ цього родовища в Європу по своєму газопроводу, потрібно надати можливість зробити те ж саме Ірану. Головне  — не дати цей газ Китаю. Вже тому зустріч «5+1» в Алма-Аті, що відбулася в лютому поточного року, була вкрай важлива для США, оскільки дозволить Штатам трохи послабити зашморг на шиї Ірану. Контрольовано і не поспішаючи — але саме послабити. (за матеріалами el-murid.livejournal.com)

Ще один фактор, що вносить невизначеність в ситуацію, що розвивається, пов'язаний з президентськими виборами, що наближаються в Ірані. Укладати зараз якісь домовленості з іранцями для США немає сенсу: абсолютно незрозуміло, кому дістанеться перемога на цих виборах. Сьогодні визначилися дві центральні фігури  — довірена особа Верховного лідера Ірану, мер Тегерану Мохаммад-Багер Калібаф і глава адміністрації президента Есфандіяр Рахім Машаї — людина, а заразом і родич президента Махмуда Ахмадінежада. Інші кандидати поки що здаються статистами. Але тільки поки — і тут не можна бути у всьому впевненим.

 

Примітка: Мохаммад-Багер Калібаф народився за іранським календарем у 1340 році (відп. в 1961/1962 р.) в Мешхеді, на північному сході Ірану, 51 рік. Коли в Ірані відбулася ісламська революція, Калибафу виповнилося 17 років. Восени 1980 року він закінчив математичну школу і добровільно пішов на фронт. У віці 22 років прийняв командування дивізією «Nasr» (провінція Хорасан), що входила до складу Корпусу стражів ісламської революції (КСІР). По завершенню ірансько-іракської війни Мохаммад Калібаф нетривалий час служив на військово-інженерній базі «Хатем аль-Анбія». Одночасно зі службою в КСІР Калібаф продовжував навчання в Тегеранському університеті. У 1994 р. закінчив факультет політології і в 2001 році, в Педагогічному університеті Тегерана, отримав ступінь доктора наук за спеціальністю «політологія». До червня 2000 року Калібаф очолював військово-повітряні сили Корпусу стражів ісламської революції, а згодом призначається командувачем Силами охорони правопорядку (СОП)  — поліція ІРІ. У 2005 році указом Президента ІРІ Калібаф призначається спеціальним представником і керівником Штабу ІРІ по боротьбі з контрабандою товарів і валюти. М. Калібаф був одним з 24 високопосадових командирів КСІР, які написали в липні 1999 року листа Президентові М. Хатамі з вимогою вирішити проблему, пов'язану з виступами студентів. Інакше КСІР був готовий взяти на себе відповідальність за наслідки в рамках своїх повноважень. Під керівництвом Калібафа Сили охорони правопорядку зуміли підняти свій авторитет в очах населення країни. Командувач поліцією ІРІ Калібаф відомий в Ірані тим, що перебудував і глибоко модернізував сили поліції, створив систему екстреного реагування (система 110, аналог 02). Його дякують за те, що під час студентських виступів 2003 року ніхто не загинув. Однак, на нього покладають відповідальність за переслідування журналістів та інтелігенції. Крім того, М. Калібаф зумів нейтралізувати вплив різного роду політичних партій і фракцій на СОП. Головну увагу в своїй передвиборній кампанії М. Калібаф приділяє трьом основним питаннням: економіка, міжнародні відносини і соціальні питання. На його думку, економіка Ірану в стані стагнації, а, враховуючи географічне положення, країна здатна грати більш значиму роль і в регіоні, і в світі в цілому. Калібаф за те, щоб проблеми соціального характеру, що накопичилися, вирішувалися невідкладно. Коли Калібаф був обраний мером Тегерана, з міста була прибрана сумно відома в'язниця «Евін». На його місці виник парк для відпочинку. Він також створив website  — www.ghalibaf.ir для спілкування з виборцями.

 

Примітка: Есфандіяр Рахім Машаї народився в 1960 році в місті Рамсар, Північний Іран, узберіжжя Каспійського моря. Він володіє відмінною пам'яттю і здібностями красиво, за ісламським мірками, читати Коран, тому з 15 років його почали залучати до участі у заходах релігійного характеру, завдяки чому розвинулися його чудові ораторські якості. Напередодні ісламської революції 18-літній Есфандіяр вже активно брав участь в анти шахській боротьбі, організовував демонстрації і поширював інструкції і заклики аятоли Рухолли Хомейні. Після революції Машаї навчається в Ісфаганському технічному університеті, по закінченні якого він вступає в КСІР і проходить службу в розвідувальних структурах корпусу. Його першим призначенням був Курдистан. Там він зустрів Махмуда Ахмадінежада, з яким зав'язалася тісна дружба. У період служби в КСІР Машаї постійно брав участь в операціях проти курдів, що ставилося йому в докір, аж до його призначення на посаду першого віце-президента. Після звільнення з КСІР кілька років Машаї працював у Міністерстві внутрішніх справ Ірану, був директором Радіо Тегерана, що в системі Національної теле-радіо компанії. Коли М. Ахмадінежад став мером Тегерана, він запропонував Машаї посаду заступника з соціальних питань та питань культури. Ставши президентом, М. Ахмадінежад призначає Машаї першим віце-президентом. У свою чергу, Машаї призначає свого зятя Мехді Хоршиді (старший син Ахмадінежада) керівником канцелярії віце-президента. Дочка Машаї вийшла заміж за старшого сина Ахмадінежада.) З 2009 року Машаї стає керівником адміністрації президента Ірану. (джерело:http://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/tehranbureau/2010/11/iran-primer-irans-political-elite.html)

 

Сполучені Штати акуратно розчищають дорогу, подають надію і малюють перспективи. З одного боку малюють перед Іраном перспективу можливості зняття санкцій, з іншого — погрожуючи посиленням своєї політики в Сирії, що негайно поставить проект газопроводу під знаком питання. Але, схоже, Вашингтон згоден передати в руки Росії право рішення сирійського кризи.

Іранці розуміють і бачать, що готується для них капкан. В обмін на зняття санкцій США неминуче зіштовхнуть їх з Саудівською Аравією, а напружена обстановка в Бахрейні може стати тим самим спусковим гачком при різкому ускладненні відносин — Бахрейн критично важливий як для Королівства, так і для Ірану. І тому іранці ретельно продумують свою лінію поведінки — їм дуже не хочеться потрапити в коридор рішень, стіни якого зведуть американці. (джерело: el-murid.livejournal.com)

Карта транскордонного газопроводу Іран-Ірак-Сирія http://www.ethiopianreview.com/

Аналіз останніх подій дозволяє вважати, що фактично в Сирії перемагає Іран. Він отримав право, підтверджене як США, так і Росією, на прокладку транскордонного газопроводу до сирійського Баніясу. Катар практично змирився з поразкою, сівши за стіл переговорів з Газпромом і переключившись на єгипетський напрямок. США теж в ролі переможця, зумівши так побудувати комбінацію, що їх влаштовував будь-який результат цієї війни. Мета Сполучених Штатів — перекинути газ з найбільшого близькосхідного родовища Південний Парс/Північне» у протилежному від Китаю напрямку. Хто саме це зробить — Іран і Катар — американцям, по суті, було абсолютно байдуже. Обидва варіанти обіцяють цікаве продовження і іранська перемога, можливо, в чому-то навіть цікавіше. Зараз на перший план знову виходить іранська ядерна програма.

Знову ж таки, в ситуації з санкціями і ембарго Сполучені Штати створили відверто виграшний для себе варіант при будь-якому розвитку подій. Навіть у тому випадку, якщо вони погодяться на їх скасування в обмін на якісь поступки Ірану, вони повернуться на вихідні позиції — тобто, скасують тільки ці санкції. Всі попередні будуть продовжувати діяти, але при цьому Іран волею-неволею дасть щось натомість.

Нерівноцінний обмін — це коник дипломатії США. Остаточні рішення навіть при сприятливому розвитку подій для Ірану будуть прийматися пізніше і, швидше за все, будуть синхронізовані з президентськими виборами влітку цього року. Штати дуже хочуть, а значить, будуть мати важіль тиску на нового президента Ірану. Сьогоднішні санкції для цього, як кажуть, саме те. І тому до обрання нового президента і до визначення його позиції ніяких зрушень не буде.

Загалом, як стверджують аналітики, події починають плавно переміщатися в Іран. І чим далі — тим більш виразно.

 

Як вже згадувалося, в самих США зараз не все благополучно.

Секвестр  — яке колюче слово! І сенс теж колючий.

Секвестр (автоматичне скорочення витрат), що набрав чинності з 1 березня, істотно зачепить армію США. Чинний до 27 березня проміжний план фінансування витрат уряду вже це підтвердив. Подальше скорочення фінансування завдасть ще більшого удару по міці американських ЗС, причому з далекосяжними наслідками.

Хоча аналітики Stratfor, як правило, не займаються дослідженням внутрішніх американських проблем, але цей аспект не міг пройти повз їхню увагу, так як дуже важливий з геополітичної точки зору.

Примітка: U.S.: What the Sequester Will Do to the Military March 1, 2013 | 1116 GMT http://www.stratfor.com/analysis/us-what-sequester-will-do-military США: Що секвестр зробить з армією ("Stratfor", США) Експерти американського аналітичного центру Stratfor розповсюдили доповідь під назвою "США: Що секвестр зробить з армією", в якому міститься прогноз про наслідки скорочення державного фінансування ЗС США. ІА REGNUM наводить текст цього цікавого документу з незначними скороченнями.

Американські війська і, зокрема ВМС, є самим потужним інструментом «проекції сили». З початку заходів щодо автоматичного скорочення бюджетів всіх федеральних відомств США, Пентагону потрібно буде в найближчі 10 років урізати витрати оборонної сфери країни на 500 млрд. доларів. Чинний план фінансування Збройних сил зберіг військовий бюджет на рівні 2011 року, тим самим зробивши неможливим подальше збільшення витрат або перерозподіл коштів.

Але руйнівний для збройних сил не обсяг скорочень як такий, а те, яким чином це буде здійснюватися. Всебічні скорочення, що диктуються секвестром, в поєднанні з обмеженнями, що накладаються поточним планом фінансування, не дозволять планувальникам бюджету нейтралізувати наслідки скорочення витрат. Це позначиться на всіх військах, програмах з підготовки військовослужбовців, на розміщенні і закупівлі техніки і озброєнь.

Одна лише загроза скорочень бюджету вже безпосередньо відбилася на боєготовності збройних сил США. Морська піхота США скасувала відправку другого авіаносця в зону Перської затоки, відступивши від звичного стандарту, згідно з яким в кожному регіоні повинні перебувати два авіаносці. Замість цього другий авіаносець незабаром буде використовуватися в якості сили швидкого реагування. Інші види і рода військ вже на місці розширили розгортання деяких частин і відклали ротацію інших, так як не залишати район дислокації дешевше, ніж робити міжконтинентальні переміщення.

Фінансові скорочення, безумовно, позначаться і на американській військовій присутності. У зоні бойових дій в Афганістані перебувають 66.000 військовослужбовців, 34.000 з яких повинні повернутися додому до кінця 2013 року згідно з планом. Решта, згідно того ж плану, повернуться додому до кінця 2014 року. У зоні залишиться 8.000 військових (за матеріалами американського аналітичного центру Stratfor).

Дивно, але для Б. Обами невеликий секвестр, істотну частку якого склали саме військові витрати, дуже доречний. Тепер він отримує більш міцні позиції для проведення тієї політики, до якої він прагнув весь попередній президентський термін. Головне завдання адміністрації США — відмовитися від дорогої демонстрації сили на заморських територіях і повернутися до старої доброї імперській політиці, коли США не витрачали гроші на війну, а навпаки — на ній заробляли. Тепер у США з'являється чудова можливість сказати всім союзникам, що б вони самі розраховували свої сили і самостійно, без участі американів вирішували проблеми, що виникли. Така позиція, озвучена ще Дональдом Рамсфельдом — «загроза сили, а не її застосування» — найкраще вписується в нову політику сьогоднішнього американського президента. Обама явно готується перейти на новий технологічний рівень і перевести на нього військову машину США і всю доктрину глобального домінування. У той час, як інші будуть купувати неймовірно дорогі військові іграшки попереднього покоління і планувати дії з минулого століття (по матеріалами: ИА REGNUM).

США, очевидно, готуються до якоїсь дуже складною комбінації з Іраном, проте самі підкреслено відмовляються приймати в ній участь. Демонстративна відмова від патрулювання Перської затоки двома авіаносними групами, нібито через брак грошей, явно має іншу підоснову. При цьому Штати не зупиняють зростаючу агресивність Нетаньяху, індиферентно відносяться до загострення обстановки в Бахрейні, яка може підірвати відносини між Саудівською Аравією та Іраном, дуже нахабно роздають вказівки в Єгипті, явно нариваючись на обурення населення і єгипетської опозиції.

Йдучи з регіону, Вашингтон, схоже, хоче запустити відразу кілька комбінацій на Близькому Сході, які в своєму розвитку можуть призвести до локального або навіть до повноцінного регіонального конфлікту. Причому, як до асиметричного, так і до традиційного зіткнення між державами. Важко поки що спрогнозувати, як саме будуть США розгортати події, але просто так вони не підуть. Оскільки, як мовиться, святе місце порожнім не буває, то цим відходом негайно скористається нова сила. Та назва у цієї сили сьогодні тільки одна — Китай (за матеріалами: el-murid.livejournal.com).

Три острови в Перській затоці (Абу Муса, Великий і Малий Томб) є предметом територіальних суперечок між шиїтським Іраном і сунітськими Еміратами http://gulfnews.com/

Крім військової присутності Заходу, контролюючого світовий полюс енергетичних ресурсів, в зоні Перської затоки є ще такий важливий геополітичний чинник, як територіальні суперечки. Три острови в Перській затоці (Абу Муса, Великий і Малий Томб) є предметом територіальних суперечок між шиїтським Іраном і сунітськими Еміратами. Острови розташовані на виході з Перської затоки в Ормузькій протоці, що визначає їх виключно важливе стратегічне значення на маршрутах транспортування нафти.

 

Примітка: Конфлікт між Іраном і ОАЕ навколо трьох островів в Перській затоці має не тільки давню історію, але пов'язує в один вузол проблеми стратегічно важливих островів і Бахрейна, де домінує шиїтське населення. Під час Першої світової війни Великобританія створила велику військову базу в Бахрейні, що Тегеран вважає незаконно захопленою іранською територією. Військова присутність Лондона посилилося під час Другої світової війни, а в столиці Бахрейну Манамі була розміщена головна британська резиденція в зоні Перської затоки. Після війни британці планували створити федерацію арабських еміратів Затоки, включаючи емірати Договірного Оману, Катар, Бахрейн. Але в серпні 1971 року Лондон, за домовленістю із шахом Ірану, надав незалежність Бахрейну, у вересні проголошується незалежність Катару, а в грудні на території Договірного Оману створюються Об'єднані Арабські Емірати. Тоді Лондон став на бік Тегерана в територіальній суперечці з Еміратами навколо трьох островів в Перській затоці. В результаті іранські війська висадилися на островах 30 листопада 1971 року, за два дні до оголошення незалежності Об'єднаних Арабських Еміратів. При цьому була окупована тільки частина острова Абу Муса. У 1992 році, за домовленістю з еміратом Шарджа, Іран отримав повний контроль над цим островом, що викликало протест федеральної влади ОАЕ. Однак у березні 2011 року, на засіданні Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, міністр закордонних справ ОАЕ зробив заяву про можливості врегулювання проблеми найближчим часом. Острови разом з іншими іранськими військовими базами (Ормуз, Кешм) мають винятково важливе значення для контролю міжнародного судноплавства при виході з Ормузської протоки в Перську затоку.

 

Після розгляду всіх цих варіантів можливого розвитку ситуації в зоні Перської затоки і ймовірних дій США і Ірану виникає закономірне питання — чому Іран ігнорує знаки, що надсилає йому Вашингтон?

Останні три — чотири місяці США роблять масу всіляких рухів, демонструючи можливий розворот політики у бік меншою ворожості по відношенню до Ірану — певні, хоча і досить незначні зрушення в питанні ядерної програми, тимчасова затримка із застосуванням окремих санкцій, відновлення окремих банківських зв’язків з найбільшими банками Ірану. Найбільш вірогідна відповідь: іранці ні секунди не сумніваються, що Сполучені Штати — їх ворог. З ворогом можна співпрацювати, з ним можна вести переговори, торгувати і торгуватися. Єдине, чого не можна робити точно — це поводитися передбачувано і так, як хоче того ворог. Тому, швидше за все, енергетика і нафтогазова галузь, як базові для економіки Ірану, не будуть ні за яких обставин предметом торгів і дискусій. Тут Іран буде робити те, що повинен робити для реалізації своїх економічних програм і дотримання своїх економічних інтересів.

В Ірані Ормузську протоку називають «Ротом Перської затоки», і цей рот, образно кажучи, повний гострих іклів.

 

Але про це — в наступному нашому матеріалі.

 

Далі буде.

Колаж в заголовку матеріалу http://www.igt.org/