Частина 1.
Перш, ніж перейти до суті справи, автор, виходячи з власного досвіду, підкреслює, що висловлює свою особисту думку, бо знає, як легко оцінювати чужі вчинки і як непросто приймати правильні рішення.
У цьому матеріалі розглядаються тільки найбільш залежні від нинішнього агресора — РФ — галузі української енергетики.
Нафтова галузь
Найбільша проблема — висока залежність від постачань нафтопродуктів із закордонних заводів (НПЗ), що забезпечуються повністю або частково російською нафтою (Мозирського НПЗ Білорусі, НПЗ Мажекяй Литви, кілька НПЗ Румунії, фірма Орлен Польщі тощо).
Окрім цього, низка українських підприємств хімічної промисловості (наприклад, Калуське науково-виробниче об'єднання Оріана в Західній Україні) залежать від російського експорту нафтохімічної сировини, як правило, на 100 %. Ці підприємства неможливо модернізувати і, відповідно, не стане якіснішою продукція (через невідповідність якості сировини), що ними випускається.
Високоякісну продукцію нафтохімічної промисловості Україна, як правило, імпортує. Хоча таку продукцію вона могла б виробляти без якихось проблем.
Об'єктивні дані:
|
|
Карта-схема основних нафтогазових родовищ України http://www.photoukraine.com/ |
Зараз в Україні видобувається трохи більше 2 мільйонів тонн нафти (у 2013 році видобуто 2,4 млн тонн). Ще приблизно 1 млн тонн — імпорт з РФ. Споживається ж нафтопродуктів щонайменше 9 млн тонн.
У країні є 6 НПЗ із застарілими технологіями переробки нафти. Колись (за часів СРСР) вони могли переробляти понад 51 мільйон тонн нафти, яка, як правило, видобувалася в Росії, і виготовляти нафтопродукти якості Євро 2 і Євро 3 (хороші на той час). Відтоді практично нічого не змінилося — якість нафтопродуктів українського виробництва залишилася на тому ж рівні. Щоправда, деякі теперішні власники НПЗ стверджують, що модернізували свої підприємства і випускають якіснішу продукцію. Але вважаю, що це не так. Швидше за все, тут не обійшлося без сумнозвісної української корупції.
|
|
Нафтопереробні заводи України – потужності, робота, власники (2013 р.) http://zet.in.ua/ |
Минулого року українські НПЗ виробили трохи менше 2 млн тонн нафтопродуктів невисокої якості. Ще близько 0,5 млн тонн виготовив Шебелинський державний газопереробний завод (ГПЗ). У підсумку: це менше 2,5 млн тонн нафтопродуктів із наявних на нашому ринку понад 9-ти млн тонн. Тобто, різниця (як правило, високоякісна) була отримана з НПЗ Білорусі, Литви, РФ, Румунії, Польщі, на які подається, як правило, російська нафта. Ці НПЗ були побудовані за часів існування соціалістичного табору. Вони також колись випускали продукцію Євро2 і Євро3. Тепер же вони модернізовані.
Низькоякісні нафтопродукти ще мають попит в Україні через наявність техніки радянського (чи пострадянського) виробництва, яка використовується в сільській місцевості. Проте хочемо ми цього чи ні, а ця техніка піде у небуття вже до кінця цього десятиліття.
Таким чином, тоді ж у повний зріст постане питання забезпечення українського ринку якісними нафтопродуктами. Чи спроможні це зробити нинішні технологічно відсталі українські НПЗ?
Відомі три варіанти вирішення такої проблеми:
- перехід на 100 %-й імпорт необхідних нафтопродуктів. Це б вилилося у фактичну ліквідацію української нафтопереробної галузі, через що постраждає, як мовиться, і людський чинник (виробнича школа, робочі місця і тощо), що не допустимо з точки зору національної безпеки.
- модернізація наявних українських НПЗ. (Для цього знадобиться стільки ж, приблизно, коштів, як і для будівництва нових НПЗ. Крім того, процес виділення ресурсів для модернізації може супроводжуватись певною напругою стосунків між власниками НПЗ і державою).
- спорудження нового сучасного нафтохімічного комплексу, спроможного виробляти ліквідні високоякісні нафтопродукти і сучасну сировину для хімічної промисловості.
Перспективним є створення (будівництво) в Україні сучасного нафтохімічного комплексу (за початковою продукцією це набагато більший спектр, ніж в НПЗ) у спосіб кредитування. Такий комплекс можливий за наступних умов:
- Наявність сировини — нафти.
- Наявність технічних і людських ресурсів.
- Наявність ринків збуту виробленої продукції (нафтопродуктів і сировини для нафтохімічної промисловості).
Умови створення (будівництва) в Україні сучасного нафтохімічного комплексу
В України немає першої умови (нафта в обмеженій кількості). Але є дві наступні, яких немає у більшості нинішніх потенційних наших партнерів (є можливості і ринки). Росія в ролі партнера, природно, не розглядається.
Для вирішення згаданих і інших питань з області національної безпеки є сенс побудувати в Західній Україні нафтохімічний комплекс для переробки протягом року 8-10 млн тонн високоякісної нафти за участю трьох сторін:
- Україна;
- країна, що має нафту;
- країна, що відкрита для ліквідних ринків (найбільш доречна — член ЄС).
Найоптимальніше переробляти за рік 8–10 млн тонн нафти.
Ще за часів третього президента України такий проект успішно опрацьовувався. Зараз є сенс його реалізувати, оскільки іншого варіанту для забезпечення реальної самостійності України немає.
Комерційні і політичні вигоди прихильників проекту:
- Україна, в основному, вирішує питання забезпечення внутрішнього ринку нафтопродуктами і сировиною для хімічної промисловості. При цьому не виключається їх частковий імпорт, а, значить, збережеться конкуренція серед прозорих імпортерів. Також це не створить додаткової напруги для сумлінних імпортерів. Буде вирішене питання аверсного (запланованого) використання нафтопроводу «Одеса — Броди». Виробник отримує вільний вихід на конкурентні ринки нафтопродуктів, зокрема, на ринки ЄС, і передусім за рахунок меншої собівартості внаслідок меншої зарплатні. Порівняно легко вирішується питання зайнятості кваліфікованих працівників на західноукраїнських НПЗ.
- Країна-нафтовласник реалізує свій стратегічний інтерес на ліквідних ринках (ЄС): продає не сиру нафту, а нафтопродукти.
- Третя країна (найбільш вірогідно — член ЄС) виступає гарантом функціонування Комплексу за європейськими прозорими правилами і, у разі потреби, балансує збут продукції. Зокрема, посилює свій вплив на конкурентних ринках (ринках ЄС). А те, що виготовлена в Україні продукція має усі шанси бути конкурентною, пояснюється, передусім, тим, що наша робоча сила ще тривалий час буде менш оплачуваною, ніж, наприклад, в ЄС.
Газова галузь
Об'єктивні дані:
|
|
Прогноз видобутку природного газу в Україні до 2030 року http://ekonomika.eizvestia.com/ |
Україна (з урахуванням Криму) споживає 50–52 млрд кубометрів природного газу протягом року. У Криму видобувається і споживається газу приблизно в однаковій кількості — приблизно 2 млрд кубометрів.
Структура споживання впродовж року приблизно така: 16–17 млрд кубометрів – «на комфорку» (безпосередньо населенню), від трохи більше 0,5 до 1,0 млрд кубометрів споживається бюджетною галуззю, 7–9 млрд кубометрів — підприємствами теплокомунгоспу, приблизно 23–25 млрд кубометрів — промисловістю (зокрема, хімічною і металургійною промисловістю, більшість продукції яких експортуються на світові ринки). До цих об'ємів належить також і 4–6 млрд кубометрів технологічного газу, що забезпечує транзит.
Добуваємо (з урахуванням Криму) 20–21 млрд кубометрів. Імпортуємо 28–30 млрд кубометрів газу.
Структура споживання природного газу в Україні
Існує технічна можливість імпортувати газ за реверсною схемою: понад 5 млрд кубометрів через Польщу і Угорщину, і через Словаччину — до 10 млрд кубометрів (завдяки вже зробленим порівняно невеликим капіталовкладенням) — так званий нещодавно відкритий «малий реверс». Ще не задіяний т.зв. «великий реверс — до 30 млрд кубометрів газу через Словаччину (також з порівняно невеликими капіталовкладеннями для створення 300–400 метрів обхідного газопроводу на території Словаччини, що зазвичай виконується за 2–3 тижні і серйозно не обговорюється) і ті ж 5 млрд кубометрів через Польщу і Угорщину.
Уся ця інформація отримана від фахівців Чехословаччини (Словаччини), СРСР (України), Польщі і Угорщини, свого часу причетних до проектування ГТС. Потім це підтверджувалося безпосередньо на місці в Україні, Словаччині, Польщі й Угорщині.
Як бачимо, Україна до недавнього часу (поки не припинився імпорт з Росії), забезпечувала себе (населення і промисловість) природним газом власного видобутку приблизно на 40 %. Ще до 60 % імпортувала. До 2012 року увесь імпорт газу, за давньою радянською традицією, здійснювався з РФ. З 2012 року — газ, окрім російського Газпрому, імпортує німецька компанія RWE через Польщу, Угорщину і віднедавна — через Словаччину. Як з’ясувалося, німецька RWE певним чином також залежна від РФ. Але тішить те, що з 2015 року, завдяки ініціативі НАК Нафтогаз України, імпорт забезпечуватимуть і інші західні фірми.
Отже, Газпром забезпечував 26–30 млрд кубометрів газу. А RWE — 1–2 млрд Така структура імпортування газу не може задовольнити національну безпеку.
Річний обсяг споживання природного газу
Для порівняння: Польща, що має приблизно однакові з Україною площу і населення, споживає впродовж року 14–16 млрд кубометрів газу. А ми — понад 50-т! Притому, що ВВП Польщі втричі більший за наш! Це зайвий раз доводить, що головним нашим резервом в газовій галузі є скорочення об'ємів споживання газу.
З іншого боку, імпорт газу з РФ можна повністю замінити імпортом з інших європейських країн за умови, зокрема, що схема постачання буде замінена на реверсну. Така технічна можливість є. І нещодавно це було продемонстровано всьому світові у спосіб введення так званого «малого» реверсу через Словаччину до 10 млрд кубометрів газу за рік. Тепер необхідно вирішувати питання великого реверсу — великої кількості газу (понад 28 млрд кубометрів) з прийнятних для нас європейських ринків. І питання резервування Газпромом транзитних потужностей, що суперечить європейському законодавству, не може бути серйозною перешкодою. Як і незначні інженерно-будівельні роботи. І те, і інше вимагає переговорів і політичної підтримки. Нас підтримує Брюссель і майже весь демократичний світ. А переговори треба було розпочинати ще в березні поточного року. Зараз, з кінця серпня піклуватися про майбутній опалювальний сезон вже запізно! Світова практика не знає прецеденту, щоб за 1,5–2 місяці до початку опалювального сезону хтось розпочинав і успішно завершував переговори з потенційними постачальниками газу та ще й його закотрактував (навіть під час війни, що у нас триває, а не у потенційних постачальників). Для цього переговорного заходу потрібно, щонайменше, кілька місяців і серйозна політична підтримка. Такі переговори і підписання контрактів мають бути завершені до середини жовтня (коли закінчується період закачування газу в ПСГ). Найбільш прийнятною для нас може бути норвезька компанія Stattoil, що конкурує з постачальником-лідером на європейських ринках російським Газпромом. Доцільно також провести переговори і з іншими компаніями, зокрема, з тими, які щойно з'явилися на ринку.
Дай Боже, щоб такі переговори представники України провели в умовах підвищеної таємності, щоб навіть автор цих рядків, як і більшість звичайних громадян України, про це не здогадувалися. А недавні поїздки газових делегацій до агресора, до Москви, — це лише про людське око, відволікаючий маневр! Але задля справедливості треба зазначити, що в наступні роки теж будуть опалювальні сезони, зокрема, сезон 2015/16. Втім, як і буде літо. І навряд чи актуальність імпорту газу повністю зніматиметься з порядку денного. Адже в найближчі 8–10 років ми приречені імпортувати газ. Але тільки не від агресора!
Словом, ніколи не пізно шукати в Європі постачальників, вести з ними переговори, контрактувати газ. І робити це в подальшому треба якомога раніше. Адже зараз на західних ринках вільного, без додаткових зусиль газу можна знайти не більше 3-х млрд кубометрів. А нам сьогодні треба близько 30-ти.
Таким чином, за наявності ресурсу (газу) на європейських ринках (для нас найбільш прийнятним є хаб Баумгартен в Австрії) Україна могла б повністю відмовитися від російського імпорту газу вже в 2014 році, переорієнтувавшись на західних постачальників.
Звичайно, зараз такий газ (реверсом, з європейських ринків) був би дорожчий на 100–120 доларів США (це включно з транспортними видатками і прибутками постачальника) в порівнянні з газом, отриманим з РФ за справедливою ринковою ціною. Все одно це дешевше за нинішню, «політичну» російську ціну для України в 485 доларів США за 1000 кубометрів. Проте, в умовах російської агресії ціна імпортного газу не повинна бути для нас пріоритетом, оскільки з агресором ніхто і ніколи не співпрацює.
Природно, одночасно з налагодженням «реверсу» треба активно і якісно виконувати головне стратегічне завдання: скорочувати споживання газу, і в перспективі — повністю відмовитися від його імпорту.
Далі буде…
