Нещодавно представники центру «Борисфен Інтел» брали участь у цікавому заході, присвяченому, серед іншого, й геополітичній тематиці. Мається на увазі чергова конференція ГО «Центр дослідження Росії», що відбулася 20 квітня 2018 року у приміщенні Дипломатичної академії при МЗС України. Її підготував та провів партнер Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» на традиційному високому інформаційному та експертному рівнях, присвятивши нещодавнім президентським виборам у Росії.
До участі у конференції під загальною назвою «Президентські вибори в Росії: висновки і прогнози» запрошувалися міжнародні та вітчизняні експерти з питань міжнародних відносин, економіки, соціології, філософії тощо.
Серед присутніх — представники вітчизняного дипломатичного корпусу на чолі з Послом Сергієм Корсунським (директор Дипломатичної академії України), Послом Володимиром Огризком (керівник Центру дослідження Росії), акредитовані в Україні іноземні дипломати, численні експерти аналітичних центрів, журналісти,
Слід обов’язково відзначити спікерів, які брали участь у висвітленні порушених тем та дискусіях. Зокрема, у рамках Панелі № 1 під назвою «Президентські вибори-2018 в Росії: специфічні особливості» виступили доктор філософських наук, професор Лев Гудков, — директор аналітичного центру Юрія Левади, Росія (включення Скайпом). Він ґрунтовно розповів про соціологічні аспекти підготовчого етапу виборів та післявиборних настроїв у російському суспільстві.
Зовнішньополітичні аспекти цієї кампанії в РФ висвітлював кандидат філософських наук Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру ім. Разумкова, Україна.
Модератором дискусій в рамках роботи конференції виступив доктор політичних наук Максим Розумний, голова Центру досліджень проблем Російської Федерації Національного інституту стратегічних досліджень, Україна.
Під час Панелі № 2 конференції «Росія у поствиборчий період» виступив доктор економічних наук Владислав Іноземцев (старший науковий співробітник, Польський Інститут передових досліджень, Росія/Польща). Він зосередився на темі «Російська економічна стратегія: кроки необхідні та ймовірні».
В рамках обговорення питання «Що чекати від «нового» внутрішньополітичного курсу Кремля?» цікавими були виступи доктора політичних наук, професора Михайла Савви (голова правління Експертної групи «СОВА», Україна/Росія) та Посла Валерія Чечелашвілі (старший науковий співробітник, Грузинський фонд стратегічних та міжнародних досліджень, Посол у Російській Федерації у 2004–2005 рр., Грузія).
Досить уважно обговорювалася тема «Зовнішньополітична та безпекова стратегія Заходу щодо Росії: погляд з Великої Британії». З промовою та подальшими коментарями в рамках цієї дискусії виступив Джеймс Ніксі (керівник програм «Росія і Євразія», Чатам Хауз, Велика Британія).
Погляд з України на «Можливі шляхи нейтралізації російської загрози» виклав у своїй заключній промові Посол Володимир Огризко.
| Посол Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії | Посол Сергій Корсунський, директор Дипломатичної академії України |
Загальна тональність та спрямованість виступів засвідчили про той інтерес, який виявляє експертне середовище до проблематики сучасної Росії. Вибори з передбачуваним безальтернативним результатом завершилися цілком очікуваною перемогою В. Путіна. Тепер міжнародне експертне середовище уважно слідкує, як надалі розвиватимуться події у такій непередбачуваній Росії, яким буде пошук механізмів для стримування її патологічної агресивності, особливо коли вона нехтує принципами міжнародного права та співіснування.
Щодо економічних перспектив подальшого існування Росії, то відзначається, що у путінського режиму є певний запас міцності, що дасть йому змогу без особливих проблем впоратися з проголошеними економічними секторальними та персональними санкціями. Політичні та бізнес-еліти Росії у випадку посилення цих санкцій та тиску з боку міжнародного співтовариства обов’язково ще більше згуртуються для підтримки існуючого статус-кво в Росії. Вони готові терпіти режим, не виступатимуть проти нього, навіть якщо він відбиратиме дві третини їх бізнесу. Та сподіватимуться, що з залишеною третиною їм вдасться покинути країну з тим, аби зберегти для себе хоч якусь перспективу для подальшого існування, а також уникнути економічного та фізичного знищення.
До слова, у виступах зауважувалося, що свідомість населення Росії, образно кажучи, має стійкий імунітет до європейських цінностей та до перспектив кращого життя. Адже російська пропаганда нав’язала йому своєрідне сприйняття світу: Росія з усіх боків оточена ворогами. І це консолідує середній та збіднілий прошарки російського населення, на які й спрямовувалася головна агітаційна увага передвиборної президентської кампанії. І не варто найближчими роками очікувати змін електоральних уподобань чи якогось зменшення популярності В. Путіна в Росії.
Російські еліти зараз зосередилися на виробленні механізму збереження системи керівництва Росією вже після наступної шестирічної президентської каденції В. Путіна, яка щойно розпочалася. З огляду на такі настрої можна навіть говорити, що він матиме підтримку на посаді лідера нації до своєї фізичної смерті.
Зовнішньополітична та безпекова стратегія Заходу щодо Росії у післявиборний період характеризується суттєвими розбіжностями у ставленні європейських країн до путінської Росії. Передусім з огляду на існування у провідних країнах Заходу потужного проросійського лобі. Підтримувати з Росією торговельні стосунки, діставати від цього реальні фінансові зиски та створювати перспективи для приватного бізнесу вважається бажаною політикою для багатьох бізнесових та політичних еліт. Немає у них і єдності у поглядах на продовження режиму санкцій проти Росії, запроваджених у зв’язку з анексією Криму та війною проти України на Донбасі. Так, політичні лідери ФРН та Великобританії звертаються до США з проханням відмінити санкції, запроваджені проти світових гігантів бізнесу, які мають торговельні стосунки з Росією у Криму. Окремим питанням є європейський проект «Північний потік-2», що розділив провідні країни Європи — Німеччину та Великобританію, викликав неоднозначну реакцію у країнах Балтії та Східної Європи. Про економічні та геополітичні втрати України внаслідок запровадження проекту «Північний потік-2» серед провідних країн Європи зараз вже не ведеться мови. Вони зосередились на підрахунку власних вигод та можливих втрат.
У своєму підсумковому слові Посол В. Огризко сказав, що стурбований відсутністю у Заходу розуміння справжньої структурної суті Росії. На Заході чомусь не можуть усвідомити, що сутністю Росії є її імперськість, і вона була такою від самого початку свого існування. Росія не бачить себе в межах світової спільноти. Вона бачить себе за межами як Заходу, так і Сходу, що знайшло своє відображення, зокрема, у написаній на замовлення статті помічника президента Росії Владислава Суркова «Самотність полукровки», яка засвідчує абсолютну неспівставність та співіснування Росії з Заходом. Тому намагання Європи досягти якогось прогресу у зносинах з Росією насправді приречені на неуспіх.
На Заході цього, на жаль, не бажають бачити і не намагаються зрозуміти. Тому і спостерігаються наміри європейських партнерів взяти Росію під свою опіку та, заперечуючи санкції, долучити до якоїсь спільної роботи.
Така позиція окремих країн Заходу, вочевидь, визначається наступною їх логікою: оскільки зараз ще немає «холодної війни», то ми з росіянами ще якось домовимося. Але це — помилка. «Холодна війна» вже йде давно, охоплюючи все більші й більші сфери. На конференції спікер з Росії висловив сподівання, що, можливо, під час інавгурації В. Путіна в його промові пролунають якісь конструктивні речі. Та всім давно вже відомо, чого варті російські обіцянки та підписані росіянами договори.
Щодо російської зовнішньої політики, то в ній спостерігається два ключові елементи.
По-перше, Захід завжди був для Росії субстантивним ворогом. Підтвердження цьому можна знайти в описах всієї російської історії.
По-друге, в Росії міжнародне право діє лише до того часу, поки воно їй корисне. І не більше! Нещодавно і Україна, і Грузія це все добре відчули на власній долі, Грузія — у 2008 році, ми — 2014-му.
Посол В. Огризко висловив сподівання, що на Заході незабаром зрозуміють, що вважати Росію коректним партнером не можна.
Що ж пропонує Захід? Сьогоднішні вигоди від бізнесу? Це — добре, але що ж буде завтра? Виходить, у Заходу немає єдиного стратегічного бачення — що ж робити з Росією. У Заходу ще немає систематизованого бачення міжнародної політики щодо Російської Федерації.
Лише після 2014 року почали більш активно працювати аналітичні центри, які грунтовніше аналізують цю ситуацію. Зокрема, аналітичний центр Чатам Хауз з Великобританії, що веде цікаву роботу і підготував багато змістовних публікацій.
Хоча сьогодні, чесно кажучи, цього недостатньо. Нам доцільно визначати нові точки дотику та прогнозувати, що станеться у майбутньому.
Дипломат вважає, що путінська Росія не має жодних перспектив власного демократичного розвитку, тому що, у випадку розвитку демократії, Росія обов’язково повторить шлях розвалу Радянського Союзу.
Окреме питання: що буде після Путіна? Але справа зараз не у ньому, а в теперішньому російському суспільстві. Наведені у доповіді пана Гудкова показники соціологічних досліджень громадської думки в російському суспільстві щодо цілком прийнятності путінського курсу означають, що російське суспільство перебуває на дуже небезпечній траєкторії власного розвитку. Якщо весь народ країни цілком позитивно сприймає те, що відбувається в самій Росії та що подається про неї назовні, то це означає, що російське суспільство дуже хворе.
Тому питання зараз не в тому, хто буде після Путіна, а як впливати на російське суспільство, щоб воно змінювалося. Здається, що такі зміни у російському суспільстві триватимуть не одне покоління.
Доцільно брати до уваги, що нова Росія і стара Росія — це рух по колу, тобто, процес без розвитку, без прогресу.
Принципово важливим для розвитку стосунків з путінською Росією є те, що сьогодні лише Захід має інструменти впливу на Росію. Лише він може або поступово втягувати Росію до цивілізаційного кола розвитку та співіснування, або буде змушений розробити іншу концепцію власної безпеки, але вже без Росії.
Питання цивілізаційного розвитку, збереження системи колективної безпеки, зокрема, й Євросоюзу, повинні ґрунтуватися на нових підходах до стосунків Заходу з сьогоднішньою Росією.
Нова концепція національної безпеки Заходу стосовно Росії повинна, зокрема, передбачати:
- Чітку стратегію, що визначає конкретні заходи та результати.
- Чіткі фази імплементації кожного з етапів та досягнення цілей.
- Механізми, форми і методи досягнення цілей.
Зараз необхідно донести до Росії перелік її втрат за порушення нею принципів і норм міжнародного права.
На розвиток поглядів пана Джеймса Ніксі (Чатам Хауз, Велика Британія): Заходу потрібні дві речі.
По-перше, сьогодні, за аналогом з відомим виразом М. Горбачова, необхідне «новое политическое мышление». Воно потрібне Заходу стосовно Росії, оскільки попереднє мислення призводить до руху по колу і не гарантує позитивного результату. Необхідне адекватне ставлення до Росії у відповідності до дій, до яких вона вдається, і загроз, які вона становить.
По-друге: на Заході, у тому числі кажучи про нашу країну, на жаль, дуже мало лідерів, здатних приймати відповідальні політичні рішення, що адекватні реальній обстановці. Зокрема, якби свого часу президент США Б. Обама у 2012 році ухвалив відповідні рішення на зразок тих, що були прийняті президентом Д. Трампом щодо нанесення точкових ударів по сирійських хімічних об’єктах, то не було б 150–160 тис. загиблих людей. Б. Обама ж закликав Росію приєднатися до миротворчих зусиль, чим і законсервував ситуацію та стимулював Росію до продовження ведення агресивної політики. Тобто, тут — працюємо, а тут — воюємо. Це — приклад того, як лідери ключових країн не приймають адекватних рішень.
Центр дослідження Росії опрацював цілу низку пропозицій стосовно політики України у різних сферах про те, як доцільно було б стримувати Росію.
Однією з ключових є теза, що нам всім, і Україні, і Заходу потрібні узгоджені дії та вироблене щодо Росії так зване «меню санкцій». Якщо й вести з Росією діалог, то лише у зрозумілій для неї манері.
Росія повинна знати заздалегідь, яку ціну вона заплатить за кожне своє порушення, та усвідомити, що це не буде їй корисним.
Якщо ж такий підхід не спрацює та не впливатиме на Росію, то необхідно буде вдаватися до інших способів впливу, що змусять її програти Заходу у всіх сферах: військовій, науковій, політичній, економічній, соціальній. Вочевидь, що в такому випадку Росія повторить сумну долю Радянського Союзу. Але це має бути вибором самої Росії.
Запроваджені санкції спонукають Путіна до дій у відповідь. У випадку погодженої та консолідованої позиції країн Заходу ціна такої агресивної відповіді Путіна може мати для нього серйозні наслідки. Якщо ж з ним продовжити гру, і при цьому Захід намагатиметься вести діалог з Росією стримано, то з такого діалогу не буде жодної користі.
Одним з наших головних завдань, наголошує Центр дослідження Росії, — спонукати Захід до ведення більш активної зовнішньої політики стосовно Росії.
Висновки
1. Організована Центром дослідження Росії конференція продемонструвала актуальність порушеної теми та доводить, що необхідно надати адекватну геополітичну оцінку перспективам і загрозам щодо Росії. Незалежні аналітики Заходу стурбовані тривожними для України та й всієї Європи намірами деяких, у тому числі, ключових країн ЄС вести пошук шляхів для налагодження діалогу з Росією, виходячи з бізнес-інтересів національних промислових та фінансових гігантів, міжнародних транснаціональних компаній.
2. Наголошується, що у теперішній час відсутні консолідовані позиції та стратегії країн Заходу щодо спільних дій у стосунках з нинішньою Росією, а також адекватне реагування на її агресивні устремління. Продовження теперішнього статус-кво у стосунках Заходу з Росією є корисним путінській Росії, але не відповідає інтересам Європи й України.
3. Подальша відсутність скоординованої позиції країн Заходу, зокрема ЄС і США, щодо російської політики з демонтажу існуючих механізмів колективної безпеки та єдності ЄС може призвести до ще більшого загострення напруженості в Європі та у світі, до чого, власне, і прагне Росія.
4. Визначено, що необхідно акцентувати позиції у зовнішній політиці України щодо Росії та у стосунках з західними партнерами, спонукати країни Заходу до більш активних щодо неї дій.
5. Дестабілізація міжнародної обстановки та деконструктивні зрушення в колективній безпеці основних геополітичних вузлів Європа-Росія-Євразія-США, демонтаж існуючих систем колективної безпеки у світі є метою нинішньої Росії, як запорукою її власного існування та збереження державної суб’єктності. Майбутнє світу Росія бачить лише на власних умовах, що є неприйнятним для людської цивілізації.
