Олексій Волович
30 жовтня у Молдові відбулися перші за останні 20 років прямі президентські вибори. Востаннє прямі президентські вибори в Молдові проводились у 1996 році. З 2000 року президента республіки обирали в парламенті, але у березні 2016 року Конституційний суд республіки під тиском протестних виступів скасував цей порядок, хоча, на думку деяких експертів, зміни до Конституції може вносити лише парламент.
Явка виборців склала 48,97 %. На виборчі дільниці прийшли 1,433 млн чоловік. Найбільш активними виборцями виявилися пенсіонери та громадяни віком старше 40 років. Незважаючи на те, що за межами Молдови проживає близько мільйона молдовських трудових мігрантів, їх активність на виборах була досить невисокою. В Італії проголосували 19 тисяч мігрантів, в Румунії — 8 тисяч, у Франції та Росії — приблизно по 5 тисяч.
На фінішну пряму президентських виборів вийшли 9 кандидатів і найбільшу кількість голосів в першому турі набрали двоє з них: голова «Партії соціалістів» Ігор Додон — 47,98 % голосів і керівник партії «Дія і солідарність» Майя Санду — 38,71 % голосів. Третє місце зайняв представник проросійської «Нашої партії» Дмитро Чубашенко, який набрав 6 % голосів. Прихильники І. Додона звинувачують «спойлера Чубашенко» в тому, що він не дав лідеру соціалістів виграти в першому турі, оскільки «заліз» на електоральне поле Додона. Решта 6 кандидатів набрали сумарно близько 7 % голосів. Другий тур виборів відбудеться 13 листопада.
Лідери президентських перегонів
Хто вони — лідери президентських перегонів і що від них може очікувати молдовський народ в разі обрання на пост президента РМ у другому турі?
Ігор Додон, 1975 р. н., доктор економічних наук, у 2005-2009 рр. обіймав посади міністра економіки і торгівлі, першого заступника прем'єр-міністра. З 2009 р. і до цього часу був депутатом парламенту від «Партії комуністів» і «Партії соціалістів», яку очолив у грудні 2011 року. Основні положення передвиборчої програми І. Додона: відновити стратегічні відносини з Росією; ініціювати референдум про скасування угоди з ЄС про євроінтеграцію; досягти компромісу з владою так званої ПМР з питання об'єднання країни шляхом федералізації Молдови; прийняти закон про заборону уніоністських організацій, які закликають до об'єднання з Румунією; посилити боротьбу із засиллям олігархів в держструктурах; прийняти закон про нейтралітет у зовнішній політиці при гарантії з боку США, ЄС і Росії.
І. Додон неодноразово заявляв, що вважає Крим російською територією, стверджуючи при цьому, що відокремлення Криму від України стало «результатом курсу українського керівництва на боротьбу з етнічними меншинами». Водночас І. Додон позиціонує себе як прихильник добросусідських і взаємовигідних молдовсько-українських відносин: «З Україною у нас будуть найкращі стосунки. У нас багато спільних проблем, які нам доведеться вирішувати. Я багато років був співголовою молдовсько-української міжурядової комісії і добре обізнаний із загальним станом двосторонніх відносин», — сказав Додон.
Тим часом, 2 листопада І. Додон зробив нову «вірнопідданську» заяву на адресу В. Путіна. В інтерв'ю молдовській редакції «Радіо Свобода» І. Додон сказав, що як політик він хотів би бути схожим на президента Росії В. Путіна, зазначивши при цьому, що президент Росії багато зробив для своєї країни, для зміцнення державності і патріотизму. «Звісно, мені теж хотілося б змінити стан справ у Республіці Молдова, щоб люди повірили в її майбутнє так, як вірять росіяни в майбутнє Росії», — підкреслив Додон... Як то кажуть, коментарі зайві.
Майя Санду, 1972 р. н., у 1994 році закінчила Економічну академію Молдови, у 1998 р. — Академію держуправління і в 2010 р. — Гарвардський інститут держуправління ім. Джона Ф. Кеннеді. У 2010-2012 рр. працювала радником виконавчого директора Світового банку у Вашингтоні. У 2012-2015 рр. очолювала міністерство освіти Молдови (кабінет В. Філата і кабінет Ю. Лянке). Наприкінці 2015 року створила проєвропейську правоцентристську політичну партію «Дія і солідарність», яку очолила у травні 2016 року.
Майя Санду вважає США єдиним стратегічним союзником Молдови, виступає за зміцнення добросусідських відносин з Румунією і Україною і за «нормальні і безконфліктні» відносини з Росією. М. Санду пропонує «соціальний договір», в якому покладає на себе певні зобов'язання перед виборцями: президент повинен бути голосом людей і захисником їх інтересів; гарантувати непідкупність в системі правосуддя; забезпечувати добробут всіх громадян шляхом створення робочих місць, підвищення прозорості управління і розвитку кожного населеного пункту; сприяти створенню функціональної охорони здоров'я та освіти; бути захисником європейського вектора розвитку Молдови в якості єдиного напрямку, здатного дати людям шанс на гідне життя.
2 листопада, коментуючи твердження І. Додона про «російський Крим», М. Санду однозначно заявила: «Крим залишається частиною України, окупованою Російською Федерацією в порушення норм міжнародного права. Стверджувати, що Крим є російською територією в умовах, коли у нас в Республіці Молдова є вже окупована територія, контрольована сепаратистським режимом, є не що інше, як зрада державних інтересів».
На думку заступника директора Інституту ефективної політики Руслана Шевченка, Майя Санду є реформатором, чесним, послідовним менеджером західного типу, борцем з корупцією, антикомуністом і патріотом. За його оцінками, М. Санду відрізняється такими позитивними рисами характеру, як велика цілеспрямованість, наполегливість і завзятість у досягненні поставленої мети. За його словами, вона вже проявила себе як хороший адміністратор і організатор, що володіє певним практичним досвідом, вміє об’єднувати людей і ставити перед ними чіткі і досить конкретні завдання. Для М. Санду як політика характерна чітка орієнтація на Захід і західні цінності, що абсолютно нехарактерно для більшості молдовських політиків. Очолювана нею молода партія «Дія і солідарність» виявилася першою політичною партією, яка має чітко прозахідний курс у зовнішній політиці.
Таким чином, передвиборчі зобов'язання лідерів президентської виборчої кампанії свідчать про те, що Молдова сьогодні перебуває напередодні цивілізаційного вибору: євроінтеграція чи євразійство. Обрання І. Додона означає регрес, повернення у вчорашній день. Обрання М. Санду — це продовження нелегкого шляху євроінтеграції, альтернативи якому для Молдови, яка історично є європейською країною, немає.
Передумови успіху соціалістів
Однією з причин успіху лівих політичних сил на нинішніх президентських виборах є розчарування багатьох молдован саме процесом євроінтеграції Молдови в останні роки і, як наслідок, недовіра до державних інститутів країни. За 7 років правління «евроуніоністів» жодний із 5 урядів не був успішним, а соціальні проблеми продовжували накопичуватися.
Коаліція ліберальних партій утримує владу в країні протягом останніх 7 років. У квітні 2009 року в результаті протестних виступів правляча (з 2001 року) «Партія комуністів» (ПКРМ) була відсторонена від влади. У липні 2009-го влада перейшла до рук коаліції ліберальних партій «За європейську інтеграцію», яка розпалася у 2013-му році. Дві партії — «Ліберально-демократична» (ЛДПМ) і «Демократична партія» — за підтримки «Партії комуністів» утворили новий альянс — «За європейську Молдову», який залишається правлячим й донині. У червні 2004 року одночасно з Україною і Грузією нинішній уряд підписав Договір про асоціацію з Євросоюзом, і громадяни Молдови отримали право на короткострокові безвізові поїздки в країни Шенгенської зони.
Однак перші кроки на шляху євроінтеграції не виправдали надій пересічних громадян Молдови. Перш за все, це стосується сфери зовнішньої торгівлі з країнами ЄС. Щоб уникнути реекспорту європейських товарів Росія ввела обмеження на експорт продукції із Молдови, в результаті чого обсяг поставок молдовських товарів на російський ринок зменшився на 40 %. Європейські ринки не змогли компенсувати втрату частини російського ринку, оскільки молдовська продукція в країнах ЄС затребувана незначно. У російських ділових та урядових колах, а також серед проросійського населення в самій Молдові з цього приводу кепкували: «Хотіли євроінтеграцію? Тепер радійте!»
Розчарування населення погіршилося й через серію резонансних корупційних скандалів серед високопоставлених членів «проєвропейських» урядів. За останні кілька місяців були заарештовані десятки суддів, митників, поліцейських і прокурорів. Колишній прем'єр-міністр Молдови Влад Філат у червні ц. р. був засуджений до 9 років ув'язнення за звинуваченням у його причетності до «крадіжки століття» — зникнення 1 млрд дол. США з трьох молдовських банків. При цьому економіка Молдови залишається в стані глибокої стагнації. За даними Світового банку, 41 % населення живе менш ніж на 5 доларів в день, а середня зарплата становить 200 дол. США на місяць. Близько 1 мільйона молдовських громадян з 4-мільйонного населення країни змушені виїжджати на заробітки за кордон. З них близько 700 тис. молдован працюють в Росії і близько 300 тис. — в країнах Європи. Спекулюючи на цих проблемах, парламентська опозиція, представлена в основному соціалістами, очолила стихійні протестні акції населення в 2015-2016 рр., вимагаючи проведення дострокових парламентських виборів, введення прямих виборів президента і звільнення політичних в'язнів.
«Господар Молдови» чи «сірий кардинал»?
Характерною особливістю політичного ландшафту в Молдові, в тому числі в ході нинішніх президентських виборів, є та обставина, що різні політичні сили звинувачують одне одного в тому, що вони є маріонетками в руках могутнього молдовського олігарха і одночасно першого віце-спікера парламенту, першого заступника голови «Демократичної партії», «господаря Молдови» Володимира Плахотнюка. Так, І. Додон звинуватив В. Плахотнюка в «змові з американцями» щодо підтримки Майї Санду на президентських виборах. 28 жовтня І. Додон закликав усіх кандидатів підписати заяву про відмову від співпраці з В. Плахотнюком.
Багато експертів вважають, що В. Плахотнюк не робить ставку на якусь певну політичну силу. Більше того, він перешкоджає посиленню влади якоїсь однієї політичної сили. Виходячи з принципу «розділяй і володарюй» він прагне до того, щоб усі основні політичні сили (провладні та опозиційні) в однаковій мірі залежи від нього. Ідеальним варіантом для нього є формування слабких урядів на основі хитких ситуативних коаліцій.
Слід зазначити, що В. Плахотнюк входить до числа молдовських політиків з найвищим антирейтингом: згідно з численними соцопитуваннями, йому не довіряють більше 90 % громадян Молдови. Тому, передвиборча кампанія всіх опозиційних кандидатів будувалась виключно на критиці олігарха, а підтримка з його боку однозначно розглядається як дискредитація кандидата.
В. Плахотнюка звинувачують в узурпації влади, в тому, що він є «сірим кардиналом» і несе відповідальність за економічні і соціальні негаразди, які переживає країна протягом останніх семи років. Протести, що прокотилися Молдовою в 2015-му — на початку 2016 року, були спрямовані в основному проти Плахотнюка і підконтрольних йому політиків. Організаторами протестних виступів населення були переважно соціалісти і ліберальна опозиція.
Після того як лідер «Демократичної партії Молдови» Маріан Лупу за 4 дні до виборів зняв свою кандидатуру на президентських виборах на користь Майї Санду, багато спостерігачів прийшли до висновку, що це був вимушений крок з його боку під тиском його заступника по партії В. Плахотнюка. Однак сама Майя Санду, яка впродовж усієї передвиборної кампанії жорстко критикувала нинішню владу і Плахотнюка, заявила, що підтримка її кандидатури з боку демократів на чолі з Плахотнюком має прямо протилежну мету — дискредитувати її як кандидата і таким чином надати допомогу лідеру соціалістів Ігорю Додону…
Для кого 13 листопада стане щасливим днем?
Сьогодні багато експертів переймаються питанням: чи має шанси на перемогу Майя Санду у другому турі виборів 13 листопада? І хоча однозначної відповіді на це риторичне запитання немає, однак, на наш погляд, для молдавських проєвропейських політичних сил і електорату не все ще втрачено. По-перше, та частина виборців, які проголосували за сімох кандидатів, швидше за все, віддадуть свої голоси М. Санду. По-друге, багато спостерігачів відзначають традиційну пасивність молоді та студентів у першому турі виборів. Видається, що перемога проросійського кандидата у першому турі має пробудити їх від політичної індиферентності і змусити прийти 13 листопада на виборчі дільниці, щоб проголосувати за Майю Санду, за своє європейське майбутнє. Очевидно, це стосується не тільки молоді, а й багатьох інших проєвропейсько налаштованих молдовських виборців, включаючи сотні тисяч заробітчан, які перебувають в країнах Європи.
У Додона також є в запасі електоральні резерви. Швидше за все, у другому турі до нього перейдуть голоси виборців «Нашої партії». Не виключено, що збільшиться кількість молдовських громадян, що проживають на території невизнаної ПМР, які проголосують за І. Додона. До того ж, більш дисциплінований лівий електорат легше мобілізувати для участі у другому турі виборів, аніж демократичний. Хоча слід зазначити, що «Партія комуністів» РМ, як не дивно, відмовилася підтримати І. Додона як в першому, так і в другому турі. Втім, комуністи відмовили в підтримці також і Майї Санду.
* * *
Таким чином, інтрига зберігається і не виключено, що М. Санду зможе перемогти у другому турі з мінімальною перевагою. Але це малоймовірно. І. Додон має значно більше шансів на перемогу, з огляду на його 10-відсоткову перевагу після першого туру. У разі перемоги І. Додона на президентських виборах, проведення дострокових парламентських виборів буде неминучим. Новий парламент також безсумнівно полівішає і обере новий «проросійський лівий уряд». Однак і ліберальна опозиція до нової влади залишиться досить потужною. Тож звернути Молдову з євроінтеграційного шляху буде вкрай важко.
Природно, такий сценарій розвитку політичної ситуації в сусідній країні буде не надто сприятливим для України, враховуючи, що Кремль не забариться і почне швидко нарощувати політичну, військову та економічну присутність у Молдові і ПМР. І однією з цілей такого нарощування буде посилення тиску на Україну. Перемога проросійського кандидата на президентських виборах у Молдові матиме для Кремля величезне «надихаюче» значення в його спробах не допустити євроінтеграції пострадянських держав. Але ми не повинні забувати про те, що передвиборчі декларації політиків, як правило, досить істотно відрізняються від їх практичної реалізації у владних структурах. До того ж, демократія у Молдові за останні 25 років пустила досить глибоке коріння і різко розвернути державний корабель на 180 градусів буде практично неможливо без нових глибоких і небезпечних соціальних потрясінь в молдовському суспільстві.
Незважаючи на несумірні масштаби Молдови та України, суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в двох сусідніх країнах мають багато схожого і спільного. Перш за все, в історичному і культурному плані долі двох народів тісно переплетені. Десятки тисяч етнічних українців проживають у Молдові, і близько 300 тисяч етнічних молдован є громадянами України. Обидві країни є пострадянськими і населення в них розділене на прихильників інтеграції з Європою і з Росією. Обидві країни мають схожі проблеми на шляху євроінтеграції і знаходяться у цьому процесі під тиском Москви, яка розглядає Молдову і Україну в якості своєї сфери впливу. Обидві країни є найбіднішими в Європі, хоча мають значний потенціал для того, щоб вирватися з пастки бідності. В обох країнах за останні чверть століття сформувалися клептократичні олігархічні угруповання, які привласнили їх національні ресурси і гальмують євроінтеграцію. І в Молдові, і в Україні під приводом захисту «російськомовного населення» Москва створила свої плацдарми у вигляді ніким не визнаних сепаратистських злочинних утворень — ПМР, ДНР, ЛНР і Республіки Крим. Як у Молдові, так і в Україні серед певної і досить значної частини населення виникло розчарування курсом євроінтеграції. Все це вимагає взаємодії, співпраці і взаємодопомоги між двома країнами. Безумовно, все це слід врахувати і в «східноєвропейській політиці» Європейського Союзу. Цілком очевидно, що Брюссель не надав належного значення всім тим «підводним каменям», які зустрічаються на євроінтеграційному шляху пострадянських країн.
