Юрій Радковець
Загострення протистояння між Росією і Заходом з «українського» та «сирійського» питань обумовлює подальше посилення агресивності «гібридної політики» Москви, яка переходить до прямої підривної діяльності проти країн Європи. У цьому плані особлива увага Кремля традиційно зосереджується на Балканському півострові, де на сьогодні зберігається найбільш вибухонебезпечна обстановка внаслідок остаточної неврегульованості історичних суперечностей та ряду конфліктів у політичній, економічній, міжнаціональній та міжрелігійній сферах.
Ескалація такого роду проблем, у т. ч. спровокована ззовні, неминуче призведе до виникнення потужного джерела нестабільності в Європі, що розпорошуватиме зусилля ЄС та НАТО і відволікатиме їх увагу від збройної агресії Росії проти України та її дій в Сирії. Вважається, що виникнення нового конфлікту на Балканах створюватиме підґрунтя для певної взаємодії між Росією та Заходом з його врегулювання, що в деякому розумінні матиме навіть позитивне значення для режиму В. Путіна у контексті відновлення його стосунків з європейськими країнами та США.
Водночас Балканський півострів є останнім регіоном Європи, який фактично поки-що в значній мірі залишається поза НАТО та ЄС. У результаті — без надійного прикриття залишається і південно-східний фланг Північноатлантичного та Європейського союзів. Саме це і є головною причиною дій НАТО і ЄС з підтримки та цілеспрямованого просування процесів європейської і євроатлантичної інтеграції країн Балканського півострова. У свою чергу, зазначене прямо суперечить інтересам Російської Федерації, яка вважає розширення НАТО та зміцнення Євросоюзу головними загрозами своїй безпеці та політико-економічним інтересам.
З урахуванням наведених обставин, протягом останнього часу Кремль активно розпочав застосовувати методи своїх «гібридних війн» також і на Балканському півострові (за оцінками російських спецслужб, у найбільш слабкій ланці Європи, тобто у найбільш уразливому її регіоні — на Балканах), що має на меті зміцнення російських позицій у цьому регіоні, а також корегування політики і практики балканських країн у вигідному для Росії напрямку та на противагу Європейському Союзу. Наприклад, на сьогодні Москва змогла зайняти панівне положення в енергетичній сфері Сербії, що дозволяє Кремлю використовувати Белград, як важливого провідника російських інтересів на Балканах.
Крім того, саме на території Сербії у м. Ніш знаходиться так званий Російсько-сербський гуманітарний центр (створений під егідою Міністерства з надзвичайних ситуацій Російської Федерації та Міністерства внутрішніх справ Республіки Сербії на основі Угоди між Урядом Російської Федерації і Урядом Республіки Сербії про співробітництво в галузі надзвичайного гуманітарного реагування, попередження стихійних лих і техногенних аварій та ліквідації їх наслідків від 20 жовтня 2009 року; офіційно Центр був відкритий 25 квітня 2012 року), який по суті є координаційним органом Москви з ведення розвідки, а також посилення впливу Росії як на Балканах, так і загалом у Європі.
Особливої уваги спецслужб країн ЄС і НАТО мав би заслуговувати і той факт, що протягом останніх років Росія фактично заполонила балканські країни агентами своїх спеціальних служб, які досить активно (але приховано!) скуповували окремі підприємства енергетики, комунікацій і транспорту, приватні кредитно-фінансові установи, об’єкти нерухомості та земельні ділянки тощо. Значно активізувалась цілеспрямована інформаційна кампанія Росії проти ряду балканських країн, що вибрали європейський та євроатлантичний курси розвитку.
Ну а після 19 травня ц. р., коли у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі був підписаний протокол про приєднання Чорногорії до Північноатлантичного союзу, Росія відверто пригрозила Чорногорії «адекватно відповісти» за її вступ до НАТО. Після цього, за інформацією ряду балканських джерел, у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині та Македонії стали відмічати появу людей спортивної статури та з характерними військовою виправкою і російською вимовою, які у своїй переважній більшості гуртувалися довкола різного роду спортивно-тренувальних клубів, спілок та організацій.
Тобто, фактично, протягом цього часу йшло активне створення Росією цілої системи з реалізації її «гібридних» політики і війни на теренах балканських країн — на очах усіх демократичних європейських країн, які в черговий раз були «глибоко занепокоєні» та дуже зайняті вирішенням «міграційної кризи», також спровокованої путінським режимом, і при цьому робили вигляд, що не помічають метастаз «гібридної прокази Путіна», яка розповзалася у самому центрі Європи — на Балканах.
Отже й наступний підступний крок Росії був закономірний і невідворотний — вона не зупинилася перед застосуванням силових заходів з провокування збройних конфліктів на Балканах, а також зміни неугодних їй урядів країн цього регіону.
Зокрема такі дії Москви нещодавно практично мали місце в спробі організації державного перевороту в Республіці Чорногорія, який планувався за «українським» (а точніше — «кримським») сценарієм 16 жовтня ц. р. — у день парламентських виборів у цій країні.
Так, 14-15 жовтня ц. р. правоохоронні органи Чорногорії затримали групу сербських і іноземних громадян за звинуваченням у підготовці спроби силового захоплення влади. Цю групу очолювали колишній начальник жандармерії Сербії в 2009-2013 роках 46-річний Братислав Дікіч (був затриманий) та лідер радикальної організації «Сербські вовки» Александр Сінджеліч (поки-що зміг уникнути арешту).
За результатами попереднього розслідування, спеціальний прокурор Республіки Чорногорія Мілівое Катніч оприлюднив план дій заколотників. Зокрема, у державному перевороті мали брати участь декілька озброєних груп бойовиків як із Сербії, так і самої Чорногорії, за участі представників іноземних країн.
У день парламентських виборів (16 жовтня ц. р.) одна з таких груп у формі чорногорського спецназу мала захопити будівлю парламенту Республіки Чорногорія та відкрити вогонь по мітингу проросійської опозиції, який планувався під гаслами протесту проти прозахідної політики прем’єр-міністра країни Міло Джукановіча. Зазначене мало спровокувати штурми урядових установ і відомств демонстрантами та бойовиками.
Завдання інших груп бойовиків передбачали захоплення представників керівництва Чорногорії (для цього було організоване ретельне відстеження переміщень членів уряду країни, в т. ч. безпосередньо прем’єра М. Джукановіча) та блокування бази чорногорського спецназу. У ході слідчих дій були виявлені також факти високого рівня підготовки і оснащення бойовиків та участі частини з них у бойових діях Росії щодо окупації українського Криму і захоплення окремих районів території Донбасу.
19 жовтня ц. р. ЗМІ Чорногорії оприлюднили записи телефонних переговорів між Б. Дікічем та А. Сінджелічем, в яких, серед іншого, згадувалося про те, що координація операції по захопленню влади в Чорногорії здійснювалася громадянами Росії («спецами») з території Сербії. На основі цієї інформації згадані особи були затримані сербськими правоохоронними органами та вислані з країни «…за участь у підготовці терористичних акцій у Чорногорії». При цьому владою Сербії та Чорногорії особливо наголошується на «зв’язках зловмисників з іноземною країною». Зв’язки сербських та чорногорських радикалів з «іноземною країною» були підтверджені також і особисто прем’єр-міністром Сербії А. Вучічем.
Підтвердженням «російського сліду» в останніх подіях у Чорногорії став і ряд інших фактів політичного та військового характеру.
Так, 27 жовтня ц. р. відбувся позаплановий (терміновий) візит до Сербії колишнього глави ФСБ РФ, секретаря Ради безпеки РФ М. Патрушева. Згідно з офіційними даними Москви, візит мав плановий характер, а за його результатами було досягнуто домовленості стосовно «…поглиблення взаємодії між сербськими та російськими спеціальними службами в галузі боротьби з тероризмом».
Разом з тим, більшість провідних експертів пов’язують цей візит саме зі спробою Росії не допустити розпалювання міжнародного скандалу внаслідок використання Москвою як сербської території, так і сербських громадян для підготовки та проведення терористичних заходів по зміні чорногорської влади. При цьому Сербія чітко продемонструвала Європейському Союзу небажання брати участь у російських авантюрах, подібних до спроби організації Росією державного перевороту в Чорногорії.
Водночас привертає увагу і підозрілий збіг у часі зі спробою державного перевороту в Чорногорії планів проведення в жовтні-листопаді ц. р. на території Сербії російсько-білорусько-сербських навчань повітрянодесантних військ (Росії) та сил спеціальних операцій (Білорусі) «Слов’янське партнерство-2016», а також російсько-сербських навчань військово-повітряних сил із залученням бойової (тактичної та армійської) авіації «Барс-2016», терміни проведення яких тричі переносилися.
Крім того, саме на початку жовтня ц. р. був розпочатий і перехід до Середземного моря корабельної авіаносної ударної групи (КАУГ) Північного флоту ВМФ Росії на чолі з важким авіаносним крейсером «Адмірал Кузнєцов». У складі групи окрім крейсера «Адмірал Кузнєцов» — важкий атомний ракетний крейсер «Петр Великий», великі протичовнові кораблі «Североморск» і «Вице-адмирал Кулаков», а також судна забезпечення. Похід єдиного російського авіаносця був запланований на термін до п’яти місяців. У РФ стверджують, що мета походу — «…забезпечення військово-морської присутності в стратегічно важливих районах Світового океану». Водночас у НАТО побоюються, що авіаносна група ВМФ Росії може бути використана для ударів по Алеппо в Сирії.
Разом з тим, зазначені військові заходи ну дуже вже нагадують плани зосередження Росією міжвидового угруповання своїх сил довкола Республіки Чорногорія для можливої підтримки дій заколотників у країні та стримування/недопущення втручання у ситуацію з боку НАТО.
Загалом наведені обставини дозволяють зробити висновок про підготовку та спробу проведення Кремлем комплексної спеціальної операції з усунення діючого керівництва Республіки Чорногорія прозахідної спрямованості та заміни його представниками проросійських сил із застосуванням способів, які раніше вже були відпрацьовані Росією у Придністров’ї, в Абхазії та Південній Осетії, а також у Криму та на Донбасі.
При цьому Росією були враховані особливості політичної ситуації в Чорногорії, а саме: розбіжності в чорногорському суспільстві з питання приєднання країни до НАТО та ЄС (за даними соціологічних опитувань в липні ц. р., за вступ країни до складу Альянсу виступало 50,5 % громадян; проти — 49,5 % громадян); багатонаціональний склад чорногорського населення (45 % є етнічними чорногорцями; 28,7 % — сербами; решта — представниками інших національностей); досить міцні позиції та вплив в країні просербських і проросійських організацій, частина з яких виступає за нове «возз’єднання» Чорногорії і Сербії.
Виходячи з особливостей розвитку обстановки, рішення щодо зміни влади в Чорногорії могло бути прийнято керівництвом РФ у 2014 році після загострення відносин між двома країнами внаслідок підтримки чорногорською стороною санкцій ЄС проти Росії. У свою чергу, безпосереднім приводом щодо підготовки та проведення відповідної спеціальної операції стало підписання у травні ц. р. протоколу про приєднання Чорногорії до НАТО. У цьому зв’язку головною метою спроби державного перевороту в країни був зрив ратифікації парламентами усіх країн-членів Північноатлантичного союзу даного документу, який планується завершити навесні 2017 року.
З урахуванням досвіду «гібридних» війн Росії, підготовка спеціальної операції в Чорногорії включала декілька специфічних напрямів дій, основними з яких стали:
- поглиблення зв’язків Росії з просербськими та проросійськими силами Чорногорії, а також посилення їх фінансової, організаційної та інформаційної підтримки. Зокрема, в травні ц. р. правлячою в Росії партією «Единая Россия» та опозиційними партіями Чорногорії — Демократичною народною партією і Соціалістичною народною партією була підписана т. зв. «Ловченська декларація», яка передбачає спільну боротьбу сторін за створення союзу нейтральних країн Південно-Східної Європи: Сербії, Боснії і Герцеговини, Македонії та Чорногорії, а також їх відмову від ідеї вступу до НАТО;
- дестабілізація внутрішньої ситуації в Чорногорії та внесення розколу в чорногорське суспільство. Так, починаючи з 2014 року керівництво Республіки Чорногорія звинувачує Росію у підтримці антизахідних акцій протестів на чорногорській території, за участю просербських та проросійських партій (сил);
- здійснення політичного та інформаційного тиску на владу Чорногорії. З 2014 року російські ЗМІ розпочали проведення масштабної інформаційної кампанії зі ствердженнями щодо «…проведення Чорногорією ворожої політики у відношенні Росії», «…незаконного привласнення російських економічних об’єктів на чорногорській території» (зокрема сталеливарного заводу в м. Нікшиче, яким володіє наближений до В. Путіна російський олігарх О. Дерипаска), а також «…потурання чорногорською поліцією діям злочинців, які грабують будинки російських громадян у Чорногорії». Крім того, 6 жовтня ц. р. МЗС РФ безпосередньо попередило Чорногорію, що її вступ до НАТО зашкодить стосункам з Росією;
- застосування елементів «економічної» війни проти Чорногорії. Зокрема, після приєднання Подгориці до санкцій ЄС у відношенні Росії, Москва суттєво скоротила кількість чартерних авіаційних рейсів до чорногорських курортів (до 2014 року на них щорічно відпочивало близько 300 тис. російських громадян, що було важливим джерелом фінансових надходжень до країни);
- створення та фінансова підтримка незаконних збройних формувань на території Чорногорії. В основному для цього залучались бойовики сербських радикальних організацій (насамперед, зі складу угруповання «Сербські вовки») як з числа громадян Сербії, так і Чорногорії — з досвідом участі у бойових діях у зонах конфліктів, у т. ч. на Донбасі.
Таким чином, на відміну від України та ряду інших пострадянських країн, підступні плани Росії в Чорногорії зазнали повного провалу. Згідно з рядом оцінок, причиною цього стало отримання урядом Чорногорії своєчасного попередження від спецслужб НАТО та Сербії про підготовку заколоту в країні, що дозволило вжити відповідних превентивних заходів.
Разом з тим, вважається, що це ні в якому разі не зупинить Кремль. Аналогічна «гібридна робота» активно ведеться ним у Грузії, Молдові, Азербайджані, Литві, Латвії, Естонії, Сербії, Боснії і Герцеговині, Македонії, Косові, ймовірно також у Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Болгарії, Фінляндії та інших країнах.
Зокрема, серед іншого, не виключається можливість організації та проведення аналогічних провокаційних дій режиму В. Путіна напередодні та в період проведення дострокових парламентських виборів у Македонії в грудні поточного року.
Так все-таки, хто ж буде наступною ціллю нової «гібридної війни» Росії?...
