НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Причини цих подій і наслідки для регіону

 

Катерина Вакарчук

Середина осені відзначилася багатьма подіями в країнах Латинської Америки. На перший погляд, протести в Болівії, Еквадорі та Чилі мають багато спільного у своїй основі, але є там і відмінності. Аргентинці, розчаровані правлінням представника правих сил М. Макрі, обрали на президентських виборах 27 жовтня ц. р. кандидата від лівоцентристів А. Фернандеса. Ще більш цікавий факт, що віце-президентом стала екс-президент Аргентини К. Кіршнер, яка керувала країною два терміни, протягом 2007–2015 років.

Так історично склалося, що в країнах Латинської Америки досить тривалий час поширювалася ліва ідеологія. Оплотом її, як відомо, стала Куба, пізніше — Нікарагуа, Сальвадор та, зрештою, і Венесуела. На початку 2000-х років до керівництва у 14 латиноамериканських країнах прийшли «ліві». Так, у Бразилії — представники «Партії трудящих»; у Аргентині — пероністи, послідовники соціалістичних ідей; в Болівії — Є. Моралес та «Рух до соціалізму»; Р. Корреа — в Еквадорі та представники «Широкого фронту» — в Уругваї. Найбільш стабільна економічно незалежна країна — Чилі, де у 2000-х при владі були недовго соціалісти (правляча правоцентристська партія «Національне оновлення» з її лідером лібералом С. Піньєрою), також не уникнула масових протестів.

 

Еквадор

Причини. Протести в Еквадорі виникли через скасування 1 жовтня ц. р. для незаможної категорії населення державної субсидії на пальне. Пільгу було запроваджено ще у 70-х роках ХХ ст., і сьогодні її вважають застарілою та такою, що не відповідає сучасним реаліям ринкової економіки. У 2006–2017 роках в Еквадорі при владі були соціалісти, тричі президентом переобирався Рафаель Корреа. У 2017 році правляча партія висунула кандидата Леніна Морено за умови, що він дотримуватиметься соціально орієнтованої політики. Однак президент Л. Морено зменшив соціальні видатки, змінив зовнішньополітичний курс, обравши неоліберальну модель управління економікою. Ці зміни породили серйозні суперечки між екс-президентом Р. Корреа та чинним президентом Еквадору Л. Морено.

В березні поточного року Еквадор почав співпрацю з Міжнародним валютним фондом, де йшлося про виділення кредиту у розмірі 4,2 млрд дол. США. Однак однією з умов для виділення цих коштів було скасування згаданої пільги для населення. Що уряд і намагався зробити. Важливим також є те, що Еквадор оголосив про свій вихід у 2020 році з Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Еквадор є членом організації з невеликим відсотком об’єму видобутку. Офіційна версія щодо виходу з ОПЕК — скорочення державних видатків і збереження доходів для фінансової стабільності країни. Також не є таємницею, що ОПЕК вимагав від Еквадору зменшити з 2017 року видобуток нафти, що також не сподобалося уряду Л. Морено.

Наслідки. Внаслідок скасування субсидії ціни на пальне підвищилися удвічі. За допомогою профспілок, студентських організацій, представників Конфедерації корінних народів Еквадору (CONAIE) виникли масові протести, коли вже 3 жовтня ц. р. тисячі людей вийшли на вулиці. Протести стали за своїм характером загальнонаціональними, що заблокувало транспортну інфраструктуру країни. Президент Л. Морено запровадив в країні на 60 днів надзвичайний стан.

Протестуючі на вулицях столиці Еквадору Кіто, 9 жовтня ц. р.

Протести не припинялися протягом двох тижнів і набували нечуваного розмаху, коли захоплювалися в полон правоохоронці разом з трьома нафтовими родовищами, що є державною власністю. В зв’язку з цим призупинився видобуток нафти, держава зазнала чималих збитків. На період протестів уряд навіть був змушений виїхати зі столиці Кіто. 9 жовтня демонстранти намагалися штурмувати будівлю парламенту, але їх розігнала поліція. Л. Морено анулював раніше виданий указ про скасування державних субсидій, протести припинилися. Внаслідок цих подій постраждала не тільки нафтова галузь, а ще й туристична. Ціни на дизпаливо і бензин відновилися до попередніх. Щоправда, були і людські втрати — 8 загиблих, щонайменше 1350 осіб дістали поранення, 1200 осіб затримані.

 

Болівія

Причиною протестів в Болівії стали спірні результати президентських виборів 20 жовтня ц. р. Традиційно, як і в більшості країн Латинської Америки, одночасно населення обирало членів парламенту (130 — до Палати депутатів та 36 сенаторів), президента і віце-президента. Кандидатами в президенти стали: Єво Моралес (представник партії «Рух до соціалізму»), Карлос Меса (партія «Громадянське суспільство»), Чи Хьюн Чунга (представник «Християнсько-демократичної партії»).

У кожного з трьох кандидатів — своя політична програма, особливо щодо відносин зі США. Одіозний політик Є. Моралес відомий своєю антиамериканською риторикою, саме під час його правління відбулося зближення Болівії з Китаєм та Росією. К. Меса був президентом Болівії з 2003 по 2005 рік, вважається прихильником проамериканської зовнішньої політики, тому його кандидатура цілком би влаштувала США.

Політичні причини протестів. Згідно з виборчим законодавством Болівії, переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше 45 %, або якщо розрив з суперником складає не менше 10 %. Якщо ж цього досягти не вдалося, то призначається другий тур виборів.

Причиною протестів в Болівії стали спірні результати президентських виборів 2019 року

Є. Моралес очолив владу у 2006 році, переобирався на посаду у 2009 і 2014 роках. На четвертий термін балотуватися не мав права за конституцією 2009 року (обмежила право обиратися на пост президента більше, ніж на два терміни). Також у 2016 році відбувся плебісцит, на якому населення висловилося проти обрання на посаду президента на четвертий термін. Однак, у 2017 році, всупереч волі болівійського народу, Конституційний суд Болівії став на бік Є. Моралеса, дозволивши йому брати участь у президентських виборах.

Розгортання політичної кризи в Болівії розпочалося після того, як були оголошені підсумки президентських виборів. Офіційний підрахунок голосів визвав недовіру у населення, йшлося про можливі фальсифікації з боку влади. За підрахунками 85 % голосів розрив між кандидатами був істотно менший, і потрібно було призначати другий тур виборів. За підрахунком 100 % бюлетенів голоси збільшилися в бік Є. Моралеса.

Міжнародна реакція була миттєвою. Організація Американських Держав (ОАД), США та ЄС оголосили про недовіру результатам виборів президента, запропонувавши провести другий тур. На що Є. Моралес погодився не одразу. Як наслідок — люди вийшли на вулицю. Протести тривають вже третій тиждень поспіль, хоча 10 листопада ц. р. Є. Моралес оголосив про призначення як нових виборів президента, так і нового складу Вищої виборчої комісії Болівії. Але протести тривали і надалі.

Для того, щоб припинити кровопролиття, вже в ніч на 11 листопада ц. р. Є. Моралес звернувся до народу і повідомив про свою відставку. За конституцією Болівії, в такій ситуації країну мав би очолити спікер Сенату країни, який є представником партії Є. Моралеса. Але сталося інакше і тимчасово виконувати обов'язки президента випало віце-президенту Сенату Жанін Аньєс, лідеру опозиційної партії «Демократичний соціальний рух». В країні оголошені нові дострокові президентські вибори.

Головнокомандувач ЗС Болівії В. Каліман із новообраним президентом країни Ж. Аньєс

Роль військових в Болівії. В більшості країн Латинської Америки армія є невід’ємною частиною політичного життя, і Болівія не є винятком. Однак, на відміну від Венесуели, болівійські силовики перейшли на бік опозиції. Головнокомандувач збройними силами Болівії Вільямс Каліман переконав Є. Моралеса скласти повноваження. Відмінність Болівії від Венесуели полягає в тому, що і Уго Чавес, і Ніколас Мадуро не шкодували коштів на утримання армії, призначали військових на керівні пости в державних органах влади. Тоді як у Болівії все відбувалося навпаки — видатки на утримання 30-тисячної армії складають близько 315 млн дол. США на рік. Тобто, армія ніколи не підтримувала уряд Є. Моралеса.

Ще один дуже цікавий фактор зради військовими Є. Моралеса — до командування армії входять білошкірі громадяни, в основному креоли та метиси, а рядові солдати — індіанці, (60 % населення в Болівії становлять індіанці). Прорахунок Є. Моралеса був у тому, що він не здійснив реформу в армії. Він зробив ставку на подолання бідності в країні, на формування середнього класу, зменшення розриву між бідними та багатими у спосіб підняття життєвого рівня населення. Грошове утримання військових залишалося досить низьким, а оскільки переважна більшість військової верхівки здобувала освіту у США, то цілком зрозуміло, що армія та правоохоронці підтримали опозиційного кандидата К. Месу.

Зовнішній фактор. Союзники Болівії — Росія, Куба, Венесуела, Нікарагуа, а також новообраний президент Аргентини А. Фернандес — сприйняли події в Болівії як державний переворот. А Мексика навіть надала Є. Моралесу політичний притулок.

Політичний притулок Є. Моралесу надала Мексика

Щодо участі США у подіях в Болівії, то можна констатувати, що відносини між ними тривалий час були напружені. Традиційно США роблять ставку в регіоні на лібералів та центристів, а не соціалістів. Режим Є. Моралеса неодноразово жорстко критикувався Сполученими Штатами.

Конфронтація у відносинах між США та Болівією виникла, по-перше, далеко не через ідеологічні розбіжності. Цікаво, що США і Болівія конкурують у справі продажу скрапленого газу на світовому ринку. В Болівії останнім часом значно знизилися доходи від продажу цього газу, і саме через антиамериканську політику Є. Моралеса. Тому болівійські силовики засумнівалися в його спроможності управляти країною. Його опонент на виборах К. Меса, коли був президентом Болівії, то намагався поглиблювати відносини зі США і, зокрема, домогтися, щоб скраплений природний газ постачався на американський ринок через територію Чилі.

По-друге, Болівія — це країна, де вирощують коку. За правління Є. Моралеса неодноразово порушувалися встановлені норми її посівів для внутрішніх потреб країни, медицини та виготовлення ліків тощо. До речі, контролювали посіви коки військові, своєю чергою, за цим стежило і Управління боротьби з наркотиками США, яке згодом Є. Моралес випровадив з Болівії. На практиці посіви таки збільшувалися, але вже не для виготовлення кокаїну, з якого військові отримували надприбутки, а для внутрішніх потреб. Цей фактор також посилив конфронтацію між Є. Моралесом та військовими.

 

Офіційну позицію США щодо ситуації, яка склалася в Болівії, оприлюднив державний секретар Майк Помпео, підтримавши рішення ОАД про фальсифікацію виборів у Болівії і необхідність проведення другого туру. Д. Трамп відзначив перемогу демократії в Болівії, вказавши, що соціалістична модель розвитку себе вичерпала.

Щодо Китаю та Росії, то відомо, що Є. Моралес відкрив для них болівійський ринок, розвивав з ними співпрацю у сфері оборони і поглиблював економічні стосунки. Однак, якщо Китай зможе співпрацювати з різними урядами, то для Росії, яка надає підтримку Венесуелі, витрачатися ще й на Болівію невигідно, бо занадто дорого. Але те, що російські боти втручалися в соціальні мережі болівійців, — це факт, хоча його не можна вважати вирішальним.

Таким чином політична та економічна ситуація в Болівії залишається нестабільною, Є. Моралес перебрався до Мексики. Опозиція перебрала владу до своїх рук, готуючи країну до наступних виборів. На жаль, не обійшлося без жертв — під час масових протестів близько 500 осіб дістали поранення, а 10 людей загинули.

 

Чилі

На перший погляд, Чилі є однією з найбільш стабільних країн Латинської Америки, де при владі перебуває ліберал Себастьян Піньєра. Та саме це і могло спровокувати там настрої протесту. Чинний президент Чилі С. Піньєра, який вдруге став президентом у 2018 році (перший його термін 2010–2014 рр.), — дружньо ставиться до США. До слова, у 2014–2018 роках президентом Чилі була представник Соціалістичної партії Мішель Бачелет (перший її термін — 2006–2010 рр.). За роки її каденції відбулося зближення з КНР та ухвалено договір про вільну торгівлю. Експорт китайських товарів до Чилі збільшився на 25 %.

Що ж до президентства С. Піньєра, то саме за першої своєї каденції він здобув популярність у населення. В основному завдяки вдалим економічним реформам, зростанню економіки та ВВП. Тому обрання його на другий термін свідчило саме про те, що ми зазначали вище — про високий рівень довіри та великі сподівання населення.

До відома: у Чилі найвищий дохід на душу населення в Латинський Америці. Мінімальна зарплатня становить 450 дол. США, середня — 1400 дол. США, низький рівень корупції. Звісно, у порівняні з Україною та навіть деякими країнами Європи, такі цифри досить високі, і може виникнути запитання: що не задовольняє населення?..

Але є низка внутрішніх причин. Не даремно на вулиці вийшла саме молодь, серед якої багато студентів. Адже у Чилі дуже висока вартість навчання у закладах вищої освіти. Мало того, більшість навчається за кредитами, сім’я може розплачуватися до 20 років після закінчення навчання. Сьогодні освіта в Чилі є не благом, яке забезпечується державою, а такою собі послугою, за яку потрібно платити чималі кошти. Також у країні коштовна медицина, що в основному приватна, в маленьких містечках та селах немає лікарень чи первинної допомоги. Державні лікарні обслуговують малозабезпечені сім’ї. Також в країні остаточно ліквідована державна солідарна система пенсійного забезпечення. 10 % своїх доходів працівник відраховує до пенсійного фонду, а пенсія в середньому по країні складає 200 дол. США.

Не зважаючи на високий рівень життя, в Чилі, як і в більшості країн Латинської Америки, спостерігається великий розрив між доходами населення, що, так би мовити, розшаровує суспільство. Майже половина населення країни отримує мінімальну зарплатню. Неоліберальна економічна модель, що сформувалася за роки правління А. Піночета, надавала перевагу розвитку найбільш конкурентоздатних секторів економіки. Неоліберальні реформи соціально поляризували суспільство, поділили населення на дуже багатих і дуже бідних, призвели до приватизації систем охорони здоров’я, медицини, пенсійного забезпечення, освіти. Тобто, ці звичайні речі, тобто, послуги, для простої людини стали недоступними.

Вважається, що у Чилі найкраща інфраструктура серед країн Латинської Америки, а також одна із найбільш розвинутих мереж метрополітену в Сантьяго, якою володіє приватна компанія. Взагалі, в Чилі всі державні ресурси у приватних руках, практично лише 3 % економіки належать державі, приватизовано навіть воду. Там найдорожчий в Латинській Америці проїзд на громадському транспорті, останнім часом що півроку підвищувалася ціна на проїзд.

Іскрою, що запалила рух протесту в Чилі, стало чергове підвищення вартості проїзду в метро Сантьяго

Отож іскрою, що запалила рух протесту, стало нещодавнє чергове підвищення вартості проїзду в метро Сантьяго — від 800 до 830 песо (1,17 дол. США). Студенти почали силоміць прориватися через турнікети. Рішення керівництва метрополітену закрити метро визвало обурення у населення, що почало трощити все навкруги. Демонстранти понівечили майже всі станції метрополітену, закидали на перони «коктейлі Молотова». Загалом було пошкоджено всі 164 метрополітенівські станції, зокрема, поламані турнікети та вхідні ворота.

У ніч проти 19 жовтня в різних районах Сантьяго протестуючі зводили барикади, билися з поліцією. Правоохоронці застосували проти людей водомети та сльозогінний газ. Суспільство почало заполоняти вулиці інших міст, будувати укріплення, підпалювати супермаркети, автотранспорт. Вночі стало відомо про підпал штаб-квартири італійської енергетичної компанії ENEL і відділення Банку Чилі.

19 жовтня уряд запровадив в Сантьяго і інших містах надзвичайний стан на 15 днів із обмеженнями свободи пересування та зборів. Були скасовані всі футбольні матчі, Азійсько-Тихоокеанський саміт АТЕС та Всесвітня конференція ООН з питань зміни клімату.

25 жовтня відбувся найбільший за 30 років антиурядовий мітинг, на вулиці Сантьяго вийшли більше мільйона осіб, серед них були члени найбільших профспілок, які вимагали відмінити надзвичайний стан.

25 жовтня в Чилі відбувся найбільший за 30 років антиурядовий мітинг

Наразі у протестного руху в Чилі поки що немає ні чітких вимог, ні лідерів, однак протестувальники вимагають провести економічну, конституційну реформи. С. Піньєра пішов на радикальні кроки і розпустив уряд країни, також запропонував підвищити мінімальну зарплатню та здійснити реформи.

Щодо зовнішніх факторів, то чилійський президент — проамериканський, країна з 1973 року вважається стратегічним партнером США, вплив на неї Росії слабкий, можна навіть казати, що відсутній. Однак, у держдепартаменті США допускають причетність «російських тролів» до загострення політичних розбіжностей. https://escortlady.nz

Президент Чилі С. Піньєра розпустив уряд країни, запропонував підвищити мінімальну зарплатню та здійснити реформи

Наслідки. Після 28 днів протесту та тривалих перемовин між протестуючими та президентом країни і оновленим складом уряду було укладено «Угоду про мир та нову Конституцію». Датою референдуму назначено квітень 2020 року, коли виноситимуться питання про зміни у конституції, яка була ухвалена в 1981 році. Питання наступні:

• Чи бажають чилійці ухвалення нової конституції;
• Який орган повинен пропонувати проект нової конституції.

Чинна конституція наразі не встановлює відповідальності держави за охорону здоров'я та надання освіти. Тому протестуючі вимагають це також закріпити в основному законі.

За кількістю учасників антиурядові протести в Чилі набули нечуваних масштабів. На жаль, загинули 20 осіб, 1300 дістали поранення, серед них 62 поліцейських, і до 1,5 тис. було затримано. Матеріальні збитки від погромів демонстрантів значні. Так, керівництво метрополітену Сантьяго оцінює їх в 700 тис. дол. США. Близько 15,6 тис. споживачів залишилися без електроенергії. У деяких районах сьогодні зачинені школи та інші навчальні заклади. Однак найбільша втрата від руйнування пам’ятників архітектури, зокрема, храмів. Зафіксовано багато актів вандалізму та мародерства. Пограбовано та підпалено Університет Педро де Вальдівія в м. Сантьяго.

Загалом у Чилі з 1981 року сформовано чітко визначений зовнішньополітичний курс, партнерські відносини зі США вважаються стратегічними за характером, впроваджена неоліберальна модель економіки. Також знаменно, що в таких умовах виросло ціле покоління, яке не знало у своєму житті чогось іншого. Тобто, на вулиці вийшли ті громадяни, які жили в вільній країні і не застали репресій, до яких вдавався колись режим А. Піночета. Чилі з поміж інших країн регіону вирізняється внутрішнім характером протестного руху. Такі блага, як, наприклад, здобуття освіти та якісна медицина, там доступні лише заможним громадянам. Очевидно, що державна політика дала збій.

Наразі протести в Чилі не вщухають. Відомо, що президент США Д. Трамп мав телефонну розмову з С. Піньєрою, в якій зазначалося, що Сполучені Штати підтримують Чилі, як союзника, і виступають за мирне поновлення порядку в державі. Д. Трамп засудив іноземне втручання, вважаючи, що це шкодить чилійському суспільству. Як вже згадувалося, через такі події влада Чилі скасувала Азійсько-Тихоокеанський саміт АТЕС, який мав стати місцем продовження торговельних переговорів Д. Трампа з очільником Китаю.

 

Аргентина

27 жовтня ц. р. Аргентина обирала президента. Серед шести кандидатів лідерами стали чинний президент Маурісіо Макрі та екс-прем’єр-міністр Альберто Фернандес. Родзинкою виборів стала участь у них екс-президента Крістіни Кіршнер (див. у попередніх оглядах). Згідно з законодавством Аргентини, кандидат в президенти балотується одночасно з майбутнім віце-президентом країни, тому А. Фернандес балотувався з К. Кіршнер, популярність якої значно підвищила рейтинг екс-прем’єр-міністра. Вони репрезентують лівоцентристську ідеологію, вважаючи себе послідовниками перонізму.

Загальні вибори 2019 року в Аргентині: К. Кіршнер, М. Макрі та А. Фернандес

Вибори відбувалися на тлі високої інфляції та економічної кризи, тому рейтинг у М. Макрі був не надто високий. Перемогу здобув А. Фернандес, якому понад 45 % виборців віддали свої голоси. Чинний президент М. Макрі визнав поразку та привітав свого політичного конкурента, який приступає до виконання обов’язків 10 грудня.

Палата депутатів Аргентини, зважаючи на важке економічне становище, затвердила законопроект про продовольчу допомогу населенню. Сенат також підтримав цей закон, що діятиме до 2022 року.

У липні 2018 року в рамках кредитної лінії за програмою stand-by МВФ виділив Аргентині 50 млрд дол. США. Ця допомога розраховувалася на три роки, і повинна була стабілізувати песо та підтримати реформи. Парадокс у тому, що МВФ розраховував, що президентом залишиться М. Макрі, від якого вимагалося продовжувати курс на лібералізацію економіки. Саме кредитування Аргентини було призупинене ще з 2001 року.

У 2015 році Аргентина взяла курс на відновлення відносин зі США. Якою ж буде зовнішня політика за нового президента — поки що невідомо. При К. Кіршнер відбулося зближення з КНР та Росією, деякі аналітики вважають, що за характером новий президент — поміркований центрист, тому дотримуватиметься більш зваженої зовнішньої політики. Зважаючи на економічний стан держави, можна стверджувати, що займатися він буде швидше внутрішніми проблемами, а ніж зовнішніми.

 

**********

Географія протестів в Південній Америці

Отже, у кожної з трьох країн — Еквадору, Болівії та Чилі, — де виникли протести, своя природа та етимологія. В Еквадорі будь-які спроби перейти до неоліберальної моделі економіки, наприклад, з формуванням ринкової ціни на паливо для населення, викликали гнів і вивели людей на вулиці. В Чилі, де давно діє ринкова модель економіки і ціни формує ринок, а не держава, громадськість, навпаки, обурилася і потребує рівномірного перерозподілу доходів між всіма категоріями населення. В Болівії криза має політичне забарвлення — стався державний переворот, але відмінний від «венесуельського» сценарію.

Можна стверджувати, що немає єдиної, прийнятної для всіх країн Латинської Америки моделі. Аргентина, де біля владного керма тривалий час були соціалісти, вже у 2015 році обрала президента-ліберала. Хоча у 2019 році знову перемогли соціалісти. М. Макрі не вистачило часу на проведення запланованих реформ, а населенню не вистачило терпіння, щоб цих реформ дочекатися. Але всі ці події мають одну характерну рису: глибоке превалювання лівої ідеології в рамках латиноамериканських суспільств, поляризація верств населення і високий рівень розвитку громадянського суспільства.

Такі держави, як США, Китай чи Росія, беззаперечно мають вплив в країнах Латинської Америки, однак і в ХХІ ст. вирішальне слово залишається поки що саме за США. Відчутний вплив Росії на Кубі та Венесуелі. В інших країнах згаданого регіону ця підтримка більше ідеологічна, але зневажати її не варто, тому що активність та присутність РФ в регіоні таки відчутна. Так, 4 жовтня ц. р. делегація з Росії на чолі з прем’єр-міністром Д. Медвєдєвим відвідала Кубу, де задекларований подальший розвиток стратегічних відносин між двома країнами. 13–15 листопада саміт БРІКС відбувся в Бразилії, куди прилетів сам В. Путін. Отож жорстка позиція Ж. Болсонару щодо можливого виходу з БРІКС змінюється. А саме такі заходи демонструють підтримку та перспективу діяльності БРІКС в існуючому складі.