11 лютого 2013

Балканський синдром. Сербія та Косово між США, НАТО та ЄС і Російською Федерацією

Конфлікт довкола Косова сьогодні вважається одним з головних проявів європейської нестабільності, яку ніяк не вдається залагодити світовій спільноті по при всі її миротворчі намагання. Щоправда, заходи ООН, НАТО та ЄС, а також їх партнерів хоча і пригасили на території краю збройне протистояння, однак не гарантують там миру та безпеки.

Більш того, протягом 2012 року ситуація в Косові вкотре загострилась, через що керівництво НАТО, аби не допустити поширення міжетнічної ворожнечі, припинило процес скорочення миротворчих сил KFOR.

 Карта Косово
Карта Косово
http://www.liveinternet.ru/users/alexandre75/post69961931/

Посилилась ця ворожнеча в момент завершення так званого періоду «контрольованої незалежності» Косова (фактично - перехід владних повноважень від міжнародних структур ООН та ЄС до структур управління косовсько-албанського краю), після чого косовське керівництво почало активно брати під свій повний контроль північні муніципалітети республіки (Зубін Поток, Звенач, Лепосовач, Косовська Митровиця) та низку інших муніципалітетів (Грачаниця, Штрпце, Гора), де сербське населення складає більшість.

Встановлення косовського контролю проходило в рамках спеціального «Плану інтеграції сербського населення північних муніципалітетів до косовського суспільства» і передбачає кілька напрямів: припинення діяльності паралельних сербських органів місцевої влади у північних муніципалітетах Косова та відкриття на тих територіях представництв косовського уряду (зокрема, у м. Косовська Мітровіца), а також поширення косовської юрисдикції на митні пункти, що розташовані на кордоні між сербськими районами Косова та Сербією.

Одночасно албанська влада Косова посилила економічний тиск на сербське населення північних районів краю, зокрема, припиняла подачу електричного струму (ніби-то за несплату за спожиту електроенергію), по-рейдерськи захоплювала сербські підприємства, а також вичавлювала з регіону сербський бізнес.

http://www.liveinternet.ru/users/alexandre75/post69961931/

На такі вчинки сербське населення Косова, керівництво Сербії реагували вкрай негативно. Так, політичні лідери косовських сербів категорично відмовились припинити діяльність паралельних органів сербської місцевої влади на півночі Косова. Місцеве сербське населення почало масово протестувати проти політики центральної косовської влади, блокувати під’їзні автошляхи до КПП на косовсько-сербському кордоні, нападати на митні пункти, один з яких вщент зруйнували. В районах змішаного проживання етнічних албанців та сербів почастішали міжетнічні зіткнення.

Миротворчі сили НАТО KFOR та ЄС — EULEX-Kosovo змушені були посилити патрулювання північних районів Косово аби запобігти поширенню міжетнічного протистояння між албанським та сербським населенням. Сили KFOR залучалися до розблокування перекритих косовськими сербами доріг, охорони прикордонних КПП, що часом закінчувалося сутичками місцевого населення з миротворцями. Крім того косовські серби, звинувачуючи KFOR та EULEX-Kosovo у фактичній підтримці албанської влади, перешкоджали діяльності миротворчих сил. Рівень загроз особовому складу миротворчих підрозділів в Косово, в т.ч. і українським військовослужбовцям, підвищився.

На противагу діяльності албанської влади Косова зі встановлення контролю над сербськими районами краю, керівництво Сербії реалізує власну стратегію збереження сербських позицій в Косові шляхом його фактичної федералізації. Для цього в грудні 2012 року уряд Сербії завершує розробку проекту «Політичної платформи з врегулювання косовського конфлікту», яким передбачається надання сербським муніципалітетам краю статусу автономії з широкими повноваженнями (створення так званого «Автономного співтовариства сербських муніципалітетів»).

Документ передбачає:

  • створення на території «Автономного співтовариства сербських муніципалітетів» самостійних органів законодавчої та виконавчої влади, у компетенції яких — питання політичної, економічної та гуманітарної сфер;
  • забезпечення участі косовських сербів та інших етнічних меншин у політичному житті Косова шляхом встановлення для них відповідних квот у Косовському парламенті;
  • підтримання безпеки краю виключно військовими підрозділами ЄС, збройними силами Сербії та Албанії, а також косовською поліцейською службою, до складу якої мають увійти представники косовських сербів;
  • прийняття парламентом краю закону про повернення біженців та їх нащадків;
  • підписання договору між керівництвом Косова та Сербською Православною церквою щодо врегулювання проблемних питань, пов’язаних з її майном та діяльністю на території краю.

Посилюючи суто миротворчу діяльність на території краю, керівництво ЄС активізує також і політичні заходи зі сприяння переговорному процесу між Сербією та Косовим. При цьому стратегія дій Європейського Союзу з вирішення косовської проблеми передбачає прискорення процесів європейської інтеграції Сербії та Косова (в т. ч. щодо початку переговорів про вступ до Європейського Союзу) в обмін на досягнення ними компромісів з найбільш проблемних питань у своїх відносинах.

Наслідком такого підходу стало підписання в грудні 2012 року угоди між Сербією та Косовим щодо спільного контролю чотирьох контрольно-пропускних пунктів на сербсько-косовському кордоні (в районі н. п. Кончуль, Мердаре, Ярине та Баняк). За даною угодою на зазначених КПП будуть спільно працювати представники міжнародних сил, а також сербські та косовсько-албанські митники і поліцейські.

Після таких вдалих переговорів Рада міністрів ЄС позитивно оцінила готовність Сербії до початку переговорів щодо вступу до Європейського Союзу. Такі переговори можуть розпочатися вже влітку 2013 року (у випадку досягнення реального прогресу з нормалізації відносин між Белградом та Пріштиною).

Цю ситуацію можна вважати показовим прикладом досягнення позитивних зрушень у врегулюванні довготривалих конфліктів на європейській території за участю ООН, ОБСЄ, США, НАТО та ЄС, що якісно відрізняється від «заморожених» пострадянських конфліктів, які підконтрольні Росії, і не мають жодних натяків на вирішення найближчим часом.

Все це безпосередньо стосується російських інтересів на Балканському півострові, де, на противагу зусиллям ЄС, Росія намагається зберегти свій вплив в регіоні, підтримуючи стратегічне партнерство з Сербією. Головні напрями дій росіян стосуються безпекової та енергетичної сфер, які для сербів чи не найважливіші.

Так, з ініціативи Росії у сербському парламенті розглядається питання щодо приєднання Сербії до парламентської асамблеї ОДКБ в якості спостерігача. На погляд Росії, це перешкоджатиме розвиткові співробітництва Сербії з безпековими структурами НАТО та ЄС.

А російському ВАТ «Газпром» знадобилося кілька років, щоб фактично встановити контроль над енергетичним сектором Сербії. Зокрема, російський газовий монополіст та його дочірні компанії отримали у власність або довготривалу оренду практично всі газові родовища на сербській території, газотранспортну систему країни, а також єдине сербське підземне газосховище «Банатський Двір».

Росія розглядає Сербію як одного з важливих партнерів у будівництві газопроводу «Південний потік», який дасть росіянам можливість вийти на європейський газовий ринок в обхід України. Виходячи з цих планів, в листопаді 2012 року ВАТ «Газпром» та сербська компанія «Сербіягаз» уклали інвестиційну угоду щодо «Південного потоку».

Все це гальмує процеси європейської інтеграції Сербії, що автоматично ускладнює і врегулювання конфлікту довкола Косова.

Популяція населення Косово
Популяція населення Косово
http://www.liveinternet.ru/users/alexandre75/post69961931/

Ще одну проблему у вирішенні косовського питання становить екстремізм як сербських, так і косовських радикальних націоналістичних організацій. Зокрема, проявом таких дій з сербського боку стало рішення місцевої влади сербської провінції Прешево (південний район Сербії, заселений переважно етнічними албанцями) щодо знесення пам’ятника загиблим албанським бойовикам так званої «Армії визволення територій Прешево, Буяноваца та Медведжи».

У відповідь на це албанські екстремісти розпочали широкомасштабні антисербські акції в Косові — напади на сербське населення краю, знищення сербських культурних та релігійних святинь на косовській території, що реально загрожує зривом компромісних процесів між Сербією та Косовим, які спостерігалися після переговорів глав урядів сербської та косовської сторін.

Наведені факти та події підкріплюють думку про наявність певних сил, які не зацікавлені у вирішенні косовського конфлікту через суб’єктивні інтереси. Аналіз політичних, економічних та безпекових цілей всіх зацікавлених сторін демонструє, що головною серед таких сил може бути лише Росія, косовський конфлікт для якої може бути одним із основних інструментів збереження проросійських позицій на Балканах.