27 червня 2018

Особливості розвитку геополітичних процесів у світі в контексті інтересів України. Міфи і реальність

Останнім часом з’явилися нові, складні та суперечливі тенденції у розвитку геополітичної ситуації в світі, що потребують належного осмислення з точки зору інтересів України. Тим більше, що вони безпосередньо впливають на перспективу її розвитку та можливості протистояння Російській Федерації.

Серед таких тенденцій слід відзначити загострення торговельно-економічного протистояння між США та Китаєм і ЄС внаслідок намагання Д. Трампа посилити захист американського ринку підвищенням мит на китайські і європейські товари. У відповідь Китай та ЄС вживають свої обмежувальні заходи щодо товарів американського виробництва, і це вже фактично спровокувало торговельну війну між найбільш потужними економічними центрами світу.

Водночас ускладнюються і внутрішні проблеми ЄС, що викликано активним поширенням євроскептичних та націоналістичних настроїв у більшості з європейських країн як на соціально-економічному підґрунті, так і внаслідок напливу біженців та активного інформаційного впливу з боку Росії. Після того, як Великобританія повідомила про вихід з ЄС та спалахнув сепаратизм в іспанській Каталонії у 2017 році, черговими проявами таких проблем став прихід до влади в Італії лівих і правих популістів («Рух п’яти зірок» та «Ліга Півночі») за підсумками парламентських виборів у березні ц. р., а також політична криза у ФРН в червні ц. р. через міграційну політику Європейського Союзу.

…Нові, складні та суперечливі тенденції у розвитку геополітичної ситуації в світі потребують належного осмислення з точки зору інтересів України…

Слід також звернути увагу на те, що члени ЄС по-різному ставляться до Росії. Так, за доцільність поетапного зняття запроваджених проти неї санкцій виступають канцлер Австрії С. Курц, колишній віце-канцлер та міністр закордонних справ ФРН З. Габріель, прем’єр-міністр Італії Д. Конте та ряд інших політиків. На боці Москви виступають і деякі впливові бізнесові кола Європейського Союзу: у них свої економічні інтереси в Росії. Тому ці кола (у ФРН, Фінляндії, Швеції та по суті і в Данії) підтримують російський проект «Північний потік–2». Постійно «заграє» з Росією і президент США Д. Трамп.

На фоні таких процесів спостерігається підйом КНР як потужної світової держави, у якої розвинена економіка та сучасні збройні сили, що за своїм потенціалом вже наближаються до США. Спостерігаються також принципові зміни у зовнішній політиці Китаю. Фактично він не просто намагається обійняти уособлені позиції на міжнародній арені, а наполегливо вибудовує свою сферу впливу у світі (у т. ч. у спосіб реалізації китайської ініціативи «Пояс і шлях»). Такий курс Пекіну було офіційно визначено на ХІХ з’їзді Комуністичної партії Китаю і сьогодні послідовно реалізується на практиці.

За рахунок цього КНР поступово перетворюється на центр «третього світу» і відіграє все більшу роль у загальній системі міжнародних стосунків. До речі, спостерігається системна структуризація «третього світу» у різних міжнародних форматах світового та регіонального рівнів. Зараз найбільшими з них є група БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка) та Шанхайська організація співробітництва (Китай, Росія, Індія, Казахстан, Киргизстан, Пакистан, Таджикистан, Узбекистан). Основними напрямами їх діяльності є зміцнення співробітництва між країнами-членами у політичній, економічній, безпековій та гуманітарій сферах.

 

Такі події досить неоднозначно сприймаються світовими експертними колами, у т. ч. і щодо суто упередженого характеру в рамках ведення інформаційних війн та здійснення різного роду політичних провокацій. Найбільш показовими є діяння Російської Федерації. Вона вперто формує вигідні для себе погляди та настрої як серед світової спільноти, так і у російському та українському суспільствах.

…Росія вперто формує вигідні для себе погляди та настрої як серед світової спільноти, так і у російському та українському суспільствах…

Так, за російськими оцінками, які активно нав’язуються цільовій аудиторії через ЗМІ та інші канали, на сьогоднішній день відбувається повна зміна тієї геополітичної системи, що утворилася після перемоги Заходу у «холодній війні» та розпаду Східного блоку і СРСР. Про це «свідчить» нова багатополярна модель світового устрою, що виникла внаслідок втрати США свого монопольного положення як єдиної наддержави у світі та виникнення нових центрів сили глобального і регіонального рівнів, у т. ч. Китаю, Росії, Індії та інших країн.

Наголошується також, що фактично Захід, як єдина цілісна цивілізація зі спільними духовними цінностями, ідеями та цілями, «розпадається». Отож незабаром загострюватимуться відносини між США та Європою, а також посилюватимуться суперечності між самими європейськими країнами, що не тільки послабить НАТО та ЄС, але і дезінтегрує їх. Такій долі Заходу протиставляються перспективи зміцнення «третього світу» на чолі з Китаєм та Росією.

Зважаючи на такі свої оцінки, російські експерти запевняють у неминучості зміни ставлення США та Європи до Росії вже у найближчій перспективі та відновлення з нею повноцінного співробітництва. Росія вважає це позитивною ознакою у розвитку подальших подій, що дозволить їй посісти рівноправне місце серед провідних держав світу, побудувати свою сферу впливу (в т. ч. вирішити українське питання та встановити контроль над пострадянським простором), а також створити потужні противаги США та Європі.

 

Здавалося б, все дійсно «грає на руку» Росії. Однак розглянемо ситуацію більш уважно, зважаючи на реальні дії провідних держав та на справжній розклад сил на міжнародній арені. В значній мірі цей розклад відрізняється від «сюрреалістичної» картини, створюваної Москвою в інформаційному світовому просторі.

…Справжній розклад сил на міжнародній арені в значній мірі відрізняється від «сюрреалістичної» картини, створюваної Москвою в інформаційному світовому просторі…

Так, можна погодитися з твердження Кремля, що виник багатополярний світ з новими центрами сили. В той же час США все ще найбільш потужна та авторитетна держава, яка за своїм економічним та військовим потенціалами має перевагу над всіма іншими країнами світу і яка останнім часом, за президентства Д. Трампа, дотримується жорстко-прагматичної економічної та америкоцентристської політики. Досить лише зауважити, що США зберігають домінуючу роль у глобальних світових процесах і спроможні реалізовувати свої стратегічні інтереси у довгостроковій перспективі.

При цьому ані КНР, ані Росія та Індія чи будь-які інші центри сили не лише не можуть, а навіть не намагаються стати реальною противагою США. Не можуть створити таку противагу і об’єднання країн «третього світу», в т. ч. БРІКС та ШОС, що фактично є лише «клубами за інтересами», а не реальними воєнно-політичними чи економічними союзами зі спільними цілями та поглядами. Зрештою, кожна з країн БРІКС та ШОС, включно з Росією, зацікавлені не у конфронтації, а у розвитку співробітництва зі США. По суті, такі ж самі настрої притаманні і Європі.

Зважаючи на перелічені вище обставини, сьогоднішнє загострення торговельного-економічних проблем у відносинах між США та Китаєм і Європою має винятково ситуативний характер і жодним чином не стосується їх стратегічного партнерства. Наприклад, саме нещодавній компроміс між США і Китаєм стосовно їх інтересів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні дав змогу досягнути реального прогресу у ядерному роззброєнні Північної Кореї.

Аналогічним чином США та Європа посилюють європейську та євроатлантичну безпеку в умовах підвищення рівня загроз з боку Росії. Так, послідовно втілюються рішення Уельського (вересень 2014 року) та Варшавського (липень 2016 року) самітів НАТО, які передбачають виконання Альянсом завдань з відбиття можливої агресії зі Східного напрямку. В рамках реалізації таких планів США повністю виконують свої зобов’язання щодо фінансування відповідних заходів та передислокації американських військ до Європи. Зокрема, в 2018 році з американського військового бюджету було виділено 4,8 млрд дол. США на стримування Росії в Європі (у 2017 році — 3,4 млрд дол. США).

Тобто, НАТО на чолі зі США зберігає свою єдність та надалі виступає глобальною силою, здатною гарантувати безпеку країн-учасниць організації. В даному зв’язку заяви окремих європейських політиків щодо зниження уваги США до безпекових проблем Європи та необхідності створення власної європейської армії мають винятково популістський характер, робляться з метою підвищення власних рейтингів на фоні ускладнення американсько-європейських відносин. Згідно з офіційною позицією ЄС, його дії зі зміцнення безпекової складової спрямовані лише на підвищення можливостей кризового реагування і жодним чином не передбачають створення альтернативних НАТО військових структур.

…Незмінним залишається ставлення США та Європи до Росії в контексті жорсткої політики зі стримування неоімперських амбіцій режиму В. Путіна…

Незмінним залишається також і ставлення США та Європи до Росії в контексті жорсткої політики зі стримування неоімперських амбіцій режиму В. Путіна. Так, на фоні популістських «загравань» Д. Трампа з Москвою США послідовно нарощують санкції проти Російської Федерації. Зокрема, відразу ж після завершення саміту G7 в Канаді 8–9 червня ц. р., де Д. Трамп виступив з пропозицією повернути Росію до складу «Великої сімки», США ввели санкції проти декількох російських компаній, в т. ч. Digital Security, «Дайвтехносервис» та НДІ «Квант», яких підозрюють у зв’язках з ФСБ Росії, а також у причетності до кібератак проти американських комп’ютерних систем.

Крім того, 11 червня ц. р. група американських сенаторів винесла на розгляд Сенату США проект резолюції зі звинуваченнями Москви у порушенні релігійних свобод в анексованому Криму та на окупованих територіях Донбасу. Як і у попередніх документах подібного роду, передбачається посилення обмежень щодо Росії.

Також 18 червня ц. р. Державний департамент США підтвердив офіційну позицію Вашингтону щодо українського статусу Криму та спростував повідомлення ЗМІ про висловлювання Д. Трампа на саміті G7, який ніби то визнав російську приналежність Кримського півострова. Водночас були підтверджені і наміри США зберігати санкції проти Росії доти, поки вона не поверне Крим Україні.

Всупереч популістським заявам окремих європейських політиків, такі ж непохитні позиції стосовно Росії займає і ЄС. 18 червня ц. р. Рада Європейського Союзу ухвалила рішення щодо продовження на один рік санкцій проти Російської Федерації за анексію Кримського півострова та м. Севастополь. Крім того, обіцяно продовжити і другий пакет санкцій стосовно Росії за провокування нею конфлікту на Донбасі та невиконання Мінських домовленостей. За словами глави Представництва ЄС в Україні Х. Мінгареллі, «Росія сплачуватиме високу ціну за Крим та Донбас до того часу, поки вона не змінить свою політику».

До речі, не все так добре складається у Росії і з реалізацією її планів щодо зміцнення своїх позицій на європейському газовому ринку. В той час, як окремі європейські країни підтримують російський проект «Північний потік-2», керівництво Європейського Союзу фактично його блокує. Так, у березні ц. р. Рада ЄС ухвалила пакет правил, які поширюють закони внутрішнього ринку також на газопроводи, які проходять поза територією Європейського Союзу. В першу чергу це стосується «Третього енергетичного пакету» ЄС, що забороняє одній і тій же компанії виконувати функції видобутку, транзиту та продажу газу. Таке рішення автоматично ставить під дію санкцій ЄС всіх учасників російського газового проекту.

Поряд з цим, вкрай болісним для Росії виявився пуск 12 червня ц. р. Трансанатолійського газопроводу (TANAP) з Азербайджану до Греції через територію Туреччини. TANAP є частиною європейського проекту «Південний енергетичний коридор», який передбачає створення нового напряму для постачання газу з країн Каспійського та Центральноазійського регіонів до Європи в обхід Російської Федерації.

…Китай зацікавлений лише в отриманні доступу до російських ресурсів і жодним чином не збирається підтримувати геополітичні амбіції Росії…

Початок експлуатації TANAP фактично зірвав плани Росії і щодо реалізації проекту «Турецький потік», що мав на меті транспортування російського газу до країн Південної Європи поза межами України. З огляду на це, «Газпром» вже розпочав демонтаж трубопроводу та компресорних станцій, які будувалися на Північному Кавказі в рамках «Турецького потоку».

За таких обставин єдиною опорою Росії залишається Китай, хоча він також не може вважатися для неї надійним партнером. Як вже неодноразово відзначалося експертами, Китай зацікавлений лише в отриманні доступу до російських ресурсів, до ринку та до найбільш продуктивних галузей економіки (насамперед енергетики) і жодним чином не збирається підтримувати геополітичні амбіції Росії. Пекін навіть відкрито нехтує російськими інтересами, коли вони суперечать його інтересам. Як приклад цього, можна привести активне торговельно-економічне співробітництво Китаю з Україною, що компенсує економічні втрати нашої країни внаслідок розриву зв’язків з Росією, чи припинення співробітництва КНР з російськими компаніями, що підпадають під дію західних санкцій, чи фактичне виключення Москви з процесу вирішення питання денуклеаризації Корейського півострова.

 

На цьому фоні США, ЄС та НАТО продовжують послідовно підтримувати Україну, що повністю спростовує ствердження Москви про «втомленість Заходу від української проблеми».

…США, ЄС та НАТО продовжують послідовно підтримувати Україну, що повністю спростовує ствердження Москви про «втомленість Заходу від української проблеми»…

Зокрема, 13 червня ц. р. Комітет з питань асигнувань Палати представників Конгресу США виступив з пропозицією щодо збільшення у бюджеті 2019 року кошторису допомоги, яка надається Україні через програми Державного департаменту і Пентагону. Пропонується виділити Україні у безпековій сфері (в т. ч. для придбання летальної зброї оборонного характеру) кошти в обсязі 250 млн дол. США. Це на 50 млн доларів перевищує ухвалену суму бюджетних асигнувань на 2018 рік. Водночас допомога Україні по лінії Державного департаменту США та пов’язаних з ним агентств визначена в сумі 441 млн дол. США, що на 20 млн доларів перевищує відповідні асигнування 2018 року.

Своєю чергою, 13 червня ц. р. Європейський парламент ухвалив рішення про надання Україні макрофінансової допомоги на суму 1 млрд євро, що допоможе Києву частково покрити потреби у зовнішньому фінансуванні в 2018–2019 роках. Триває також і реалізація інших програм з підтримки України у її протистоянні з Росією.

 

…Підтримка України з боку США, НАТО та ЄС не є абсолютною гарантією її безпеки. Україна може стати і вже постає заручницею інтересів більш потужних держав та різного роду зовнішніх сил…

Втім, заспокоюватися ще передчасно. Підтримка України з боку США, НАТО та ЄС не є абсолютною гарантією її безпеки. Світ стає все більш складним та жорстоким, в т. ч. стосовно нашої держави, яка опиняється перед новими викликами та загрозами, як з боку Росії, так і певним чином Заходу, а також внутрішньої та міжнародної корупції, організованої злочинності, тероризму, кібернетичних атак тощо. При цьому Україна може стати і вже постає заручницею інтересів більш потужних держав та різного роду зовнішніх сил.

У такій ситуації слід перейти від споживацьких настроїв та сподівань на зовнішню допомогу до конкретних дій з побудови сильної та незалежної держави з потужною економікою та силовими структурами, здатними захистити Україну від зовнішніх та внутрішніх загроз. Це неможливо досягти без консолідації української влади та населення довкола згаданих ідей, без віднесення на другий план меркантильних особистих інтересів, розбрату та чвар. Дане питання набуває особливої актуальності у передвиборний період в Україні, що вже намагається використати у своїх інтересах Росія та низка інших країн і політичних сил, в т. ч. для дестабілізації обстановки в нашій державі та її остаточної дезінтеграції.