Ситуація в Сирії напередодні конференції

За оцінками міжнародних організацій, за час конфлікту в Сирії з березня 2011 р. і по теперішній час загинуло понад 130 тисяч осіб, поранено і покалічено втричі більше і щонайменше 2,4 мільйона чоловік стали біженцями. У сирійському конфлікті зіткнулися, з одного боку, керівництво президента Б. Асада, всі державні структури і армія, яких підтримує значна (від 60 % до 75 %) частина населення Сирії, з іншого боку, — збройні угруповання, в основному представлені радикальними ісламістами, значна частина яких (до 50 % ) прибула з арабських і мусульманських країн, в тому числі бойовики «аль-Каїди».

У своєму зверненні до нації 5 січня 2013 президент Сирії Б. Асад запропонував план врегулювання сирійської кризи, що включає наступні пункти: припинення поставок зброї антиурядовим збройним угрупованням; відмова усіх сторін від насильства; розпочинання загальнонаціонального діалогу за участю всіх опозиційних сил, за винятком тих, кого Б. Асад назвав «західними маріонетками».

РФ і США цей план оцінили кожна по-своєму. Якщо МЗС Росії у своїй заяві підтвердило, що «пропозиції Б. Асада можуть сприяти врегулюванню сирійської кризи на основі Женевської декларації», то у Вашингтоні план Б. Асада назвали «черговою спробою утриматися при владі». Керівництво ЄС ухилилося від чіткої оцінки, повідомивши, що воно вивчатиме план Б. Асада.

Ситуація навколо Сирії вкрай загострилася після подій 21 серпня 2013 року, коли через застосування хімічної зброї в передмісті Дамаску загинуло понад 1400 осіб. Сирійське керівництво і опозиція звинувачували одне одного у застосуванні хімзброї. 25 серпня президент США Б. Обама провів у Білому домі нараду зі своїми радниками з національної безпеки, після якої розпорядився, щоб міністерство оборони посилило військово-морське угруповання США в Східному Середземномор'ї.

Сили Великобританії та США навколо Сирії. Інфографіка: «Голос Росії»
http://the-day-x.ru/

29 серпня 2013 року на нараді постійних членів РБ ООН Росія і Китай наклали вето на проект резолюції, що дозволяв завдати удар по Сирії. 31 серпня президент США Б. Обама у своєму зверненні до американського народу оголосив про своє рішення застосувати проти Сирії військову силу. При цьому він заявив, що має право розпочати військову операцію навіть без згоди американського Конгресу та РБ ООН, яка, на його думку, «довела свою нездатність вирішити сирійське питання». Ця авантюрна заява Б. Обами викликала хвилю обурення в багатьох країнах світу, в тому числі і в США.

Світ опинився на межі нової великомасштабної близькосхідної війни з непередбачуваними і небезпечними наслідками для всього світу. І лише оприлюднена 9 вересня ініціатива Москви щодо встановлення міжнародного контролю над сирійською хімічною зброєю з подальшим її знищенням розрядило напружену ситуацію і відклало американську військову інтервенцію проти Сирії. 14 вересня глави зовнішньополітичних відомств Росії та США заявили про необхідність політичного врегулювання конфлікту в рамках міжнародної конференції «Женева-2».

Доказів причетності сирійської влади до застосування хімічної зброї так і не було знайдено. Підтвердила це і спецкомісія ООН, що ускладнило спроби США та їх союзників застосувати військову силу проти Сирії. До того ж, Туреччина і Йорданія вирішили утриматися від надання своєї території для завдання удару по Сирії. З іншого боку, завдяки військовому перевороту 30 червня минулого року в Єгипті до влади прийшли військові, які є прихильниками відновлення нормальних стосунків з Дамаском. Ліга арабських держав, штаб-квартира якої на той час знаходилась в Каїрі, відмовилася від військового втручання у Сирію. Це, в свою чергу, послабило позиції Катару, Туреччини та КСА, що вважаються головними спонсорами сирійської опозиції та іноземних найманців.

До того ж, проект резолюції на підтримку ударів по сирійським військовим об’єктам не набрав необхідної більшості ні в Сенаті, ні в Палаті представників Конгресу США. Крім того, проведені службою Геллапа опитування громадської думки показали, що, станом на 12 вересня 2013 року, 62 % опитаних американських громадян висловилися категорично проти військової авантюри Вашингтона в Сирії. У підсумку адміністрація Б. Обами змушена була утриматися від застосування військової сили в Сирії.

Останнім часом практично безперервно ведуться бойові дії між урядовими військами і збройними формуваннями супротивників президента Сирії Б. Асада. Сирійським урядовим військам вдається вже кілька місяців поспіль утримувати ініціативу і завдавати відчутних втрат як опозиційній «Вільній сирійській армії», так і іноземним формуванням ісламістів. Урядові війська суттєво потіснили бунтівників в північній провінції Алеппо, що на кордоні з Туреччиною.

20 травня війська Башара Асада взяли під контроль більшу частину міста аль-Кусейр (в 30 кілометрах на південь від міста Хомс)
http://politikus.ru/

Розгром урядовими військами і формуваннями ліванської «Хезболли» найбільшої бази бойовиків на початку червня 2013 р. у битві за стратегічно важливе місто аль-Кусейр, що в 15 кілометрах від кордону з Ліваном, став переломним моментом у протистоянні влади та опозиції. Для збройної опозиції аль-Кусейр був дуже важливий як перевалочна база, через яку постачалися зброя та боєприпаси і перекидалися загони арабських найманців. Поразка опозиції в битві за аль-Кусейр поглибила в її лавах розбіжності і розбрат. Протиборчі опозиційні угруповання поспішили звинувачувати в невдачах одні одних.

Напередодні конференції «Женева-2» посилилися міжусобні збройні зіткнення опозиційних угруповань та іноземних найманців. В останні два місяці мали місце збройні зіткнення між бойовиками джихадистського угруповання «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ) з іншими групами як поміркованої, так і радикальної сирійської опозиції, зокрема — «Джабхат ан-Нусра» і «Ахрар аш-Шам». За даними організації Syrian Observatory for Human Rights, тільки у січні 2014 року число жертв цих міжусобних зіткнень перевищило 1 800 чоловік убитими і понад 3 000 пораненими. Головною причиною збройних сутичок були в основному територіальні суперечки за контроль над сирійськими нафтоносними регіонами. Криваві міжусобиці значно послабили сили повстанців і викликали сум’яття на Заході, змусивши його піти на мирні переговори з «режимом» Б. Асада.

Слід зазначити, що від громадянської війни в Сирії страждає не тільки сирійське населення. Так, в результаті бойових дій між супротивниками і прихильниками президента Б. Асада в облозі опинився табір палестинських біженців «аль-Ярмук», що в передмісті Дамаску, де в жахливих умовах проживає понад 200 тис. палестинців. Агенція ООН з надання допомоги палестинським біженцям (UNRWA) протягом трьох місяців не могла доставити продовольство до цього табору. Там від голоду померло кілька сотень палестинців. Доставка гуманітарних вантажів в табір «аль-Ярмук» була частково відновлена ​​лише наприкінці січня ц.р.

Хто є хто в сирійській опозиції?

Джордж Сабра http://itar-tass.com/

Сирійська опозиція політично та організаційно роздроблена. З’ясувалося, що опозиційні угруповання різної орієнтації, дисиденти, які втекли з країни, і військові дезертири не спроможні подолати внутрішні чвари та ідеологічні розбіжності. Сирійська національна рада (СНР) являє собою першу коаліцію опозиційних груп, сформовану у жовтні 2011 року. Главою СНР є колишній комуніст Джордж Сабра.

У листопаді 2012 року в Досі (Катар) створено ще одне опозиційне об'єднання — Національна коаліція сирійських революційних і опозиційних сил (НКРОС). 22 місця з 60 у Раді Коаліції були виділені для СНР. У коаліцію також увійшли численні угруповання сирійських емігрантів і опозиціонерів всередині країни. За деякими даними, до 12 грудня 2012 року НКРОС в якості єдиного законного представника народу Сирії визнали понад 100 країн світу. Водночас НКРОС визнали далеко не всі угруповання сирійської зовнішньої та внутрішньої опозиції і не всі арабські країни, включно з сусідніми Ліваном та Іраком.

Бригадний генерал Селім Ідріс http://forum.polismi.org/

НКРОС має представництва у Франції, Німеччині, Угорщині, Великій Британії та Катарі. 26-27 березня 2013 року на саміті в Досі НКРОС офіційно отримала місце САР в Лізі арабських держав. 9 грудня 2012 року на засіданні керівництва НКОРС в Каїрі була сформована Вища військова рада на чолі з командувачем Вільної сирійської армії (ВСА) бригадним генералом Селімом Ідрісом.

Шейх Ахмед Муаз аль-Хаттиб http://forum.polismi.org/

Першим головою НКОРС був обраний імам однієї з мечетей Дамаска, шейх Ахмед Муаз аль-Хаттиб. 6 липня 2013 року на цій посаді його змінив пов'язаний з Саудівською Аравією Ахмед Ассі аль-Джарба. Навесні 2013 року Національної коаліцією було створено так званий тимчасовий перехідний уряд, першим прем'єр-міністром якого став ставленик Катару громадянин США Гассан Хітті, якого у вересні 2013 року змінив поміркований ісламіст Ахмед Тоум. У серпні 2013 року штаб-квартира НКРОС була передислокована з Каїра до Туреччини.

Внутрішню конструктивну опозицію представляє створений у червні 2011 року Національний координаційний комітет за демократичні зміни (НКК), до якого входять 16 лівих і 3 курдських політичних партій. На відміну від Сирійської національної ради та Національної коаліції, НКК виступає за політичне врегулювання сирійської кризи. Місцеві організації НКК певним чином співпрацюють з владою, але, в той же час, виступають з вимогами реформ. НКК має свої збройні загони самооборони для захисту від нападів антиурядових терористичних угруповань.

НКК відкидає озброєння сирійської опозиції ззовні і виступає проти іноземного військового втручання. Лідери НКК звинувачують СНР і Національну коаліцію в тому, що вони приймають допомогу від Туреччини і арабських держав Перської затоки, які забезпечують базування, фінансову підтримку і зброю для повстанських угруповань.

Вища рада курдів Сирії (ВРКС) була утворена у липні 2012 р. Партією демократичної єдності (ПДЄ), ​​з одного боку, і Курдською національною радою (КНР) — з іншого, з ініціативи голови Курдського автономного району (КАР) Іраку Мас'уда Барзані. КНР долучилася до Національної коаліції у листопаді 2013 року. Через розбіжності між різними курдськими організаціями жодна з них не була представлена ​​на конференції «Женева-2».

Бійці сирійської опозиції AP Photo/Narciso Contrera
shttp://itar-tass.com/

Станом на грудень 2013 року в Сирії налічувалося близько 1 тис. антиурядових збройних формувань, загальною чисельністю до 100 тис. бойовиків. Невеликі озброєні «партизанські» загони діють на локальному рівні, а великі угруповання мають свої підрозділи по всій країні. Збройні опозиційні угруповання часто вступають у тимчасові ситуативні альянси. Назвемо найбільш значні з них:

1. Вільна сирійська армія (ВСА) була утворена у серпні 2011 року з колишніх сирійських офіцерів-дизертирів, які втекли до Туреччини. Її очолив полковник Ріяд аль-Асаад. Про свою приналежність до ВСА оголосило багато збройних груп, проте командування ВСА не мало і не має контролю над ними та їхніми діями. Туреччина і арабські держави Перської затоки надають логістичну підтримку ВСА фінансами, озброєнням, боєприпасами і військовою технікою. ВСА взаємодіє з деякими збройними угрупованнями: загін «Муджахедини (мученики) Сирії», загін «Північна буря», загін «Ахрар Сурія» (Вільні люди Сирії) та інші.

2. Сирійський Ісламський Фронт Визволення (СІФВ), сформований у вересні 2012 року. До складу СІФВ входить близько 20 повстанських груп ісламістської орієнтації, найбільш сумнозвісними з яких є Батальйон Фарук, Ліва ат-Таухид, Ліва аль-Фатх, Ліва аль-Іслам, Сукур аш-Шам та інші.

3. Джейш аль-Іслам (Армія Ісламу) сформована у вересні 2013 року, включає близько 50 ісламістських збройних угруповань, що діють в районі Дамаска. Як вважають деякі експерти, формування «Джейш аль-Іслам» стало спробою Саудівської Аравії створити альтернативу джихадистським угрупованням, які посилюють свій вплив і безпосередньо пов'язані з «аль-Каїдою».

4. Сирійський ісламський фронт (СІФ) являє собою коаліцію 11 ісламістських угруповань, утворену у грудні 2012 року. Керівну роль в СІФ відіграє формування «Харакат Ахрар аш-Шам аль-Ісламія» (Ісламський рух вільних людей Сирії). СІФ закликає до створення на території Сирії сунітської ісламської держави на основі «шаріату».

5. «Незалежні» ісламістські угруповання: «Альвія Ахфад ар-Расул» (Бригади онуків Пророка), «Джабгат Ісала уа ат-Танмія» (Фронт самостійності та розвитку), «Комітет Дуру' ас-Саура» (Комітет «Щити революції»), «Таджамму' Ансар аль-Іслам» (Спільнота поборників ісламу), «Бригада мучеників Ярмук».

6. Джихадистські угруповання іноземних, переважно арабських найманців:

• «Джабгат ан-Нусра» (Переможний фронт) — найбільш потужне ісламістське збройне угруповання, що діє в 10 з 14 сирійських провінцій.
• «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ), створене в квітні 2013 року на противагу «Фронту ан-Нусра», що базується, головним чином, в північних і східних провінціях Сирії.
• «Джейш аль-Муджахидін уа аль-Ансар» («Армія мучеників і соратників», утворена у березні 2013 року, складається з іноземних бойовиків переважно з Північного Кавказу. Мета цієї організації, як і багатьох інших ісламістських угруповань, — створити в Сирії ісламську державу. Угруповання очолює чеченський джихадист Омар аш-Шишані.

7. Основним збройним курдським угрупованням є «Загони народної самооборони» (ЗНС), сформовані у березні 2013 року для захисту курдських населених пунктів від нападів ісламістів. ЗНС є збройним крилом курдської Партії демократичної єдності, що діє в північно-східних районах Сирії, де переважно курдське населення.

Тренувальні табори, що готують бойовиків для антиурядових формувань, розташовані на території Туреччини та Йорданії. Їх підготовкою та озброєнням займаються представники спецслужб країн НАТО і деяких арабських країн. Фінансова допомога надходить переважно від монархічних арабських режимів Перської затоки.

Підготовка конференції

Кажучи про підготовку мирної конференції «Женева-2», слід зазначити, що з самого початку сирійського конфлікту Росія відіграє основну роль, намагаючись його врегулювати мирним шляхом. 7 лютого 2012 року міністр закордонних справ РФ С. Лавров і директор Служби зовнішньої розвідки РФ М. Фрадков відвідали Дамаск і зустрілися з президентом Сирії Б.Асадом, який підтвердив готовність до діалогу з конструктивною частиною сирійської опозиції. Однак Сирійська національна рада відкинула російську ініціативу, зажадавши безумовної відставки Б. Асада з посади президента.

7 травня 2013 року на зустрічі у Москві міністр закордонних справ РФ С. Лавров і держсекретар Дж. Керрі домовилися, що закликатимуть сирійський уряд і опозицію знайти політичне вирішення кризи в рамках міжнародної конференції «Женева-2» з мирного врегулювання конфлікту в Сирії. За час сирійського конфлікту міністр закордонних справ Валід Муаллем приїжджав до Москви для переговорів у МЗС РФ 4 рази: у квітні 2012 р., лютому 2013 р., вересні 2013 р. і в січні 2014 р. Докладаючи посередницькі зусилля, Росія неодноразово також приймала у Москві різні делегації внутрішньої і зовнішньої сирійської опозиції.

Перша міжнародна конференція з мирного врегулювання ситуації в Сирії «Женева-1» відбулася в Женеві 30-го червня 2012 року. Ця конференція була проведена в рамках «Групи дій щодо Сирії», створеної з ініціативи тодішнього спецпредставника ООН і Ліги арабських держав по Сирії Кофі Аннана. У конференції взяли участь голови МЗС п'яти країн — постійних членів РБ ООН: Великобританії, Китаю, Росії, США і Франції, а також Туреччини, Катару, Іраку і Кувейту. Крім того, на зустріч були запрошені генсек ООН Пан Гі Мун, верховний представник ЄС із закордонних справ К. Ештон і генсек ЛАД Н. аль-Арабі. Основною темою дискусій було обговорення умов для виконання плану спецпосланця ООН і ЛАД Кофі Аннана з мирного врегулювання сирійського конфлікту. Підсумком важких дискусій стало так зване «Женевське комюніке», яке зокрема передбачало припинення вогню і створення в Сирії перехідного уряду національної єдності у складі як представників влади, так і представників опозиції. Однак через непоступливість як учасників конференції, так і сторін конфлікту цей план не вдалося реалізувати і К. Аннан змушений був відмовитися від своєї місії.

27 вересня 2013 Рада Безпеки ООН одностайно схвалила резолюцію 2118 на підтримку прийнятого в цей же день в Гаазі рішення Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) про взяття під міжнародний контроль сирійської хімічної зброї з його подальшою ліквідацією. Ця подія відіграла важливу роль у створенні сприятливих умов для реалізації російсько-американської ініціативи про скликання Міжнародної конференції з врегулювання в САР. Своєю чергою це дало змогу також домогтися схвалення Радою Безпеки ООН «Женевського комюніке » від 30 червня 2012 року після того, як минуло більше року після його прийняття.

Зустріч держсекретаря США Джона Керрі, глави МЗС РФ Сергія Лаврова і спецпредставника ООН і ЛАД по Сирії Лахдара Брахімі
http://www.kommersant.ru/

З вересня 2013 р. по січень 2014 р. пройшло кілька раундів тристоронніх консультацій у Женеві між С. Лавровим, Дж. Керрі та спецпредставником ООН і ЛАД по Сирії Л. Брахімі з підготовки міжнародної конференції «Женева-2», останній з яких відбувся 13 січня 2014 року.

Напередодні конференції високопоставлені представники сторін конфлікту виступили з заявами про свої умови участі у конференції. Так, перебуваючи 30 грудня з візитом у Бейруті, міністр закордонних справ САР В. Муаллем заявив: «Ніхто не зможе змусити Сирію поступитися її суверенітетом, і опозиції слід позбутися ілюзій, що ніби їй буде передана влада в Женеві. Ми їдемо до Женеви, щоб побачити, хто з опозиціонерів виступає проти іноземного втручання, відкидає тероризм і готовий брати участь в будівництві майбутнього країни». За словами міністра, у разі провалу конференції в Женеві «національний діалог пройде під сирійським небом відповідно до програми політичних перетворень, висунутої урядом САР».

Постійний представник Сирії при ООН Башар Джаафарі висловив розчарування тим фактом, що до списку учасників конференції в останній момент додали десять нових країн і при цьому виключили Іран, що створило дисбаланс у форматі форуму. Також не запросили до Швейцарії і представників сирійської внутрішньої опозиції і сирійських курдів.

Більшість з представлених на конференції країн була налаштована проти сирійського керівництва на чолі з президентом Б. Асадом. Крім того, генсек ООН направив запрошення тільки НКРОС і не запросив нікого з легальної сирійської опозиції, представники якої входять до коаліційного сирійського уряду. Іншими словами, в результаті «настійних рекомендацій» США формат конференції був сформований генсеком ООН таким чином, щоб максимально послабити позиції делегації САР.

Шейх Ахмед Джарба

5-6 січня 2014 року у Стамбулі пройшло засідання Генеральної асамблеї НКРОС, на якій глава коаліції шейх Ахмед Джарба був переобраний на другий термін. Проте 6 січня 44 зі 120 членів цього керівного органу вийшли з Національної коаліції через незгоду з переобранням Ахмеда Джарби на посаду її голови, а також через розкол з питання про участь у майбутній конференції «Женева-2». Непримиренну позицію зайняло основне угруповання Коаліції — Сирійська національна рада.

За десять днів до початку міжнародної конференції «Женева-2» в Парижі відбулася чергова зустріч так званих «друзів Сирії». У ній взяли участь міністри закордонних справ 11 країн, що підтримують сирійську опозицію (Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Йорданія, США і Туреччина), а також лідер НКРОС А. Джарба та його заступники. Метою зустрічі була спроба її учасників переконати всі опозиційні сили, що входять в НКРОС, в необхідності участі у конференції. Напередодні зустрічі «друзів Сирії» лідери сирійської опозиції заявляли, що візьмуть участь у конференції тільки після того, як доб'ються гарантії неучасті президента Сирії Б. Асада в майбутньому перехідному уряді. Незважаючи на те, що ніхто такої гарантії не міг дати, лідери Національної коаліції в останній момент все ж погодилися взяти участь у конференції.

Зустріч групи друзів Сирії в Марракеші, грудень 2012
http://itar-tass.com/

До самого останнього дня перед проведенням конференції не було ясно — чи візьме в ній участь делегація Ірану — одного з небагатьох послідовних союзників Дамаска.[1] Представники сирійської опозиції — президент НКРОС Ахмед Джарба і генсек Бадр Джамус — висунули неодмінною умовою своєї участі у конференції відкликання запрошення ООН для іранської делегації. Проти участі у конференції Тегерана виступили також США, Туреччина і Саудівська Аравія, які мають намір за будь-яку ціну повалити режим Б. Асада і послабити вплив Ірану в регіоні. Після того, як Генеральний секретар ООН направив в останній момент запрошення Ірану, а через кілька годин відкликав його під тиском Вашингтона, глава зовнішньополітичного відомства Росії С. Лавров заявив, що «проведення конференції без Ірану загрожує стати профанацією».

В умовах, коли між розрізненими загонами сирійської опозиції та іноземних найманців ведуться міжусобні збройні зіткнення, а урядові війська домоглися певних успіхів, сирійське керівництво не покладає великих надій на рішення конференції. Так, сирійський міністр національного примирення Алі Хайдар напередодні конференції заявив, що переговори в Монтре не розв’яжуть сирійської кризи. На його думку, криза буде розв’язана завдяки військовій перемозі сирійської держави.

Далі буде.